В Індонезії оголошують, що збираються придбати китайські винищувачі J-10CE. Вартість контракту оцінюється у 9 мільярдів доларів, на які планується постачання 42 одиниць J-10.
Вартість виходить справді дуже високою, особливо порівняно з нещодавнім контрактом для Бангладешу. Тому, ймовірно разом з самими літаками за контрактом має надійти доволі великий обсяг запасних частин, обладнання, озброєння та послуг. Про новий контракт пише видання Indonesia Business Post.
Читайте також: Як "випадковість" подарувала надрукованому вбивці танків і "Шахедів" у півтора раза більшу дальність
Від Defense Express також додамо, що модифікація J-10 яка буде поставлена, не називається, проте, ймовірно це буде саме експортна версія J-10CE, яка вже є, наприклад у Пакистану та має надійти Бангладешу. Але, найцікавіше у всій цій ситуації не це, а умови при яких буде здійснюватись ця закупівля.
Наразі Індонезія має у своєму авіапарку винищувачі Су-30МК\МК2, Су-27СК\СКМ, F-16A\B, F-5E\F, Super Tucano, а також навчально бойові літаки T-50i та Hawk Mk53. Крім цього, Індонезія вже чекає на Rafale, причому замовлення на які нещодавно було розширене, а також на винищувачі п’ятого покоління KAAN.
Тобто, Індонезія вже експлуатує чи буде експлуатувати літаки одразу з 7 країн: РФ, США, Британії, Бразилії, Франції, Туреччини та Південної Кореї. А тепер вони ще й замовляють китайські винищувачі J-10, щоб вже точно зібрати "Фул-хаус".
Проблема такого різноманіття літаків полягає у декількох факторах, зокрема й несумісність систем. Тут стикаються абсолютно різні школи авіабудування. Всі ці літаки не мають спільних агрегатів, а значить вимагають наявність для кожної платформи свого окремого запасу запчастин та обладнання, що ускладнює логістику та вимагає більше коштів на утримання.
Крім цього, відповідно це вимагає великої кількості своїх пілотів, авіамеханіків та інших фахівців, під кожний окремий тип літаків. Навряд чи в Індонезії цих спеціалістів навчають працювати з усіма школами авіабудування одночасно, тому вони не можуть так просто перейти працювати з одного типу літаків до іншого.
Не менш важливою проблемою є сумісність озброєння. Якщо літаки з США, Британії, Бразилії, Франції, Туреччини та навіть Південної Кореї можуть використовувати приблизно одні типи озброєння (хоча базово у кожного свої, місцевого виробництва), то РФ та Китай навряд чи так можуть, і точно не можуть застосовувати Західну зброю.
Через це, Індонезія має тримати щонайменше три комплекти озброєння одного класу, під ці платформи, а по факту наборів буде більше. Це вочевидь робить ще більші витрати та навантаження на логістику. Звісно, необхідно враховувати, що після надходження всіх замовлених літаків, старші машини будуть виводити з експлуатації, але все ж таки, дешевше та логічніше було б купувати авіацію, наприклад тільки у США.
Таке велике різноманіття винищувачів можна спробувати пояснити політичною позицією Індонезії, за якою вони намагаються тримати нейтралітет та балансувати між всіма. А закупівля зброї це один з важливих показників того, до якої сторони тяжіє країна, і в кому вбачає своїх союзників.
Звісно це непогана стратегія за якою можна взяти все найкраще з обох сторін. Але, за умови політичної нестабільності у світі, така стратегія може обернутись проблемами для Індонезії.
Врешті решт, у разі початку великої війни в регіоні, Індонезії необхідно буде обрати свою сторону в конфлікті, й через це вони можуть втратити частину свого авіапарку, який буде неможливо ремонтувати та експлуатувати внаслідок відсутності постачання зброї та запчастин.
Крім цього, така політика в будь-якому випадку обійдеться країні дорожче, ніж експлуатації одної чи декількох платформ створених за одними стандартами.
Читайте також: Anduril кинула Microsoft та Facebook та вже з власними окулярами EagleEye хоче остаточно перетворити війну на "шутер"
