Від лютого 2022 року Україна перебуває у фазі широкомасштабної збройної агресії, тривалість якої неможливо передбачити. Ця агресія стала кульмінацією постійної гібридної війни, яку Росія вела проти України в економічній, інформаційній та інших сферах. З початком збройної фази держава фактично увійшла в історичний період постійної війни, у якому воєнна загроза залишається невід’ємною реальністю незалежно від інтенсивності бойових дій. Навіть після завершення масованих операцій збройний компонент не зникне, а лише змінюватиме форми - від відкритого протистояння до стану “війно-миру”, коли активні дії чергуються з відносним затишшям.
Для ефективної протидії зазначеним викликам та забезпечення національної оборони необхідно мати чисельні, стійкі та професійно підготовлені Сили оборони. Утримання такого війська неможливе без збереження людського потенціалу як основної цінності. Це вимагає системних підходів до організації служби, зокрема впровадження ротаційної моделі, яка забезпечить баланс між бойовою готовністю та відновленням особового складу. Лише так можна гарантувати, що військо залишатиметься боєздатним упродовж десятиліть, незалежно від форми і масштабів збройної загрози.
Питання ротації вже перебуває у фокусі профільного парламентського комітету: представник Комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський повідомив, що Міноборони розробило механізм ротації як альтернативу демобілізації - після 90 днів безперервної участі в бойових діях військовослужбовець має отримувати кілька місяців відпочинку. На його думку, це має врегульовуватися підзаконними актами (директивами Головнокомандувача або рішеннями Ставки), тоді як законопроєкт про фіксовані терміни служби існує, але його ухвалення наразі недоцільне. Таким чином, тема ротації системно опрацьовується як на рівні виконавчої влади, так і в парламенті.
Постійна передова - на межі витривалості
Через відсутність демобілізації військовослужбовці змушені служити без визначеного кінцевого терміну, нерідко безперервно протягом кількох років. Для багатьох бійців, які добровільно стали до лав у 2022 році, служба вже розтягнулася на три роки, і варіанти припинити бойову службу виглядають похмуро - по суті, лише важке поранення, загибель, дезертирство (СЗЧ) або переведення на іншу посаду можуть вивести їх з передової. Така ситуація призводить до накопичення фізичної і психологічної втоми, зниження морального духу та випадків самовільного залишення служби. Факти підтверджують, що військові, виснажені нескінченними боями без перепочинку, ухвалюють рішення про дезертирство (СЗЧ), ніж продовжувати боротьбу. Це свідчить про глибоку кризу людського ресурсу, яка потребує негайного реагування в рамках військової кадрової політики.
Головний висновок майже трьох років війни на виснаження - людський капітал є нашою найвищою цінністю і найвразливішим місцем. На відміну від озброєння та техніки, кадровий потенціал неможливо швидко поповнити; досвідчені воїни і ветерани - ключ до стійкості оборони. Без системних заходів збереження особового складу Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс - мотивованих і навчених захисників та захисниць. Саме тому наразі на перший план виходить впровадження ротаційної моделі служби - системи регламентованого чергування періодів виконання бойових завдань та відновлення боєздатності - як інструмента захисту здоров’я та інтересів військовослужбовців.
Баланс між боєздатністю та відновленням
Запровадження моделі ротації повинно бути націлене на попередження фізичного, психологічного, морального та ментального виснаження військовослужбовців, а також на підтримку бойової стійкості підрозділів. Модель має ґрунтуватися на безумовному пріоритеті життя і здоров’я, адже обмеження безперервного терміну перебування на передовій прямо впливатиме на зниження втрат і збереження людського ресурсу.
Модель повинна бути побудована так, щоб забезпечити регулярне відновлення сил військовослужбовців і повернення їх до строю з належним рівнем боєготовності. Це стане основою для збереження професійного ядра армії та мотивуватиме особовий склад до продовження служби. Чіткі та прозорі нормативи ротацій мають надати бійцям впевненість у передбачуваності умов служби, що зміцнить довіру до командування та держави. Універсальність і інклюзивність цієї системи повинні гарантувати рівні можливості для всіх категорій особового складу - незалежно від звання, спеціалізації чи статі, з урахуванням особливих потреб ветеранів та ветеранок.
Модель має бути гнучкою й адаптивною, здатною враховувати різницю умов служби між підрозділами, а також оперативно реагувати на зміни бойової обстановки. Вона має передбачати порогові показники, після досягнення яких відпочинок стає обов’язковим, і формувати механізми планування, що унеможливлюють стихійність ротацій. У комплексі з медичними, психологічними та соціальними заходами така модель стане системним інструментом підтримки людського потенціалу сил безпеки і оборони, забезпечуючи їхню довготривалу спроможність виконувати завдання в умовах будь-яких викликів.
60 днів до межі: коли ротація рятує боєздатність
Військово-медичні дослідження та аналіз досвіду сучасних і минулих бойових кампаній свідчать, що помітне зниження бойової ефективності особового складу зазвичай настає вже після 60 днів безперервної участі в інтенсивних бойових діях, а досягнення 90 днів призводить до критичного рівня фізичного й психоемоційного виснаження.
Після 60 днів безперервної участі в боях психоемоційне виснаження досягає рівня понад 90 % особового складу, а після 90 днів - втрата працездатності наближається до тотальної. Це означає, що ротація, запланована на тримісячному інтервалі, фактично спрацьовує запізно, реагуючи на вже сформовані симптоми вигорання, а не запобігаючи їм.
З огляду на це, модель ротації має перенести акцент із реактивного на превентивний підхід. Для підрозділів першого ешелону, які несуть найбільше навантаження, доцільно визначити безперервний період служби до 60-75 діб, навіть якщо це потребує додаткового нарощування резервів для заміни. Такий підхід забезпечить збереження максимальної бойової готовності та значно зменшить ризики бойових психологічних травм, ускладнень від хронічної втоми, зниження дисципліни та морального духу.
Цикл ротації після 60-75 діб також дозволяє ефективніше інтегрувати внутрішню ротацію в самих підрозділах (заміни позицій кожні 5-10 діб) і планові етапи відновлення - медичні обстеження, відпочинок, підготовку, злагодження. Таким чином, ротація перетворюється на систему підтримання стабільної бойової спроможності, а не просто на адміністративний інструмент заміни особового складу. У поєднанні з належним кадровим плануванням та підтримкою резервів це дає змогу армії діяти без виснаження навіть у довготривалій війні на виснаження.
Диференційована ротація: адаптація підрозділів до умов служби
Диференціація ротації особового складу відповідно до місця служби та характеру завдань є ключовим елементом ротаційної моделі.
Нижче наведений опис ротаційних інтервалів та механізмів подано як приклад можливої логіки побудови моделі. Усі наведені строки, цикли та підходи мають умовний характер і можуть змінюватися залежно від оперативної обстановки, ресурсних можливостей та специфіки завдань конкретних підрозділів. Мета такої схеми - продемонструвати принципи диференціації та планування ротацій, а не встановити остаточні чи обов’язкові норми.
Для підрозділів першого ешелону, що безпосередньо утримують лінію зіткнення та щоденно ведуть інтенсивні бойові дії, тривалість безперервного перебування на позиціях має бути після 60-75 діб із наступним відновленням у тилу не менше ніж 30-45 діб. Такий інтервал дає змогу запобігти накопиченню критичного рівня психоемоційного та фізичного виснаження, підтримуючи сталу боєздатність. Усередині цього загального циклу доцільно запроваджувати мікроротацію на рівні взводів і рот кожні 5-10 діб для зменшення впливу фронтових умов.
Для підрозділів прифронтової зони (другий ешелон), які діють у зоні бойових дій, але не перебувають постійно під прямим вогневим впливом, доцільним є застосування довших циклів - 90-120 діб із наступним відновленням протягом 30-45 діб. Тут важливим є врахування специфіки завдань: артилерійські, інженерні, логістичні та підрозділи ППО зазнають високого темпу роботи та ризику обстрілів, але не мають постійного контакту з противником. Ротація другого ешелону повинна синхронізуватися з ротацією передових сил, щоб забезпечити узгодженість у роботі бойових порядків.
Для тилових частин (третій ешелон), які працюють у відносно безпечних умовах, достатнім є дотримання щорічних відпусток та періодичне переміщення по службі з інтервалом 12-24 місяці для профілактики професійного вигорання. При цьому для офіцерського складу, який працює у прифронтових штабах або в умовах високої інтенсивності управлінських завдань, слід встановлювати чіткі строки ротації до спокійніших районів чи на інші посади - орієнтовно 6-12 місяців. Така диференціація дозволяє адаптувати ротаційні інтервали до фактичного рівня небезпеки та навантаження, зберігаючи баланс між бойовою готовністю і відновленням сил.
Ротація з урахуванням бойового шляху
Військовослужбовці з тривалим бойовим досвідом повинні мати окрему диференціацію в моделі ротацій, оскільки накопичення втоми, стресових факторів і фізіологічних змін у них відбувається інакше, ніж у менш досвідчених бійців. Чим довше військовий перебуває у зоні бойових дій, тим вищий ризик розвитку хронічної втоми, бойового стресу, зниження когнітивної гостроти та загострення фізичних травм. Для таких категорій потрібні спеціальні механізми зняття втоми та негативних наслідків служби, які можуть включати більш часті і триваліші періоди відновлення, обов’язкові медико-психологічні програми та поступовий вихід з найбільш небезпечних ділянок на завдання з меншим фізичним і емоційним навантаженням.
Водночас накопичений досвід таких військовослужбовців є стратегічно важливим ресурсом для підрозділу. Чим довше військовий служить, тим більше тактичних, технічних і організаційних знань він набуває. Це робить його цінним наставником для новобранців та менш досвідчених бійців. Модель ротації має враховувати необхідність збереження цих людей у складі роти, батальйону чи бригади у ролі провідників, інструкторів або командирів малих підрозділів, щоб забезпечити передавання бойового досвіду та підтримку згуртованості колективу. Для цього важливо інтегрувати їх у такі позиції, де вони зможуть вести за собою, а не просто залишатися на передовій до повного виснаження.
Додатковими критеріями для диференціації можуть бути: інтенсивність попередніх ротацій (скільки часу військовий провів на передовій у сумі за останній рік), участь у високоризикових операціях, ступінь відповідальності за управління підрозділом, а також індивідуальні медичні показники. Це дає змогу створити індивідуалізований графік ротацій, який одночасно збереже боєздатність особового складу та ефективно використає досвід ветеранів бойових дій у навчанні і керівництві підлеглими.
Фіксація досвіду як основа персоналізованої ротації
Система фіксації бойового досвіду кожного військовослужбовця має бути інтегрованим інструментом обліку та оцінки пройдених етапів служби, який дозволить як планувати індивідуальні графіки ротацій, так і раціонально використовувати накопичений досвід у бойовій підготовці та управлінні підрозділами. Вона повинна містити дані про сумарну тривалість перебування у зоні бойових дій за певний період, кількість і характер виконаних бойових завдань, участь у високоризикових операціях, рівень командної відповідальності, а також результати медичних і психологічних обстежень. Такий підхід забезпечить прозоре визначення ступеня навантаження кожного військового та дозволить коригувати строки ротацій, не допускаючи накопичення критичної втоми чи втрати боєздатності.
Окрім облікової функції, ця система має виконувати й аналітичну роль - виявляти військовослужбовців із високим рівнем тактичного й організаційного досвіду та інтегрувати їх у ключові позиції всередині роти, батальйону чи бригади для наставництва та передачі знань молодшим і менш досвідченим бійцям. Це дозволить поєднувати завдання збереження здоров’я та працездатності досвідчених військових із підвищенням ефективності підрозділів через формування стійких професійних ядер, що ведуть за собою колектив. У результаті така система стане базою для персоналізованої моделі ротацій, яка одночасно захищає людей і примножує бойовий потенціал.
Як запустити ротаційну модель
Реалізація всеосяжної ротаційної моделі в умовах інтенсивної війни є комплексним процесом, що вимагає чіткої координації між державними органами, військовим командуванням і суспільством. Її основою має стати нормативне закріплення порядку ротації через підзаконні акти, накази Генерального штабу та директиви Головнокомандувача, в яких будуть визначені категорії підрозділів і посад із граничними термінами безперервного перебування в бойових умовах, порядок подання заявок та відповідальні особи за облік служби. Обов’язковим елементом стане автоматизована система фіксації “бойових днів” кожного військовослужбовця для своєчасного планування його відпочинку.
Ефективна реалізація ротаційної моделі потребує стабільної комплектації військ і наявності підготовлених резервів, здатних замінювати підрозділи, що виходять на відновлення, без ризику оголення фронту. Це вимагає від держави посилення мобілізаційних заходів, формування нових частин, активного залучення резервістів і збільшення тренувального фонду, до якого входять військові, що проходять підготовку або перебувають у запасі. Кадрове планування повинно враховувати, що частина особового складу постійно перебуватиме у фазі відпочинку, а отже, чисельність діючих сил необхідно закладати з резервом. Генеральний штаб має заздалегідь передбачати резерв для заміни в кожній ротації, забезпечуючи своєчасне передислокування підрозділів із резерву або менш активних ділянок фронту. Вирішення проблеми нестачі особового складу є критичною умовою, щоб ротації не залишалися декларативними, а додатковими інструментами можуть стати гнучкі формати мобілізації, короткострокові контракти та програми повернення досвідчених військових із цивільного життя.
Масштабна ротація потребує розвиненої логістики та безпечної інфраструктури для відновлення особового складу. Військові, що виходять із бою, мають швидко й безпечно діставатися до тилових центрів відпочинку й реабілітації, розгорнутих у санаторіях, госпіталях, навчальних базах. Розміщення повинно бути комфортним, із доступом до харчування, гігієни та зв’язку з родинами. При цьому критично важливо дотримуватися заходів безпеки: розосередження, укриття, маскування, контроль повітряного простору та готовність ППО/РЕБ, аби уникнути ударів противника по скупченнях військ. Логістика постачання таких центрів має враховувати приховані та захищені маршрути. Для збереження згуртованості підрозділів під час відпочинку бажано утримувати їх у складі взводів чи рот, щоб після повернення вони діяли як єдине злагоджене ціле.
Медичне та психологічне забезпечення має бути невід’ємною частиною кожної ротації, забезпечуючи повноцінне відновлення боєздатності військових. У пунктах відпочинку необхідно організувати комплексний медичний контроль із виявлення та лікування бойових травм, контузій, хронічних захворювань, а також надання санаторно-курортного оздоровлення. Паралельно психологи, психіатри й капелани повинні працювати з особовим складом індивідуально та у групах, застосовуючи структуровані методики, зокрема «Combat Path Debriefing», для подолання стресу та поступового повернення до стабільного психологічного стану. Додатково доцільно впроваджувати програми сімейної реабілітації, щоб військові мали змогу відновити побутові та емоційні зв’язки з близькими. Такий комплекс заходів гарантує, що після відпочинку військовослужбовці повернуться до служби фізично зміцнілими та з відновленою мотивацією виконувати бойові завдання.
Період ротації доцільно використовувати не лише для відпочинку, а й для професійного розвитку та підвищення мотивації особового складу. Військовослужбовці можуть проходити короткострокові курси - мовної підготовк, освоєння нової військової спеціальності, лідерських тренінгів для сержантського складу, а офіцери - навчатися у військових академіях, на курсах штабної підготовки чи брати участь у міжнародних програмах обміну досвідом. Залучення досвідчених бійців як інструкторів на полігонах дає змогу передавати знання новобранцям, зміцнювати підрозділи та підвищувати психологічне благополуччя самих наставників. Така модель ротації перетворює паузу між бойовими завданнями на інвестицію в особистий розвиток військового та зростання кадрового потенціалу війська.
Перемога в довгу
По-перше, армія отримає краще мотивований, психологічно стійкий особовий склад, адже хронічна втома і виснаження будуть суттєво зменшені. Військові на фронті знатимуть, що держава дбає про них і не кине на передовій “до останку” - це підніме моральний дух і лояльність. Вже нині спостерігається тривожна тенденція: кількість випадків СЗЧ зросла у у рази у 2023-24 рр. порівняно з початком війни; багато втікачів пояснюють свій вчинок саме відсутністю ротації та “нескінченним, невизначеним перебуванням на полі бою”. Нова політика має переломити цю ситуацію - знизити число виснажених до відчаю воїнів, натомість підвищити кількість тих, хто готовий продовжувати службу, повернувшись з відпустки.
По-друге, підвищиться якість бойових дій. Ротація дозволить задіяти на передовій переважно свіжі сили з високим бойовим рівнем. Замість того щоб тримати виснажену бригаду на рубежі до повного її вибуття (через втрати чи втому), командування матиме можливість вчасно змінити її відпочилим підрозділом - це збереже і життя людей, і позиції. Експерти відзначають, що українські війська подекуди втрачали позиції не через нестачу чисельності, а через неправильні організаційні рішення - наприклад, спрямування нових призовників у нові формування замість поповнення ними виснажених ветеранів у існуючих бригадах. Ротаційна модель якраз забезпечить планове підсилення виснажених підрозділів свіжими ресурсами, не допускаючи їх критичного ослаблення. У результаті підвищиться стійкість оборони на всіх напрямках фронту.
Варто підкреслити, що безпекова ситуація у Східній Європі лишається напруженою, і війна може тривати невизначений час або навіть розширитися географічно. В таких умовах українська армія має перейматися “марафонською” стратегією ведення бойових дій, де здатність довго витримувати напругу є вирішальною. Ротаційна модель - це фактично перехід на рейки довгострокового утримання фронту. Противник застосовує тактику виснаження, кидаючи хвилі росіян на наші позиції, але Україна відповість цивілізованим підходом: бережливим ставленням до своїх воїнів. Злагоджена ротація, підтримана всім суспільством, стане нашою конкурентною перевагою. Як стверджують військові аналітики, на четвертому році війни Україні критично потрібно подвоїти зусилля з введення ротації військ, аби зберегти їх боєздатність і переграти ворога в довгу.
На завершення, реалізація ротаційної моделі служби вимагатиме політичної волі, ресурсів і дисципліни, але вона є альтернативою набагато гіршим сценаріям, таким як масова деморалізація армії чи неконтрольована “стихійна демобілізація” через втрати. Ротація - це шлях до стійкого опору. Державницький підхід до управління людським капіталом у війську продемонструє, що Україна цінує кожного захисника. Такий підхід не лише збереже життя і здоров’я наших воїнів, а й наблизить перемогу, адже відпочилі, вмотивовані солдати воюють ефективніше і довше. Сильна армія - це армія, в якій люди - найвища цінність, і ротаційна модель служби стане реальним втіленням цього принципу на практиці.
