Як «Козаки» за ціну воювали

Як «Козаки» за ціну воювали

Нові деталі про поставки бронемашин до війська
14

Науково-виробниче об’єд­нання «Практика» готує судовий позов до журналіста Сергія Іванова на 1 млн грн за нанесення шкоди діловій репутації компанії. Журналіст у низці публікацій звинувачував компанію та керівництво Міноборони в необґрунтованих заробітках на постачанні до армії бронемашин типу «Козак».

Науково-виробниче об’єд­нання «Практика» готує судовий позов до журналіста Сергія Іванова на 1 млн грн за нанесення шкоди діловій репутації компанії. Журналіст у низці публікацій звинувачував компанію та керівництво Міноборони в необґрунтованих заробітках на постачанні до армії бронемашин типу «Козак».

«Ми за свободу слова, але не за свободу слово­блуд­дя, – заявив власник приватної компанії «Практика» Олег Висоць­кий агенції Defense Express. – Ми є вітчизняним лідером з виробництва легкої броньованої автомобільної техніки, наш колектив виборов це право наполегливою працею і ми не готові миритися з відвертою брехнею на нашу адресу. Адже йдеться про сплановані дії із дискредитації в очах суспільства як самої компанії, так і тих проєктів, які розроблені з урахуванням вимог і потреб Збройних сил».

Можу стверджувати, що всі ці пояснення треба було робити значно раніше. Але керівництво «Практики» мені пояснило, що вони не були налаштовані на публічні дії та заяви доти, доки не зрозуміли, що це дійсно цілісна кампанія. Проте ця історія має значно більше глибинних трендів, окрім звинувачень. Про них – у висновках, але спочатку про хайпову «зраду».

Слова та реальність

У Міноборони реалізували корупційну схему, закупивши 50 бронеавтомобілів «Козак-2» за штучно завищеною ціною. Державі було завдано збитків на суму понад $4 млн. Бо у січні 2019 року одна машина «Козак-2» коштувала 8,4 млн грн за одиницю. А у грудні 2019 року Міноборони підписало контракт з НВО «Практика» на закупівлю півсотні бронемашин «Козак-2» вже за ціною 9,4 млн грн за одиницю. Це при тому, що курс долара за рік впав, а «Козак» на 80 % складається з імпортних комплектуючих. Отже, машини мали б подешевшати. А якщо ціна зросла – то це корупція, де у злочинному ланцюжку всі: від виробника машин до замовника, включно з міністром оборони.




Така базова логіка та тези з публікацій Сергія Іванова. Тепер – реальність.

НВО «Практика» дійсно є розробником та виробником цілого сімейства бронемашин «Козак» з колісною формулою 4х4. Одна з них – це спеціалізований броньований автомобіль «Козак-2» ПЗСА-5 (панцеровий захист спеціалізованих автомобілів 5 класу). Він був прийнятий на озброєння ЗСУ 21 березня 2017 року згідно з наказом №158, який підписав тодішній міністр оборони України Степан Полторак. Як зазначається в наказі, «відповідно до Порядку розроблення та випуску нових видів продукції оборонного призначення, враховуючи позитивні результати державних випробувань, і з метою забезпечення Збройних сил України броньованими автомобілями». «Козак-2» став першою вітчизняною машиною такого класу, що була прийнята на озброєння армії України. Функції забезпечення армії бронеавтомобілем «Козак-2» покладені на Центральне автомобільне управління.

Перший контракт на постачання «Козак-2» до ЗСУ НВО «Практика» підписало ще у 2016 році. Саме за ціною 8,4 млн грн за одиницю. У 2018 році Міноборони, з огляду на брак машин у підрозділах, запропонувало «Практиці» новий контракт на постачання «Козаків». Загалом це десь 44 машини. Але за умови збереження договірної ціни від 2016 року і з можливим її переглядом після завершення усього контракту у 2019 році.

Уточню – все це я кажу про контракт 2018 року, який вчасно, без зривів та зауважень з боку замовника був завершений «Практикою» у вересні 2019 року. (Ці поставки не мають відношення до отих 50 «корупційних» «Козаків», контракт на постачання яких був підписаний між МО та НВО «Практика» у січні 2019 року. І про які обурюється Сергій Іванов).

Отже, з 2016 року по 2019 рік бронеавтомобілі «Козак-2» постачаються до ЗСУ (а також до Нацгвардії та Державної прикордонної служби) за ціною у 8,4 млн грн за одиницю. Хоча вже тоді це суперечило всім економічним реаліям, стверджують у НВО «Практика». Чому так – треба пояснювати окремо. Бо ця проблема є ахіллесовою п’ятою усіх наших виробників озброєнь – як приватних, так і державних, що співпрацюють з Міноборони.

Міністерство фінансової оборони

Коротко все виглядає так. Підприємство підписує контракт, де вказується орієнтовна ціна на зразок нової зброї чи техніки, який буде закуповуватись за ДОЗом. У ході виконання контракту ця ціна може змінитись. Зростання може бути викликане збільшенням вартості комплектуючих, мінімальної заробітної плати, інфляцією тощо. Коливання фактичних цін фіксує військова прийомка, яка затверджує так звані розрахунково-калькуляційні матеріали як неодмінний елемент виробництва зразка і робить відповідні подання. Ці подання мають враховуватися замовником в особі Міноборони при остаточному розрахунку за поставлену продукцію.

Так в теорії. Але на практиці Міноборони зазвичай ухиляється від визнання зростання ціни й відмовляється приймати рішення про перегляд ціни – навіть за наявності об’єктивних обставин. І майже завжди розраховується за орієнтовною, тобто попередньою ціною. Наведу приклади, чим це обертається.

БТР-4. Коли почали виготовляти БТР-4 за ДОЗ і під держгарантії, приватне підприємство ЛКМЗ, яке постачає корпуси, мости та редуктори до БТР на ХКБМ, підняло ціну на свої комплектуючі десь на 30 %. Це зростання цін підтвердила військова прийомка, проте потім впродовж років ХКБМ і Міноборони безрезультатно намагалися домовитись про нову ціну на БТР-4. У підсумку – нині у 2020 році ХКБМ виготовляє БТР-4 за старою ціною 33,6 млн грн за машину за зірваним контрактом і зі збитками десь в 1 млн грн на кожній машині.

БТР-3. Взагалі не замовлений у 2020 році. Причина зриву ДОЗу з БТР-3 – і в ціноутворенні також. Орієнтовна ціна на БТР-3 на початку 2017 року була зафіксована Міноборони у 19,9 млн грн. На початку 2018 року, на підставі фактично понесених витрат, ціна за один БТР-3 склала 20,6 млн грн, що було підтверджено військовим представництвом. Проте МОУ відмовилось переглянути ціну та прийняло техніку на підставі орієнтовної ціни початку 2017 року. Збитки підприємства на контракті, здається, у десять машин склали 3,4 млн грн. Нині виробництво БТР-3 як нового зразка зброї для ЗСУ припинено. І це за умов потреби щонайменше сотні цих машин.

«Козак-2». Така сама ситуація була і з «Практикою». У зв’язку зі зміною цін з 2016 по 2019 рік на матеріали та покупні комплектуючі, зростанням інших складових у собівартості продукції, ПрАТ «НВО «Практика» минулого року тричі зверталось до МОУ про перегляд орієнтовної ціни контракту, що був підписаний у 2018 році.

Фактичні витрати на машину підприємством були заявлені в сумі 9,12 млн грн. Військове представництво, у свою чергу, двічі змінювало свої висновки щодо реальних витрат «Практики» і в підсумку затвердило ціну 8,868 млн грн за один «Козак-2». Проте у 2019 році Міноборони розрахувалось з виробником за контрактом 2018 року все одно за ціною 8,4 млн грн.

Відстояти правоту можна було в суді. Але, що цікаво, жоден з наших виробників, коли опиняється в такій ситуації, до суду не йде. Бо в разі початку судових дій виробник фактично відрізає собі можливість подальших контрактів з Міноборони. Тож далекоглядніше буде про економіку та права забути, якщо хочеш мати справу з Міноборони. І «Практика» також не стала винятком. До суду з вимогою доплати за контрактом не пішла. Хіба що уклала з Міноборони протокол розбіжностей щодо ціни на свою продукцію.

«У вересні 2019 року, після здачі «Козаків» за контрактом 2018 року, ми були в ситуації, коли нам вдалося віддати кредити, і ми стали перед вибором, що робити далі. Бо замовлень від ЗСУ не було, хоча, окрім «Козака-2», ми розробили якісно нову машину «Козак-2М1», яка також пройшла державні випробування, БТР 6х6 «Отаман», вантажні машини з підйомниками для транспортування та перевантажування техніки та боєприпасів на полі бою. Всі ці проєкти Міноборони на словах підтримувало, але контрактів і грошей не було. Гостро встала загроза скорочення персоналу та заморожування виробництва», – пояснював Олег Висоцький.

«Корупційний» контракт 2019 року. Що в деталях?

Наприкінці 2019 року, коли в оборонного відомства, як я розумію, виникла «пожежна» ситуація з використанням чи, точніше, невикористанням залишків коштів ДОЗ-2019, Міноборони уклало новий контракт на закупівлю ще 50 машин «Козак-2».

«До підписання контракту з МО був складений детальний опис і розрахунок – понад сотню аркушів – очікуваних витрат для формування, перевірки та затвердження замовником знову-таки орієнтовної ціни. Наше підприємство склало розрахунково-калькуляційні матеріали й уклало контракт з орієнтовною ціною у 9,28 млн грн за машину. По факту виконання контракту при підтвердженні фактичних витрат буде визначена підсумкова договірна ціна. Сподіваємося, що цього разу ситуація не повториться, як при виконанні попередніх контрактів, і нас не обдурять», – пояснили Defense Express у «Практиці».

Зростання цін на «Козак-2» у порівнянні з 2016 роком пов’язане як з корегуванням на індекс споживчих цін, так і зі зростанням мінімальної заробітної плати, а також виробничих витрат за цей час. Що стосується імпортних компонентів, то, за твердженням представників компанії, у вартості «Козака» вони становлять не 80%, а 25%. З 16453 деталей для виробництва «Козака-2» імпортними є близько 400, головні витратні складові – це фінська броня та ходова від IVECО. Вони з 2016 року також зросли у вартості, хоча менше, ніж вітчизняні комплектуючі, які до «Козака» поставляють з десяток українських підприємств. Наприклад, вартість системи постановки димових завад «Туча», яку виготовляє «Арсенал», зросла зі 138 тис. грн до 240 тис. грн. І так майже по кожному постачальнику.

На «Практиці» розраховують, що в підсумку за цим контрактом прибуток компанії складе до 8 %. Це, до речі, типовий підсумок для всіх виконавців ДОЗ, бо рентабельність обмежена рішенням Міноборони. У попередні роки це навіть не покривало рівень інфляції. Виконання ДОЗ за таких умов не дозволяє підприємствам акумулювати достатні кошти для подальшого розвитку, не стимулює виконавця до зниження трудомісткості робіт; суперечить ринковій економіці й ставить вітчизняного виробника в нерівні умови з іноземними постачальниками. Бо за умов закупівлі тих же бронемашин закордонного виробництва хіба хтось вимагає обмеження їхньої рентабельності? Звісно, ні. Плати – і все.

Для виконання контракту за ДОЗ-2019 НВО «Практика» отримала передплату у сумі 58 % від обсягу необхідних коштів. Цього недостатньо, аби замовити усі складові до бронемашин. Тому знову треба брати кредит. Коло повторюється. Проте на «Практиці» стверджують, що все зроблять для того, аби поставити 50 машин «Козак-2» вчасно. Їх треба здати Міноборони в жовтні.

Здається, для війська це будуть останні нові машини у версії «Козак-2». За висновками Генерального штабу, «відповідно до штатно-табельної потреби військових частин ЗСУ спеціалізованими броньованими автомобілями типу «Козак-2» та «Варта» підрозділи забезпечені». Далі армія зацікавлена замовляти для війська бойові броньовані колісні машини типу «Козак-2М1».

Висновки

Отже, підсумуємо. З 2016 року до 2019 року ціна на бронемашини «Козак-2» для ЗСУ не змінювалась. Збільшення ціни на машини за контрактом у 2019 році стосується лише орієнтовної ціни, обґрунтованість формування якої підтверджується як виконавцем, так і замовником. Згідно з економічними реаліями та сталими процедурами. «Вкрадених» $4 млн нікуди не поділися. Бо всі вони у передплаті на комплектуючі до «Козаків». Думаю, це буде доведено і на судових засіданнях, якщо «Практика» дійсно планує довести до суду справу щодо захисту своєї ділової репутації. Бо, дійсно, треба нести відповідальність і за слова, і за дії.

Певен, що цим паралельно будуть займатися і компетентні органи, але, з огляду на попередній аналіз ситуації, навряд чи йтиметься про ту зраду, яку описував Сергій Іванов.

У самій «Практиці» припускають, що цикл «зрадницьких» публікацій є ініціативою їхніх конкурентів – підприємства «Українська бронетехніка». Впевненості в цьому додав і сам Сергій Іванов, коли раптом почав порівнювати «Козаки» саме з виробами «Української бронетехніки» – бронемашинами «Варта» та «Новатор».

Втім, тут рубіконом істини має бути не припущення журналістів, експертів, не демонстраційні одноденні «покатушки» тих чи інших зразків. А лише одне – державні випробування. Саме державні випробування за ухваленими програмами та методиками підтверджують чи спростовують відповідність нового зразка потребам військових. Згідно з відповідним тактико-технічним завданням на зразок та оперативно-тактичними вимогами.

На сьогодні з широкого переліку вітчизняних виробників бронемашин – їх щонайменше шість – державні випробування пройшли машини «Практики» – «Козак-2» та «Козак-2М1». І «Барс-8» від компанії «Богдан». Решта на це не спромоглися.

Нагадаю, що наприкінці минулого року Генеральний прокурор України рекомендував Міністерству оборони вжити заходів щодо вдосконалення процедури закупівлі військової техніки та проведення перевірки поставлених протягом 2014-19 років зразків військової техніки, які тривалий час не проходять державні випробування і не приймаються на озброєння Збройних сил України. Здається, саме час знову повернутися до цієї теми. І піти далі – скасувати введену у 2015 році Постанову №345 КМУ, яка передбачала спрощений вид випробувань як суто тимчасовий захід на особливий період.

Важлива зміна й економічних правил гри у стосунках між Міноборони та виробниками озброєнь, які, власне, скеровані на деградацію вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Міністерством оборони України обмежені рівні прибутку для виконавців ДОЗ: на закупівлю комплектуючих – 1 %; у складі собівартості – 20%. Нині в Міноборони всіх відсилають до нового Закону про оборонні закупівлі, який, мовляв, змінить життя виконавців ДОЗ на краще. Але в Законі питання ціноутворення не деталізовані. Тому на перехідний період цілком доречно прийняти урядом зміни до порядку, затвердженого постановою КМУ від 27.04.11 №464 «питання державного оборонного замовлення» і відновити дію постанови КМУ від 23 серпня 2017 року №1093. Це дозволить підприємствам мати прибуток при закупівлі комплектуючих у 5 %, а в складі собівартості – 30%. Ці зміни дозволять забезпечити збільшення прибутку виконавців ДОЗ на 10-11 %. Фактично йдеться про збільшення видатків лише на 3-4 %.

Це, власне, не питання прибутків виконавців, це мінімальна передумова збереження спроможностей наших підприємств виготовляти оборонну продукцію.

* * *

Нині в Україні реальність з виробництва легкої бронетехніки така. 45 БТР-4 виготовляються з 2016 року і з них зроблено лише 12. Але й ті не без виробничого гріха. БТР-3 не виготовляється. «Дозор» не виготовляється. Темп у понад 50 броньованих машин на рік, які відповідають вимогам військових, може забезпечити хіба що приватне підприємство «Практика». І саме воно опиняється у центрі інформаційного скандалу. Після чого так і хочеться повторити оту відому російську фразу: «Совпадение? Не думаю…»