Таких замовників 17. Це має визначити Закон Про оборонні закупівлі, що має замінити діючий Закон Про Державне оборонне замовлення. Так, у ньому дійсно є певні преференції для національних виробників, щоб там не казали його критики. Але є і загрози, що можуть звести нанівець всі задекларовані прогресивні ідеї цього документу.
Цікаво, що представники Міноборони і «Укроборонпрому» нині виступають на диво близькими та тісними однодумцями щодо базових положень нового Закону. І характеризують його однаковим епітетом - «революційний». Але після ухвалення у першому читанні низка державних замовників та інших структур вийшли з пасивної нірвани і «вивалили» купу зауважень, без врахування яких Закон вже у наступному році може фактично заблокувати постачання техніки та озброєння до усіх силових структур.
Читайте також: "Петріотизм" Міноборони та нові реалії гри у зброю
Ось лише декілька найбільших застережень, які були висловлені за підсумками чергового узгодження позицій:
- Звуження функцій Президента України через невідповідність нового законопроекту положенням Закону України «Про національну безпеку», яким визначено, що основні показники державного оборонного замовлення схвалюються рішенням Ради національної безпеки і оборони України. Законопроєктом за № 2398-д таке схвалення не передбачено. Тому Рада національної безпеки і оборони України, її Голова – Президент України – втрачає один із важелів координації контролю за дотриманням пріоритетів та виконанням завдань, визначених документами оборонного планування.
- Визначення МОУ уповноваженим органом з питань здійснення оборонних закупівель може привести до конфлікту інтересів, коли Міноборони поєднає в собі функції координатора з закупівель та одночасно функції державного замовника. А це може призвести до безконтрольності процесу. (Це до того, що «Міноборони буде проводити більшість закупівель не через «Укроборонпром», не через інших посередників, а самостійно. Буде створена окрема закупівельна Агенція». «Ми також будемо активно залучати іноземні компанії, тому що ми зацікавлені в тому, щоб українська армія була оснащена найкращими зразками. І активна конкуренція буде давати нам можливість мати найкращу ціну і найкращі умови». Це – з інтерв’ю «Громадському радіо» заступниці Міністра оборони України Аліни Фролової).
![](/media/contentimages/2ba5e59b56317113.jpg)
Також зазначалося, що Закон направлений на задоволення переважно потреб МОУ, та не враховує специфіку діяльності спеціальних органів (органи безпеки, розвідувальні та контррозвідувальні органи) та закупівлі для їхньої потреби спеціальної техніки.
- Надзвичайно велика кількість підзаконних актів, які мають бути прийняті Кабінетом Міністрів України для функціонування Закону, що призведе до правового розпорошення питань однієї сфери регулювання між десятками нормативно-правових актів КМУ. Така ситуація призведе до дезорієнтації Замовників, і, як наслідок, до втрати правової керованості у цій сфері.
- Неузгодженість з принципами та діючим законодавством системи охорони державної таємниці. Задекларовані у проекті Закону прозора та відкрита система здійснення закупівель, створення конкурентного середовища та запобігання корупції у сфері оборонних закупівель, розвитку добросовісної конкуренції, а також ефективного та прозорого планування, реалізації і контролю за оборонними закупівлями не можлива без внесення відповідних змін до Закону України 21 січня 1994 року № 3855-XII “Про державну таємницю”. Такі зміни повинні передувати прийняттю проекту Закону України Про оборонні закупівлі.
- Відсутність прямої норми щодо обов’язкового укладання офсетних (компенсаційних) договорів при закупівлі озброєння та техніки за імпортом на суму, що перевищує 5 млн євро.
- Закон Про оборонні закупівлі не усуває корупційні ризики та можливість впливу лобістів при формуванні плану закупівель та здійсненні цих закупівель, що декларується як один з основних результатів законопроекту. Для мінімізації ризиків корупції та мінімізації впливу лобістів при формуванні та реалізації ДОЗ – в першу чергу необхідна перебудова внутрішніх процедур замовників.
- У проекті Закону стверджується, що закупівля товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом для забезпечення потреб замовника може здійснюватися шляхом укладення замовником державного контракту з міжнародними спеціалізованими організаціями, їх представництвами та/або афілійованими особами, що здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення.
За оцінками правників і низки експертів, «фіксація в законопроекті переліку міжнародних спеціалізованих організацій може стимулювати імпорт ОВТ та сприяти занепаду вітчизняного ОПК». У зауваженнях наголошується, що перелік таких майданчиків (Агентство НАТО по поставкам та програма уряду США «Міжнародні військові продажі”/FMS) не потребує внесення до Закону. Проте настійливість з боку Міноборони у незмінності цих положень Закону спочатку викликала подив, а згодом - підозру.
![](/media/contentimages/ce45e59b573562ef.jpg)
У цьому контексті вже з’явилися твердження в окремих публікаціях (ресурс «Дзеркало тижня»), що це положення пов’язане з намаганням з боку Міноборони запровадити 100 % передоплату коштів на визначені закордонні майданчики у разі здійснення закупівель за імпортом. Впертість представників Міноборони у незмінності цих положень Закону про оборонні закупівлі потребує пояснень більш детальних, ніж це лунало на засіданнях робочих груп. Час для внесення змін є до 19 грудня, що саме з правок увійде в документ у другому читанні – поки жодного розуміння.
Втім, запекла і тривала дискусія щодо окремих деталей Законопроекту про оборонні закупівлі відволікла увагу від головного. Йдеться про відсутність у державі єдиного жорсткого центру формування та супроводження воєнно-промислової політики. Людською мовою - це про те, як ми збираємося відстоювати свої інтереси у жорсткому, байдужому та агресивному середовищі. Які саме арсенали ми дамо нашій армії для нашого захисту. Буде розробка та створення цих арсеналів поштовхом для набуття нових компетенцій, розвитку національної промисловості чи, навпаки, в країні все поступово перейде на рейки закупівлі озброєння від закордонних постачальників.
![](/media/contentimages/5a95e59b57f6c0f4.jpg)
Позиція оборонного відомства з цього приводу така: «Міноборони є замовником, воно не є інституцією, яка відповідає за розвиток індустрії. Ми не готові під час війни брати на себе відповідальність за розвиток індустрії».
Дійсно, розвиток індустрії та її складової, оборонної промисловості, це одне з завдань Уряду та безпосередньо Мінекономрозвитку. Але важливий нюанс. Верховна Рада України 4 жовтня 2019 р. затвердила Програму діяльності Кабінету Міністрів України. У ній вперше за часи незалежності нашої держави, особливо в умовах війни на Донбасі, в розділах, пов’язаних із діяльністю Мінекономіки, не визначено жодної пріоритетної цілі чи навіть завдання щодо його діяльності у сфері оборонної промисловості, мобілізаційної підготовки держави, державного оборонного замовлення, які належать до основних завдань цього центрального органу виконавчої влади. По-факту це - самоусунення Уряду від відповідальності за проведення реформ у сфері ОПК.
Відтак, за умов нашої реальності, коли де-факто нагальні проблеми вітчизняної оборонної промисловості не є пріоритетом для виконавчої влади, і за відсутності центру (структурного чи персонального) формування та супроводження воєнно-промислової політики зміни законодавчого поля можуть виявитися ширмою, що прикриватиме велику кількість малоприємних для вітчизняної оборонної промисловості сюрпризів.
Читайте також: Швидке розміщування військових штабів в польових умовах