Масштабний загальнодержавний будівельно-інвестиційний проект "Руський ковчег" незабаром має розпочатися в Сибіру. Вперше про підготовку такого проекту у 2018 році повідомив не хто інший, як особисто Сергій Шойгу, як голова Російського географічного товариства, яке отримало державний грант на підготовку підходів до проекту ще у 2017 році. У цих роботах були враховані та об’єднані регіональні ініціативи: "Єнісейський Сибір", "Нижнє Приангар’я", "Байкальський край", а також досвід міжрегіональної науково-дослідницької програми "Технічна Сибір", реалізованої до 1990-х рр.
Наразі проект "Руський ковчег" перебуває на стадії підготовки і чекає на затвердження В.Путіним. В рамках проекту передбачається створення Ангаро-Єнісейського економічного макрорегіону до складу якого входитимуть такі регіони, як: Красноярський край, Іркутська область, республіки Тива, Хакасія та Саха (Якутія).
Читайте також: Російська присутність і амбіції в Арктиці. Ч.2
Вибір цього району не був випадковим, оскільки в Росії вважається, що він має найбагатший людський і природний потенціал, а також "має унікальне транзитне розташування між Європою та Азією". З іншого боку, однак, зазначається, що існує величезна диспропорція між реальною ситуацією та можливостями цього регіону. Наприклад, Ангаро-Єнісейський макрорегіон наразі "має валовий дохід (еквівалент ВВП) у 3,7 рази менший за московський, інфраструктура в регіоні менш розвинена, ніж у середньому по РФ, багато підприємств та агломерацій явно потребують змін навколишнього середовища".
Відтак автори проекту мають на меті створити проект, який має сприяти подальшому зміцненню інтегральної цілісності Росії шляхом поєднання багатих природних ресурсів Сибіру і наукового, технічного та аграрного потенціалів регіону. "Руський ковчег" охоплює кілька т.з. "маневрів":
- "Демографічний маневр" - передбачає збільшення населення в регіонах Сибіру;
- "Науково-промисловий маневр" - освоєння нових родовищ корисних копалин, а також запуск інноваційних виробництв;
- "Транспортний маневр" - створення системи транзитних та внутрішніх комунікацій;
- "Екологічний маневр" - створення зон нульового викиду в Сибіру, а також збільшення виробництва чистої енергії та води.
Особливо перспективною вважається Хакасько-Мінусинська котловина з її природники умовами, сприятливими для розвитку сільського господарства. Відтак саме там передбачається побудувати інноваційне місто, яке б стало основним пунктом нового проекту.
Також планується створення нових ресурсних регіонів, таких, як:
- Красноярський край - з видобутку нафти;
- Іркутська область - з видобутку золота;
- Улуг-Хемский кожуун та Хакасія - з видобутку вугілля.
Проект не передбачає заходів, що відрізняються від інших програм такого типу, що проводяться у світі. Тому базою мають стати багаті родовища корисних копалин та великі промислові центри в регіоні, які будуть системно модернізовані. Саме на їх основі росіяни мають намір створити "високотехнологічні підприємства". Своєю чергою, наявність «сонячної енергії та прісної води має прискорити розвиток енергетики».
Передбачається також, що "великі освітні та дослідницькі центри, що поєднують природний потенціал та високі технології регіону, можуть дати імпульс для розвитку сучасних тенденцій у медицині". Ці плани мають додатково підтримуватися географічним розташуванням макрорегіону між Європою та Азією, який має стати центром транзитної транспортної системи, створеної насамперед у рамках проектів за участі Китаю.
Для створення Ангаро-Єнисейського макрорегіону визначено пріоритетні напрямки. Перш за все, йдеться про необхідність створення "сприятливих умов та преференцій для бізнесу, залучення передових технологій та висококваліфікованого персоналу, а також іноземних партнерів". Це має сприяти "покращенню інвестиційної бази регіону" і буде пов'язане з "розвитком базових міських агломерацій, у яких будуть створені сприятливі умови життя".
Важливість цих умов полягає у створенні стимулів для залучення людей до нового макрорегіону, а також сприяння переселенню молодих спеціалістів відповідно до офіційного пропагандистського гасла "Руський ковчег - це люди". Важливу роль у цих планах також відіграватиме "розвиток територіальних та галузевих комплексів (кластерів), наукових, освітніх та інноваційних центрів, а також покращення загальної інфраструктури макрорегіону".
Автори проекту планують, що реалізація цих припущень дозволить:
- досягнути, починаючи з 2025 року, темпів економічного зростання в макрорегіоні понад 6% щорічно;
- збільшити чисельність населення до 2030 року до понад 8 мільйонів осіб;
- досягнути після 2030 року рівня провідних європейських країн (якщо якість життя в регіоні буде вищою за середній показник по Росії).
Таким чином, стабільність економічного розвитку та зв'язки з усією країною також зростуть, зменшуючи при цьому її залежність від дій влади в Москві. Це автоматично призведе до прибутку для всієї Російської Федерації. Відбудеться зростання ВВП, будуть створені нові робочі місця та розвиватиметься несировинний експорт.
Вартість проекту поки невідома. За неофіційними даними, фінансування проекту в перші роки вимагатиме понад 1,5 трильйона рублів на рік (20 мільярдів доларів). Однак за експертними оцінками, ця сума має бути більшою, оскільки програма має співфінансуватись із Фонду національного майна Національного банку (близько 150-200 млрд рублів / 2-2,72 млрд доларів) та різних приватних та державних інвестицій.
Перші результати програми очікуються до 2035 року. За цей час очікується значне зростання ВВП Сибіру, а також обсяг інвестицій у основні фонди. За прогнозами, населення також збільшиться на 3 мільйони – головним чином через залучення мігрантів, яких спокушатимуть більш високі прибутки, що перевищуватимуть національні показники Росії щонайменше на 15%.
Відновлювана енергія - допомога у розвитку макрорегіону
У проекті міністра Шойгу велика увага приділяється чистій енергії, яка "визначатиме розвиток промисловості та економіки більшості країн". В якості прикладу наводяться дві країни: Бразилія (де частка гідроенергетики становить 63,8%, а відновлювані джерела енергії - 18,8%) та Канада (відповідно 57,8% і 7,5%). Росіяни також усвідомлюють, що обмеження на шкідливі викиди, запроваджені у світі, включаючи викиди парникових газів, можуть призвести до того, що Росії доведеться платити так званий "податок на вуглець", який може коштувати Російській Федерації до 11 млрд євро на рік.
У цьому відношенні Ангаро-Єнісейський макрорегіон і Сибір в цілому перебувають в такому стані, що це цілком реально, адже там зосереджено близько 70% російського гідроенергетичного потенціалу, який наразі використовується лише на 10-20%. Вважається, що Росії слід переглянути національний енергетичний баланс на користь низьковуглецевих джерел енергії. Звідси велике значення Ангаро-Єнісейського макрорегіону, що має великі міста і близько розташований до найбільших споживачів енергетичного сектору, тобто країн Азії та Тихого океану, включаючи Китай.
Однак йдеться не лише про експорт енергії, а й про залучення інвесторів. Одним зі стимулів є низькі ціни на відновлювані джерела енергії, які легше доступні в цьому регіоні. Щобільше, ця ціна також підтримуватиме місцеве населення, знижуючи вартість життя, а отже, заохочуватиме поселення.
Високотехнологічна промисловість як запорука розвитку макрорегіону
У проекті "Руський ковчег" особливий акцент робиться на збільшенні важливості промисловості "високих технологій" у порівнянні з гірничодобувною промисловістю. Російські експерти вважають, що зосередження на виробничій моделі, заснованій на глибокій переробці сировини, "має зменшити технологічну залежність від імпорту та захистити довкілля". Також передбачається "збільшення кількості працівників, стимулювання розвитку суміжних галузей та збільшення доходів населення, а також створення хорошої інвестиційної бази".
Тут нагадується, що інвестиції у продукти з високою доданою вартістю дають найвищий коефіцієнт зростання реального ВВП (співвідношення 2 до 3), тоді як сировинні проекти мають показник близько 1. Отже, для проекту набуває важливості розвиток технологічно розвинених та екологічно чистих галузей. Тим більше, що це підвищило б конкурентоспроможність російської продукції, створило б нові робочі місця, збільшило операційні прибутки підприємств щонайменше в 1,5 раза та забезпечило Росії міцне лідерство у розвитку високотехнологічних ринків».
У випадку з Ангаро-Єнісейським макрорегіоном це має бути пов’язане з вирівнюванням рівня розвитку.Прикладом тут є Красноярський край, північна частина якого розвинена непропорційно більше, ніж південна, що, однак, не зупинило відчутного відпливу "кваліфікованих та амбітних" спеціалістів до більш привабливих регіонів. Вирішити це питання пропонується шляхом модернізації соціальної інфраструктури та переміщенням персоналу та сімей з півночі на південь краю за ротаційним принципом роботи.
Транспорт – як фактор реалізації проекту
Необхідною умовою реалізації проекту "Руський ковчег" є вдосконалення всієї транспортної інфраструктури, запланованої для розбудови макрорегіону та його оточення. Це, мабуть, один із найскладніших та найдорожчих елементів проекту. Йдеться про плани створення міжнародної транспортної мережі, яка з'єднуватиме країни Сходу та Заходу та надаватиме "високоякісні логістичні послуги" всередині самої Росії.
Відповідні проекти включають план створення швидкого транспортного сполучення між Омськом та Новосибірськом, створення інфраструктури для Північного морського шляху, створення "Нового Шовкового шляху" (коридор, що з'єднує понад 30 країн) та будівництво Транс-Євразійської залізниці, що перетинатиме Монголію від Західної Туви до Китаю і далі до Індії.
У самому макрорегіоні проект модернізації транспортної мережі відомий, як "Транссиб 2.0", має найвищий пріоритет. Наразі більше половини існуючих у ньому маршрутів використовується з критичним рівнем навантаження (понад 90%). Тому йдеться про розробку далекосяжних та надзвичайно коштовних планів будівництва: "інфраструктури для руху швидкісних контейнерних поїздів, будівництво сучасних логістичних центрів по всій довжині колії та створення щонайменше десяти нових спеціальних економічних зон (з їх впровадженням вже в 2021-2023 рр.)".
Для цього передбачається, серед іншого: створення нового логістичного оператора, що обслуговуватиме особливі економічні зони за моделлю 4PL, та збільшення використання локомотивів на зрідженому природному газі, як альтернативи електрифікації Байкало-Амурської магістралі. Наслідком цих рішень насамперед повинно бути збільшення пропускної здатності залізничних маршрутів для вантажних та контейнерних поїздів, а також скорочення часу транспортування. Завдяки використанню нових технологій росіяни мають намір гарантувати доставку товарів:
- за 4 доби від кордону з Китаєм до кордону з Білоруссю;
- близько 7 діб між Пекіном та Берліном;
- до 2 діб на доставку товарів з Уралу та Сибіру до портів;
- від 3 до 5 годин для перевезення пасажирів між великими обласними центрами.
Ці плани пов'язані з модернізацією Транссибірської залізниці мають на меті чотирикратне збільшення транзитного потоку (до 2 млн TEU - 20-футових контейнерів) між Європейським Союзом та Китаєм через Росію.
Для контролю та управління новою залізничною інфраструктурою на нових територіях зі спеціальними умовами для розвитку передбачається створити єдину керуючу компанію, відокремлену від існуючої російської залізниці (РЖД). Цікаво, що на думку авторів проекту "відхід від РЖД ніби-то має забезпечити посилення конкуренції та ефективність транспортування", що є очевидною критикою великого та впливового російського монополіста, яким є РЖД.
Ця нова компанія повинна буде:
- виступати концесіонером для будівництва нової інфраструктури, його власником та оператором залізничного транспорту на маршруті;
- виконувати ряд функцій на різних етапах будівництва та експлуатації нових залізниць, від експертизи проектної документації та організації до управління рухомим складом на маршрутах, побудованих за проектом "Транссиб 2.0";
- керувати новими економічними зонами.
Проект "Транссиб 2.0" передбачає створення щонайменше десяти спеціальних економічних зон (СЕЗ). Саме там мають бути забезпечені особливі економічні умови для залучення інвесторів, "які займаються глибокою переробкою сировини та орієнтованими на поставки в інші регіони Росії та на експорт". Росіяни припускають, що нові зони СЕЗ збільшать експорт на 1,2 млн TEU протягом 15 років (за умови, що половина виробництва орієнтована на експорт).
Однак йдеться не тільки про визначення напрямків для інвестицій, а й про реалізацію конкретних проектів у цих сферах. Кожна спеціальна економічна зона має складатися з: транспортно-логістичного центру, виробничих підприємств, адміністративних будівель керуючої компанії та інженерної інфраструктури. Крім того, росіяни хочуть зробити там те, чого досі не було можливим у всій Росії, і таким чином запровадити зручні для бізнесу юридичні рішення.
Передбачається, наприклад:
- створення особливої "бізнес-екосистеми" в окремих зонах, де "всі питання будуть вирішуватись у системі" єдиного вікна ", де інвестор буде спілкуватися лише з одним адміністративним органом у всіх питаннях;
- посилення "вхідного контролю" (перевірка відповідності проекту встановленим вимогам), що надає інвесторам 10-15-річний мораторій на діяльність з контролю та нагляду;
- спрощення митного адміністрування;
- право доступу компаній-резидентів до придбання сировини для переробки на внутрішньому ринку та за внутрішніми цінами;
- скорочення часу, необхідного для повернення ПДВ.
Прибутки від проекту – формальний і неформальний
Очікується, що програма "Руський ковчег", підготовлена Міністерством оборони Росії, обійдеться в трильйони рублів, але також принесе відчутний прибуток. Наприклад, стверджується, що проект "Транссиб 2.0" стане найбільш "екологічно чистим" проектом такого роду у світі, і крім того "протягом десяти років він може принести російській економіці понад 5,5 трильйонів рублів (75 млрд. доларів США) і зростанням додаткової виручки федерального бюджету на 1,2 трильйона рублів (16 млрд доларів)".
Крім того, згідно з російськими оцінками, "створення економічних зон до 2035 року забезпечить виробництво продукції з високою доданою вартістю на суму понад 300 млрд рублів на рік (4 млрд доларів), а також зможе залучити до 1 трильйон рублів на позабюджетні інвестиції (14 млрд доларів)".
Чи врятує «Руський ковчег» Росію?
Варто звернути увагу і на інший бік проекту, який має приносити прибуток переважно компанії, яка ним керує. Остання буде залежативід Міністерства оборони РФ або буде створена для людей з цього міністерства. Прибуток буде величезним і тривалим, тому що компанія, організована за межами РЖД, має стати власником нової інфраструктури на 99 років.
Більше того, якщо буде укладено концесійний договір, передбачається, що багато важливих державних господарюючих суб’єктів (Мінтранс, Мінекономрозвитку, Федеральне агентство залізничного транспорту, Федеральне агентство з управління державним майном тощо) будуть поставлені перед необхідністю виконувати низку зобов'язань перед компанією.
Такі суб’єкти господарювання, наприклад, будіть зобов’язані надавати керуючій компанії ряд обов’язкових послуг, зокрема: надавати необхідні земельні ділянки; забезпечувати організацію будівництва, затвердження документів про передачу земель з однієї категорії до іншої, а також відпрацювання документації планування території на підставі таких документів. Таким чином Макрорегіон практично стане чужою власністю, над якою держава може мати лише певний контроль - але не обов’язково.
Між тим, реалізація планів генерала Шойгу не буде простою . Крім браку коштів на інвестиції, автори проекту самі вказують на труднощі, що виникають через відсутність стратегічного планування. "Понад два роки після прийняття Стратегії просторового розвитку Російської Федерації, стратегії розвитку Ангаро-Єнісейського макрорегіону все ще не розроблено, і основні зусилля щодо реалізації ключових проектів стосуються лише комплексного інвестиційного проекту "Єнісейський Сибір".
Також росіяни визнають, що "проблема полягає у відсутності єдиного центру прийняття рішень щодо розвитку макрорегіону, який наразі знаходиться під юрисдикцією широкого кола державних установ різних рівнів". На думку російських експертів, проект також вимагає:
- розробки середньо- та довгострокової стратегії розвитку макрорегіону та ретельного контролю за її реалізацією;
- змін до системи управління макрорегіоном;
- встановлення чіткої ієрархії цілей та завдань, а також показників їх реалізації;
- покладання відповідальності регіональних органів влади за досягнення цих цілей;
- обговорення стратегії та результатів її реалізації з представниками регіональних органів влади, бізнесу, експертами та громадськістю.
Та найбільшою перешкодою на шляху реалізації планів міністра Шойгу є той факт, що вони готуються Міністерством оборони Росії (хоча і у співпраці з членами Російської академії наук, Російського географічного товариства та провідними експертами).
Спосіб роботи цього міністерства, укладання контрактів, реалізація проектів та інвестицій тощо – це далеко не та практика і правила, що застосовуються у нормально функціонуючій економіці. Рішення, прийнятні для армії (наприклад, направлення армії на будівництво доріг та залізниць) у цьому випадку не можуть працювати, і компанії, запрошені на роботу, повинні керуватися економічним інтересом, тобто, прибутками.
Хіба що справа не в тому, щоб щось збудувати, а в тому, щоб будувати. Адже і на цьому можна заробити - наприклад, засідаючи у вже створених дирекціях та наглядових радах.
Восени очікується підписання між РФ і Китаєм нової всеохоплюючої угоди, яка скоріше за усе закріпить залежність Москви від Пекіну. Адже величезні борги не залишать Москві, потенціал якої поступово занепадає, іншого виходу. Звісно, формально проект "Руський ковчег" можна вважати спробою Москви захистити Сибір від того ж Китаю.
То ж, ще питання, чи врятує "Руський ковчег" путінський режим від краху, адже за умов інвестування у нього китайського капіталу Пекін буде перейматись передусім власними інтересами. А певні положення зазначеного проекту свідчать саме про закладений у нього китайський стратегічний інтерес. І Пекін напевно скористається цим задля подальшого проникнення у Сибір та на Далекий Схід.
Раніше Defense Express писав про російську присутність і амбіції РФ в Арктиці, а також про те, як РФ застосовує ССО проти України
Читайте також: Російська присутність і амбіції в Арктиці. Ч.1
