Переносні зенітні ракетні комплекси - це зброя для знищення низьколітаючих літаків та вертольотів противника, яка стала неодмінним учасником всіх останніх конфліктів.
Зараз в українському війську на озброєнні стоїть ПЗРК "Ігла", а найближчим часом очікується поповнення у вигляді FIM-92 Stinger. Принаймні країни Балтії вже отримали згоду на реекспорт в Україну цієї зброї. Окрім того, США можуть направити її у межах своєї допомоги для відсічі можливої російської повномасштабної агресії.
Читайте також: Канада може надати Україні протитанкові гранатомети Carl Gustaf, міномети та стрілецьку зброю – ЗМІ
Саме тому Defense Express поспілкувався з фахівцями компанії "Енергія 2000", яка спеціалізується на навчанні військових і розробляє та постачає до армійських тренувальних центрів спеціальні тренажери. Зокрема і тренажер для навчання розрахунків ПЗРК.
Про всі особливості переносних зенітних ракетних комплексів, їх реальну ефективність, чим американський FIM-92 Stinger краще за радянську "Іглу", а також як користуватися ПЗРК - у новому відео від Defense Express. Ба більше - ми самі перевірили, чи зможе людина без підготовки збити ворожий штурмовик.
Stinger vs. "Ігла"
ПЗРК "Ігла", яка зараз знаходиться на озброєнні ЗСУ, забезпечує знищення повітряних цілей, які рухаються зі швидкістю до 1152 км/год, на відстані до 5 км та на висоті до 3,5 км. Ймовірність ураження цілі - 0,4-0,6 (з 10 пусків лише 4-6 будуть успішними).
FIM-92 Stinger за своїми тактико-технічними характеристиками кращий: дальність ураження цілей до 8 км, а по висоті до 3,8 км. Окрім того, в американському ПЗРК цифрова система обробки сигналу, на противагу аналоговій у "Ігли". Також у Stinger більша за розміром бойова частина, вища енергетика та швидкість ракети. Все це зумовлює більшу ймовірність ураження - 0,8.
" У реальних умовах бойового використання не завжди є можливість реалізувати максимальні можливості зброї. Наприклад, для того, щоб знищити повітряну ціль на відстані у 8 км необхідно її виявити та захопити вже на відстані 8,5 км. На практиці зробити це на такий дистанції неможливо, бо, по-перше, її просто важко помітити, а по-друге, рельєф місцевості не дасть цього зробити.
Також цифри вірогідності мають доволі опосередковане відношення до ефективності бойового застосування. Досвід останніх локальних конфліктів показує, що реальні показники бойової ефективності використання ПЗРК: від 3-5% до 20%.
Це пов’язано зі складністю самої бойової обстановки: відсутністю зв’язку, каналів керування та цілевказання від центральних пунктів протиповітряної оборони. Окрім того, сами стрільці можуть знаходитись під вогнем противника. Але навіть і це не головний фактор, основний чинник - ступінь навченості бійців.
Наприклад, під час російсько-грузинської війни 2008 року було зроблено декілька десятків пусків ПЗРК "Ігла", а збито - чотири російські штурмовики Су-25. Два з них збили грузинські військові, два - російська сторона вогнем по своїх же літаках. Щодо Stinger, то в Афганістані з нього було збито понад 120 вертольотів та літаків", - розповів директор "Енергія 2000" Микола Матвієвський.
Треба зазначити, що афганці отримали Stinger починаючи з осені 1986 року. Одним з факторів ефективного використання було те, що у радянській армії не були відпрацьовані на належному рівні тактика та засоби протидії саме FIM-92 Stinger. До 1986 року проти військ СРСР вже використовувались інші ПЗРК: британські Blowpipe, американські FIM-43 Redeye, китайські копії "Стрела-2" та інші.
"Якщо говорити, про загальновійськовий бій, то ПЗРК мають використовуватись у складі відділень. Бо в цій структурі існує можливість організувати управління вогнем та керування стрілками-зенітниками", - підкреслив Микола Матвієвський.
Насправді у відділені ПЗРК є електронний планшет на який передається інформація щодо повітряної обстановки та цілей. Без нього, або якщо централізована система керування ППО вже не працює, задача їх виявлення та ідентифікації покладається на самих зенітників.
"Якщо у бійців немає повної картини про стан повітряного простору, то в них залишається вкрай обмежений час для пострілу. На те, щоб помітити ціль, привести зброю до бою та зробити постріл - всього декілька десятків секунд максимум. Для розуміння - блок живлення "Ігли" працює всього 30 секунд.
Зенітник має оцінити повітряну та фонову обстановку, визначити заборонений сектор "на сонце", райони перехоплення ГСН на завади. Ракета має вийти "на режим", боєць - обрати селектори "на зустріч" або "навздогін", "з завадами" або "без завад".
На все це дається декілька секунд, потім необхідно супроводжувати ціль та зробити пуск, в ручному чи автоматичному режимі. Для результативного пуску необхідно, щоб боєць мав дуже високу кваліфікацію. На нашому власному досвіді підготовки фахівців, які вже здійснювали реальні пуски, необхідно провести від 400 до 600 пусків під час тренувань у різних умовах, по різних цілям, на різних висотах, дальностях, курсах швидкості цілей і тощо тощо, тощо.
Це два робочі тижні тренувань на тренажері з ранку до вечора. Людина, яка вперше взяла в руки ПЗРК взагалі зробити пуск - не зможе", - розповів Микола Матвієвський.
Тестуємо самостійно
Defense Express вирішив скористатися можливістю та спробував на тренажері відпрацювати найпростішу вправу - збити штурмовик з ПЗРК "Ігла". Сам тренажер - окуляри віртуальної реальності та точна масо-габаритна копія справжньої зброї, зі всіма органами управління та реальною вагою у 18 кг.
Умови: ціль - Су-25, який летить прямим курсом, на висоті 1000 метрів зі швидкістю 900 км/год. Літак не виконує будь-які маневри, не відстрілює теплових пасток, погода та видимість - ідеальні.
Тобто мова йде про абсолютно "тепличні умови", які помножуються на те, що це у будь-якому випадку - тренажер, він знаходиться у приміщенні, поряд знаходиться інструктор, який до того детально пояснив, як користуватися ПЗРК та під час заняття підказує де що робити.
Як виявилось на практиці, навіть просто навести ПЗРК на ціль - задача далеко не з легких. Найближча аналогія - взяти на плече 18-кг штангу та її кінцем слідувати за мухою.
Перша спроба - невдала. Захопити штурмовик "у приціл" одразу не вийшло, а коли він вже був майже "над головою" навіть утримати "трубу" ПЗРК виявилось складно. Зробити пуск "навздогін" - теж, ціль просто вийшла з зони ураження. Бо зона ураження для ПЗРК це не проста сфера, як її часто малюють у схемах, а насправді виглядає так:
Тобто час, який відводиться для того, щоб зробити пуск "у сопло" літака - максимально обмежений.
Лише під час другої спроби, розуміючи звідки, як та куди буде летіти ціль, вдалось "збити противника". І це одна з найпростіших вправ на тренажері. Спробувати повторити це у випадку, коли той самий штурмовик буде летіти на мінімальній висоті, а це стандартна бойова тактика, відстрілювати пастки, видимість буде обмеженою, а інструктор не буде показувати - не стали, бо результат був зрозумілий одразу.
Тактика використання ПЗРК
За словами фахівців, найефективнішою тактикою використання ПЗРК залишають дії із засідок. Для цього, в першу чергу, необхідно організувати отримання інформації щодо повітряної обстановки, а виходячи "на пуск" мати чітке розуміння типу, швидкості та курсу ідентифікованого противника.
Справа в тому, що у "Ігли", як і у Stinger, є система "свій-чужий", яка запобігає обстрілу своїх літальних апаратів. Спеціальні коди від командування мають бути доведені до бійців та введені у ПЗРК. Досвід війни у Грузії довів, що ця система під час реальних бойових дій не працює. Ситуація стає ще гіршою, коли сторони конфлікту мають однотипну техніку, а ідентифікація проводиться лише за ознаками звідки та куди летить вертоліт чи літак.
Також треба усвідомлювати, що розрахунки ПЗРК мають негайно після стрільби змінювати позицію. Пуск ракети - величезний демаскуючий фактор.
Зазначимо, що це відео та публікація - не інструкція, а ілюстрація того, що бажання опанувати цю зброю можливо реалізувати лише під час проходження повноцінних тренувань, зокрема у Збройних Силах України, включно з Територіальною обороною.
Читайте також: ЗСУ поблизу кордону з Білоруссю провели стрільби із ПЗРК, "Тунгуски" та "Стріла-10"
