Одна з ключових проблем російських далекобійних реактивних дронів типу "Герань-4" та "Герань-5" полягає у тому, що вони значно ближчі до крилатих ракет, ніж до БПЛА. І за рахунок швидкості можуть бути недосяжні для українських зенітних дронів та мобільних вогневих груп з кулеметним озброєнням.
Тобто підтримання ефективного знищення російських "Герань-4" та "Герань-5" потребує використання ракет. А це впирається у очевидний дефіцит цих засобів подолати які доволі важко, бо мова йде про світовий дефіцит зенітних ракет, помножену на надвисоку вартість, обмежене виробництва твердого палива й вартість систем їх наведення.
Читайте також: Рашисти скопіювали "Герань-5" з іранського Karrar, який є копією MQM-107 Streaker з США і це знову про кругообіг дронів
А тому, якщо РФ вже активно використовує іранські далекобійні засоби ураження, можливо згадати й про іранські специфічні засоби знищення повітряних цілей. Зокрема про ракету, яка відома лише під цифровою назвою - "358" та її оновлена та трохи спрощена версія "359". Обидві мають однакову аеродинамічну схему "качка" з переднім цільноповоротними рульовими поверхнями, як на радянській ракеті "повітря-повітря" Р-27, а також великі Х-подібні крила.
Але якщо у "358" була складна система із лазерними та оптичними сенсорами для активації бойової частини, то у "359", яка виглядає трохи більшою, обійшлись без них. Й варто додати, що саме використанню цих ракет приписується вагома кількість збитих розвідувальних БПЛА RQ-1, RQ-9 та Hermes 900, які були збиті над Єменом та Ізраїлем.
Головною їх концептуальною відмінністю від звичайних зенітних ракет є використання малогабаритного турбореактивного двигуна замість твердопаливного. Він забезпечує дозвукову швидкість польоту, можливо до 600-800 км/год, в той час коли у традиційні твердопаливні зенітні ракети розганяються до кількох Махів. Хоча ракета все одно потребує твердопаливного прискорювача, але вони можуть бути простіші та за розмірами не бути обмежені габаритами фюзеляжу ракети.
Друга й ще більш важливіша особливістю - відмова від традиційних систем наведення на ціль. Замість головок самонаведення чи командного наведення використовується тепловізійна камера та пряме керування оператором із додатковою інтеграцією "машинного зору". Фактично іранські ракети "358" та "359" є реактивними зенітними дронами.
І загалом це критично відрізняє метод застосування цих ракет від традиційних. Вони стартують зі спрощених пускових й "виписують" у повітрі на заданій висоті у необхідному районі "вісімки" в очікуванні цілі. А при її наближенні оператор бере управління ракетою на себе та атакує. Завдяки використанню турбореактивного двигуна він може регулювати тягу, підбираючи комфортну для себе, що неможливо у традиційних зенітних твердопаливних ракетах.
Ще одним цілком можливим варіантом дооснащення цієї ракети є парашют, який дозволить повернути ракету та використати її, або хоча б деякі її компоненти, знову у випадку вичерпання палива до ураження цілі.
Також треба зважити, що Україна фактично має лише один з двох ключових компонентів - відпрацьовані рішення з управлінням та наведенням, що використовуються у зенітних дронах. Але відтворення цієї іранської системи знищення повітряних цілей потребує стабільного джерела постачання дешевих та масових малогабаритних турбореактивних двигунів.
А у випадку запуску ракети з повітряної платформи, наприклад, легкомоторного літака чи достатньо габаритного БПЛА, можливо уникнути потреби у прискорювачі. Але для озброєння цим гіпотетичним засобом мобільних вогневих груп без нього навряд чи можливо буде обійтись.
Також варто додати, що іранці вже пропонували свою зенітну ракету "358" рашистам. Це було ще у 2023 році, але вона їх не зацікавила. Можливо через те, що у самій РФ тоді й наразі не проглядається критичний дефіцит звичайних зенітних ракет.
Читайте також: США заборгували Японії зброї на 7,2 млрд доларів і їх майже неможливо змусити дотримуватися обіцяних строків
