Путін нагнітає напругу в РФ, створюючи умови для свого переобрання 2024-го. Втягуючи країну в геополітичний "заміс", він знімає "втому" з російських виборців та еліт. Казахстанський досвід переконав його, що ідея відходу від справ через транзит влади – неробоча. А значить – кремлівську табуретку треба утримувати і після 2024-го.
Путін розраховує не програти за будь-якого розкладу. Якщо йому щось перепаде внаслідок світового шантажу, він виявиться переможцем холодної війни-2. Якщо ні, – розпалить внутрішню політичну пательню, створивши передумови для довічного президентства.
Читайте також: Казахстанський злам: кремлівська інтервенція як привід для нападу на Україну
На зовнішній арені Путін намагається повернутися до політичної прем'єр-ліги, з якої його викинули у 2014-му. Після семи років системних дипломатичних принижень йому лестить увага світових лідерів. Втім, йому мало комунікації у форматі санітарів та буйного пацієнта. Він хоче підкорити собі "санітарів". Це важливо для людини, у якої решта давно є.
Обидва блоки завдань не передбачають розгортання реальних масштабних бойових дій. Кремль розраховує досягти бажаного за рахунок нагнітання ситуації. Щоб у "годину-Ч" розміняти шантаж на геополітичну зону впливу, з примусовим включенням до неї України, запуск "Північного потоку-2", ослаблення санкцій.
Найімовірніше, у Кремлі розуміють, що масштабні бойові дії стануть початком кінця режиму Путіна. Оскільки РФ не має жодної достатньої умови для тривалої війни з усім світом. Там немає економічного потенціалу і політичної стабільності. Початок війни загострить ризики, що впливають на політичний устрій РФ, зокрема скоротить кількість суб'єктів федерації.
Війна з Україною не користується підтримкою росіян (60% – проти). Її вважають авантюрою військові, з огляду на листи генерала Івашова та глави "Союзу офіцерів групи Альфа" Філатова. Проти неї – акціонери ключових ФПГ, які мають інтереси у США та ЄС. Путін не залучив до союзників жодного світового лідера, оскільки Китай обмежився символічною підтримкою, а Ердоган підтвердив зобов'язання Туреччини в НАТО.
Путін блефує, вибиваючи максимальні умови для свого "умиротворення". Діючи за принципом Гітлера, який захопив Чехословаччину, описаним Безілом Ліддел Гартом у книзі "Стратегія непрямих дій". "Мета війни – змусити противника капітулювати. Якщо його воля до опору буде паралізована, вбивство стане зайвим, грубим і марнотратним засобом".
Росіяни не підтримують війну з Україною, а російські військові вважають її авантюрою
Путін намагається "мікробами без волі" паралізувати волю України та її партнерів до опору, отримавши своє без війни. Бойова міць є його інструментом тиску. Таким саме, як і багатошарова пропаганда, якою він бомбардує соціальні групи РФ.
Але сьогодні очевидно, що у Путіна все пішло не так. Його помилка – прорахунок щодо оцінки готовності України, США та НАТО йому протистояти. Путін потрапив у свій капкан, втягнувши РФ у гібридну війну на виснаження. Навіть його передвоєнні маневри – надмірно затратні для РФ з погляду фінансів, репутації та геополітичних ризиків. Війна підніме цю ціну багаторазово.
Розігруючи тему російсько-української війни, Путін наразився на надто широкий фронт. Розрахунок придушити Україну, уникнувши протистояння із її союзниками, не виправдався. Він може відступити, знайшовши формальні ознаки "перемоги над Заходом". Але вже завтра йому доведеться розпочинати реальну війну з Україною, а разом із нею – її союзниками, які в рази сильніші й потужніші, ніж РФ.
При цьому захопити Україну для Кремля є непосильним завданням. З огляду на критично низький рівень неприйнятних країни для втрат для РФ. Дві-три тисячі "вантажів-200" з України створять там поле масових протестів. Кремлівська бравада щодо війни "в одну хвіртку" - безпідставна. Мотивовані ЗСУ щодня отримують озброєння зі США, Великобританії, Литви... Вони граючи забезпечать росіянам "планку" критичних втрат.
А далі слід очікувати на тектонічні політичні розломи в РФ. Які виявляться у вигляді сепаратних рухів еліт Татарстану, Якутії-Саха, Уральської республіки, Карелії, Башкортостану, Чечні, Сибіру і Далекого Сходу.
За найгіршого для України та найменш імовірного сценарію – захоплення частини її території, Путін не зможе її утримати. На багнетах можна прийти до влади, але всидіти на них складно. Цей варіант обійдеться РФ в десятки тисяч трупів і подальшу військову поразку. Політично Путін уже програв після того, як Україні почали постачати військову допомогу, а еліти РФ – переконалися в реальності нових санкцій.
При цьому Путін власноруч мотивував вмираюче НАТО, подарувавши Альянсу сенс життя. Впливова Politico у статті "Гарна робота, Володю! Путін воскресив НАТО" зазначає, що президент РФ повернув Альянсу дух єдності. Там наголошують, що раніше всі американські президенти прагнули перефокусувати сили США на протистояння з Китаєм, а вантаж європейських проблем – перекласти на плечі ЄС.
Підтвердженням цього, крім постачання озброєнь Україні, є увага країн НАТО до західного флангу РФ, навчання у Середземному морі, Північній Атлантиці та Арктиці, перекидання винищувачів F-35 на східний фланг НАТО.
Агресія РФ похитнула її позиції як ключового енергетичного гравця у Європі. Шантаж Москви змусив ЄС активізуватися щодо зниження залежності від російських поставок. У грудні 2021-го комісар ЄК з енергетики оголосив надзвичайний план протидії. Кожній державі Євросоюзу доручено підготувати плани у разі подальшого шантажу РФ.
Це – не просто слова. У Європі – достатня кількість терміналів для прийому зрідженого газу. У НАТО інвестують у проект нового газопроводу з Іспанії до Німеччини для перекидання газу вглиб континенту. Таким чином Москва, замість капітуляції перед її вимогами щодо "Північного потоку-2", отримала консолідацію європейців у питанні поступової відмови від її енергоносіїв.
Росія отримала дошкульного "удару під дих" від Китаю. Пекін дав зрозуміти, що не підтримуватиме її на шкоду своїм інтересам. Там не готові компенсувати Кремлю його економічні втрати через санкції, зокрема на енергоринку.
Китай жорстко диктує правила гри на ринку російських енергоносіїв Далекого Сходу. Ціни у довгострокових контрактах на російський газ для Європи – у рази вищі, ніж для Китаю. При тому, що туди йде основний потік. У західному напрямку експорт російського газу сягає 200 млрд кубометрів на рік. Китай згоден теоретично брати до 48 млрд кубів.
Ситуація з будівництвом газопроводу "Сила Сибіру" ще більше звужує можливості кремлівського шантажу Європи. Адже цей проект у Москві розраховували будувати за гроші Китаю під його обіцянки викуповувати великі обсяги газу. Поки Пекін не вклав туди ні копійки, викуповуючи фіксовані обсяги примусово дешевого газу.
В результаті Москва виглядає принизливо, за свої гроші будуючи збиткову інфраструктуру для постачання Китаю дешевого газу. При тому, що китайці вже домовилися з Туркменістаном про прокладання лінії газопроводу за рахунок китайських інвестицій. Забезпечивши газову диверсифікацію.
Домисли кремлівських політологів щодо стратегічного союзу Китаю та РР – безпідставні. У Пекіна не буває нерівноцінних партнерів. Для його масштабів РФ – економічний пігмей. Китай користується протистоянням Заходу із Росією. Здобуваючи економічні та політичні переваги, в обмін на символічні заяви про підтримку Москви. І в очах США Сі Цзіньпін виглядає цілком респектабельним співрозмовником на тлі Путіна.
З огляду на це, можна констатувати, що Путін став жертвою своєї гібридної війни. Він консолідував опонентів, його втрати вимірюються в мільярдах доларів, вже закопаних на Далекому Сході та Європі, і тих, які він ще втратить на енергоринку ЄС. Його агресія насторожує більшість росіян, зокрема великий бізнес та військові еліти. Його токсичність змушує навіть окремих європейських симпатиків ігнорувати РФ.
Все це послаблює позиції Путіна напередодні так званих виборів до 2024-го. А отже – наближає кінець чекіста з "пітерських підворіть". Тож Україні це дає надію на припинення російського жаху, що переслідує нас 30 років.
Андрій ВОРОПАЄВ, спеціально для Defense Express
Читайте також: Чому Москва вбиває формат "Нормандії" і "Мінську" і як тепер діяти Києву
