Так, 20 липня 2020 року на Керченському суднобудівному заводі "Залив", підконтрольному сьогодні корпорації "Ак Барс" (Татарстан) у присутності президента РФ В.Путіна було урочисто закладено 2 універсальних десантних кораблі (УДК) пр. 23900 (шифр "Прибой") - "Иван Рогов" і "Митрофан Москаленко"*. Перший з них планується передати ВМФ у 2025, а другий-у 2027 роках. УДК мають увійти відповідно до складу Північного і Тихоокеанського флотів ЗС РФ.
*Довідково: до останнього моменту УДК планували назвати "Севастополь" та "Владивосток", по аналогії з 2 УДК типу "Містраль", що будувалися для РФ у Франції. Після впровадження міжнародних санкцій за агресію проти України контракт скасували, а кораблі продали Єгипту.
Читайте також: Росія у окупованому Криму закладає вертолітоносец: загроза чи "Прибой" у калюжі
У конструктивному плані УДК є кораблем авіаносної архітектури, з суцільною польотною палубою і надбудовою, розташованою на правому борту. Під палубою знаходяться приміщення для десанту, ангар (з підйомниками) для зберігання авіатехніки, вантажна платформа для бронетехніки і док-камера для десантних катерів.
УДК є експедиційним кораблем, призначеним для дій у віддалених акваторіях. На нього покладається виконання низки завдань, від транспортування морем і висадки на необладнане узбережжя батальйонної тактичної групи з важким озброєнням, до управляння експедиційними силами у зоні висадки тощо. На відміну від ВДК, що висаджують десант біля самого урізу води, УДК забезпечує висадку десанту з важкою технікою з безпечної відстані.
Частина десантників (1/3) може висаджуватись на берег вертольотами ("вертикальне охоплення"), інша (2/3) - з моря – на морехідних плаваючих БТРах та десантних катерах. Ударні вертольоти можуть надати десанту вогневу підтримку. Саме наявність цих складових, що уможливлюють одночасну висадку, є особливістю використання УДК в бойових умовах. В усіх світових флотах (США, КНР, Франція, Італія, Південна Корея тощо), що мають УДК, останні є частиною ланцюжка складових елементів, що забезпечують дії десанту (судна забезпечення, транспорти, кораблі охорони тощо).
Рішення спрямувати головний УДК до складу Північного флоту РФ може свідчити про плани щодо висадки десантів в Арктичному регіоні. Найбільш вірогідним об’єктом для цього є демілітаризовані острови Шпіцберген (Свальбанд), що належать Норвегії. Володіння Шпіцбергеном забезпечить РФ контроль над Арктикою з її запасами вуглеводної сировини, на які вже давно претендує Москва.
Відповідно, Тихоокеанський флот, отримавши УДК, значно посилить свій потенціал в районі Курильських островів. На новий корабель покладатиметься роль протичовнового вертольотоносця для забезпечення зони патрулювання в Охотському морі російських атомних підводних ракетоносців. Свого часу саме для цього призначалися обидва УДК типу "Містраль", замовлені РФ у Франції.
Між тим, йдеться про найбільш амбітний проект російського кораблебудування за пострадянський період. На момент офіційної закладки повідомлялось, що УДК матиме водотоннажність 25-30 тис.тон, довжину 220 м, буде нести понад 20 важких десантних і бойових вертольотів, розвідувальні і ударні БПЛА. Корабель матиме док-камеру для десантних катерів і розрахований на транспортування до 1000 десантників (за іншими даними-від 500 до 900) та 75 одиниць бронетехніки.
Судячи з усього, йдеться про русифіковану версію УДК "Містраль", про що свідчить зовнішній вигляд корабля, представлений на рекламному малюнку. На ньому УДК має суцільну польотну палубу і надбудову, розташовану біля правого борту тощо.
Підписання контракту і "закладка" одразу 2-х УДК, для чого на заводі "Залив" звільнили від інших суден сухий док, і навіть визначення орієнтовної ціни у 100 млрд рублів (1,4 млрд доларів) відбулися тоді, коли, всупереч технології, проект корабля ще не був готовий. Він і сьогодні поки перебуває у процесі розробки. Відтак, зрозуміло, чому різні джерела дають різні цифри водотоннажності УДК, від 23-х тис.тон до 32 і навіть до 40 тис.тон.
За словами генерального директора корпорації "Ак Барс" Рената Мисхакова, перші сформовані секції і блоки майбутніх УДК можна очікувати лише на початку 2021 року, тобто, майже через півроку-рік після офіційної "закладки". Тобто, реальне будівництво корпусів все ще не починалось через відсутність затвердженого проекту.
Від самого початку експерти зазначають наявність багатьох питань до проекту 23900, які здатні завадити будівництву у Керчі вертольотоносців або ж, щонайменше, розтягнути цей процес у часі на багато років.
Ключовою проблемою УДК є брак головної енергетичної установки (ГЕУ). Єдиним існуючим в РФ зразком є установка, створена для фрегатів пр..22350 (два дизель-газотурбінні агрегати М55Р), то ж для УДК її доведеться комбінувати для підвищення потужності ГЕУ. Хоча невідомо, які саме будуть головні розміри і водотоннажність УДК, потрібна швидкість тощо.
Тому не можна виключати, що навіть двох агрегатів М55Р (65 400 к.с.) може не вистачити для того, щоб УДК розвинув потрібну швидкість. В такому випадку, як варіант, доведеться зменшувати розміри корабля, його вартість, ТТХ і апетити російських адміралів.
Раніше такі ГЕУ здебільшого виготовлялися в Україні ("Зоря"-"Машпроект"), а після запровадження санкцій і розриву ВТС РФ з Україною освоєне російськими підприємствами виробництво триває дуже повільно. Навіть для фрегатів спромоглися виготовити лише 1 комплект разом з редуктором. І якщо на тих самих потужностях почнуть виготовляти ГЕУ ще й для 2-х УДК, це означатиме зупинку будівництва чергових фрегатів.
Втім, іншого виходу у РФ немає, а придбати ГЕУ необхідної потужності за кордоном заважають міжнародні санкції. Тобто, "закладені" в Керчі УДК цілком можуть перетворитися у довгобуди. І весь цей час окупаційна влада буде позбавлена можливості користування сухим доком заводу, а це не рік, і навіть не два. Експерти називають і значно більші терміни.
Поряд з цим, російському ВМФ, на відміну від закордонних флотів, вже зараз бракує зазначеного вище ланцюга єлементів, що могли б забезпечувати дії УДК у віддалених акваторіях. ВМФ РФ на разі бракує і важких десантних вертольотів, і десантних катерів, і морехідних плаваючих БТР, і ударних БПЛА. Адже на відміну від США, промисловість РФ не виробляє не лише десантні конвертиплани, а й десантні вертольоти, а ті, що існують (Ка-29) і відновлюються-ще радянської побудови. До того ж, їх надто мало і не вистачить навіть для 2-х ВДК пр.11711 (ще 2 будуються на заводі "Янтар" у Калініграді).
Єдиним можливим кандидатом на роль нового морського десантного вертольота для ВМФ РФ є Ка-65 "Минога", що тільки розробляється і до того ж не буде важким. За оптимістичним сценарієм, перший дослідницький екземпляр Ка-65 буде готовий не раніше 2025-2026 років, після чого почнеться тривалий процес випробувань і доводки.
Відтак, через брак засобів висадки УДК не матимуть можливості одночасної висадки десанту з повітря і з моря, сила удару останнього буде меншою, а сам процес може ризиковано затягнутися у часі.
Такий стан речей-наслідок відсутності у ВМФ РФ досвіду використання УДК, адже раніше десант мали висаджувати ВДК, що підходили майже впритул до берега.
Проект УДК розробляє Зеленодольське ПКБ (ЗПКБ), яке ніколи раніше не займалося кораблями більшими за корвет і не має ані кадрів, ані досвіду роботи над авіаносними кораблями. З іншого боку, наприклад, Невське ПКБ, що має таких досвід, через відомчі причини усунено від участі в програмі. Російська промисловість в принципі не готова до будівництва вертольотоносців, адже за часів колишнього СРСР авіаносні кораблі будував лише Чорноморський суднобудівний завод у м.Миколаєві (Україна).
До того ж, ВМФ постійно змінює вимоги до нового корабля при збереженні без змін термінів будівництва, також існують затримки фінансування робіт, брак конструкторських кадрів у Зеленодольську і робочої сили у Керчі.
До цього слід додати значні витрати на доставку матеріалів і комплектуючих з РФ до Керчі. Якщо у довоєнні часи Україна забезпечувала поставки стального прокату на завод "Залив" залізницею найкоротшим шляхом, то зараз Росія змушена возити усе необхідне для виробництва на привласнених керченських потужностях кружним шляхом, що суттєво здорожує виробництво у перерахунку на 1 тону водотоннажності корабля. І до заявлених 100 млрд рублів вартості 2-х УДК без сумніву додадуться величезні накладні витрати. І якщо колись ці УДК побудують, це будуть "золоті" кораблі.
Кількість потенційних вузьких місць, притаманних проекту 23900, ставить під великий знак запитання саму можливість його реалізації. До того ж, це вимагає дуже складної координації великої кількості установ і організацій різних галузей промисловості РФ, на яку остання вже нездатна.
Тим самим підвищується вірогідність того, що навіть один побудований УДК виявиться непотрібним ВМФ через неможливість використання за прямим призначенням. Навіть зараз деякі військові експерти в РФ висловлюють сумніви в необхідності УДК для ВМФ РФ і розглядають їх будівництво марною витратою коштів.
До того ж, йдеться про будівництво кораблів з використанням незаконно привласнених потужностей заводу "Залив" у тимчасово окупованому Криму. З 2014 року власником керченського заводу "Залив" є російськеАТ "Зеленодольський завод ім. О. М. Горького" (м. Зеленодольськ, Республіка Татарстан, входить до складу АТ "Холдингова компанія "Ак Барс", РФ).
У серпні 2014 року воно за підтримки окупаційної влади Криму здійснило рейдерське захоплення АТ "Керченський суднобудівний завод "Залив" (м. Керч), що є власністю українських акціонерів, та зареєстрував ООО "Судостроительный завод "Залив", на який були переведені всі активи українського заводу. Відтоді захоплені потужності використовуються для будівництва кораблів та суден для ВМФ РФ з пакету замовлень "Зеленодольського заводу" коштом ДОЗ РФ.
Окупантів приваблює наявність на підприємстві будівельного сухого дока - одного з найбільших у Європі - довжиною 364 м і шириною 60 м, який не має аналогів у РФ. Свого часу його спорудили для будівництва крупнотонажних суден, танкерів тощо.
Закладка УДК у липні 2020 року відбулася у присутності особисто В.Путіна. Ця обставина надає потенційно можливому навіть з точки зору російських експертів провалу програми значного політичного присмаку. А це може мати для Кремля ще й внутрішньополітичні наслідки.
З огляду на зазначене, Зеленодольський завод і Керченський завод "Залив" з березня 2019 року внесено до санкційного списку Міністерства фінансів США. Тобто, усі контрагентські організації і установи РФ, що братимуть участь у будівництві УДК, також підпадуть під дію санкцій. Наразі українські експерти виявили близько 150 таких підприємств РФ. Це дає усі підстави ініціювати міжнародні секторальні санкції проти суднобудівної і приладобудівної галузей промисловості РФ.
Тож авантюра з будівництвом в тимчасово окупованому Криму універсальних десантних кораблів для ВМФ РФ має всі шанси видатись черговим блефом і "чорною дірою" для грошей російських платників податків... Коротше кажучи – черговим цвяхом в труну імперії, що помирає.
Читайте також: Врятувати "великоимперскость": у Росії замахнулись на будівництво атомних есмінців
