Для виживання України в умовах війни морська проблематика має критичну важливість. Але чи достатньо усвідомлюється на урядовому рівні необхідність укріплення саме морської, точніше, військово-морської складової безпеки України? Це – одне з питань, яке обговорювалось в Національному Університеті оборони ім. Івана Черняховського в рамках міжнародного наукового форуму: «Морська стратегія держави. Розвиток та реалізація морського потенціалу України».

Захід відбувся за участі представників ВР України, керівництва Міністерства оборони і Генерального штабу України, командування ВМС ЗС України, керівництва морської охорони ДПС України, керівництва та викладацького складу Університету, військово-морських аташе посольств низки іноземних країн в Україні,  представників промисловості, громадянського суспільства тощо. Зокрема, в роботі Форуму взяли участь перший заступник Міністра оборони України  Іван Руснак, командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко, начальник управління організації морської охорони ДПСУ капітан 1 рангу Владислав Смірнов та інші державні, військові та незалежні експерти. Метою форуму було визначення основних проблем розвитку морського потенціалу України та розробка рекомендацій щодо шляхів їх вирішення з урахуванням іноземного досвіду.

Агресивний флот

Після анексії Криму російський агресор створив на захопленій території потужне ударне угруповання військ і систематично нарощує його потенціал. В порівнянні з початком 2014 р. лише Чорноморський флот РФ, без урахування інших частин і підрозділів ЗС РФ, дислокованих на окупованому півострові, посилено на 40%. Це не випадково, адже в стратегічному плані саме на ЧФ покладається завдання забезпечення військової інтервенції Кремля в Сирії, головна мета якої - виключити або відтермінувати заплановане ще у 2011 р. спорудження Катаром конкурентного для «Газпрому» експортного газогону до ЄС. ЧФ РФ одночасно бере участь у двох війнах, у Сирії і в Україні. Флот має проблеми з ремонтами кораблів, з комплектуванням особовим складом тощо, проте, його фактична значна кількісна і якісна перевага над ВМС України очевидна.  Якщо порівнювати сумарний ракетний залп двох ворогуючих під час війни флотів, то 80 ударним крилатим ракетам ЧФ лише корабельного базування ми поки що не можемо протиставити жодної. На жаль, для можливої симетричної відповіді агресору у ВМС відсутній ресурс, бракує як ударної ракетної зброї, так і її носіїв, надводних, підводних, берегових  та повітряних.

Агресор фактично домінує в ближній морській зоні і блокує нам доступ до економічних ресурсів. Водночас, під охороною кораблів ЧФ та ФСБ РФ  здійснюється незаконний видобуток газу у виключній морській економічній зоні України з використанням захоплених українських платформ. Останні також використовуються для розміщення розвідувальної апаратури.

В цьому регіоні проти України працюють три центри спеціальних операцій (два в Криму та один в Придністров’ї), діяльність яких спрямована на розхитування та розвал країни зсередини. Кораблі ЧФ РФ постійно проводять демонстративні дії біля українських берегів у південно-західній частині Чорного моря для підтримання напруженості. Водночас, противник веде активну розвідку, в т.ч. з використанням сил спеціального призначення, а ЧФ отримав на озброєння два нових швидкісних катери типу «Раптор», призначених в т.ч. і для прихованої доставки  ДРГ спецназу на узбережжя.

Наступним кроком може стати вже захоплення прибережних територій як на Азовському (для забезпечення сполучення з Кримом суходолом), так і на Чорному (сполучення з дислокованим в Придністров’ї російським військовим угрупованням) морях. То ж небезпека з моря сьогодні є більш, ніж реальною. За умов домінування на морі і наявності повної переваги агресор володіє ініціативою, маючи можливість обирати час, місце і засоби нанесення ударів з морського напрямку.

Пошук відповідей

На думку незалежного експерта Ігоря Кабаненка, адмірала у відставці, для опрацювання напрямку та шляхів відродження бойового потенціалу ВМС потрібна широка суспільна дискусія, розуміння проблематики керівництвом держави тощо. Адже створення нових бойових кораблів – це коштовний і довготривалий процес, який вимагає прийняття низки нормативних і законодавчих актів, насамперед, Морської доктрини України. На глибоке переконання адмірала, за умов прийняття військово-політичним керівництвом держави відповідного рішення щодо пріоритетності розвитку «москітного флоту», тобто, створення багатоцільового формування у складі бойових катерів різних типів, це цілком реально навіть за наявного ресурсу вже до 2020 року.  Отже, таке угруповання дійсно буде здатне у взаємодії з іншими силами ефективно вирішувати бойові завдання в межах ближньої морської зони. До того ж, на відміну від кораблів більшої водотоннажності, катери не вимагатимуть для базування розбудованої портової інфраструктури, якої нам зараз також бракує.

Представники ВМС України, у свою чергу,  розглядають питання поповнення корабельного складу дещо ширше. Адже сучасний військовий флот - це не лише катери. І завдання флоту не обмежуються лише захистом власної берегової лінії. І чи варто тоді обмежувати себе створенням нехай і сильного з точки зору вартість/ефективність «москітного флоту», але все ж таки доволі обмеженого за своїми можливостями?  

За модель розвитку командування ВМС ЗС України обрало для себе турецьку. Командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко відзначив, що вона «…найбільш відповідає нашим потребам» з огляду на спільну морську акваторію, наявність спільних підходів щодо створення нових зразків ОВТ тощо. Відповідно, для поповнення корабельного складу вважається за необхідне будувати, по можливості, кораблі і катери силами вітчизняної промисловості, зразки кораблів і ОВТ, що у нас не виробляються, варто придбати за кордоном.

Командувач ВМС ЗС України віце-адмірал Ігор Воронченко також окреслив перспективи поповнення вітчизняного корабельного складу. Він наголосив  на необхідності добудови багатоцільового корвета пр.58250 «Володимир Великий» і повідомив про рішення виділити для цього у 2017 р.  фінансування в межах 1 млрд 200 млн грн. (під державні гарантії). Командувач дав слово зробити усе від нього залежне для добудови корвета, тим більше, що справа набирає також політичного забарвлення, оскільки в рамках підписаних контрактів залучено більше 100 вітчизняних та іноземних підприємств і фірм, якими для нового корабля створено  28 зразків ОВТ, механізмів, агрегатів та систем озброєння. Створення корабля здійснюється на підставі “Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу “корвет” за проектом 58250” від 09.11.11 р. № 1150. З 2014 р. фінансування програми припинено. Відновлення добудови корвета при наявності фінансування реально можливе з 2018 р.

З урахуванням певних змін, що ускладнюють Україні під час війни закупку деяких зразків ОВТ за кордоном, прийнято рішення про розробку для корвета вітчизняних ракетних систем (ударна та ППО), проте артилерію доведеться купувати за кордоном (Італія, Швейцарія, Китай). Відтак, у кращому випадку, корвет може бути спущено на воду у 2020 р., а завершення добудови слід очікувати не раніше 2023 р.

Поки що поповнення корабельного складу ВМС триває лише за рахунок нових катерів. Це два морських броньованих (МБАК) пр.58155, побудованих за заводі ПрАТ «Кузня на Рибальському», ще чотири мають увійти до ладу до кінця 2017 р. 28 грудня 2016 р. на тому ж заводі було закладено два (з восьми за планом)  десантно-штурмові катери пр.58503 типу «Кентавр-ЛК». На базі цієї платформи планується також будівництво двох протидиверсійних катерів.

За великим рахунком, перелічені катери не є бойовими кораблями у повному сенсі, вони створювалися, передусім, для дій на річкових акваторіях. Через брак ударного озброєння МБАК не призначені для протидії  надводним силам противника і самі вразливі від вогню авіації, ракетної та артилерійської зброї. Це скоріше приклад того, коли флот отримує не те, що йому потрібно, а те, що йому пропонує виробник. А це, на жаль, не одне й те ж саме.

Що ж стосується ударної компоненти, то розробка технічного проекту РКА пр. 58261 типу «Лань» все ще триває. Також не готова поки що і морська версія ПКР «Нептун», до речі, потрібна також для озброєння нового корвета. Триває поки що розробка берегової версії ПКР, у 2016 р. успішно відбулися два випробувальних кидкових пуски макетів ракет. За повідомленням розробника, у 2017 р. заплановано пуск ПКР на максимальну дальність (280 км).

Також триває робота зі створення власного корабельного ЗРК ближньої дальності дії для оснащення корвета. Проте тут прогрес поки менший, ніж у створенні ПКР. Передусім, це наслідки втрати трьох провідних підприємств, що залишились в Криму, а також в Донецьку і Луганську. Особливо чутливою стала втрата внаслідок анексії Криму заводу «Фіолент» у Севастополі, єдиного на 2014 р. в СНД, що займався системами бойового управління. Поступово проблема вирішується за рахунок залучення одного з відповідних підприємств у м.Харкові.

Також передбачається створення спеціального розвідувального корабля (СРЗК) на базі корпусу риболовного траулера, створення єдиної міжвідомчої системи висвітлення морської і повітряної обстановки на морі (перші елементи у вигляді нових РЛС мають надійти на озброєння вже протягом 2017 р.), модернізація фрегата «Гетьман Сагайдачний», ремонт низки інших кораблів, катерів та допоміжних суден.

Особливої уваги  вимагає питання мінної загрози на морі, з огляду на вразливість підхідних фарватерів до наших основних портів  від мін. У випадку мінної блокади портів противник здатний навіть без необхідності застосування сили завдати нам значної економічної шкоди через примусове обмеження українського експорту, імпорту і міжнародного транзиту, а також занепад морської діяльності одразу в п’яти приморських областях: Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській.

З огляду на це, штаб ВМС вважає за необхідне посилити протимінні спроможності, передусім, шляхом придбання дистанційно керованих роботизованих протимінних комплексів (вітчизняної або іноземної розробки). До речі, під час проведення останніх спільних з НАТО військово-морських навчань з пошуку мін в районі Очакова на глибині 28 м кораблями міжнародного з’єднання було знайдено та знешкоджено дві старі німецькі міни. Питання поки що залишається відкритим.

В свою чергу, проректор з наукової роботи Національного університету кораблебудування імені адмірала С.Макарова (м.Миколаїв) розповів про досягнення в частині створення нових зразків безекіпажної підводної робототехніки: апаратів типу «Інспектор», ПАР-Т, «Пошук», в т.ч. з урахуванням бойового досвіду в зоні АТО на Азовському морі. Апарати української розробки здатні нести певне корисне навантаження та призначені для вирішення низки специфічних завдань, таких, як приховане спостереження, розмінування тощо.

Використання таких систем можливе з будь-якої платформи-носія, що створює реальну альтернативу використанню принаймні в ближній морській зоні спеціалізованих протимінних кораблів. Наступним кроком може стати використання для вирішення протимінних завдань підводних роботів з борту дистанційно керованих безекіпажних надводних платформ-носіїв, що відповідатиме світовому тренду. На жаль, поки що йдеться лише про дрібносерійне виробництво (до 20 систем на рік). Питання лише за фінансуванням.  

За повідомленням вченого секретаря  ДП «Київський НДІ гідро приладів» Ігоря Фалеєва, Україна має просунуті сучасні розробки у сфері радіо- та гідроакустики, в т.ч. станцій спеціального і протидиверсійного призначення («Олімп», «Олімп-1», «Тронка» тощо), що користуються міжнародним попитом (Китай, США, Бразилія) і цілком можуть бути використані для потреб технічного переоснащення ВМСУ та Морської охорони ДПСУ. Напрямок швидко розвивається за рахунок впровадження нової елементної бази та принципів управління і контролю, що дозволяє в рази зменшити масу станцій і надати їм принципово нові бойові можливості, в т.ч. за рахунок прихованого транспортування до заданого району підводними роботами.

Про  необхідність будівництва середніх десантних кораблів, технічно менш складних за корвети, проте, універсальних за застосуванням, навіть не згадувалося. Хоча, окрім транспортування та висадки десанту, вони можуть служити і в якості мінних загороджувачів, кораблів управління тощо. В той же час, після можливого списання найближчими роками єдиного застарілого вже СДК «Юрій Олефіренко» ВМС можуть втратити останній засіб  доставки морем військової техніки морської піхоти, що позбавить її можливості відпрацювання навичок висадки з моря.

В бойових умовах відсутність СДК виключить можливість маневру  силами на морському напрямку та перекидання підкріплень підрозділам на островах через брак технічної можливості. Тож маємо очевидне протиріччя - збільшуємо чисельність морської піхоти (війна!) і, водночас, позбавляємо її головного - засобів транспортування та висадки на берег! Адже десантні катери неспроможні транспортувати техніку, тим більше, важку бронетехніку.

На відміну від ВМС, які втратили під час окупації Криму до 80% корабельного складу, морська охорона ДПС спромоглася вивести переважну більшість своїх кораблів до портів материкової України. Зараз ця структура налічує 70 прикордонних кораблів і катерів та реалізує власний план оновлення корабельного складу, розрахований до 2020 року (3 ПСКР, 7 ПСКА, 14 малих катерів тощо). Потребують модернізації 7 ПСКР і 11 ПСКА, проте, бракує фінансування. Планується побудувати низку нових берегових постів РЛС, які працюватимуть в рамках спільної з ВМС ЗС України системи контролю надводної і повітряної обстановки в прибережних водах Чорного і Азовського морів.

Оцінка реалій

1. Уряд країні вже рік розглядає і досі не затвердив нову редакцію Морської доктрини України, без перебільшення - наріжного каменю діяльності ВМС ЗС України. Роль цього документу в масштабах держави певною мірою можна порівняти з конституцією. Відтак, прийняті в різний час документа та законодавчі акти не працюють через брак системності, яку має забезпечити саме впровадження Морської доктрини України.
2. Слід негайно приступити до створення угруповання різнорідних сил ВМС для виконання завдань в Азовській морській операційній зоні. У штабах АТО та ОТУ “М” створити відділи ВМС, на які покласти  оцінювання обстановки в районах моря, що прилягають до зони операції, та планування застосування підпорядкованих сил (військ) ВМС і Морської охорони ДПС. Для недопущення подальших втрат в особовому складі та корабельно-катерному складі сил Морської охорони ДПС, що базуються в Азовському морі, необхідно негайно розпочати комплексне планування та проведення заходів  підтримання оперативного режиму у визначених районах Азовської морської операційної зони. Визначити перелік та організувати отримання морських транспортних та інших матеріальних засобів від цивільних власників для забезпечення нарощування спроможностей сил (військ) ВМС, особливо на Азовському морі, а також відповідних обсягів причального фронту для їх базування.
3. Сьогодні питання розвитку ВМСУ вирішується не тими, хто за них відповідає. Командувач не є розпорядником коштів першої категорії, не є замовником озброєння тощо. Порядок фінансування потреб ВМС потребує зміни. Існуюча система управління ВМС також потребує вдосконалення. Тим більше, що в умовах війни  потрібна постійна присутність командування флоту в столиці, в структурах МО і ГШ ЗС України для лобіювання інтересів  ВМСУ. Командувач ВМС має бути представлений в ГШ та у Раді безпеки України і це слід зробити вже сьогодні. Для цього потрібен лише Указ Президента України. Вимагає змін структура ВМС ЗС України, система підготовки кадрів усіх рівнів. Підготовка офіцерського складу має здійснюватись в рамках окремого від Одеської Морської Академії військово-морського навчального закладу. Держава має зробити висновки з прорахунків військово-патріотичного виховання в Криму та підняти престижність професії морського офіцера, створивши для цього відповідні привабливі матеріальні і соціальні умови.
4. Доцільно створити у Києві Морську комісію, координаційну раду або комітет з політики морської безпеки, на зразок подібних структур, що вже діють в інших морських країнах, в т.ч. в США, Великобританії або РФ. Інтереси держави потребують саме міжвідомчої координації. Інакше питання розбудови українського флоту і забезпечення морських інтересів України надалі залишатиметься заручником сухопутного мислення керівних структур, яке значно відрізняється від морського.

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ, Defense Express