Оборонний бюджет США в 2024 році склав 800мільярдів доларів, і це означає, що 1 із 30 доларів в американській економіці був інвестований безпосередньо на закупівлю озброєння, або ж інші оборонні потреби. Але при цьому проявляється проблема, що американський ОПК працює ізольовано від іншої частини економіки Сполучених Штатів Америки, і ця проблема непокоїть представників усіх флангів американської політики.
Оскільки тут йдеться про те, що США втратили ту промислову базу, яка їм дозволила під час "Холодної війни" ефективно виграти "гонку озброєнь", і таким чином перемогти Москву в непрямому протистоянні.
Читайте також: Виробник Abrams отримає $3 млрд на модернізацію, але навряд чи це дасть одразу більше танків
Як далі розгортають в своїй публікації експерти аналітичного центру CSIS, наявні статистичні дані показують, що в 2024 році "традиційні постачальники" Пентагону отримали мінімум 61% від усіх виданих оборонних підрядів, а якщо брати сегмент аерокосмічних технологій, то тут цифра росте взагалі до 86%, що по факту означає монополізацію виробницва техніки та озброєння США, зосереджену в руках невеликої кількості компаній.
Для порівняння, у 1989 році питома частка замовлень, виданих в тому році від Пентагону для нинішніх монополістів оборонного виробництва, складала усього 6%. При цьому значний сегмент замовлень припадав і на цивільні комерційні компанії, котрі мали прямий інтерес розвивати тоді й виробництво "подвійного призначення", що додатково працювало на зміцнення обороноздатності США. Про які такі виробництва "подвійного призначення" була мова, ми перекажемо дещо нижче.
А далі варто підкреслити такий момент – після 1991 року представники апарату національної безпеки США ухвалили для себе таке рішення: оскільки законодавці пішли на радикальне скорочення оборонного бюджету на тлі закінчення "Холодної війни", і це могло загрожувати стрімкому колапсу наявної оборонно-промислової бази, то тут найкращим рішенням виглядало стимулювати консолідацію активів оборонного виробництва в руках найбільших гравців ринку.
А от далі якраз будуть ілюстрації, які ж сегменти по факту оборонного виробництва були в руках комерційних компаній, і хто в підсумку ці сегменти отримав. Наприклад, до 1990 року автомобілебудівна корпорація Ford мала дочірню аерокосмічну компанію Ford Aerospace, котра виготовляла ракети й супутники. В підсумку власником Ford Aerospace з 1996 року стала Lockheed Martin.
Або ще приклад – до 2004 року компанія Kodak володіла зокрема виробництвом оптики для розвідувальних супутників; після 2004 року це виробництво було продане корпорації ITT, а в підсумку з 2011 року цим виробництвом стала володіти компанія L3Harris, шостий за величиною обсягу замовлень оборонний підрядник США.
Власне, у цьому й проявлялась окрема проблема, що хоч за десятиліття після 2001 року оборонні затрати Сполучених Штатів Америки і виросли на 50% (навіть з поправкою на інфляцію), процес надмірної консолідації активів по виробництву техніки та озброєння виявився по суті незворотним.
Це все в свою чергу привело до того, що зараз ринок оборонних підрядів від Пентагону належить «традиційним» постачальникам, які уміють продавати свої послуги уряду США, але не вміють підтримувати належний рівень операційної ефективності з тим, щоб гроші платників податків витрачались максимально ефективно.
Тому тут виходом із ситуації вбачається адміністративне регулювання, за якого зростатиме частка замовлень від Пентагону для підрядників з комерційного сегменту, що вміють працювати ефективніше, аніж "традиційні" постачальники.
Читайте також: Чому Boeing в 2005 році продав завод по B-52, і до чого це привело
