Від масштабних танкових контрактів до створення хірургічних інструментів, що рятуватимуть солдатів. Від п’яти працівників новоствореної компанії до великої дружньої родини. Від років наполегливої праці до результатів і прогресу. Протягом усіх 30 років на долю прогресівців випало чимало штормів і бурь, але, попри всі перепони, компанії вдалося викувати сталеві літери успіху своєї історії, яка стала невіддільною частиною розвитку української оборонної промисловості.
Незвіданими стежками
За часів Радянського Союзу на території України діяло близько 700 підприємств ВПК, що виробляли військову техніку, запчастини, зброю, більшість з яких продавалася за кордон. До 1990 року реалізацією цієї продукції займалося московське керівництво, яке мало виключне право на експорт товарів військового призначення. Коли стало зрозуміло, що СРСР ось-ось розпадеться, перед Україною постали задачі, які вона ніколи не вирішувала: життєва необхідність самостійного утвердження на міжнародній арені озброєння.
Читайте також: "Нам потрібні й державні рішення, і певна підтримка": Тарас Шийко, директор "СЗТФ "Прогрес"
Тому на виконання доручення Ради Міністрів УРСР № 2206/96 від 13 лютого 1990 року наказом №20-А від 14 березня 1990 року було засновано ДП "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес". Основним напрямком діяльності підприємства було визначено "експортно-імпортні відносини на світовому ринку зброї". Так розпочалася історія першого українського спецекспортера, який сьогодні вже 30 років зміцнює обороноздатність України та її військово-промисловий авторитет у всьому світі.
Але в середині 90-х років ситуація була не настільки позитивною. З проголошення незалежності України пройшло вже чотири роки, а світова спільнота і досі не була впевнена, чого очікувати від новоствореної країни.
Тим часом у квітні 1995 року на міжнародній виставці IDEX в ОАЕ представники України в особі прогресівців показували нові демонстраційні зразки танків. Серед них був і танк Т-80УД, який зацікавив пакистанський уряд. У результаті тривалих перемовин, значну роль в яких відіграв перший директор "Прогресу" Олександр Букуєв, у 1996 році уряд Пакистану замовив постачання 320 бойових машин Т-80УД на суму понад $600 млн.
Замовлення було виконане протягом двох років – ДП "ХКБМ імені О.О.Морозова" та ДП "Завод ім. В.О.Малишева" вдалося в рекордні терміни не просто виготовити 320 танків Т-80, але й модернізувати зразки під нестандартні запити замовника. Цим успіхом Україна заявила про себе як про потужну високорозвинену європейську країну з сучасною виробничою базою.
Марафон здобутків
Пакистанський контракт став найбільшим збройовим контрактом України у ХХ сторіччі й закріпив її в десятці найсильніших експортерів зброї. Саме ця угода забезпечила майбутнє всього вітчизняного оборонного бізнесу: перед Україною відкрилися нові ринки збуту, а "Прогрес" здобував один комерційний успіх за іншим.
Якщо в кінці 90-х років компанія працювала ледь не з єдиною державою – Пакистаном, то на початку ХХІ сторіччя "Прогрес" став активним гравцем на ринках Малайзії й Індонезії, а також у низці країн Африки й Латинської Америки, з якими були пов’язані певні сподівання.
У новому сторіччі "Прогрес" зумів розпочати реалізацію деяких проєктів, що розроблялися раніше. Так, 3 квітня 2002 року компанія підписала контракт вартістю $100 млн на постачання моторно-трансмісійних відділень для нового пакистанського танку "Аль-Халід", що створювався з участю України та Китаю на території Пакистану.
У 2004 році компанія уклала договір на постачання 2500 автомобілів КрАЗ різних моделей в Республіку Ірак. Крім того, контрактом було обумовлено постачання пересувних авторемонтних майстерень. Сума всіх наданих товарів та послуг склала близько $93 млн і стала найбільшою угодою в історії Кременчуцького автозаводу. Прогресівцям також вдалося виграти і суто "російські" контракти. Наприклад, тендер на ремонт партії транспортних гелікоптерів Мі-17 для Пакистану.
Цей матеріал було опубліковано в #1-2 журналу Defense Express (січень-лютий)
Дивіться також: Обороноздатність Польщі: плани та реалії
