Рівно 37 років тому, 15 листопада 1988 року о 5:50 за місцевим часом, з космодрому "Байконур" стартував космічний багаторазовий корабель "Буран", який радянська пропаганда розкотисто йменувала ракетопланом. І це був його перший та єдиний політ.
Він був автономним та тривав 205 хвилин, два оберти навколо Землі , й загалом відомий досконало, як й успішна посадка. А це стало окремою гордістю СРСР, який вже на той час безальтернативно летів до свого розпаду. Попри те, що у США свій Space Shuttle вперше запустили ще 7 років тому у 1981 році.
Читайте також: Поки Україна не може знайти грошей на БМП KF41 Lynx, ці машини вирішила купити собі Румунія
Водночас, попри всі розмови про "мирний космос", сама програма "Энергия-Буран" була тотальним військовим проєктом з доволі широкими ідеями її бойового використання, включно з орбітальним бомбардуванням США. І це випливає з аргументації його створення, а точніше - копіювання Space Shuttle.
Водночас американська багаторазова система просувалась NASA, як засіб значного здешевлення космічних польотів. При цьому двома шляхами. Перший - сама багаторазовість, розрахунки які дуже сильно відрізнялись від оптимістичності та часу, виходили з того, що п'ять "Шатлів", що будуть літати до 48 раз на рік, кратно знизять витрати на виведення 1 кг на орбіту до 260-354 доларів. Водночас вартість виведення 1 кг на Satrurn-V оцінювалась у межах 1000-1500 доларів за кг. Другий - можливість обслуговування вже виведених супутників на орбіті.
Все це разом дозволило NASA говорити про мільярди зекономлених коштів й отримати у січні 1972 року "зелене світло" від Вашингтону на початок розробки Space Shuttle. А от у СРСР рішення розробити аналог американського Space Shuttle ухвалили лише через чотири роки, офіційно старт робіт над багаторазовим ракетно-космічним комплексом був даний у 17 лютого 1976 року урядовою постановою 132-51.
При цьому у вже російській історіографії дуже часто пояснюють розробку "Бурана" острахом перед США та відповіддю на їх "Шатл". Зокрема згадується звіт Інституту прикладної математики Академії наук СРСР, де обґрунтовувалось лише військове призначення Space Shuttle та передбачалось його використання у ролі орбітального бомбардувальника та розвідника.
Такий звіт дійсно існує, але він датований 24 березня й був написаний на декілька тижнів пізніше. Тобто просто фізично не міг бути основою спільного рішення ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР, що не виключає впевненості Кремля у цьому та те, що він ліг в основу тактико-технічного завдання, що було сформульоване пізніше. А спочатку скоріше у Москві просто хотіли "догнати й перегнати" США і сприймали розробку Space Shuttle, як черговий етап космічної гонки. Водночас ідею про військове використання вже потім аргументували авторитетним джерелом та почали уточнювали деталі вже походу справи.
Водночас, якщо вже й згадувати цей звіт, то у ньому якраз й було закріплено, що ніякої економічної вигоди "Шатл" не дає. І якраз на цьому висновку, разом з оцінкою можливостей здійснювати атмосферні маневри, включно з "нирянням" в атмосферу для скидання ядерних зарядів, й було побудовано припущення про абсолютне військове призначення Space Shuttle.
А через те, що у Москві захотіли саме аналог "Шатлу" у тактико-технічному завданні від 8 листопада 1976 року, були повторені відомі та припущенні параметри Space Shuttle. Включно з виведенням на опорну орбіту висотою 200 км та нахилом 51° 30 тонн (у "Шатла" 29,5 тонни), а на полярну орбіту 97° не менше 16 тонн, а також готовність до повторного злету через 20 діб. Також закріплювалась багаторазовість елементів самого ракетоносія. Єдина вагома відмінність - "Буран" мав сідати з 20 тоннами вантажу, а не 14 тоннами.
Разом із цими вимогами, вочевидь, були внесені й припущення щодо бойових задач. А вони у тому тому самому звіті Інституту прикладної математики АН СРСР були сформульовані для "Шатла" наступним чином:
"Очікується, що космічний літак у варіанті орбітального бомбардувальника буде застосовуватися для ураження великих адміністративних та військово-промислових комплексів, раптове знищення яких дає істотну перевагу нападаючій стороні. Крім того, за допомогою космічного літака можуть знищуватись мобільні або виявлені в останній момент нові цілі, що мають важливе оборонне значення". Окрім того, робилось припущення, що "космічний літак" буде використовуватись для регулярних розвідувальних польотів.
І вочевидь "Буран" мав робити те саме "занурення" в атмосферу для скидання ядерних зарядів на висоті близько 65 км. А також так званий "боковий маневр" - маневр в атмосфері, який дозволяє змінити нахил орбіти. При цьому СРСР ще й виходив із завищених очікувань від "Шатла", якому приписав можливість "бокового маневру" у близько 2000 км замість реальної 1000 км. І саме цими 2000 км й аргументувалось те, що "Шатл" нібито після старту з мису Канаверал у Флориді протягом першого ж витка може здійснити посадку на військовій космічній базі Ванденберг у Каліфорнії.
Зараз тема озброєння для "Бурана" "заросла" великою кількістю міфів. Але цілком можливо відокремити найбільш фантастичні від тих, які у СРСР цілком могли розраховувати реалізувати в оглядовій перспективі.
І на першому місці використання вже наявних рішень чи заснованих на них. Наприклад, використання для бойового завантаження "Бурану" головних частин 8Ф021 з бойовими блоками 8Ф673 від ракети Р-36орб. Одна Р-36орб виводила на орбіту лише один такий блок вагою 3648 кг та ядерною бойовою частиною вагою потужністю 2,3 Мт, який мав власну систему орієнтування та сходження з орбіти.
А от "Буран" міг підняти близько п'яти таких оригінальних блоків та сісти з ним. При цьому якраз забезпечуючи скритність запуску саме з таким навантаженням. Цілком можливо розглядався варіант використання керованих бойових блоків, наприклад, 15Ф678 "Маяк-1" який створювався для Р-36М, або просто готових блоків розведення бойових частин з індивідуальним наведенням.
Саме тому вже значно менш вірогідні припущення щодо планів встановити на "Буран" інші засоби ураження. Наприклад, так і не створену ракету під назвою "Болид", яка була розвитком протикорабельної ракети П-750 "Метеорит", або додаткові плануючі ракетоплани типу БОР-4.
Натомість, окрім скидання ядерних зарядів, ще однією очевидною задачею для "Бурана" мало бути виведення та обслуговування на орбіті розвідувальних та інших військових супутників. А також, можливо, так звана - "інспекція" ворожих космічних апаратів. Зрештою, за прикладом Space Shuttle для "Бурана" також був розроблений маніпулятор для роботи на орбіті.
При цьому доволі часто згадуються те, що "Буран" мав виводити та обслуговувати бойові космічні комплекси "Скиф" (17Ф19) із лазерним озброєнням та "Каскад" (17Ф111) із ракетним. Але роботи над ними почались вже у 1984 році, тобто на момент початку роботи над "Бураном" у 1976 році їх ще не було у вигляді проєктів.
При цьому макет орбітального бойового лазера "Скиф" під назвою "Полюс", а також додатковим написом "Мир", невдало запустили у 1987 році під час одного з двох пусків ракетоносія "Энергия". Тобто для цього "Буран" не був обов'язковим.
Звісно поки "Буран" проєктували й готували для польоту, для нього цілком могли додумувати нові концепти озброєння. Але цілий ряд технологічних компромісів через технічну відсталість СРСР зробили систему "Энергия-Буран" просто недоцільною.
У Space Shuttle одноразовим був лише бак до якого він кріпився. Планове перезаряджання бокових твердопаливних прискорювачів, які приводнювались на парашутах, на практиці не здійснювалось.
А у "Бурана" весь ракетоносій був одноразовим. Він складався з чотирьох бокових рідкопаливних прискорювачів на базі першого ступеня ракети "Зенит" та центрального блоку з чотирма двигунами РД-0120. Їх якраз не змогли розмістити на самому "Бурані" та перенесли на те, що спочатку також мало бути паливним баком. При цьому у безпечну посадку на ґрунт прискорювачів за допомогою парашутів, амортизаторів та посадкових двигунів не дуже вірили навіть під час розробки.
Саме тому, "Буран" задумувався та реалізовувався виключно як військова програма, яка для СРСР вийшла просто непідйомна. Водночас Space Shuttle, з економічної точки зору, також провалився, бо забезпечити планову частоту пусків не вийшло навіть й близько. А загалом зі 135 місій лише 10 безпосередньо були в інтересах міноборони США. З достелено відомого, з метою лише виведення та, можливо, обслуговування військових супутників.
Читайте також: Аби китайський флот і не думав підпливати до берегів Японії, там розробляють нові модульні крилаті стелс-ракети
