Військове кораблебудування РФ. ч.2

Однак щороку ця галузь втрачає свої можливості і наразі вже в РФ не спроможні будувати кораблі 1-го рангу...

Надводне кораблебудування (продовження)

Незважаючи на велику потребу ВМФ РФ (а також БОХР ФСБ) у нових кораблях, які мають забезпечувати реалізацію агресивної зовнішньої політики та експансії Росії, реальний стан економіки РФ, в т.ч. її суднобудівної галузі не дозволяють говорити про реалізацію намічених у Кремлі планів навіть у середньостроковій перспективі.

Дивіться також: Військове кораблебудування РФ. ч.1

В російських джерелах повідомлялося про домовленість МО РФ і ОСК щодо будівництва у 2022-2026 роках 2-х десантних вертольотоносців. ОКР в цьому напрямку планувалося розпочати у 2018 році, однак за деякими ознаками, в т.ч. висловами російських високопосадовців, рішення про будівництво вертольотоносців було скасовано. Після вертольотоносців на цьому ж заводі передбачалося здійснити закладку головного атомного есмінця пр.23560 («Лидер»).

Новий есмінець планується оснастити сучасною ударною зброєю (гіперзвукові ракети «Циркон», КР «Калибр-НК», «Оникс»), ЗРК С-500, «Полимент-Редут», 130-мм гарматою А-192 і торпедним комплексом «Пакет-НК». Теоретично він за своїм бойовим потенціалом дорівнюватиме ракетному крейсеру і має бути складовою частиною сил охорони майбутніх авіаносних угруповань.

Пріоритетами програми визначено також будівництво фрегатів пр. 22350 і 22350М з високоточним озброєнням (КР «Калибр-НК», гіперзвукові КР «Циркон») і корветів пр. 20380, 20385 і 20386.

Планувалося побудувати для ВМФ РФ протягом 15-20 років до 20 багатоцільових фрегатів дальньої морської зони пр.22350 (з використанням технологій малої помітності stealth). 12 грудня 2014 року головнокомандувач ВМФ РФ адмірал Віктор Чирков повідомив про плани побудувати найближчим часом вже 15 фрегатів пр. 22350 і модифікованого пр.22350М, що мають становити основу корабельних угруповань в Арктиці, Атлантиці та Середземному морі. А 4 травня 2016 року міністр оборони РФ Сергій Шойгу зменшив цю цифру вже до 6 кораблів, що мали б увійти до складу флоту до 2025 року.

Реально ж почали будувати лише 4 корабля. Головний фрегат серії «Адмирал Горшков» було закладено 1 лютого 2006 року – він став першим крупним кораблем, що будувався для ВМФ РФ після розпаду СРСР. Втім, справа «не пішла» через низку різних обставин, зриви поставок комплектуючих виробів і постійне перенесення термінів готовності корабля тощо.

Та навіть будівництво і випробування 2-х перших фрегатів пр.22350 «Адмирал Горшков» і «Адмирал Касатонов» на АТ «Северная верфь» тривало надто довго, головний корабель здали замовнику лише через понад 12 років після закладки. Другий корабель також поки проходить випробування..

Це може свідчити про втрату російською промисловістю спроможності будувати кораблі 1-го рангу. І справа не лише у санкціях, але й у відсутності кваліфікованих кадрів, сучасних технологій тощо.

Через брак турбін українського виробництва ще два фрегати пр.22350: «Адмирал Головко» та «Адмирал Исаков» вже понад 4 роки залишаються стояти на стапелях і не можуть бути спущені на воду. Між тим, вони мали б увійти до складу ВМФ РФ до 2022 року. Таким чином, фактично програма зірвана після будівництва лише 2-х перших кораблів цього проекту.

Для прискореного поповнення Чорноморського флоту на калінінградському заводі «Янтарь» було розгорнуто будівництво 6 фрегатів пр.11356Р, що фактично є бюджетною, тобто, спрощеною версією експортної версії, що будувалася напередодні для ВМС Індії. Використано технології і системи озброєння 90-х років. Більш того, у порівнянні з індійськими аналогами частину систем зняли, а частину замінили спрощеними аналогами.

Зокрема, буксирувана гідроакустична система була замінена на застарілу підкильну ГАС з нижчими ТТХ (максимальна дальність викриття цілі-12 км у порівнянні з 15 км на індійському варіанті), можливості сучасної універсальної ПУ УКСК 3С14 урізано, тому з них не можна стріляти ПКР «Оникс» і протичовновими ракето-торпедами 91Р тощо. Тобто, нові фізично кораблі вже на момент завершення будівництва були застарілими морально.

Спромоглися побудувати лише 3 фрегати пр.11356 з 6 запланованих: «Адмирал Григорович», «Адмирал Эссен» і «Адмирал Макаров», будівництво кожного зайняло 5,5 років. Внаслідок запровадження санкцій РФ не отримала газотурбінні установки українського виробництва на решту корпусів і була змушена продати їх Індії. При цьому остання отримала українські турбіни для придбаних фрегатів безпосередньо з України в рамках окремого контракту.

Планується модернізувати в т.ч. за рахунок оснащення універсальними пусковими установками 3С14 (замість УРК «Граніт») для стрільби КР «Калібр», «Онікс» і «Циркон» два важкі атомні крейсери пр.11442 («Орлан»): «Петр Великий» і «Адмирал Нахимов». Перший з них має бути зданий флоту у 2022 році, другий – у 2025–2026 роках.

Щодо решти все обмежується пропагандистськими заходами, обговореннями в ЗМІ і соцмережах, тоді як реально нічого не відбувається, а навіть теоретичні терміни будівництва постійно пересувають праворуч.

Наприклад, попри плани і навіть гостру потребу ВМФ Росії у кораблях океанської зони, після розпаду колишнього СРСР на російських заводах не було побудовано жодного корабля більшого за фрегат (авіаносці, крейсера, великі десантні кораблі, есмінці). А наявні кораблі океанської зони через надмірно інтенсивну експлуатацію поступово старіють, втрачають бойове значення і продаються на лом.

На думку експертів, зазначене свідчить про дуже серйозну системну кризу російського військового кораблебудування і особливо її надводної компоненти. Фактично російська галузь військового кораблебудування сьогодні спроможна будувати надводні кораблі лише до корветів включно. Проте, вже фрегати перетворюються на довгобуди, що пов’язується із технічною і технологічною відсталістю підприємств, відсутністю досвідчених кадрів, корупцією, а також дією західних санкцій, припиненням ВТС з Україною тощо.

За весь час після 1991 року в РФ був побудований лише один ВДК «Иван Грен» пр.11711 (будівництво тривало 14 років), після завершення другого корабля будівництво буде припинено, хоча раніше планувалося побудувати серію з 6 кораблів. Водночас, відзначається, що десантний флот РФ є застарілим і малочисельним. Його тоннажу не вистачає навіть для забезпечення військових перевезень до Сирії, що змушує Генштаб ЗС РФ залучати для цього мобілізовані цивільні судна.

Потреби у корабельному складі ВМФ РФ

Мінімальні потреби у корабельному складі ВМФ РФ на сьогодні експертами ВМФ РФ оцінюються таким чином.

6–8 атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення (РПКСП), 12–15 атомних багатоцільових, 8-9 ракетних і 15–20 неатомних ПЧ, один авіаносець, 15–20 надводних кораблів океанської зони і до 110 (до 30 ударних, в т.ч. ракетні катери, до 30 протичовнових і до 50 мінно-тральних) кораблів ближньої морської зони, до 15 ВДК тощо.

до 15 атомних багатоцільових ПЧ, 8-9 атомних ракетних ПЧ, 20-25 неатомних ПЧ, авіаносець, 15–20 надводних кораблів океанської зони і до 135 (до 35 ударних, в т.ч. ракетні катери, до 40 протичовнових і до 60 мінно-тральних) кораблів ближньої морської зони, 20–25 ВДК тощо.

6–8 неатомних ПЧ, до 20 ударних, до 20 протичовнових і до 40 мінно-тральних надводных кораблей ближней морской зоны, 10–12 ВДК і СДК тощо.

до 10 неатомних ПЧ, до 30 ударних кораблів і катерів, 15–20 протичовнових і до 30 мінно-тральних кораблів ближньої морської зони, 7–10 великих і середніх десантних кораблів тощо.

Cпівставлення існуючих потреб з наявним корабельним складом ВМФ РФ свідчить, що останній не дотягує навіть до 35-45% від потрібної кількості. Також не поступають на озброєння у потрібній кількості новітні системи озброєнь. За виключенням окремих кораблів не пройшли модернізацію крупні бойові кораблі і підводні човни російського флоту. При цьому більша частина наявного корабельного складу потребує ремонту, головним чином, середнього і навіть капітального. Цілком відповідає вимогам лише чисельність стратегічних РПКСП.

За оцінками російських військових експертів, ВМФ РФ у випадку виникнення крупно масштабного конфлікту проти ВМС потенційних противників (на заході – США і НАТО, на сході – США, Японія і їхні союзники) буде неспроможним вирішувати покладені на нього завдання у повному обсязі.

У випадку ж локальних конфліктів проти слабких у військово-морському відношенні країн Росія поки що спроможна зібрати потрібне угрупування сил за рахунок залучення боєздатних кораблів зі складу різних флотів. Саме це ми спостерігаємо зараз, під час війни у Сирії. Втім, забезпечити її тривалу присутність в районі операції для ВМФ РФ буде дуже проблематично внаслідок загального дефіциту у нього боєздатних кораблів.

На думку російських експертів, навіть успішної реалізації діючої кораблебудівної програми, що вважається сумнівним, буде недостатньо для поповнення ВМФ новими кораблями навіть на 60% від необхідної кількості.

Планові показники і завдання для промисловості неодноразово змінювалися у бік зменшення через зменшення фінансування, брак технічних і технологічних можливостей тощо. Наприклад, перший оприлюднений варіант кораблебудівельної частини ГПВ-2020 – близько 100 бойових кораблів і допоміжних суден для ВМФ – коригувався і уточнювався кілька разів. Так, наприклад, на початку 2013 року міністр оборони РФ С.Шойгу заявив про плани будівництва 54 бойових кораблів, в т.ч. 24 підводних човнів, 15 фрегатів і 35 корветів. Потім кількість кораблів постійно знижувалася.

Тим не менше, насправді виконання цих плані було зірвано по усіх показниках, за виключенням дизель-електричних підводних човнів і малих ракетно-артилерійських кораблів (останні є кораблями 3-го рангу і не підпадають під категорію бойових кораблів основних класів).

За час, що залишається до завершення ГПВ-2020, можна очікувати, якщо нічого не заважатиме, завершення будівництва до 7 підводних човнів (у т.ч. 3-х атомних ракетних пр.09552, 3-х атомних багатоцільових пр. 08551 1 - торпедно-ракетного дизель-електричного ПЧ пр. 06770) та 19 надводних бойових кораблів (2-х фрегатів пр. 22350, 4-х корветів пр. 20380, 2-х корветів пр. 20385, 4-х патрульних кораблів пр. 22160, 5 малих ракетних кораблів пр.21631, 2-х великих десантних кораблів пр.11711).

У кращому випадку, це означатиме виконання програми по надводних кораблях не більше 70%, по підводних човнах – 75%. Йдеться про неефективне планування, використання бюджетних коштів тощо.

Таблиця 1.

Будівництво бойових кораблів основних класів в рамках ГПВ-2020 (станом на 2018 рік)

За експертними оцінками, російський ВМФ стрімко старішає, на сьогодні середній вік кораблів основних класів наближається до 32 років, а підводних човнів – 22. Нові кораблі будуються повільно і довго, ремонти тривають надто довго, що призводить до надто інтенсивної експлуатації боєготових одиниць з усіма негативними наслідками.

Висновки

За оцінками експертів, РФ наразі не має справжнього військового флоту і в осяжній перспективі вона його створити не зможе, оскільки серійне будівництво сучасних бойових кораблів за передовими технологіями сучасній Росії вже не під силу. Зазначене буде матиме безпосередній вплив на практичну реалізацію РФ стратегії по забезпеченню національних інтересів при цьому керівництво РФ буде вимушено застосовувати для компенсації прогалин в цій сфері інші засоби – в тому числі і гібридні, які є у грошовому вимірі є дешевшими і доступнішими сучасній РФ.

Причиною суттєвого падіння можливостей російської суднобудівної промисловості є загальне падіння культури виробництва та впроваджених західних і українських санкцій тощо. Відсутність власного виробництва багатьох важливих комплектуючих поки що не компенсується відповідним імпортозаміщенням. А там, де воно дає певні результати, це не супроводжується ані кількісними, ані якісними показниками, ані надійністю тощо.

До причин такого стану речей можна також віднести нестабільність і волюнтаризм усієї військово-технічної політики ВМФ Росії, відсутність у керівництва єдиного погляду на основні напрямки військово-морського будівництва в цілому і реалізацію останніх у військово-технічній сфері, слабкість кораблебудівної бази (особливо внаслідок втрати після розпаду СРСР заводів, що залишилися в Україні), втрата інженерно-конструкторських та висококваліфікованих кадрів, застарілість технологій тощо.

Слід також зазначені, що до програми розвитку військового кораблебудування РФ були закладені кількісні і якісні показники, які суттєво переважали реальні можливості російської промисловості, у т.ч. у суміжних галузях – двигунобудуванні, виробництві озброєнь, радіотехнічій промисловості тощо.

Підтвердженням переоцінки ролі та місця ВМФ у системі пріоритетів національної безпеки є його частка у бюджеті ГПВ-2027: за експертними оцінками, вона складатиме до 15% асигнувань або 2,9 трлн рублів. Скоріше за все, морська частина ГПВ-2027 піде на погашення раніше накопичених боргів за попередньою програмою ГПВ-2020.

Є також показовим, що більшість провалів у морській частині ГПВ-2020 припадає саме на долю підприємств ОСК, як неефективного державного монополіста. Особливо у частині проектування і будівництва бойових кораблів основних класів. Як і у часи СРСР, ОСК пропонує замовнику «флот зразків» з малою серійністю і низьким ступенем уніфікації проектів між собою.

Сподівання керівництва РФ на якісний стрибок у зростанні бойових спроможностей ВМФ РФ в рамках нової програми (ГПВ-2027) виглядають мало реальними і не лише через відсутність серйозних організаційних передумов, але й через наявність нового фаворита МО РФ у програмі, яким є Сухопутні війська ЗС РФ і розвитку яким надається пріоритетне значення.

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

Читайте також: Москва і громадянська війна у Лівії