Нещодавно Верховна Рада ухвалила в першому читанні пакет законопроектів (№13420, №13421 та №13422) для запуску режиму сприяння Defense City, необхідного для розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Законпроекти були підготовлені групою народних депутатів і вже були розглянуті на засіданні парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики під головуванням Данила Гетманцева.
Характер дискусії по окремим положенням цих законопроектів може викликати хибне враження, що нашій воюючій країні начебто взагалі не потрібен окремий режим сприяння та розвитку для ОПК, котрий став запорукою нашого виживання.
Читайте також: Як у Польщі масштабують випуск боєприпасів зі стратегічним підходом та скільки людей потрібно для стрибка у 9 разів
Однак далі варто поставити такий наголос - якщо ми зараз є у ситуації, коли саме "оборонка" є найбільш важливим для України сектором, то буде справедливо не тільки окреслити, що й для ОПК потрібен режим сприяння, аналогічний як для IT у випадку з Дія.City. Сам по собі формат Defense City може дати неочікувані переваги для українського ОПК, порівняно із західною "оборонкою", однак для цього потрібна більш виважена дискусія.
Чому потрібно прибрати лещата застарілих умов для ОПК
Для початку варто вкотре окреслити, чому для оборонно-промислового комплексу нашої країни вкрай потрібен окремий режим сприяння, який отримав назву Defense City. Бо якщо узагальнювати характер деяких дискусій, то виглядає так, що ОПК в будь-якій країні начебто здатен розвиватись за будь-яких умов без необхідності "зовнішніх" стимулів, наприклад регуляторних або фінансових.
Якщо конкретніше, то попит на озброєння росте, але українські оборонні підприємства все ще працюють у зовнішніх обставинах, які не повністю відповідають реаліям війни.
Проблема з режимом оподаткування, яке по суті "уніфіковане" з цивільним сектором економіки, складна система державних закупівель, обмежений доступ до оборонних інвестицій, відсутність інструментів захисту інтелектуальної власності — ці фактори аж ніяк не сприяють новаціям в сегменті нашого ОПК. Також на практиці досі не реалізовано інструменти пріоритетного доступу до державного фінансування для приватних розробників, що працюють у сфері критичних технологій оборонного призначення, попри постійно наявний на це запит.
Власне, щоб нарешті вирішити описані вище проблеми, й був покликаний до життя проектDefence City як окремої екосистеми сприяння розвитку українського оборонного сектору. Тим більш, що рамки цього режиму сприяння охоплюють лише вітчизняних виробників, які постачають оборонну продукцію безпосередньо для нашого війська.
Можливий непрямий вплив запуску цього режиму сприяння в життя - зменшення трансакційних витрат і прискорення циклів розробки, що в свою чергу дасть підприємствам нашого ОПК більше зосередитись на тому, що має привести до прориву в технологіях та масштабах виробництва, необхідного для Сил оборони України.
Чому варто окремо згадати Дія.City як стимул для IT-сектору
Якщо говорити в загальних рисах – після отримання режиму сприяння через запуск Дія City наш IT-сектор показав зростання продуктивності, нарощення експортних можливостей та прискорення темпу зростання вітчизняних IT-компаній, на користь чого зіграли відповідні умови державного регулювання та податкового законодавства.
Ключовим чинником успіху стала тут орієнтація на саморегуляцію, спрощене адміністрування, захист прав інтелектуальної власності та зниження регуляторного тиску.
А от якщо говорити в конкретних рисах - наприклад, є багато українських defense-tech стартапів, які формально належать до сегменту IT, але по факту працюють як частина інфраструктури українського ОПК. Ці defense-tech як частина "оборонки" можуть користуватись режимом сприяння Дія.City. І уже сам цей приклад диктує необхідність, що і для "класичного" оборонного сектору необхідний окремий режим стимулів від держави.
Посилання на досвід Дія City є актуальним і через рівень ефективності, який проявився у такому форматі партнерства держави та бізнесу. Цей підхід може і має бути масштабований на оборонну промисловість з урахуванням галузевої специфіки та вимог безпеки.
"Вузькі місця" західного ОПК та шанс для нашого
Зазвичай прийнято вважати, що західні оборонні компанії одразу кілька "автоматичних" переваг, як то наприклад доступ до значного обсягу фінансування, інтегровані між різними підрядниками виробничі ланцюги та передбачувані на довгострокову перспективу програми оборонних закупівель. Але тут мало буде сказати, що західна "оборонка" працює в умовах складної бюрократії, тому її продукція доволі часто демонструє низьку адаптивність до реальних умов до реальних умов бойових дій. Тут варто навести й деякі приклади, які покажуть скажімо так "вузькі місця" у роботі гравців оборонного ринку країн Заходу.
Наприклад, німецька оборонна компанія FFG, котра була залучена до процесу ремонту танків Leopard 1, стикнулась із небажанням університету свого "домашнього" міста Фленсбург готувати фахівців для оборонної промисловості. Парадокс, але це загалом вкладається у канву низької престижності роботи на підприємствах ОПК серед молоді західних країн.
Або ж інший показовий приклад – хоча активно йдуть дискусії про те, як країни НАТО мають вийти на рівень оборонних затратв 5% від ВВП, Польща та Литва як учасники Альянсу та наші найближчі сусіди вимушені по суті "в ручному режимі" направляти на проекти в сегменті ОПК (виробництво снарядів або антидронові системти) гроші із "цивільних" секторів економіки, наприклад фонди для регіонального розвитку або ж ресурси державних енергокомпаній.
В чомусь є закономірним, що в підсумку західні партнери перейшли до "данської моделі" прямого інвестування саме в наш оборонно-промисловий сектор, котрий не просто показав здатність точково, швидко і з урахуванням зворотного зв’язку від наших військових. Наш ОПК показав і здатність швидко перетворювати вкладений фінансовий ресурс у готове озброєння, що особливо актуально в умовах, коли перебіг подій на фронті визначається буквально днями й тижнями.
На відміну від великих західних ВПК-конгломератів, які часто обмежені рамками формальних процедур і довгих виробничих циклів, українські розробники здатні діяти за будь-яких непередбачуваних умов. І якби це далі парадоксально не прозвучало, але режим сприяння Defence City потрібен нашому ОПК саме для того, щоб постійно демонструвати швидкість та гнучкість у виробництві оборонної продукції.
Якщо брати публічно доступну інформацію, то обсяг оборонного виробництва в нашій країні за понад 3 роки повномасштабного вторгнення виріс уже в 35 разів. Це зокрема вказує на те, що можливий потенціал "органічного" зростання нашого ОПК уже може бути вичерпаним, тому вже потрібне цілеспрямоване сприяння.
Як має бути спрямована дискусія
Базова дискусія по Defence City обертається лише навколо окремих положень відповідних законопроектів. Хоча логіка підказує конфігурацію, за якої в першу чергу має обговорюватись стратегічна мета, а уже в другу чергу – норми законодавства як відповідний інструмент.
Очевидно, що зміна форми державного регулювання в сегменті давно перезріла, і треба переходити від централізованого, навіть почасти "ручного управління", до створення умов, які працюватимуть на загальний розвиток сектору.
Очевидно, що Defence City має працювати як публічно-приватний інструмент, в якому держава встановлює "правила гри", але не втручається в операційну діяльність. Саме такий підхід дозволив Україні зберегти ІТ-сектор у перші роки великої війни, і саме таке ж потрібно для нашого ОПК.
Оборонна промисловість наших країн-партнерів ще рухається за певною "інерцією" мирного, тому Україна має шанс вийти на інституційну перевагу (якби це парадоксально не прозвучало) в сегменті. Саме це диктує підхід, за якого Defence City має обговорюватись саме як умова для нового витку розвитку нашого ОПК. А не просто як перелік відповідних норм, закладені у відповідні законопроекти.
Читайте також: Сервери Пентагону обслуговували програмісти з Китаю на аутсорсі у Microsoft і у США не знають, що вони там точно накодили
