Вже десятиліття тому, 28 квітня 2016 року на озброєння десантників збройних сил РФ прийняли БМП-4М. І попри всі недоліки та "картонне" бронювання цей рудимент ВДВ часів СРСР продовжує не лише використовуватися, а і серійно виготовлятися. І для розуміння краще поглянути на історію.
Оригінально бойові машини десанту з’явилися у СРСР для забезпечення ведення бойових дій у вимогах застосування тактичного ядерного озброєння. Тобто після завдання ударів висаджувалися війська, які знаходилися всередині техніки захищені від впливу радіації ззовні та при цьому могли вести вогонь зсередини.
Читайте також: Збивати "за копійки" Х-101, "Калибр" та інші крилаті ракети все ще хочуть у США, де працюють над лазером JLWS для цього
Так під кінець 1960-х років з’явилася БМД-1, яка мала стати аналогом армійської БМП-1, але з можливістю авіаційного десантування та ще легша для масовішого перекидання. Її виробництво тривало до другої половини 1980-х років.
Власне, в середині 1980-х років у серійний випуск пішла її наступниця - БМД-2, яка по аналогії з БМП-2 отримала покращене озброєння з 30-мм автоматичною гарматою замість 76-мм. Це було викликане досвідом використання техніки під час війни в Афганістані.
Обидві бойові машини десанту об’єднують обмежені габарити та маса у 7,2-8,2 тонни. У результаті виникла купа обмежень у компонуванні, як от незручний десантний відсік та дуже слабке бронювання. Все заради авіамобільності та висадки з літака.
У другій половині 1980-х з’явилася третя модель - БМД-3 з бойовою масою до 13,2 тонн, яка навіть була прийнята на озброєння у 1990 році. Одначе до 1997 року з конвеєра зійшло всього 137 штук.
З розвалом СРСР застосування тактичної ядерної зброї та масові авіадесантні операції фактично стали неможливі. До цього доклався і розвиток ППО, яке тепер фактично унеможливлювало парашутну висадку парашутну висадку в конвенційних умовах.
Одначе це не зупинило російських конструкторів, які на початку 2000-х зробили БМД-4 на базі БМД-3, але вийшло лише 60 штук для випробувань. Проте розмови про нову машину продовжувалися, бо як можна залишити ВДВ без такого. Зрештою у 2008 році продемонстрували модернізований варіант БМД-4М і у 2015 році її все-таки змогли "впарити" військовим.
Головним покращенням стало нове бойове відділення "Бахча-У" зі 100-мм гарматою 2А70, 30-мм 2А72, 7,62-мм кулеметом та ПТКР. Все це доповнює сучасна система управління вогнем зі стабілізованим у двох площинах прицілом та тепловізорами.
Озброєння БМД-4М дійсно вийшло досить гарним, але на цьому її переваги закінчуються. У решті це так само слабкоброньована машина масою 13,5 тонн із жахливим десантним відділенням. Тільки на відміну від попередників тепер тут ще є 34 100-мм уламково-фугасні снаряди.
Як вже згадувалося, у сімейства БМД слабкий захист та обмеження виходили з потреби у авіадесантування. Одначе сьогодні це неможливо реалізувати, змушуючи використовувати таку техніку як звичайну на фронті, де її недоліки стають фатальними.
Самі рашисти навіть визнають існування проблем із захищеністю та навіть створюють певні додаткові конструкції. Одначе вони не здатні серйозно допомогти, зважаючи на закладені у конструкцію обмеження через вимогу десантування з літака.
Проте нові БМД-4М продовжують замовлятися та сходити з конвеєра, у тому числі, бо випуск вже налагоджено. Плюс, це власна техніка для ВДВ, що теж може грати свій фактор "престижу". Тож непридатні до сьогодення за своїм концептом машини, створені під плани Холодної війни, направляються війська рашистів.
Читайте також: З третьої спроби на заміну 2400 БМП-2 Індія створила сімейство ББМ Vikram VT21 у гусеничному та колісному варіантах
