"Сагайдачний" має стати флагманом впровадження сучасних морських технологій - віце-адмірал С.Гайдук

1298
"Сагайдачний" має стати флагманом впровадження сучасних морських технологій - віце-адмірал С.Гайдук

Що очікувати Україні в Азово-Чорноморському регіоні та які перспективи вітчизняних Військово-морських сил

Одним із загрозливих напрямків продовження військової агресії РФ проти України є узбережжя Чорного та Азовського морів. З огляду на це актуальним є питанням забезпечення безпеки південних кордонів країни за рахунок розбудови потужних національних військово-морських сил. Однак, після втрати основних сил та засобів у 2014 році український флот досі не може оговтатися, а влада, нажаль, не надає питанню підвищенню його можливостей належної уваги. Про виклики та загрози безпеці в Азово-Чорноморському регіоні та поточний розвиток ВМС України Defense Express поспілкувався з Командувачем ВМС України 2014-2016, віце-адміралом Сергієм ГАЙДУКОМ.

Командувач ВМС України 2014-2016, віце-адмірал Сергій ГАЙДУК

- Сергію Анатолійовичу, в експертному середовищі вже багато говорять про значні ризики подальшої військової інтервенції РФ проти України саме з Азово-Чорноморського регіону. На Вашу думку, чим це обґрунтовується?

Відповідь цілком очевидна - Росія демонструє свої агресивні наміри щодо України, як шляхом нарощування власних можливостей на території тимчасово окупованого Криму, так і штучним створення перешкод свободі мореплавства, розвідувальною діяльністю із використанням захоплених морських об’єктів інфраструктури, тощо. За останні п’ять років ЧФ поповнився щонайменше 16 новими бойовими кораблями, катерами та підводними човнами. Російський флот наразі налічує до 40 бойових кораблів, з них 11 надводних кораблів є носіями крилатих ракет морського базування типу «Калібр». При цьому їхній сумарний ракетний залп складає 64 крилаті ракети. Крім того, чисельність ЧФ зросла в кілька разів і на сьогодні вже складає майже 35 тис. матросів, старшин та офіцерів.

Фактично, РФ проводить системну політику спрямовану на нарощування своїх потужностей в Азово-чорноморському регіоні. В Москві прекрасно розуміють значення військового флоту, як інструменту впливу, саме тому зосереджують на ньому особливу увагу. До речі, в Указі президента РФ «Об утверждении Основ государственной политики РФ в области военно-морской деятельности на период до 2030 года» чітко окреслено, що саме Москва хоче зробити в Криму. Раджу почитати. Там і створення міжвидового угруповання військ (сил), і єдиної державної системи висвітлення надводної та підводної обстановки, і багато іншого

На фоні цього викликає здивування слабкість і системне не бажання української влади займатися державницькою морською політикою. Проблеми, які пов'язані з морською діяльністю, викликами та загрозами в цій сфері сприймаються лише через окремі події чи обставини. А де ж системність, передбачуваність, глибока аналітика, спрацювання на випередження?

Треба врешті усвідомити, що втрата Україною виходу до моря, значить позбавитися сенсу існування національного флоту, втратити вітчизняне суднобудування та галузі дотичні до нього, забути про зовнішньоекономічну торгівельну діяльність морем та врешті зробити черговий крок до перетворення Чорного моря в «російське озеро».

Фактично, це національна трагедія з ціною можливого існування України як держави. А плани РФ залишаються достатньо зрозумілими і не слід переконувати себе, що Кремль відмовився від свого проекту створення, так званої, «Новоросії» на півдні України.

Корабель ЧФ РФ на патрулюванні поблизу захопленої української нафтової платформи на Чорному морі

За таких обставин, якщо оцінювати бюджетні витрати оборонного відомства на ВМС України, чи їх достатньою для розбудови флоту? Чому їх потрібно нарощувати і як це можна зробити в поточних умовах?

Через те, що національний флот не є пріоритетом державної політики, фінансується він, на мою думку, не системно та по залишковому принципу. Вертикаль проблеми очевидна – якщо в Міністерстві оборони та Генштабі не має структур, які б здійснювали «морське лобіювання», то звідки вони з’являться в Кабміні та Верховній раді, а тим більше в офісі Президента.

Треба нарешті зрозуміти просту банальну річ. Національний флот (військовий, цивільний, рибний, транспортний, науково-дослідницький) будує держава, а не окремі міністерства та відомства. ВМС України, Генштаб чи Міністерство оборони лише формують потребу в корабельному складі та іншому озброєнні для гарантованого зменшення чи ліквідації загроз з морського напрямку. Поки не буде цього розуміння, не буде системності та безперервності процесу, морська проблематика буде вирішуватись ситуаційно.

Слід вести мову про окремі державні програми/підпрограми фінансування морської галузі держави, але враховувати гіркий досвід будівництва національного корвету, коли «бізнес-політичні інтереси перемогли економіку та національну безпеку».

На сьогодні прийнята Стратегія розвитку ВМС України до 2035 року, яка передбачає розвиток виду та поетапне нарощування корабельно-катерного складу та можливостей вітчизняного флоту. Вже отримано кілька американських та побудовано низку вітчизняних катерів. Однак очевидно, цього не достатньо. На Вашу думку чи правильна та логіка, яка закладена в документі, та що заважає впровадженню запланованого, адже спостерігається певне пробуксовування реалізації визначених планів з будівництвом, ремонтом та модернізацією ОВТ?

Вибачте за відвертість, але Стратегія ВМС – це черговий «корпоративний» продукт, який не має ніякого відношення до класичних понять морської безпеки та розбудови національного флоту, яким притаманні системність та безперервність. При відсутності ресурсного забезпечення – це просто декларація подібна Морській доктрині України на період до 2035 року.

Треба вести розмову не лише про корабельно-катерний склад. Флот – це значно ширше та складніше: підводні човни, морська авіація, берегові ракетні війська та морська піхота, частини оперативного, бойового, тилового та технічного забезпечення, система спостереження за надводною та підводною обстановкою тощо.

А це і є збалансованість, крім того, перспективна стандартизація та універсальність по морським озброєнням, а не ситуативність та «москітність»!

З урахуванням морської географії Чорного і Азовського морів та специфіки останніх воєнних конфліктів, на мою думку, територію держави треба захищати не від своїх берегів, а від берегів противника. Тобто, мати як говорять «довгу руку» боротьби з противником і над водою, і на воді, і під водою. І лише це, може бути фактором стримування агресора!

Щодо отримання американського «ленд-лізу» та побудови катерів прибережного плавання, то це має певний позитив, але треба вести мову не про кількісні показники, а про якісні, тобто про бойові потенціали. І тут нам агресору протиставити поки не має чого.

Два катери класу Island отримані ВМС Україну від США

Складність забезпечення безпеки на морському напрямку полягає в тому, що потрібно здійснювати одночасний контроль за повітряною, надводною та особливо підводною обстановкою. Який з цих просторів потребує особливої уваги і які базові принципи мають бути покладені в основу подальшої розбудови системи контролю морського узбережжя?

З урахуванням складу різнорідного угруповання, яке створено РФ в Криму, безумовно, всі простори важливі, але для протистояння в кожному з них, алгоритм дій простий: «виявив – видав цілевказівку – вразив». І тут важливо розуміти, що без своєчасного виявлення противника важко говорити про точність враження морських і берегових цілей, які можуть мати як статичний, так і динамічний стан.

Очевидно, що в умовах загроз авіаційно-ракетних ударів з боку підводних човнів, надводних кораблів берегових ракетні комплексів і т.д, мову треба вести про створення єдиної інтегрованої системи висвітлення повітряної, надводної та підводної обстановки, яка б охоплювала весь зріз простору. Тут дуже важлива міжвідомча інтеграція між учасниками процесу, які мають на озброєнні радіотехнічні засоби, а саме ВМС, ПС, ДПС МВС України, вітчизняні підприємства Мінінфраструктури.

Складно коментувати з точки зору країни, яка сьомий рік воює, що відбувається сьогодні, однак, по факту, – інтегрована система спостереження, яка б дозволяла «покривати» ближню та дальні зони, охоплювати надводний та підводний простір, так і не створена.

При цьому, якщо в питаннях контролю за повітряною та надводною обстановкою ми маємо певні позитивні результати, то в питанні моніторингу підводної обстановки з точки зору ліквідації протичовнової, протимінної та протипідводнодиверсійної загроз є пробіли, над яким треба працювати.

Отже, як в поточних умовах, на Вашу думку, можна забезпечити ефективний контроль за підводною та частково надводною обстановкою в регіоні? Який в цьому контексті є гарний іноземний досвід?

Безумовно, дії сил спеціальних операцій складають загрозу не лише для кораблів, під їх впливом знаходяться і об’єкти морської інфраструктури (місця зберігання зброї та боєприпасів, підприємства морської промисловості, причальний фронт, акваторії портів тощо). Рішення очевидне – створення багатозональної та об’єктової протипідводно-диверсійної оборони. Безумовно, треба мати комплект сил, який готовий виконувати завдання виявлення ознак та сам факт дій підводних диверсантів, видачі цілевказівок на їх знищення та ліквідацію наслідків.

Протидію підводно-диверсійним силам та засобам треба починати на дальніх рубежах, тобто по принципу боротьби з їх носіями, а в ближній зоні та зоні самооборони – вже безпосередньо боротися з ними.

Розміщення елементів системи SCOMAR на узбережжі Румунії

Досвід моніторингу морської обстановки можливо розглянути на прикладі чорноморських країн НАТО – Туреччини та Румунії, які системно вдосконалюють систему спостереження.

Так, наприклад, румунська комплексна система виявлення, спостереження та контролю руху в акваторії Чорного моря SCOMAR була створена протягом 5 років. Система складається з двох підсистем: підсистема прикордонної поліції та підсистема Морських сил та має компоненти спостереження (повітряний, наземний, морський), командний компонент та компонент реагування. Особливістю системи SCOMAR є те, що поряд з радіолокаційним та оптико-електронним обладнанням, використовуються як маневрені, так і стаціонарні засоби гідролокаційної розвідки. Тобто є в кого запозичувати досвід. При цьому не так далеко.

Чи здатні ми самостійно в Україні розбудовувати власну вітчизняну систему охорони підводної та надводної акваторії узбережжя країни? Чи є в цьому напрямку відповідні рішення та технічні можливості?

Безумовно, нам вдалося зберегти національний досвід, а головне, спеціалістів, які готові працювати в напрямку розвитку, модернізації та підтримання готовності морського озброєння. Чого вартий приклад підготовки фрегата «Гетьмана Сагайдачного» до виконання завдань антитерористичної операції в Індійському океані, коли спеціалістами науково-виробничої корпорації «Клівер» (Київ) були відновлені і підкільна, і буксируєма гідроакустичні станції корабля. Наскільки мені відомо, підприємство досі продовжує знаходитись «на вістрі» ринку морських озброєнь. Крім того, «в ногу з часом» рухаються і локаторники – науково-дослідницький інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» (Київ) та відкрите акціонерне товариство «Холдингова компанія «Укрспецтехніка» (Київ).

Фрегат "Сагайдачний" на борту якого встановлена гідроакукстична система МГК-345 "Бронза"

Тобто потенціал в Україні є. Головне – правильне формування державного оборонного замовлення та ритмічне фінансування....

Повний текст інтерв'ю читайте в черговому випуску журналу Defense Express