Підсумок 2023 року став результатом поєднання прагнень українського політичного та військового керівництва; стану та можливостей сил безпеки та оборони; обсягів, темпів та змісту підтримки з боку наших партнерів.
Якщо озирнутися назад, і виокремити якісь реперні точки з перебігу події 2023 року, то з приводу тієї ж закордонної допомоги - при всіх колосальних обсягах - можна сказати, що вона залишилася у парадигмі "Росія не має перемогти, Україна не повинна програти". З усіма обмежуючими наслідками. Що, звісно, вплинуло на ситуацію на полі бою – навіть за умов, що у січні США та партнери підтримали прагнення України щодо створення наступального угрупування з 12 бригад - це десь 60 тисяч - які мали стати основою для прориву оборони противника на півдні країни.
Читайте також: П'ять сценаріїв війни в Україні на 2024 рік: без зайвого оптимізму та фантастики
А з січня 2023 армія Росії сама перейшла від оборони до наступальних дій від Куп’янська до Вугледара. Це була друга битва за схід, де ворог спробував витиснути українські війська з Донбасу. Цей ворожий план зазнав краху вже через місяць другий, з епічним знищенням російських сил під Вугледаром у лютому.
Проте ворог сконцентрувався на захопленні Бахмуту, з тактикою вагнерівців - з масовим застосуванням атакуючої піхоти й ігноруванням втрат у живій силі. Ця навала тривала до травня. За руїни Бахмуту ворог заплатив колосальну ціну. Політичне і військове керівництво України визнало оборону Бахмуту доцільною. У той час як були поради з боку США зосередити усі сили та можливості на проведенні концентрованого наступу на півдні.
Там, за задумом, два корпуси прориву мали пробитись через окуповані ворог території у Донецькій і Запорізькій області та вийти до Азовського узбережжя, або - як мінімум - до Токмака. З травня ЗСУ розхитували оборону ворога на декількох напрямках від Великої Новосілки до Василівки. Активний наступ на півдні почався на початку червня. Проте маневрова доктрина, на яку занадто оптимістично покладалися наші партнери при моделюванні наступальних дій на півдні, не спрацювала в умовах розгалужених ворожих фортифікацій, протяжних мінних полів, активної роботи протитанкових засобів, дронів і гелікоптерів.
При цьому наступ відбувався без домінування в повітрі, без переваги у живій силі (співвідношення сил наступу до сил ворога було у кращому разі 1 до 1,5). А більша концентрація угруповань для прориву була просто неможливою через прозорість поля бою - завдяки розвідувальним дронам і швидкому застосуванню ворожих засобів враження.
Відтак, новосформовані бригади набували досвіду бойових дій в умовах, коли жодна армія НАТО взагалі не починала б такий наступ. З огляду на жорстку реальність, керівництво ЗСУ ухвалило рішення перейти до тактики просування малими групами - з розмінуванням і підтримкою артилерії. Замість очікувань на швидке просування майже на 100 км, з літа до осені просування на півдні в зоні Роботиного склало до 12 км.
"Глибокого прориву не буде", написав Валерій Залужний у відомій статті в видання The Economist. Війна стала війною на виснаження. Бо оборона зараз переважає над наступом. "Як і в Першу світову війну, Україна та Росія досягли рівня розвитку технологій, який ставить нас у безвихідь. Щоб вийти з цього глухого кута, нам потрібно винайти щось принципово нове. Як колись китайці винайшли порох", - відзначав Залужний.
Тож на суходолі результати наступальної кампанії Збройних сил та сил оборони - попри самопожертву, відданість та мужність наших військових - у 2023 році виявились меншими, аніж очікувалася. Проте ворогу було завдано значних втрат. За даними розвідки США, з 360 000 окупантів, які вторглися в Україну, Росія втратила на полі бою 315 000 осіб. Також РФ втратила дві третини танків, а також третину від кількості іншої бронетехніки. Зараз Росія намагається відновити втрачене. І з жовтня з атак на Авдіївку знову активізувала бойові дії по всій лінії фронту з використанням своєї головної переваги - живої сили. Тактика вагнерівців стала тактикою російської армії. Тож зараз ворог проводить третю спробу переграти результати бойових дій за Донбас.Ці спроби ворога розбиваються об стійкість нашої оборони. Проте знову і знову потрібна зброя, техніка і боєприпаси.
При цьому варто згадати, що у 2023 році США та партнери таки зважились – після значних затримок і дискусій, - передати Україні такі вкрай потрібні ЗРК Patriot, ракети ATACMS (вкрай обмежену кількість) та касетні боєприпаси до артилерії.
Перший ЗРК Patriot став на захист столиці у квітні, а в травні наші військові відбили першу атаку російських гіперзвукових ракет "Кинджал", що стало повною несподіванкою для ворога. Це суттєво підвищило захист України від ракетного терору – як і подальша передача низки інших сучасних комплексів ППО від наших партнерів.
Наступний вкрай важливий крок, також ухвалений у 2023 році - це згода на передачу Повітряним Силам багатофункціональних винищувачів F-16. Наші пілоти вже проходять навчання у США та Румунії, з надією, що зможуть піднятись в небо над Україною у 2024 році. Насамперед для того, аби позбавити Росію можливості використовувати свою авіацію з корегованими авіабомбами, знищувати російські гелікоптери та ударні дрони, надавати підтримку з повітря нашим наземним військам для підтримки наступальних дій.
А найбільший успіх Україна у 2023 році здобула на морі. Фактично без класичного флоту змінила правила гри в Чорному морі. За рахунок асиметричних дій: ракетного озброєння, а головно - з революційним застосуванням морських ударних дронів, було покладено край морській блокаді наших портів. Російські кораблі знищувались в бухтах і під час ремонту; зазнали втрат від системних атак наших надводних дронів, були відігнані з західної частини моря, вимушені були перебазуватися з Севастополя до Новоросійська та Феодосії. Зараз Україна може експортувати зі своїх портів зерно та руду. А у 2024 році, цілком ймовірно, буде реалізувати заходи з повної ізоляції окупованого Криму - як важливої складової стратегії підриву спроможностей ворога утримувати угрупування своїх військ у Криму та на півдні України....
Паузи у війні не буде. Тож треба воювати та змінюватись. Формувати резерви, готуватися до активної оборони й шукати нові форми дій, аби забезпечити максимальне виснаження ворога, підвищувати якість командних кадрів і навченості воїнів. Це усвідомлює військове керівництво. Також слід розвивати власну оборонну промисловість, забезпечити єдність усередині країни та у взаємодії з нашими закордонними партнерами. Все це впливатиме на суть, характер та динаміку подій у 2024 році, який наближається.
Своєю чергою, редакція Defense Express і наступного року буде докладати максимум зусиль, аби в межах можливого інформувати наших читачів про всі ключові події та процеси за напрямками, які впливають на нашу обороноздатність. Всім нам сил, мужності та єднання у 2024 році.
Читайте також: Що продемонстрував 2023 рік для західного ОПК й чи можливо це виправити
