Після російської атаки по український енергетичній інфраструктурі у ніч на 10 жовтня 2025 року, яка призвела до знеструмлення частини регіонів України, цілком природно у суспільстві поширились заклики завдати дзеркального удару по РФ.
На тлі цього цілком можливо задатися питанням: на скільки реально вивести з ладу російську енергетичну інфраструктуру та добитися блекаутів у цілих регіонах. Тобто досягти мети. А відповіддю на це цілком може стати досвід самої України.
Читайте також: Скільки українських Мі-8 отримали пускові під 70-мм ракети, у тому числі й FZ275 LGR від Thales
Треба розуміти, що частковий блекаут в Україні стався не завдяки одному і далеко не рекордному удару рашистів. Він є наслідком методичних сконцентрованих ворожих атак протягом кількох окремих кампаній ударів, які загалом тривають з жовтня 2022 року.
І через такі удари критично пошкодженні цілі електростанції, як теплові, зокрема Трипільська, так і гідро - Дніпрогес. А також масово пошкоджено вузли електромереж та іншу інфраструктуру.
Уявити скільки сотень крилатих та балістичних ракет, а також тисяч далекобійних дронів не це пішло у рашистів за три роки цілком можливо. Хоча навряд вийде точно порахувати.
Також завжди треба пам'ятати, що війна - це протиборство ресурсів, а зазвичай виграє той, хто або має їх більше, або краще розпоряджається меншими.
РФ маючи більше далекобійних засобів ураження, якщо розглядати удари по тилу, може систематично бити по енергоінфраструктурі, газовому видобуванню, оборонних підприємствах та просто по житлових районах.
Водночас Україна зробила прагматичну ставку на ураження російської нафтогазової інфраструктури. Бо НПЗ це те, що можливо ефективно вивести з ладу дроном з бойовою частиною 50 кг.
Завдяки методичним сконцентрованим атакам протягом кількох окремих кампаній ударів, які загалом тривають з червня 2022 року (коли було уражено Новошахтинський нафтопереробний завод) Україна також досягла відповідних результатів. І вони вже призвели і до втрати Кремлем нафтоприбутків, скорочення видобутку нафти, та до немислимого - дефіциту бензину у "країні-бензоколонці".
Але вважати задачу зі знищення всієї російської нафтопереробної інфраструктури повністю виконаною навряд неможливо. Навіть без урахування того, що такі удари повинні бути методичними, бо ворог ремонтує пошкоджене обладнання НПЗ.
І тепер з'являється дилема. Розділити наявний і очевидно обмежений ресурс далекобійних засобів ураження та перемкнути його частину на іншу категорію об'єктів. Або продовжити бити там, де ворогу боляче - розвивати успіх.
Зрештою на це питання можливо легше буде знайти відповідь, якщо Україна отримає додатковий ресурс засобів далекобійного ураження. Наприклад, власні крилаті ракети у відповідній кількості, або так довго обговорювані Tomahawk. Але якщо звісно не брати до уваги варіант обрати цілями для них російські оборонні підприємства.
Саме тому рішення щодо розподілу далекобійних засобів ураження мають прийматися "холодною головою". Та і загалом, як відомо, помста - це холодна страва.
Читайте також: Rheinmetall поставить Україні зенітні Skyranger 35 на сотні млн євро за гроші РФ
