Оснащення українського війська сучасними системами управління тактичного рівня — таке ж актуальне питання, як "залізо" та боєприпаси. Втім, сьогодні є низка проблем, які потрібно вирішити, щоб ці системи можна було інтегрувати у бойові підрозділи. Про них Defense Express у рамках інформаційного проєкту з "Еспресо" поспілкувався з Євгеном Максименком, розробником системи управління тактичного рівня ComBat Vision.
— Війна в Україні триває вже понад дев’ять років. Як ви оцінюєте прогрес у цифровізації українського війська протягом цього досить тривалого періоду?
— Завдяки інтенсивним зусиллям волонтерів з насичення підрозділів планшетами, а тим паче з появою у 2022 році у ЗСУ терміналів Starlink, сьогодні я можу впевнено говорити про перехід від паперових мап до електронного обміну цілями і обстановкою. Але через обмежену специфіку застосування Starlink, він працює не на всьому тактичному сегменті, а передусім на стаціонарних позиціях. Водночас до бійця в сірій зоні або навіть мотопіхотного підрозділу в русі такі технології ще не дійшли.
Тож поки ми маємо певні офлайн мапи з можливістю подивитися на загальну обстановку перед початком бою, обмінятися цією інформацією чи, перебуваючи в окопах, передавати певні цілі на ураження. Водночас динаміка обміну даними у режимі реального часу, крім процесу коригування артилерії по відеострімах, наразі відсутня.
— Що заважає масовому впровадженню систем управління військами тактичного рівня у ЗСУ?
— Як і дев’ять років тому, сьогодні основна проблема інтеграції нашої чи будь-якої іншої аналогічної системи управління тактичного рівня — це колосальна нестача військових засобів зв’язку. Нині ЗСУ й надалі насичують раціями, по яких неможливо організувати інтенсивний багатосторонній обмін даними в режимі реального часу.
Цю ситуацію, звичайно, частково вирішує Starlink, але, по-перше, це напівстаціонарна система, яку з собою на спині по болотах не потягаєш, а, по-друге, ми рано чи пізно зрештою наблизимося до проблеми вичерпання частотного ресурсу, якщо не будемо останню милю масштабувати військовими мережами MANET.
Ще одна проблема з впровадженням систем на кшталт ComBat Vision — відсутність системного підходу до створення дронів тактичного рівня з 4-8-фазними антенами CRPA або оптичною навігацією, які могли б працювати в режимі подавлення РЕБ. Такі безпілотники на озброєнні ЗСУ сьогодні є лише в сегменті дальніх розвідників, що аж ніяк не покриває питання координації сил у режимі реального часу.
Для розв'язання цих проблем ми повинні системно переглянути підхід до організації зв’язку і відійти від симплексного голосового зв’язку в бік побудови саме MANET-мереж пакетної передачі даних, щоб розширити спектр сервісів — від голосової телефонії, трансляції відео між користувачами на полі бою і до передачі малюнків, документів та наказів.
Також критично важливо запровадити системне використання роїв дронів для координації сил на полі бою. Саме цей комплекс заходів надасть поштовх впровадженню на озброєння низки систем на кшталт нашої ComBat Vision.
Це, на жаль, лише суто технічні нюанси, які стосуються нашого продукту, бо загалом коло проблем набагато ширше. Наприклад, сьогодні ми відчуваємо кардинальну нестачу кадрів, здатних підтримувати дієздатність комплексних систем на передовій.
На відміну від штабних систем, де достатньо мати одну людину, яка видає облікові записи до одного інтернет-серверу, на тактичному рівні є питання налаштування мереж, регулярної зміни ключів, усунення несправностей тощо. З цієї причини, до речі, ми навіть повноцінно не використовуємо наявні військові засоби зв’язку, бо банально не вміємо ними користуватися.
Також є організаційні перешкоди до розвитку таких продуктів з боку Міністерства оборони України та ЗСУ, де досі не сформували бачення того, що вони офіційно хочуть отримати від таких систем управління. Фактично сьогодні не створено умов для розвитку цих продуктів, тож відповідно й немає ринку.
Через це склалася ситуація, коли є окремі успішні продукти, які нав’язують замовнику своє бачення. Це волонтерські проєкти, де розробники роблять те, що вважають за потрібне, бо замовник не має стратегічного бачення розвитку цієї галузі. Сталого фінансування подібних розробок все ще немає, і як наслідок розробки розвиваються за власні ресурси.
Крім всього, є невирішене питання з мобілізованими IT-фахівцями, які були акумульовані в різні новостворені центри, але юридично прозорого шляху взаємодії з цими людськими ресурсами не існує, бо згідно з законодавством держслужбовець не може брати участь у розробці не тільки комерційних, але й державно-приватних проєктів. Водночас законодавство про державно-приватне партнерство існує лише для "галочки".
— Що потрібно для того, щоб спонукати приватні компанії створювати складні технологічні рішення для ЗСУ?
— Як я вже казав, найперше, що потрібно зробити — сформувати чіткий запит на ті чи інші системи від замовника, щоб виробники розуміли попит. Далі важливо ці напрямки рівномірно розподілити між компаніями, щоб вони перестали намагатися просто дублювати функціонал один одного.
Безумовно, потрібно змінити застаріле законодавство радянських часів з оформлення програмних засобів. Зрештою, створити адекватні юридичні умови щонайменше для легальної співпраці, а ще краще — для закупівлі продукції приватних компаній військовими.
Читайте також: Вдалий рейд бійців ССО у тил рашистів: знайдено одразу три РСЗВ, які "арта" ЗСУ перетворила на металобрухт
