США відмовляються далі захищати Європейський континент, а «ядерної парасольки» від Франції та Британії в даному випадку може недостатньо через різні причини. На цьому фоні є актуальним, щоб й інші країни Європи долучились до ядерного стримування Росії, використовуючи свої наявні та історичні технологічні можливості.
То ж на цьому тлі буде актуальним згадати, що в часи "Холодної війни" Італія зуміла створити власну балістичну ракету Alfa з дальністю пуску до 3000 кілометрів, і що Швеція також вела власну "атомну програму", під яку проектувала зокрема нереалізований літак Saab A-36.
Читайте також: Італія дала ЗСУ понад 100 артсистем та багато чого іншого, але чи займається вона при цьому власним ОПК
Такий ракурс думки можемо побачити у новій публікації від Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), автори якого окреслюють наступну конфігурацію. Як не дивно, але Європа має власні потужності по збагаченню урану, що виступає базовою умовою для початку робіт по створенню власної атомної бомби. Ці потужності зосереджені в рамках концерну Urenco, яким володіють Німеччина, Нідерланди та Велика Британія.
Мало просто створити атомну зброю, під неї треба відповідні засоби доставки. І саме тут актуальною стає згадка про те, що Італія в 1970-хх роках успішно створила та випробувала власну двоступеневу твердопаливну БСРД Alfa, яка мала стартову масу 8 тонн з максимальною масою БЧ до 1000 кілограмів. За умови максимального навантаження Alfa могла подолати дальність до 1600 кілометрів, чого однак було достатньо, щоб вдарити по Москві.
Після трьох успішних випробувальних пусків у 1975-1976 роках Італія зупинила програму БРСД Alfa під впливом двох факторів - тиск США та відмова соціалістичної Югославії від власних спроб створити атомну бомбу. Однак результати програми Alfa не пройшли безслідно, бо ця БСРД отримала "реінкарнацію" в формі європейської ракети-носія "Вега".
Автори IISS також акцентують, що Швеція та Німеччина також мають необхідні компетенції в сегменті засобів доставки ядерної зброї, і саме тут актуальною стає згадка про Saab A-36, екіпаж – 1 особа. Цей літак не був реалізований по простій причині – Швеція так і не створила власну атомну бомбу, тому не було сенсу продовжувати роботи по носію, лише етап проектування якого виявився дорожчим за будь-які очікування. Роботи по літаку завершились у 1957 році.
Базові характеристики літака проекту A-36:
- Фюзеляж та розмах крила – 17 метрів та 9,6 метрів відповідно;
- Максимальна злітна маса та бойове навантаження – 15 тонн та до 800 кілограмів відповідно;
- Максимальна швидкість та радіус дії – 2,14 Маха та 410 кілометрів.
Загалом автори IISS зауважують, що конгломерат в складі Німеччини, Італії, Нідерландів. Швеції та заодно Польщі (яка теж має "атомні" амбіції) міг би перейти до самостійних робіт по ядерному стримуванню. Але з іншої сторони, для переходу до самостійного створення "атомного щита" Європі доведеться поламати певні моральні бар’єри.
Читайте також: Попередником САУ Archer була шведська Bkan 1, що могла зробити 15 пострілів за хвилину та прослужила 36 років
