З моменту появи бойової авіації важливе місце у спектрі її завдань залишається за вогневою підтримкою військ та ураженням наземних цілей. Для цього з’являлися різні типи озброєння та засобів, які дозволяли працювати за різноманітних умов проти широкого спектра цілей.
Саме так з’явилася платформа, що несе важке, зазвичай стрілецьке та гарматне озброєння для проведення ударів по землі, часто кружляючи над ціллю. Отримала така авіаційна техніка назву "Ганшип", або англійською Gunship. Найвідомішим представником цього класу сьогодні можна назвати американський AC-130.
Читайте також: Невже Туреччині можуть продати SAMP/T чи навіть Patriot, бо "підводні камені" є в обох варіантах
Ідея добре озброєного "Ганшипа" для ураження наземних цілей виникла ще у часи 1920-х років, хоча серійна реалізація припала вже на Другу світову війну. Так, у 1942 році американський офіцер Пол Ганн обладнав штурмовик A-20 Havoc чотирма кулеметами на носі літака. Це мало зробити борт ще смертоноснішим під час обстрілів на малих висотах.
Подібна розробка вразила командувача П’ятих повітряних сил у Тихому океані генерал-майора Джорджа Кенні, який запросив Пола Ганна до свого штабу як фахівця для спеціальних проєктів. На цій посаді було доручено модифікувати додатковими кулеметами та іншим озброєнням ще 16 A-20 Havoc. Такі штурмовики взяли участь в успішному нальоті на японський аеродром у Буні 12 вересня 1942 року.
Згодом взялися за модифікацію бомбардувальників B-25, які отримали більше кулеметів для стрільби вперед, кількість яких на борту зросла до 11 штук. Разом з тим це був далеко не кінець, бо на початку 1943 року Ганна відправили до США для контролю виробництва цих літаків з додатковими курсовими кулеметами для штурмових дій та встановленою на носі 75-мм гарматою. Звісно, таке розміщення мало свої особливості та могло ускладнювати управління літаком, але у результаті було виготовлено понад тисячу бортів.
Також був варіант B-25 18 кулеметів калібру .50-cal, з яких 8 були у носі, одна пара на хвості, по одній парі з бортів, два у спрямованих вперед надфюзеляжних баштах та чотири під кокпітом, які теж були спрямовані вперед. Така модифікація стала "наймасовішою" для "ганшипів" на базі цього літака.
Що цікаво, також "ганшипами" інколи називали "летючі батареї" на 14-16 кулеметів, які виконували роль "важких винищувачів" та мали прикривати конвої стратегічних бомбардувальників від ворожої авіації. Однак таких літаків на базі B-17F Flying Fortress було виготовлено дуже небагато, тож, схоже, ця історія не набула такого ж масового розвитку як ідея для ударів по землі.
Після другої світової війни "ганшипи" продовжили свій розвиток та застосування. У 1962 році фахівець компанії Bell Ральф Флексман сформулював концепцію для таких літальних апаратів, яку почали реалізовувати вже у наступному році. Для проведення робіт повітряні сили США передали старий транспортний літак C-123. Випробування за проєктом тривали до 1964 року. Великим поштовхом до роботи у цьому напрямку стала війна у В'єтнамі, де потрібна була авіатехніка для надання повітряної підтримки.
У результаті було визначено, що найкращими платформами для їхнього створення будуть транспортні літаки та вертольоти, які мають значну тривалість польоту з можливістю довго знаходитися над ціллю та достатньо внутрішнього місця для встановлення озброєння та перевезення боєприпасів до нього.
Першим повноцінним сучасним "ганшипом" став AC-47 Spooky, який зробили на основі транспортника C-47. Його озброєння складали 3 7,62-мм кулемети M134 Minigun, вогонь з яких можна було вести через два отвори у задніх вікнах та бічні вантажні двері, всі з лівого (пілотського) боку літака. Перша ескадрилья з таких літаків була сформована у 1965 році, а вже до 1967 року їхня кількість збільшилася до двох.
Літак мав великий успіх та активно застосовувався для підтримки військ та здійснення ударів по землі. Борт міг годинами кружляти над ціллю на висоті 900 м зі швидкістю 220 км/год поливаючи противника дощем з куль. У результаті у цьому напрямку продовжилися роботи для створення досконаліших засобів.
Так, за програмою "Ганшип-2" на базі транспортника C-130 було створено AC-130, який став повноцінною системою озброєння. Було встановлено 4 7,62-мм кулемети Minigun (GAU-2/A) та 4 шестиствольні 20-мм гармати M61 Vulcan. Також у той період з’явилися версії, де такої зброї було лише по 2 одиниці кожна, але також додалося 2 40-мм гармати L/60 Bofors.
Також у 1967 році компанія Fairchild Hiller отримала замовлення на розробку "Ганшип-3" за програмою Combat Hornet. За ним на "ганшипи" мали перетворити старі транспортники C-119, які брали участь ще у Корейській війні 1950-1953 років. У порівнянні з C-47 вони мали потужніші двигуни та більші розміри вантажної кабіни.
26 літаків було перетворено на AC-119G, який був озброєний чотирма кулеметами Minigun. Також існувала версія AC-119K ще на 26 одиниць, де на додачу до цього встановили дві шестиствольні автоматичні гармати M61 Vulcan та два турбореактивні двигуни General Electric J85, які розташовані у підкрилових відсіках. Обидва варіанти отримали сучасне радарне обладнання, систему нічного бачення, найсучасніші на той час засоби РЕБ та пускову теплових пасток. На додачу до цього модифікація AC-119K отримувала кращі радари та навіть ранню систему інфрачервоного виявлення.
До кінця 1969 року більшість AC-47 з ПС США були передані до Республіки В’єтнам. Там же станом на 1973 рік залишалося більшість активних AC-119G/K. Всі ці літаки прослужили країні до її падіння у 1975 році, коли Північний В’єтнам здобув остаточну перемогу у війні.
Однак для AC-130 історія не закінчилася, бо вони продовжили служити американським військовим, вироблятися та активно розвиватися. Нові ітерації отримували кращу електроніку, прицільні засоби, системи захисту та оновлення озброєння. Так, AC-130E отримали модернізацію, де не залишилося кулеметів, лише 2 20-мм гармати M61 Vulcan, одна 40-мм L/60 Bofors та 105-мм M102. Остання залишаться у арсеналі літака і в подальших модифікаціях.
"Ганшипи" розвивалися і у напрямку вертольотів, де додаткове озброєння встановлювалося для здійснення вогневої підтримки. Тут можна згадати розроблений у Франції Aérospatiale Alouette III, який у такій ролі брав участь у колоніальній війні Португалії 1961-1974 років, війні за незалежність Намібії та громадянській війні у Родезії.
Також гарним та дуже відомим прикладом є Bell UH-1 Iroquois, який США перетворили на "ганшип" під час війни у В’єтнамі. На них часто зустрічалися кулемети та навіть ракети, причому їхня конфігурація змінювалася залежно від потреб. Вони завдавали ударів по землі, надавали підтримку з повітря та виконували інші необхідні задачі.
Тут теж бути спеціалізовані під "ганшипи" варіанти. Оскільки UH-1B не міг достатньо швидко "тягнути" своє озброєння та боєприпаси, то його оснастили покращеним двигуном, модифікованими лопатями та головкою ротора. Ця модифікація отримала назву UH-1C, призначалася саме під роль "ганшипа" та була випущена у кількості 767 одиниць. Пізніше вона теж пройшла модернізацію з новим двигуном, яка отримала назву UH-1M.
З історії СРСР теж є приклад відомого "ганшипа" - вертоліт Ми-24, який з’явився саме як засіб для надання вогневої підтримки та ударів по землі. Він отримав гарне озброєння з 12,7-мм чотириствольним кулеметом ЯкБ-12,7 в установці УСПУ-24, яка розташована попереду знизу. З іншого - була присутня можливість для використання стрілецького озброєння з вантажного відсіку. Також існують гарматні та кулеметні підвісні контейнери, можливість нести некеровані авіаційні ракети та ПТКР. У модифікації Ми-24П замість ЯкБ-12,7 попереду була встановлена гармата ГШ-23Л.
Сьогодні "ганшипи" можуть виглядати дещо застарілими, зважаючи на розвиток засобів ППО, але насправді у них все ще залишається своя ніша. При цьому такі літаки та вертольоти еволюціонували, отримавши як нове озброєння зі спеціальними засобами, на зразок кулеметів з системами прицілювання, так і до дронів, що можуть запускатися з авіаційної техніки, або навіть самі виступати "ганшипами". В України є набутий досвід у цьому напрямку, про який ми розповімо у наступних публікаціях.
Читайте також: Україні постачали мікродрони Black Hornet, а чи буде цікава Black Recon, яку інтегрують з норвезькою RADS
