Для України питання патронного заводу є вже насправді "перезрілим" питанням. Але попри багаторічні розмови та визнання необхідності, нічого зроблено не було.
Головний конструктор "Stiletto Україна" Олександр Калачев розповів Defense Express про вимоги Міноборони до патронів, реальну ситуацію на міжнародному ринку, а також озвучив перспективи створення виробництва в Україні зі строками, вартістю та можливостями.
Читайте також: Кінець "УАЗикам": ЗСУ отримають єдиний позашляховик на умовах першого загального відкритого конкурсу
Компанія Stiletto вже не перший рік відома у "оборонці". У кейсі - розробка власних боєприпасів з унікальними можливостями, їх успішне використання на Донбасі та участь у створенні патронного заводу у Казахстані.
Щобільше, попри те, що Stiletto стала відома завдяки спеціальним бронебійним кулям, насправді лінійка цих боєприпасів значно ширша. Далі - пряма мова розробника:
"Оскільки нам відомі сформовані Міністерством оборони України вимоги до патронів для Збройних Сил України, а також аналогічні вимоги в інших країнах, нами була розроблена вся лінійка боєприпасів. Починаючи від пістолетних, завершуючи великим калібром до 14,5 мм, майже 80% всіх боєприпасів ми вже випробували.
Всі ці патрони створені у трьох варіантах: зі звичайним сердечником зі свинцю, зі сталевим загартованим та твердосплавним. Тобто говорити, про те, що продукція Stiletto - це виключно спеціальні патрони, не зовсім вірно.
Проте необхідно розуміти, що реальний досвід бойових дій демонструє - солдати зараз екіпіровані бронежилетами у масовому порядку. Тобто вони захищені від звичайних куль, які були розроблені ще у середині минулого сторіччя.
У реальності звичайний солдат може бути захищений навіть від гвинтівочної бронебійної кулі на відстані 10 метрів. До того ж він знаходиться за бронею, чи укриттям. Тобто патрон повинен мати велику проникаючу здатність та відповідну заброньову дію.
Використання сучасних боєприпасів дозволяє цю проблему вирішити використовуючи вже наявну штатну зброю. Наприклад, якщо ми візьмемо наш 9-мм набій з твердосплавним сердечником, то за його допомогою можливо пробивати 6 мм бронесталі з твердістю 550 за Бринелем.
Ми проводили практичні стрільби з Glock та CZ-75, під час яких було доведено, що звичайний військовослужбовець на короткій дистанції може впевнено пробивати броню того ж БТРа та знищувати екіпаж. І це з пістолета.
Якщо ж ми говоримо про гвинтівочні калібри, 7,62, то ці кулі вже пробивають БТР в лоб, проходять скрізь десантне відділення та зупиняються лише у двигуні. Це реальні випадки з бойового використання наших боєприпасів на Донбасі.
Щоб досягти цього в Україні був створений твердосплавний сердечник. Це результат роботи Київського політехнічного інституту, який відрізняється якістю навіть у порівнянні із найкращими іноземними зразками. А враховуючи те, що це український матеріал, то вартість такої кулі не перевищує 8 доларів за одиницю. Для розуміння, закордонні аналоги коштують понад 25 доларів за одиницю.
Якщо ж говорити про більш масові патрони, зі сталевим загартованим сердечником. То ми вже зробили першу дослідну партію та успішно випробували її. Вартість цього патрону 0,44 долара. Радянський патрон з кулею Б-32, прямо з заводу без логістичних витрат, коштує 0,32 долара за одиницю.
Водночас наш український патрон на кілька голів вище за своїми можливостями. Пробивна здатність кулі Б-32 у калібрі 7,62х54 - це 10 мм на дистанції 100 метрів. Наш патрон - 10 мм на дистанції 180 метрів. Кучність бою: 200 метрів - 2 кутові хвилини, тобто всі постріли вкладаються у 6 см. А у Б-32 на дистанції 100 метрів - це цілих 20 см.
Саме тому старі радянські боєприпаси просто неефективні у сучасному конфлікті. І це знайшло відображення у вимогах Міноборони, в яких закладені доволі високі характеристики. Наприклад, всі кулі за цими нормативами мають мати кучність не більше 2 кутових хвилин.
До речі, це часом сприймається, як нібито завищені вимоги. Проте насправді - це звичайні вимоги у західних країнах. Для розуміння у сучасному світі, снайперська зброя має показувати кучність на рівні 1 кутової хвилини на 200 метрів, а автоматична гвинтівка 2 на 100 метрів.
Навіть якщо взяти звичайний АК, але зарядити його сучасними боєприпасами, то він одиночним вогнем спокійно може показати кучність бою на рівні 1,5 кутові хвилини. Просто у багатьох у голові старі радянські норми та відсутність розуміння, як зробити такі боєприпаси, бо "перед очима" лише радянські технології.
Якщо використати сучасні підходи, то задача вирішується. Тому ми спільно з КБ "Південне" розробили математичний апарат, включно до розрахунку оболонки кулі.
Потім потрібно розуміння, як вирішується питання виробництва та контроль якості на заводі. Бо зробити сучасний боєприпас можливо лише на сучасному обладнанні, з грамотними налаштуваннями. І це може зробити лише виробник патронної лінії.
Тому необхідно визнати - в Україні немає підприємства, яке може зробити сучасну патронну лінію самостійно. І тому ми повинні звернутися до західних компаній, які можуть поставити в Україну патронні лінії та налаштувати їх під наші вимоги.
Але ситуація з цим доволі складна. Ми вже провели переговори з цілим рядом компаній і відмовились майже всі. Мова йде про швейцарський Novax, канадський Waterbury Farrel, бельгійський Lachaussee, німецький Fritz Werner…
Все завершується приблизно одним і тим самим: після підписання та узгодження всіх попередніх документів находить відповідь, що експортний контроль заборонив постачання в Україну лінії з виробництва боєприпасів у військовому варіанті та навіть у класі "спорт-полювання". Тому, в реаліях сьогодення, єдиним постачальником може бути лише Туреччина.
До речі для виробників патронних ліній перше питання на перемовинах: який боєприпас буде виготовлятися та чи є на нього патент чи ліцензія. Тобто просто "знайти на вулиці" документацію та почати виробництво не вийде. Просто кількість конкурентів на міжнародному ринку настільки велика, що тебе одразу потягнуть у суд.
Навіть якщо почати виробництво ще радянських боєприпасів, то "атаку" одразу почнуть не тільки росіяни, а і виробники з країн колишнього Варшавського договору, та ж Болгарія чи Чехія. На цьому ринку дуже великі гроші й виробники висунуть доволі вагому претензію.
У Казахстану такої проблеми не було. По-перше, це було державне політичне рішення, тобто зовсім інший рівень вирішення питання. У 2015 році був оголошений тендер, з чіткими вимогами на основі яких ми розробили технічну документацію. Вона розглянута виробниками устаткування по всьому світу. У підсумку тендер виграла Waterbury Farrel з нашою документацією, яка надала найкращу ціну, строки та умови. У 2020 році завод запрацював.
Загалом Казахстан отримав дві патроні лінії, які можуть використовуватись для виробництва патронів у калібрах 9х18 та 9х19, а також зі сталевим сердечником у калібрі 5,45х39 та 7,62х54. Загальна сумарна потужність цих ліній - 70 мільйонів патронів на рік.
Вартість цього виробництва, без урахування побудови приміщення, не перевищувала 75 млн доларів, включно з нашою документацією та її патентуванням, навчанням персоналу та всіма логістичними витратами, а також виготовленням дослідної партії боєприпасів зі 150 тисяч на кожний калібр.
До речі, питання окупності цих двох ліній. При штатному завантаженні та наявності клієнтів у вигляді не тільки власних силових відомств, а й експортних контрактів, це 4-5 років. Це з урахуванням собівартості патрону на рівні 0,5 долара, до якої включено 30% рентабельності підприємства.
Річ у тому, що зараз, об’єктивно, боєприпасів у світі не вистачає. За останні роки, ті світові процеси зі збільшенням військових бюджетів у багатьох країнах світу призвели до того, що їх часом просто немає.
Зараз є такі позиції, в яких строк очікування складає понад 22 місяці. Тобто, якщо в тебе війна, а набоїв не вистачає, то ти їх просто не зможеш купити. Максимум - встанеш у чергу та всіма силами будеш тримати своє місце в ній.
Необхідно також згадати, що зараз перед Збройними Силами України стає питання зміни стрілецького озброєння. Наприклад, того ж АК-74, в яких стволи вже зношені. Звісно, хотілось, щоб ми все виробництво стрілецького озброєння сконцентрували у замкнутому циклі в країні.
Але реальність - це лише знайти постачальників комплектуючих у інших країнах. І тому в нас залишається невеликий вибір - перехід на стандарти НАТО, бо майже весь світ користується ними.
Той же ствол для АК-74 ми зможемо купити лише у деяких країнах Східної Європи. А якщо перейти на натівські калібри, то вибір постачальників - практично необмежений. Тому Україні необхідно переходити на калібр НАТО, починаючи від пістолетів, завершуючи кулеметами.
Необхідно розуміти, що створення в Україні боєприпасного виробництва - це вже вимушений захід, а не побажання. Тому, звісно, воно буде. Це як з армією, якщо не годувати власну - будеш годувати чужу".
Читайте також: "Завод ім. Малишева" нарешті отримав замовлення на "Оплот", проте лише на один - для параду та виставок
