Війни XXI століття - війни за воду

Війни XXI століття - війни за воду

Вода вже найближчим часом може стати важливішою за нафту чи газ

За даними Геологічної служби США, прісна вода становить не більш ніж 2,5% світових водних ресурсів (близько 35 млн км3). Але 68,7% її кількості припадає на льодовики, а 30,1% — на важкі для видобутку підземні води.

Фактично, людині залишаються 1,2% прісної води, розташованої на поверхні Землі, 69% із яких — вічна мерзлота і лише 21% — річки й озера. Загальний обсяг річкових стоків оцінюють у 46,8 тис. км3, розподілених дуже нерівномірно. Найзабезпеченіша прісною водою Латинська Америка (30% світового водостоку), натомість на Євразію, де мешкає 70% населення світу, припадає лише 40% обсягів, на африканські країни на південь від Сахари — 10%. Найменш забезпечені прісною водою Близький Схід і Північна Америка (по 1%).

Глобальне потепління може перетворити проблему нестачі питної води, що спостерігається в усьому світі, на повноцінну світову кризу. Танення льодовиків стрімко зменшує запаси цього важливого ресурсу й загрожує підняттям рівня Світового океану на понад 30 см уже до 2065 року. До того ж, за спостереженнями науковців із Колумбійського університету, льодовики Гімалаїв тануть удвічі швидше, ніж минулого століття, що загрожує позбавленням прісної води понад 1,6 млрд жителів Південно-Східної Азії.

Читайте також: "Пороблено": російські "Панцирі" у Ефіопії знищила блискавка
Льодовики Гімалаїв, війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Льодовики Гімалаїв тануть удвічі швидше, ніж минулого століття

Всесвітня програма ООН із оцінки водних ресурсів (WWAP) відзначає зростання у світі дисбалансу між попитом і пропозицією на воду, оскільки багато країн уже досягли межі водокористування. Попит на прісну воду, за оцінками Американського інституту населення (Population Institute), перевищує пропозицію на 17%, а до 2025 року дефіцит може зрости до 1,3–2 трлн м3 на рік.

За прогнозами міжнародної Організації економічного співробітництва й розвитку, до 2030 року 47% населення Землі відчуватимуть гостру нестачу води. Цього року в такій ситуації вже опинилися 250 млн африканців, що спричиняє масову міграцію населення й нові конфлікти. Надалі слід очікувати лише зростання боротьби за водні ресурси між країнами, містами й селами, а також між різними галузями економіки, що перетворить водне питання на політичну проблему планетарного рівня.




війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Коричневим позначені зони з особливо високим ризиком ймовірного виникнення конфліктів за воду. Зображення: EU/ JRC.

Додаткові проблеми створює будівництво дамб для накопичення запасів води на транскордонних річках із перспективою перерозподілу водних ресурсів, що підвищує градус напруги у відносинах між країнами.

А обмеження, зумовлені нестачею води, посилюють давні етнічні, племінні або міжнаціональні конфлікти. Подальше зростання кількості населення (яке за прогнозами до 2100 року може становити вже 11 млрд осіб) при одночасному зменшенні запасів прісної води унеможливить повноцінне забезпечення всіх мешканців планети через брак ресурсів.

Нестачу водних ресурсів у світі намагаються компенсувати за рахунок підземного видобутку, який за останні 50 років зріс майже втричі й неабияк виснажує підземні водні горизонти. Утім, наявні ресурси прісної води щороку все одно зменшуються і не встигають відновлюватися, що породжує нові конфлікти.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express

Виснаження води відзначається у 37 провідних водоносних горизонтах в Африці, Євразії та Північній і Південній Америках. У деяких великих містах це викликало небезпечну осадку ґрунтів. Так, у деяких районах Пекіна земля осідає на 4 см на рік через осушення великого водоносного горизонту, на якому розташоване місто. Аналогічні процеси спостерігаються в Шанхаї, Мехіко й деяких містах Каліфорнії (до 8 м). Також постає загроза для життя майже двох мільярдів людей, проблеми з виробництвом продовольства й виникнення нових конфліктів за воду.

Вода й конфлікти

За усіма ознаками, світ опинився на межі нових війн за доступ до джерел прісної води. Історія зафіксувала щонайменше 655 війн і збройних конфліктів, у яких люди воювали за воду, зокрема 66 із них — у Європі. За підрахунками порталу World’s Water Тихоокеанського інституту (США), від 2010 року у світі відбулися 466 конфліктів і зіткнень, пов’язаних із розподілом водних ресурсів, із яких 36 було збройних. Лише у 2018 році у світі сталися 18 конфліктів за цей ресурс, а ймовірність виникнення нових у найближчі 50–100 років оцінюють на рівні 75–95%.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express

Більшість конфліктів за воду має характер субнаціональних суперечок. Утім, комп’ютерне моделювання розвитку ситуації вказує на високу ймовірність виникнення транскордонних конфліктів за воду в різних регіонах планети. Поряд із відомими басейнами (озеро Чад, річки Ніл, Брахмапутра, Ганг, Замбезі, Лімпопо, Меконг, Сенегал) у доповіді ООН згадано також Аракс, Іртиш, Куру, Обь. А найбільш конфліктогенними вважають басейни річок Ніл, Інд, Тигр і Євфрат, Ганг і Колорадо.

ООН, війни за воду у XXI столітті, Defense Express

На підставі аналізу рівня виснаженості поверхневих вод у 167 країнах світу фахівці Інституту світових ресурсів прогнозують, що в зоні найбільшого ризику за 25 років опиняться дев’ять країн Близького Сходу: Бахрейн, Кувейт, Палестинська автономія, Катар, ОАЕ, Ізраїль, Саудівська Аравія, Оман і Ліван. І хоча там активно видобувають підземні води й опріснюють морську воду, у деяких країнах регіону через кліматичні зміни й дефіцит прісної води вже відмовилися від вирощування зернових культур.

Фактично світ уже поділився на тих, у кого ще вистачає води, і тих, у кого її вже обмаль. Отже, Марокко, Алжир, Туніс, Судан, Ємен, Оман, Саудівська Аравія, Йорданія, Сирія й Ірак уже заявили про своє незадоволення наявною ситуацією із забезпеченням водою й готовність силою відстоювати право на цей ресурс.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Іригаційна система
Іригаційна система Лівії. Діаметр кругових полів, над якими обертаються поливні машини, варіюються від кількох сот метрів до 3 км.

Особливо вибухонебезпечною є ситуація в регіонах, бідних на воду. У Ємені внаслідок вичерпання запасів підземних вод у 2009 році виникли масштабні заворушення. А в Сирії нестача води була однією з причин початку громадянської війни.

Фахівці Тихоокеанського інституту розрізнюють три типи насильства у війнах за воду або її використання. По-перше, іноді воду використовують як зброю, коли штучно викликані повені змушують противника змінювати свої плани на користь іншої сторони. По-друге, вода може бути лише вагомим приводом. Так, останні заворушення в Малі, що призвели до загибелі людей і вимушеного переселення до 50 тис. осіб, стали наслідком суперечок за пасовиська. По-третє, об’єкти водопостачання належать до категорії критичної інфраструктури і є предметом бойових дій, що спостерігається майже всюди, де останнім часом точаться війни: у Сирії, Лівії, Україні та Ємені.

Критичний ресурс

У війнах і конфліктах на Близькому Сході водне питання є одним із ключових. Передусім це боротьба за ресурси річок Тигр і Євфрат між Туреччиною, Сирією та Іраком. Кожна з них відстоює власні інтереси, натомість обидві річки катастрофічно втрачають воду з тенденцією до пересихання через будівництво Туреччиною у 1990-х дамб, що відбирають воду.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Через турецькі дамби надходження річкової води в Ірак різко скоротилося. Фото Reuters

Через це Ірак і Сирія отримують недостатньо води, до того ж забрудненої. Ці країни називають воду турецькою зброєю і уклали спільну угоду про розподіл водних ресурсів. Туреччина її не визнає, адже користується власною логікою і вважає річки міжкордонними водами, що належать країні, яка контролює витоки.

Раніше Ірак і Сирія також мали претензії одне до одного та в 1974 році ледь не почали воювати через будівництво Сирією греблі Аль-Табка на Євфраті. Інша причина кризи — посуха й варварське ставлення населення до видобутку ґрунтових вод, зокрема в Сирії, для потреб сільського господарства.

Фактор боротьби за водні ресурси був одним із провідних і в арабо-ізраїльських війнах. Так, під час Шестиденної війни 1967 року з Сирією Ізраїль розв’язував не лише питання «безпеки», а більше заволодіння водними ресурсами в сусідніх країнах, зокрема на Голанських висотах. Після 1967 року він на 15% забезпечує себе прісною водою саме з Голанів.

Тоді ж Ізраїль остаточно знищив дамбу, яку почали будувати сирійці, захопив Західний берег річки Йордан і Сектор Гази та розширив собі доступ до річок Ярмук і Йордан, зміцнивши контроль над трьома найбільшими джерелами прісної води в регіоні.

Ізраїль запровадив на Західному березі Йордану власну систему водного менеджменту й обмежувальні квоти для місцевого населення на забір води й нові колодязі. До 1995 року палестинцям було заборонено брати воду з глибин понад 70 м, натомість провідний ізраїльський постачальник компанія Mekorot видобував її з глибин до 300–400 м. Така політика Ізраїлю наштовхується на спротив палестинців.

Йорданія після прийняття понад пів мільйона сирійських біженців відчуває ще більший водний стрес, адже єдиним джерелом цього ресурсу там є водоносні горизонти.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Йорданія після прийняття понад пів мільйона сирійських біженців відчуває ще більший водний стрес

У 2002 році проти рішення Лівану побудувати дамбу у верхній течії річки Йордан виступив Ізраїль.

Звісно, що все це аж ніяк не сприяє розв’язанню проблем із водою й лише додає напруги у відносинах між сусідніми країнами регіону. Особливо високою є ймовірність конфлікту між Індією й Пакистаном, які конкурують за водні ресурси. Претензії на цей ресурс провідні й у двосторонніх суперечках довкола Кашміру, які тривають уже понад 60 років. Водночас забезпечення водою Пакистану на 80% залежить від Індії, для нього це є питанням виживання.

У 1948 році під час першої індо-пакистанської війни за Кашмір Індія навіть перекривала постачання води до пакистанської провінції Пенджаб. У 1960 році за посередництва Світового банку сторони уклали двосторонню угоду про розподіл басейну річки Інд. Індія отримала річки Сатледж, Беас і Раві, а Пакистан — Чинаб, Джелум та Інд.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express

Але згодом Індія неодноразово порушувала основні положення цього документа. Так, у 2005 році вона вирішила побудувати ГЕС на підконтрольній Пакистану річці Чинаб, що викликало протест Ісламабаду. А у 2016 році через активізацію бойовиків у Кашмірі Делі загрозив розривом зазначеної угоди з Пакистаном, що мало б наслідком справжню війну між цими ядерними країнами.

Натомість сама Індія залежить від Китаю, який розташований іще вище за течією річок, що беруть свій початок у Гімалаях. Як стратегічний союзник Пакистану, Китай стримує Індію від агресивніших рухів. Коли у 2017 році виникла чергова суперечка на кордоні між Китаєм і Індією в Гімалаях, Пекін, щоб примусити Делі вивести війська із спірної території, припинив надавати поточну інформацію щодо параметрів потоку ріки Брахмапутра, без яких неможливо прогнозувати й запобігати повеням уже на території Індії.

Китай, який сам має проблеми з прісною водою, планує перекрити греблями 8–10 великих річок, що беруть свій початок на Тибетському плато, найбільшому водному резервуарі світу. Ідеться про зрошення плантацій у центральних і східних провінціях, де у 2030 році очікується 25% нестача води. Він уже побудував 10 дамб на Брахмапутрі й іще 18 будує, що означатиме подальше зменшення кількості води, яку отримують Індія й Бангладеш.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
р. Буріганга, Бангладеш. Фото: senfil.net

Особливо небезпечним є китайський проєкт на річці Ярлунг-Цангпо (верхня течія Брахмапутри) на півдні Тибету. Ідеться про план будівництва 1000-кілометрового підземного водогону для перекидання води до пустелі Такла-Макан (Сіньцзян), щоб вирощувати там аграрну продукцію. Це загрожує відтоком значних обсягів води й падінням її рівня в нижній течії річки з катастрофічними наслідками для тамтешнього численного населення.

Інший китайський проєкт передбачає будівництво 300-кілометрового каналу для перекидання щороку до 17 млрд м3 прісної води з Тибету для порятунку річки Хуанхе, що живить величезну кількість населення Китаю, але критично міліє й утрачає ресурс. Наразі реалізацію обох зазначених проєктів стримують висока вартість і брак необхідних технологій.

ГЕС на річці Ялунвань в Тибеті, війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Будівництво греблі ГЕС на річці Ялунвань в Тибеті

Індія також страждає від посухи й постійної нестачі води не лише для аграрного сектора, а й для промисловості та енергетики. За прогнозами, до 2030 року 70% індійських ТЕЦ через збільшення попиту в інших секторах постануть перед нестачею води.

Через кліматичні зміни кількість води на Індостані за останні 50 років зменшилася вдвічі з перспективою подальшого зменшення наполовину. Відтак наприкінці нинішнього століття густонаселений (Індія — 1,3 млрд і Пакистан — 207 млн осіб) півострів може перетворитися на пустелю. З огляду на сумну перспективу, ситуація, що склалася, видається особливо вибухонебезпечною.

У басейні річки Ганг за воду сперечаються Індія й Бангладеш. Щоправда, тут більше йдеться не про кількість, а про якість води: Ганг вирізняє сильна забрудненість. Хоча й кількість має важливе значення, оскільки Індія, яка в цьому випадку розташована вище за течією, відбирає собі дуже багато води, й Бангладеш просто не отримує її в достатній кількості.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Головна індійська річка Ганг є третьою в світі за повноводністю та шоста за забрудненістю.

Країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Лаос, В’єтнам і Камбоджа) невдоволені діями Китаю через будівництво останнім восьми дамб у верхів’ях Меконгу. Водночас усі вони з підозрою ставляться одна до одної у водному питанні, особливо до Лаосу, який також будує дамби за китайським прикладом.

В Африці Буркіна-Фасо змагається з Ганою за водний ресурс річки Вольта. Водночас Гана залежить від річки, яка живить ГЕС «Акосомбо», що виробляє електрику, критично потрібну для розвитку промисловості.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
ГЕС «Акосомбо»

А Буркіна-Фасо зводить дамби вище за течією для накопичення води для зрошення, необхідного для боротьби із опустелюванням Сахелю.

Ангола, Ботсвана й Намібія сперечаються щодо басейну річки Окаванго, де Намібія планує побудувати 300-кілометровий акведук, який здатен спустошити дельту цієї водної артерії. А кочівники-бедуїни Судану через розширення Сахари в пошуках води змушені заходити на територію сусідніх Ефіопії, Чаду і Єгипту, що викликає конфлікти з місцевими жителями.

У Східній Африці тривалий час була загроза виникнення військового конфлікту між Єгиптом і Ефіопією через спорудження останньою греблі найбільшої в Африці ГЕС «Хідасе» («Відродження») у верхній течії Блакитного Нілу. Ця річка живить водою 11 країн Африки (Єгипет, Бурунді, Кенія, Еритрея, Ефіопія, Уганда, Руанда, Судан, Південний Судан, Танзанія і Демократична Республіка Конго з сумарним населенням понад 300 млн осіб).

ГЕС «Хідасе», війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Після добудови та початку роботи ефіопської ГЕС «Хідасе» на Нілі може виникнути нестача води

Проблема полягає у швидкості заповнення водоймища ГЕС місткістю до 74 млрд м3 води. Ефіопія зацікавлена зробити це якнайшвидше, натомість решта країн, особливо Єгипет і Судан, наполягали на поступовому процесі, щоб уникнути небезпеки критичного падіння води в нижній течії Нілу.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express

Бідна 100-мільйонна Ефіопія покладає на нову ГЕС великі сподівання, адже та дасть змогу перетворити її з імпортера на другого на континенті виробника й навіть на експортера електрики, що забезпечить прибуток до $27 млн на добу.

Єгипет від самого початку будівництва зазначеної гідроспоруди був проти, іноді навіть доходило до погроз з боку Каїра застосувати військову силу для знищення греблі. Водночас для її захисту Ефіопія придбала у 2019 році в Росії ЗРК «Панцирь-С1» і С-300ПМУ1. У травні Єгипет навіть поскаржився на дії Ефіопії у РБ ООН. Натомість Ефіопія викрила Єгипет у нещирості. Адже той, коли скаржиться на брак води, одночасно реалізує в Синайській пустелі масштабний аграрний проєкт, щоб вирощувати овочі та фрукти на експорт. Для зрошення Каїр уже будує підземний водогін під Суецьким каналом, яким планує перекидати нільську воду.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Ефіопія придбала у 2019 році в Росії ЗРК «Панцирь-С1»

На щастя, у липні Ефіопія, Судан і Єгипет досягли компромісу, і наповнення водосховища відбуватиметься поступово, кілька років, і лише в період сильних опадів: із липня до вересня. Це нівелює загрозу стрімкого падіння рівня води в нижній течії Нілу. Того самого місяця Ефіопія почала заповнювати водосховище ГЕС, частковий початок експлуатації якої заплановано на грудень.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Країни, що межують у Ферганській долині

У Центральній Азії з її континентальним кліматом нестача прісної води відчувається давно — передусім у басейнах річок Ілі, Сирдар’я та в Чу-Талаському басейні, які формуються за рахунок танення льодовиків. Країни, що межують у Ферганській долині, через проблеми з питною водою вже відчувають радикалізацію бідних і найвразливіших соціальних груп населення, що впливає на внутрішню стабільність тамтешніх режимів.

Дві найбільші річки регіону — Амудар’я й Сирдар’я — майже цілком належать Киргизстану й Таджикистану, які використовують водні ресурси для іригації та вироблення електрики. Це не влаштовує Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, а також Афганістан, яким бракує води.

До того ж Таджикистан будує на Амудар’ї Рогунську ГЕС (термін введення в експлуатацію — 2033 рік), запуск якої може завдати удару по аграрному сектору сусіднього Узбекистану. Ідеться про перекриття русла річки на час заповнення майбутнього водосховища, що загрожує знищенням урожаю стратегічно важливих для Ташкенту культур.

Рогунська ГЕС, війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Запуск Рогунської ГЕС може завдати удару по аграрному сектору сусіднього Узбекистану.

Казахстан розв’язує питання спільного з Киргизстаном і Узбекистаном водокористування Чу-Таласького й Сир­дар’їнського басейнів на підставі угоди 1992 року. А ось у випадку з будівництвом Китаєм мережі іригаційних систем у верхів’ях річки Ілі з 2015 року домовитися не вдається.

У США прісна вода вже є ключовим елементом безпеки, там навіть лунають голоси на користь надання воді найвищого пріоритету в міжнародній політиці, розглядаючи її як провідний фактор. Є занепокоєння щодо перспективи подальшого використання США (разом із Канадою, протести якої Вашингтон ігнорує) ресурсу забруднених промисловими відходами Великих Озер, де рівень води падає. США також не можуть домовитися з Мексикою про справедливий розподіл води басейну Ріо-Гранде (Колорадо, Тіжуан і Ріо-Гранде). У Південній Америці за прісну воду сперечаються Бразилія та Парагвай.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
США також не можуть домовитися з Мексикою про справедливий розподіл води басейну Ріо-Гранде

У Європі глобальне потепління також позначається на зменшенні води в річках і озерах та зниженні рівня ґрунтових вод. За даними ЄС, дефіцит прісної води наявний на 17% території континенту, де мешкає 11% його населення.

Українські проблеми

На жаль, наша країна не є винятком, ми також маємо дефіцит питної води. За запасами доступних до використання водних ресурсів країна належить до малозабезпечених, оскільки на одну особу припадає близько 1 тис. м3 води на рік. За цим показником Україна перебуває на 111 місці серед 152 країн світу.

Клімат в Україні набуває тропічних ознак із тривалими бездощовими періодами, падінням рівня ґрунтових вод і масовим пересиханням дрібних річок і криниць. За прогнозами, впродовж наступних 30 років слід очікувати на подальше зростання дефіциту прісної води, а після 2050 року Україна може навіть перейти до її імпорту.

Вода може стати приводом для можливого удару російської армії по Херсонській області. Ідеться про намір розблокувати подачу дніпровської води на тимчасово окупований півострів Крим.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express
Північно-Кримський канал Фото: УНІАН

Утім, зробити це агресору буде дуже непросто. Водночас окупанти виснажують бідні на воду кримські підземні водні горизонти.

Насамкінець, в Україні актуальна проблема забруднення ґрунтових вод. Є небезпека екологічного лиха внаслідок затоплення низки пограбованих російськими окупантами й покинутих вугільних шахт на території тимчасово окупованих районів Донбасу. За попередніми оцінками, поступове підняття отруєної та забрудненої хімікатами й радіацією води на верхні горизонти надовго виключить великі площі посівних площ із сільськогосподарського обороту й унеможливить проживання людей. Ба більше, через неконтрольоване поширення забрудненої води підземними горизонтами за межі Донбасу, зокрема й на територію сусідніх районів Росії, проблема може стати міжнародною. Тож боротьба за воду в цьому розрізі вимагає створення нових форм і методів.

Сумні перспективи

Наразі поки що вдається уникнути великих війн за воду, хоча кількість локальних конфліктів за цей ресурс у світі зростає. Тому необхідно запобігти руйнівним процесам або знизити їхній вплив шляхом зменшення викидів парникових газів і адаптуватися до зміни клімату.

Зокрема, в американському аналітичному центрі Singularity University вважають, що поточних запасів прісної води, попри все, цілком достатньо, щоб уникнути гострої кризи впродовж наступних 10–20 років, використати цей час для пошуку оптимальних рішень і тим самим запобігти розвитку негативних сценаріїв із поширенням війн й конфліктів за воду.

Там пропонують змінити ставлення до водного питання, розвивати технології для отримання води з альтернативних джерел, очищувати й повторно використовувати стічні води, а також опріснювати морську воду.

війни за воду у XXI столітті, Defense Express

Розв’язання проблеми з прісною водою вимагає комплексного підходу і спільних зусиль усіх країн. Так, у 2021 році очікується поява нової амбітної стратегії адаптації ЄС до зміни клімату, яка зобов’яже бізнес, міста і країни Євросоюзу взяти до уваги постійні кліматичні ризики у своїх системах управління.

Матеріал підготовлено спеціально для видання "Український тиждень"

Читайте також: Пораховано, скільки "Панцир С1" втрачено у Сирії та Лівії