Як тільки мова заходить про загрозу від рашистських дронів-камікадзе Shahed-131/136, в нашому інформпросторі звучать різні пропозиції, одна із яких – використати навчально-бойові L-39 "Альбатрос". Мовляв, на такі літаки навіть у базовій версії L-39C можна підвісити два блоки некерованих ракет С-5, і цим стріляти по БПЛА.
Знавці можуть навіть пригадати, що в передній кабіні L-39C стоїть авіаційний приціл АСП-ЗНМУ-39, призначений для імітації стрільби по повітряним цілям (або ж для використання при атаках на наземні цілі). І здавалось би, ось вона – ідеальна "літаюча шахідобойка", для повітряних боїв у стилі Корейської війни. Але далі є свої нюанси.
Читайте також: ЗСУ показують, що поки чекаємо на новітні F-16, старі МіГ-29 "вигребли" навіть з консервації (фото)
L-39C "Альбатрос" не адаптований конструктивно для атак на малорозмірні та малошвидкісні повітряні цілі. Зокрема виникають питання, що той же АСП-ЗНМУ-39 навряд чи може дати необхідну точність стрільби, аби поцілити по Shahed-131/136 одним чи декількома некерованими ракетами С-5. Також відомо, що іранські дрони-камікадзе можуть міняти напрямок руху під час польоту. І тут заодно виникає питання, чи має L-39C необхідну маневреність для полювання на таку повітряну ціль.
Врешті, тут ми говорили про "теоретичні" аспекти. Але ж є і практичний, який полягає ось у чому – навіть з поправкою на доволі багатий досвід бойового застосування L-39, є буквально "півтора випадки", коли такий літак намагались використати для атак на повітряні цілі, і в усіх епізодах – невдало. Чому саме "півтора випадки" - пояснимо дещо нижче.
Першими бойове застосування L-39C почали ВПС Афганістану в 1979 році, били по наземним цілям бомбами та некерованими реактивними снарядами.
Ірак мав 22 навчальні L-39C та 59 літаків L-39ZO (мають 4 вузли підвіски та можуть використовуватись як легкі штурмовики), використовував їх під час ірано-іракської війни 1980-1988 років для ударів по наземним цілям некерованими ракетами, для розвідки та коригування вогню артилерії та навіть для застосування хімічної зброї. Повітряних сутичок за участі іракських L-39 зафіксовано не було, хоча тут ми говоримо про війну, в якій наприклад були відчайдушні епізоди на кшалт бою між Ми-24 та F-4 Phantom.
Свої L-39ZO під час війни в Чаді активно використовувала Лівія, і теж лише для атак на наземні цілі. Сандіністи в Нікарагуа свої L-39ZO використовували для більш оригінальних задач – для успішного полювання на ворожі катери та малі морські судна. Першим на пострадянському просторі застосовувати L-39 в боях став Азербайджан, під час війни проти Вірменії в 1990-1994 роках, і тоді ці "літаючі парти" теж працювали виключно по наземним цілям.
А тепер ми підходимо до того, чому є лише "півтора випадки" роботи L-39 по повітряним цілям, і всі невдалі.
Перший – російськомовні джерела стверджують, що в 1994 році один L-39 ВПС Ічкерії намагався атакувати Ми-24 сил проросійської "антидудаївської" опозиції, і це твердження варто буквально "ділити надвоє".
З однієї сторони, подібний акт відчаю зі сторони захисників Ічкерії виключати не варто, бо тоді з авіації вони мали лише 111 літаків L-39, із яких лише декілька боєздатні. А з іншої сторони, щоб виправдати своє вторгнення в Чечню у 1994 році, росіяни активно розпускали міф про те, що Джохар Дудаєв начебто мав півсотні настільки підготовлених "льотчиків-найманців", що ті уміли навіть у повітряний бій на L-39.
Другий випадок – у березні 2020 року режим Башара Асада підняв у повітря декілька своїх L-39ZA (вирізняються наявністю гармати ГШ-23) для атаки на турецькі безпілотники. Ця спроба теж була невдала, бо один "Альбатрос" збив турецький F-16 ракетою AIM-120C, а інші сирійські літаки вирішили вийти із бою.
Україна не у тій ситуації, коли може покладатись на «імпровізовану» зброю. Тому і для боротьби проти «літаючих мопедів», що можуть бити на глибину нашої території, Україні потрібні саме західні винищувачі, в першу чергу F-16.
Читайте також: Двигун налітав всього 70 годин замість 350: як словацькі МіГ-29 неочікувано мали проблеми і хто тут винен
