Таких замовників 17. Це має визначити Закон Про оборонні закупівлі, що має замінити діючий Закон Про Державне оборонне замовлення. Так, у ньому дійсно є певні преференції для національних виробників, щоб там не казали його критики. Але є і загрози, що можуть звести нанівець всі задекларовані прогресивні ідеї цього документу.
Цікаво, що представники Міноборони і «Укроборонпрому» нині виступають на диво близькими та тісними однодумцями щодо базових положень нового Закону. І характеризують його однаковим епітетом - «революційний». Але після ухвалення у першому читанні низка державних замовників та інших структур вийшли з пасивної нірвани і «вивалили» купу зауважень, без врахування яких Закон вже у наступному році може фактично заблокувати постачання техніки та озброєння до усіх силових структур.
Читайте також: "Петріотизм" Міноборони та нові реалії гри у зброю
Ось лише декілька найбільших застережень, які були висловлені за підсумками чергового узгодження позицій:
- Звуження функцій Президента України через невідповідність нового законопроекту положенням Закону України «Про національну безпеку», яким визначено, що основні показники державного оборонного замовлення схвалюються рішенням Ради національної безпеки і оборони України. Законопроєктом за № 2398-д таке схвалення не передбачено. Тому Рада національної безпеки і оборони України, її Голова – Президент України – втрачає один із важелів координації контролю за дотриманням пріоритетів та виконанням завдань, визначених документами оборонного планування.
- Визначення МОУ уповноваженим органом з питань здійснення оборонних закупівель може привести до конфлікту інтересів, коли Міноборони поєднає в собі функції координатора з закупівель та одночасно функції державного замовника. А це може призвести до безконтрольності процесу. (Це до того, що «Міноборони буде проводити більшість закупівель не через «Укроборонпром», не через інших посередників, а самостійно. Буде створена окрема закупівельна Агенція». «Ми також будемо активно залучати іноземні компанії, тому що ми зацікавлені в тому, щоб українська армія була оснащена найкращими зразками. І активна конкуренція буде давати нам можливість мати найкращу ціну і найкращі умови». Це – з інтерв’ю «Громадському радіо» заступниці Міністра оборони України Аліни Фролової).
Також зазначалося, що Закон направлений на задоволення переважно потреб МОУ, та не враховує специфіку діяльності спеціальних органів (органи безпеки, розвідувальні та контррозвідувальні органи) та закупівлі для їхньої потреби спеціальної техніки.
- Надзвичайно велика кількість підзаконних актів, які мають бути прийняті Кабінетом Міністрів України для функціонування Закону, що призведе до правового розпорошення питань однієї сфери регулювання між десятками нормативно-правових актів КМУ. Така ситуація призведе до дезорієнтації Замовників, і, як наслідок, до втрати правової керованості у цій сфері.
- Неузгодженість з принципами та діючим законодавством системи охорони державної таємниці. Задекларовані у проекті Закону прозора та відкрита система здійснення закупівель, створення конкурентного середовища та запобігання корупції у сфері оборонних закупівель, розвитку добросовісної конкуренції, а також ефективного та прозорого планування, реалізації і контролю за оборонними закупівлями не можлива без внесення відповідних змін до Закону України 21 січня 1994 року № 3855-XII “Про державну таємницю”. Такі зміни повинні передувати прийняттю проекту Закону України Про оборонні закупівлі.
- Відсутність прямої норми щодо обов’язкового укладання офсетних (компенсаційних) договорів при закупівлі озброєння та техніки за імпортом на суму, що перевищує 5 млн євро.
- Закон Про оборонні закупівлі не усуває корупційні ризики та можливість впливу лобістів при формуванні плану закупівель та здійсненні цих закупівель, що декларується як один з основних результатів законопроекту. Для мінімізації ризиків корупції та мінімізації впливу лобістів при формуванні та реалізації ДОЗ – в першу чергу необхідна перебудова внутрішніх процедур замовників.
- У проекті Закону стверджується, що закупівля товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом для забезпечення потреб замовника може здійснюватися шляхом укладення замовником державного контракту з міжнародними спеціалізованими організаціями, їх представництвами та/або афілійованими особами, що здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення.
За оцінками правників і низки експертів, «фіксація в законопроекті переліку міжнародних спеціалізованих організацій може стимулювати імпорт ОВТ та сприяти занепаду вітчизняного ОПК». У зауваженнях наголошується, що перелік таких майданчиків (Агентство НАТО по поставкам та програма уряду США «Міжнародні військові продажі”/FMS) не потребує внесення до Закону. Проте настійливість з боку Міноборони у незмінності цих положень Закону спочатку викликала подив, а згодом - підозру.
У цьому контексті вже з’явилися твердження в окремих публікаціях (ресурс «Дзеркало тижня»), що це положення пов’язане з намаганням з боку Міноборони запровадити 100 % передоплату коштів на визначені закордонні майданчики у разі здійснення закупівель за імпортом. Впертість представників Міноборони у незмінності цих положень Закону про оборонні закупівлі потребує пояснень більш детальних, ніж це лунало на засіданнях робочих груп. Час для внесення змін є до 19 грудня, що саме з правок увійде в документ у другому читанні – поки жодного розуміння.
Втім, запекла і тривала дискусія щодо окремих деталей Законопроекту про оборонні закупівлі відволікла увагу від головного. Йдеться про відсутність у державі єдиного жорсткого центру формування та супроводження воєнно-промислової політики. Людською мовою - це про те, як ми збираємося відстоювати свої інтереси у жорсткому, байдужому та агресивному середовищі. Які саме арсенали ми дамо нашій армії для нашого захисту. Буде розробка та створення цих арсеналів поштовхом для набуття нових компетенцій, розвитку національної промисловості чи, навпаки, в країні все поступово перейде на рейки закупівлі озброєння від закордонних постачальників.
Позиція оборонного відомства з цього приводу така: «Міноборони є замовником, воно не є інституцією, яка відповідає за розвиток індустрії. Ми не готові під час війни брати на себе відповідальність за розвиток індустрії».
Дійсно, розвиток індустрії та її складової, оборонної промисловості, це одне з завдань Уряду та безпосередньо Мінекономрозвитку. Але важливий нюанс. Верховна Рада України 4 жовтня 2019 р. затвердила Програму діяльності Кабінету Міністрів України. У ній вперше за часи незалежності нашої держави, особливо в умовах війни на Донбасі, в розділах, пов’язаних із діяльністю Мінекономіки, не визначено жодної пріоритетної цілі чи навіть завдання щодо його діяльності у сфері оборонної промисловості, мобілізаційної підготовки держави, державного оборонного замовлення, які належать до основних завдань цього центрального органу виконавчої влади. По-факту це - самоусунення Уряду від відповідальності за проведення реформ у сфері ОПК.
Відтак, за умов нашої реальності, коли де-факто нагальні проблеми вітчизняної оборонної промисловості не є пріоритетом для виконавчої влади, і за відсутності центру (структурного чи персонального) формування та супроводження воєнно-промислової політики зміни законодавчого поля можуть виявитися ширмою, що прикриватиме велику кількість малоприємних для вітчизняної оборонної промисловості сюрпризів.
Читайте також: Швидке розміщування військових штабів в польових умовах
