У 1950-х роках американці активно шукали альтернативні способи доставлення зброї масового ураження на територію ворога. Річ у тім, що бомбардувальників вже було недостатньо, й безкарно літати над СРСР на таких великих машинах вже б не вийшло.
Тому одним із варіантів як доставити ядерну зброю до цілі у 1950-х роках розглядали повітряні кулі. Після запуску на висоті її мали підхопити завчасно визначені потоки вітру, що несли б кулю до самої цілі в глиб території ворога.
Читайте також: США несподівано розгорнули у Великій Британії спецпідрозділи, що захопили Мадуро та ліквідували Бен Ладана
На той момент ідея бомбардувань з повітряних куль була вже не нова. Ще під час Другої світової війни Японія застосовувала повітряні кулі із запалювальними бомбами "Фу-Го", яка цілком провалилась. Пізніше й самі американця мали досвід із запуском повітряних куль вглиб території ворога.
Зокрема вони запускали в СРСР розвідувальні повітряні кулі в рамках проєкту Mogul та Moby Dick. Відповідно, з мікрофонами для слідкування за ядерними випробуваннями, а пізніше й з камерами для аерофотозйомки. На базі цього досвіду потім у 1954 році була розроблена спеціальна повітряна куля, WS-124A "Літаюча хмара", що була призначена для доставлення зброї масового ураження до СРСР.
Застосування повітряних куль для доставлення такої зброї має дуже значні недоліки, адже для запуску треба очікувати необхідний вітер, потім вчасно запустити цілу купу повітряних куль, й сподіватись що вони долетять до цілі, вітер не зміниться й по дорозі їх не зіб’ють. При цьому, кулі мають чітко тримати одну висоту, інакше вони попадуть в інші потоки вітру, і їх взагалі може віднести в іншу країну.
Загалом було побудовано близько 40 одиниць WS-124A для проведення випробувань. Але дуже швидко стало зрозуміло, що точність таких засобів залишає бажати кращого. Відхилення від району цілі могло становити кілька сотень кілометрів, а до району долітали одиниці.
Пізніше Національна лабораторія Sandia провела офіційне дослідження, опубліковане у 1957 році під назвою Feasibility of weapon delivery by free balloons. Там проаналізували деякі важливі проблеми, актуальні для такого озброєння, як от точність, й дійшли висновку, що у поточному стані такі повітряні кулі з бомбами не життєздатні.
Точність була настільки низькою, що мова не могла навіть йти про ураження міст, не кажучи вже про окремі підприємства. Імовірність того, що куля пролетить хоча б поряд з ціллю стрімко наближалась до нуля, а потужність зарядів обмежена.
Що цікаво, у 1957 та 1958 роках у США проходили ядерні випробування в рамках операцій Plumbbob, Hardtack I та Hardtack II, під час яких в тому числі кілька десятків разів було випробувано атмосферний вибух з аеростата. Хоча метою цих випробувань вже навряд чи була ідея з доставкою ядерних бомб до СРСР на повітряних кулях.
Саме в цей час почали з’являтись перші міжконтинентальні балістичні ракети, які могли швидко доставити значно потужніший ядерний заряд, з набагато більшою точністю. Тому про таку ідею зі смертоносними повітряними кулями просто з часом забули.
Читайте також: Безпілотні винищувачі ближче - Kizilelma з українським двигуном передадуть збройним силам Туреччини вже за кілька місяців
