Влада кремля в рф абсолютна. Застосовуючи технологію занурення власного населення у вигадану реальність і примушуючи свій народ жити в цьому фантасмагоричному світі, провідники нинішнього режиму умовної федерації, здається, і самі повірили у свої харамани.
Мерзенність путінської влади обрамлена назвами державних інституцій, які придумують небилиці, тиражують їх, змушують обговорювати і таким чином досягають потрібного ефекту – віри в те, чого не існує. Так у головах пересічних росіян (заразом і високопосадових путінців) "поселяються" і стають реальними "бендєровци", "нацисти", "фашисти" і сонмище інших антигероїв московитського народу.
Читайте також: Рашисти так і не змогли евакуювати з летовища у Гостомелі кілька своїх пошкоджених гелікоптерів (фото)
Щось схоже, тільки в дещо іншій інтерпретації, спостерігалося майже 100 років тому. І ницість тодішніх фюрерів та їхніх поплічників неабияк нажахала людство. Утім тоді цей ірреальний світ існував в межах однієї держави. Нині, завдяки сучасним технологіям, він набуває макрокосмічності, бо може застосовуватися в будь-якій точці планети.
Технології путінської неоімперії створюють продуктивні умови для мілітарних, ментальних, історичних, культурних, спортивних, лінгвістичних, понятійних, ціннісних нападів, дискредитацій, ультиматумів тощо. Вони стали стилем путінського режиму.
Політика, дипломатія, культура – все це імітаційні засоби московитів, які застосовуються для досягнення мети: домінування на планеті. Економіка тут відіграє роль допоміжного механізму, завдяки якому приводиться в дію ця система нищення цивілізації.
Те, що відбувається нині в Україні, це не війна. Це – ультиматум путінського режиму світові. Так він хоче прогнути цей світ під себе. Так він хотів це зробити. Допоки на заваді цьому не став український народ і його Збройні сили. Це єдиний аспект, який не врахували в кремлі. Бо решта – домовленості, підкуплені політики і чиновники тощо – як вважали у московії, готувалося до приходу "руского міра". Однак цього непотребу виявилося не так багато, що теж стало несподіванкою для кремлівських стратегів. Вони йшли забирати "сваі ісконниє зємлі", а потрапили на терени незалежної держави, де свобода і воля цінуються понад усе.
Зруйновані Суми, Охтирка і Чернігів, блокадний Маріуполь, розтерзані і понівечені Буча, Гостомель, Ірпінь, розтрощені, принижені і пограбовані містечка і села – це все вчинив "рускій мір". Той «мір», який весь час прикривався Толстим і Достоєвським, Чайковським і Шостаковичем, Репіним і Васнецовим… Той «мір», за імітаційною маскою якого тривалий час приховувалося його справжнє обличчя – варварське, з порожнечею всередині замість серця і дикої злоби замість розуму.
Ми мали воювати один на один, лише з моральною підтримкою світу. Така позиція прораховувалася і надзвичайно імпонувала путіну. Він мав дати міжнародній громаді показовий «урок» покарання за відхід від імперії, за самостійність, за бажання бути щасливими. Тут він теж прорахувався. Морок омани нарешті розвіявся, і світ побачив перед собою звичайнісінького диктатора, руки якого давно у крові, що утримується шляхом ядерної загрози, а підтримка його в суспільстві досягається технологіями обману. Хоча останнє, можливо, вже стало ментальною потребою нинішніх росіян.
Сьогодні голос має лише зброя. У нас її обмаль. Та ми маємо усвідомити, що наша найпотужніша зброя – це правда. Повна і безкомпромісна правда про варварство путінських вбивць.
Зараз настав час для ультиматуму апологету глобального гібридного тероризму – путінській росії. Ультиматуму жорсткого і безкомпромісного. І було б справедливо з позиції цивілізаційної перспективи планети – остаточного.
Необхідно ставити питання про виключення рф з РБ ООН, адже це місце вона займає незаконно, привласнивши його після розпаду срср. Юридично саме радянський союз досі є постійним членом Радбезу. Росія мала би пройти цей процес заново, доводячи своє право на такий привілей.
Сьогодні перед міжнародним співтовариством гостро стоїть проблема нової безпекової архітектури. Без цього ми ризикуємо знову опинитися під загрозою подальшого розпаду демократичного світу і торжества глобального гібридного тероризму. І, здається, вже всім зрозуміло, що кремлівський режим не може бути одним із основних творців сучасних безпекових механізмів.
Ці питання доцільно винести на засідання Ради безпеки ООН, яке відбудеться на вимогу України 5 квітня. Обговорюватимуться «військові злочини у Бучі та інших містах під час російської окупації», вперше на весь світ звучатиме тема геноциду путінців в Україні. РБ ООН не піддалося на провокації рф, представники якої вимагали провести термінове засідання 4 квітня щодо "провокації радикалів" у Бучі.
Правду про агресію рф в Україні, злочини путінських вбивць потрібно легалізовувати в сучасних темпах онлайн-режимів, щоб не дозволити сервісам агресора поширити вигадані аргументи і не допустити розрив часу між злочином і його представленням світовій громаді.
Візуально-контентну фіксацію дій доцільно проводити в оперативному форматі в ході операцій з визволення українських теренів. Світ має отримувати всю інформацію – від первинної до вичерпної – від України.
Контентно-комунікаційне домінування у первинній подачі та інтерпретації подій є потужним чинником фіксації ситуації та формування громадської, зокрема міжнародної думки про неї. В умовах глобальних технологічних можливостей донесення власного бачення зараз є більш значущим, ніж знання і аргументи правди. Правда має силу, лише якщо вона підкріплена ресурсами реалізації, а нині – ще й темпами представлення та масштабами розповсюдження.
Якщо ми цього не зробимо спільно з демократичною міжнародною громадою, Україну чекатимуть важкі часи. Бо наше майбутнє ворог уже розписав і представив як програму на найближчі 25 років: «Має бути проведена тотальна люстрація. Ліквідовані та заборонені будь-які організації, що пов'язали себе з практикою нацизму. Однак, крім верхівки, винна і значна частина народної маси, яка є пасивними нацистами, посібниками нацизму.
Подальша денацифікація цієї маси населення полягає у перевихованні, яке досягається ідеологічними репресіями (придушенням) нацистських установок та жорсткою цензурою: не лише в політичній сфері, але обов’язково також у сфері культури та освіти.
Денацифікація неминуче буде й деукраїнізацією – відмовою від розпочатого ще радянською владою масштабного штучного роздмухування етнічного компонента самоідентифікації населення територій історичних Малоросії та Новоросії.
Дебандеризації буде самої по собі недостатньо для денацифікації — бандерівський елемент є лише виконавцем і ширмою, маскуванням для європейського проєкту нацистської України, тому денацифікація України — це її неминуча деєвропеїзація».
Ми розуміємо, що сьогодні отримали історичний шанс не лише відстояти свою незалежність, а й раз і назавжди покінчити з ядерною диктатурою великодержавного шовінізму та рашизму. Маємо врятувати світову демократію. Та нам потрібні союзники, які пройдуть разом з нами цей шлях до кінця. Спільно ми маємо відкинути ультиматум кремля, висунути агресору свій ультиматум і добитися прийняття наших умов.
Валерій Король, Григорій Любовець, ГО "Центр комунікаційно- контентної безпеки"
Читайте також: Окупанти ще не готові починати наступ на Донбасі – Генштаб ЗСУ
