Інцидент у небі над Кувейтом 2 березня 2026 року, де один F/A-18 Hornet "приземлив" одразу три американські F-15E Strike Eagle, увійде в підручники історії як найдорожчий "дружній вогонь" сучасності.
Проте, якщо відкинути емоції та рекордні збитки у більш ніж 300-400 млн доларів, постає фундаментальне питання: чому за десятиліття розвитку стелс-технологій та штучного інтелекту ми так і не навчилися "не збивати" своїх?
Читайте також: Один F/A-18 Hornet "переміг" одразу три F-15E Strike Eagle, встановивши новий рекорд, нові деталі найдорожчого friendly fire в історії
Від "Бурі в пустелі" до Epic Fury
Проблема "дружнього вогню" супроводжує авіацію з моменту її появи. Під час Другої світової війни тисячі пілотів гинули від вогню своїх ППО та винищувачів. Щоб врятувати британське небо від хаосу, у 1939 році з’явилася перша система "свій-чужий" (IFF Mark I). Але навіть перехід на цифрові стандарти через десятиліття не усунув головну проблему: людський фактор і швидкість бою залишаються вирішальними.
Під час операції "Буря в пустелі" (1991) близько 17% усіх втрат США були спричинені власним вогнем. Цей досвід змусив Пентагон радикально переглянути системи розпізнавання "свій-чужий" (англ. identification friend or foe, IFF) та впровадити сучасніші цифрові системи управління полем бою.
У 2003 році в Іраку комплекси Patriot армії США помилково збили британський Tornado та американський F/A-18.
Кувейтський інцидент 2026 року в межах операції Epic Fury показав, що навіть у мережецентричній війні один пілот може знищити цілу ланку союзників за один виліт.
Когнітивне перевантаження: коли даних забагато
Карл фон Клаузевіц описав війну як царство "тертя" та "туману". У 2026 році цей туман став цифровим. Проблема вже не в нестачі даних, а в їх надлишку. Оператори стикаються з перевантаженням датчиків, стиснутими циклами прийняття рішень та лише мілісекундами для дій.
Сучасний кокпіт - це потік даних від радарів, супутників, ДРЛВ та наземних станцій. В умовах високої інтенсивності бою, коли небо насичене іранськими чи російськими дронами, крилатими ракетами та хибними цілями, людський мозок перестає бути аналітиком і стає "мисливцем". Якщо система IFF дає найменший збій або затримку, інстинкт виживання змушує пілота натиснути на гачок раніше, ніж прийде підтвердження статусу цілі.
Проблема IFF
IFF (Identification Friend or Foe) це лише радіосигнал. А будь-який сигнал можна:
- Заглушити засобами РЕБ.
- Втратити через особливості рельєфу або маневрування.
- Не синхронізувати, коли коди оновлюються в однієї сторони, але не доходять до іншої через бюрократичні чи технічні лаги.
Військовий експерт Дейв Гроссман у своїй роботі On Killing та аналітики RAND Corporation наголошують: найбільша проблема IFF - це "психологія оператора". У стані стресу людина схильна ігнорувати відсутність сигналу "свій" і сприймати це як підтвердження "чужий".
Тож IFF не є гарантією безпеки, а лише одним із каналів інформації. Саме тому зараз впроваджують мультимодальні системи (наприклад, Blue Force Tracking), які використовують GPS та супутниковий зв'язок замість прямого радіозапиту.
Вибір без вибору
Будь-яка система ППО чи авіаційного перехоплення працює в межах жорсткого балансу:
- Налаштування на "обережність" (Positive Identification - PID) - мінімізує ризик friendly fire, але дозволяє ворожим ракетам досягнути цілі.
- Налаштування на "агресію" (Automatic Engagement Mode) - створює непробивний щит, але пілоти стають "статистичними жертвами".
Зараз армії намагаються знайти "третій шлях" через злиття даних (Sensor Fusion), коли рішення приймає не один радар, а мережа, яка збирає дані зі супутників, наземних датчиків і літаків АВАКС одночасно. Це дозволяє бути "агресивним" до ворога, не втрачаючи "обережності" щодо своїх.
Технологічні гіганти вже впроваджують алгоритми, які діють швидше за людський інстинкт: Lockheed Martin розробляє системи когнітивної радіоелектронної боротьби (Cognitive EW). Raytheon використовує нейромережі для миттєвої класифікації цілей (AI-Driven Track Classification).
Кінцевою метою є концепція Guardian AI - автономного асистента, який у реальному часі прораховує ризики та здатен заблокувати пуск ракети. Проте тут постає питання відповідальності: хто винен, якщо алгоритм заблокує вогонь по реальному ворогу, прийнявши його за свого?
Український висновок: жити в умовах ризику
Для України цей огляд є не просто теорією. "Технологічний мікс" із радянського минулого та натівського майбутнього створює додаткові ризики помилок ідентифікації.
І хоча повністю уникнути "дружнього вогню" неможливо - це фактично аксіома війни. Реальне завдання полягає у постійному зменшенні його ймовірності через цифрову інтеграцію всіх засобів ураження та управління в єдину мережу (Delta, "Віраж-Планшет") у рамках концепції JADC2 (Joint All-Domain Command and Control).
У війні XXI століття вирішальним стає не лише дальність ракети, а швидкість і точність обміну інформацією між усіма елементами бойової системи.
Сучасна війна слугує суворим нагадуванням: навіть мільярдні оборонні бюджети не здатні замінити чітку координацію та єдиний код ідентифікації. Без цих критично важливих елементів найсучасніша зброя перестає бути перевагою і перетворюється на загрозу насамперед для тих, хто її застосовує.
З боку Defense Express закликаємо доєднатися до збору на те, що працює: "Єдинозбір" від "Фонду Притули" на дрони-перехоплювачі.
Читайте також: Чи справді F/A-18 Hornet навмисно збив три американські F-15E Strike Eagle, що стало найдорожчим friendly fire в історії
