xcounter
#

Як вийшло, що ще в 1993 році ЗСУ мали аж 5700 танків, а уже в листопаді 2013 було тільки 1110

85757
Ілюстративне фото від Генштабу ЗСУ
Ілюстративне фото від Генштабу ЗСУ

Старі помилки завжди варто згадувати та аналізувати, аби не повторювати їх у майбутньому

Історичні дані показують, що станом на червень 1993 року Збройні Сили України мали в своєму розпорядженні зокрема 5700 танків усіх типів. Водночас до листопада 2013 року кількість наявних ОБТ скоротилась аж до 1110 одиниць, або майже у 5 разів, що в свою чергу доволі вичерпно вказує на характер тих процесів, які у вказаний період відбувались із нашим військом.

Такими цифрами оперують автори нової доповіді Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), присвяченої процесам по армії та силовим структурам України із 1991 року.

Читайте також: Як Україна втратила 185 ракет і 50 пускових до ОТРК "Ельбрус", і чи допомогли б вони у війні проти РФ
Темпи скорочення особового складу та ОВТ в строю ЗСУ в проміжку з 1991 по 2013 роки, інфографіка від IISS

Від Defense Express підкреслимо, що ця доповідь корисна саме в плані нагадування та аналізу старих помилок щодо власного війська, які допустила наша країна. Бо такі нагадування та аналіз корисні для того, щоб старі помилки не повторювати знову в майбутньому.

Якщо ж переходити до самої суті, про яку в своїй доповіді пишуть фахівці IISS, то там посил виглядає таким чином – головною проблемою в розбудові ЗСУ із 1991 року було в першу чергу саме те, що керівництво нашої держави не могло чітко визначитись із зовнішньополітичними пріоритетами, під які в свою чергу мали "підтягуватись" й пріоритети по розбудові національних збройних сил.

Якщо опиратись на наведену вище таблицю по скороченню чисельності особового складу та наявного ОВТ в строю ЗСУ, то там ми побачимо не просто кількісні зменшення, але й реалізацію концепції, за якою наша армія лишалась "маленькою копією радянської армії", з усіма випливаючими з цього наслідками.

Ілюстративне фото від Генштабу ЗСУ

При цьому варто звернути увагу й на те, що в історичному проміжку із серпня 2000 по березень 2006 року формальний рівень оборонних затрат України тримався на рівні понад 2% від ВВП, ну й окрім того аналогічний показник станом на 1997 рік складав 2,8% від ВВП.

Водночас фактичний рівень виконання оборонного бюджету складав лише 50% у 2000-2002 роках, та 60-70% у 2003-2004 роках, що в принципі не дозволяло підтримувати бодай якийсь прийнятний рівень боєздатності ЗСУ.

Із специфічних парадоксів оборонного будівництва можна виділити й те, що в період із 1992 по 2000 роки чисельність Прикордонних військ виросла від 25 тисяч до 50 тисяч, і на це формування покладалась функція повноцінного прикриття кордону в разі збройної агресії інших країн. Однак після початку 2000-х років було взято зворотній курс на демілітаризацію ДПСУ, що суттєво "вилізло боком" уже в 2014 році.

Ілюстративне фото від Генштабу ЗСУ

При цьому крім питання ресурсної бази, стояло також питання і концептуальної бази, тобто за яким взірцем вести управління армією, та на кого саме при цьому орієнтуватись – Захід чи Росію. Бо в цьому ракурсі є і такий історичний парадокс – у 2013 році із 13 міжнародних навчань на території України лише двоє відбулись за участі Росії, а от дев’ять – якраз за участі НАТО, хоча це дисонувало офіційній зовнішньополітичній доктрині нашої держави на той момент.

Тому в підсумку так і вийшло, що при відсутності надійної концептуальної бази та недоінвестування необхідних ресурсів наші Збройні Сили отримали картину, за якої кількість тих же танків скоротилась від 5700 одиниць в 1993 році до 1110 одиниць в 2013 році.

Читайте також: Польща до 2005 року мала свої ОТРК "Точка", наступниками яких стали Homar-K від Південної Кореї