191127 Moysyuk 0Євген Мойсюк — один із тих українських генералів, які мають унікальний навіть за світовими мірками бойовий досвід. За п`ять років війни він пройшов кар’єрний шлях від комбата до командувача ДШВ. Його десантний батальйон став авангардом рейдового угруповання 95-ї бригади. Саме він формував нову 81-шу десантну бригаду. За його плечима десятки успішних тактичних операцій на Донбасі…

 

Напередодні Дня десантно-штурмових військ генерал-майор Мойсюк завітав до Інформаційного агентства АрміяInform

 

Як бойовий генерал почувається за партою?

 

— Пане генерале, нині Ви навчаєтесь у стінах Національного Університету оборони, цього разу здобуваєте освіту оперативно-стратегічного рівня. Чи не відчувають деякі викладачі певного дискомфорту, коли перед ними такі слухачі? Чи цікаво Вам на лекціях, з огляду на те, що досвід бойових дій на Донбасі ваших підрозділів вивчають навіть професійні військові США?

 

— Упевнений: мої викладачі жодного дискомфорту в спілкуванні зі мною не відчувають. Досі їхніми слухачами були чимало не менш досвідчених бойових офіцерів і генералів.

 

Мій досвід не можна порівнювати з величезним масивом узагальнених і систематизованих знань, якими володіє педагогічний колектив університету. Адже вони вивчають і акумулюють світову практику збройних конфліктів за десятиліття.

 

Кожен зі слухачів університету вже відбувся як професіонал саме завдяки вмінню якісно вчитися новому. Тому мусимо і надалі бути старанними учнями, попри те, що вже маємо генеральські звання.

 

Війна змінила лейтенантів

 

191127 desant 1

Фото: Аліса Бірюкова

— Продовжуючи тему військової освіти, порівняйте сучасних випускників військових вишів із випускниками часів вашої офіцерської юності.

 

— Відмінність разюча, і це зрозуміло. Наприкінці дев`яностих і на початку двохтисячних років у суспільстві та державі військо в ламаний гріш не ставили. Через хронічне недофінансування бойова техніка з парків фактично не виїжджала, стрільби — рідкість, ледь вдавалося виконувати мінімальну програму стрибків із парашутом.

 

Із початком війни ситуація змінилася. Я побачив якісно інших лейтенантів. Нині молоді офіцери здатні самостійно провести заняття з бойової, вогневої підготовки, водіння штатної колісної та бронетехніки. За останні роки суттєво змінились навчальні програми у вишах, нині значно більше часу приділяють заняттям на полігоні. На двох останніх курсах вишів курсанти стажуються у військах. Випускники ж довоєнного періоду доучувалися у військах ще не один рік…

 

До речі, якщо торкнулись теми нинішньої офіцерської молоді, то маю сказати про серйозну проблему в лейтенантському бутті. А саме: різниця в грошовому забезпеченні лейтенанта комвзводу і сержанта дуже незначна. При тому, що офіцер чотири-п`ять років навчався у виші, відповідає за три десятки людей, бойову техніку та купу майна…

 

Про десантний шовінізм і «напівдесантників»

 

— Цього року ДШВ поповнили не лише випускники десантного факультету одеської академії, а й артилеристи, танкісти, зв`язківці та інші. Наскільки швидко адаптуються до десантної специфіки офіцери, які не є випускниками вашого профільного вишу?

 

— Війна вибила з нас так званий десантний шовінізм, тому новачкам, «не десантникам за фахом», нині нескладно психологічно «прижитися» в десантних колективах. Хороших спеціалістів радо приймають у всіх наших військових колективах.

 

Ще із 2014-го відомо, що без танків і артилерії наступати важко! Командири наперебій просили на підсилення хоча б взвод танків. Зневага до танкістів чи артилеристів у нас — неприпустимі речі. Але є обов’язкова програма десантної сім’ї — стрибки із парашутом. Стрибнув — і тебе ще з більшою радістю привітають у маруновій громаді.

 

У десантників давно вже не було новосілля

 

191127 Moysyuk

 

— На початку війни Ви сформували 81-шу бригаду фактично з нуля. Чому, на Ваш погляд, у ній залишилося служити не так багато з її першого складу?

 

— Така ситуація склалася і в інших бригадах. У 2014–2015 роках переважна більшість тих солдатів, сержантів та офіцерів була з-поміж тих, хто прийшов у військкомат свідомо і виявив бажання воювати за країну. Це надзвичайно хоробрі та патріотичні люди. Не всі з них мали достатню військову підготовку, утім билися як треба. До речі, більшість із тих, хто тоді прийшов у військо, зарплатою не переймалися. Бо прийшли не заробляти…

 

Але інтенсивність боїв у перші два роки війни була настільки високою, що люди психологічно й фізично «вигорали». На мою думку, це стало першим головним чинником їхнього повернення до мирного життя.

 

Пізніше, другим чинником став надто тривалий відрив людей від родин і домівок у поєднанні з відносно невисоким грошовим забезпеченням.

 

Цей чинник спрацьовує і нині. Скажімо, досвідчені водії вантажівок отримують у війську 12 тисяч гривень. Під час відрядження в район ООС — плюс надбавка кілька тисяч, але сім’ю не бачать довгими місяцями. Нині таким водіям у Польщі нескладно знайти роботу на півтори-дві тисячі євро. Як їх утримати?!

 

— Знаємо багато випадків, коли вояки на війні знаходили своє кохання. До прикладу, чимало хлопців із 81-ї створили сім`ї із місцевими жінками Костянтинівки.

 

— Дуже багато, здебільшого молодь. Вони, так би мовити, інтегрувалися в місцеву громаду, купили квартири, народили дітей, створили нормальний побут. Це — чудово.

 

— А як ваша сімя переживала тривалі відрядження?

 

— Коли очолював бригаду, сім’ю перевіз до місця служби в Краматорськ. Старша донька там ходила до школи, молодша — в дитсадок. Вони в мене вже звикли до переїздів…

 

— З якими проблемами звертаються мешканці житомирського гарнізону до командувача ДШВ?

 

— Під час прийомів з особистих питань квартирне питання порушують найчастіше. Воно й не дивно. Нині лише в житомирському гарнізоні на черзі перебуває понад тисяча сімей. І це проблема не лише житомирського гарнізону чи ДШВ…

 

— Компенсація за піднайом житла не знімає соціальної напруги?

 

— По-перше, у нас невиправдано ускладнена документальна процедура оформлення виплати за піднайом. Тому багато хто з контрактників так і не зміг зібрати потрібний пакет документів і не скористався правом на таку компенсацію. По-друге, розмір виплат не відповідає реальним цінам на оренду квартири, і не лише в Житомирі.

 

— Місцева влада підставляє десантникам плече у вирішенні житлових питань?

 

— На жаль, ні. У Житомирі й інших містах базування наших бригад давно вже не було новосіль. Крім Львова, де місцева влада змогла надати десантникам певну кількість квартир.

 

Про нову концепцію застосування ДШВ

 

191127 desant 2

 

— Пане командувачу, знаємо, що триває розробка нової концепції застосування ДШВ? Що закладено в її основу?

 

— Ми це питання ініціювали самі, запросили, за погодженням з Міноборони, для обміну досвідом американських партнерів. Вони мають величезний бойовий досвід застосування десантно-штурмової компоненти свого війська в сучасних збройних конфліктах. Приміром, підрозділів 101-ї та 82-ї дивізій в Іраку.

 

— Американські десантники ще з часів війни у В`єтнамі вкрай ефективно застосовують у бойових діях ударні вертолітні загони й з`єднання, зокрема для десантування в тил противника. Чи планується у перспективі мати подібну авіаційну складову в наших ДШВ?

 

— Мрію про потужну окрему бригаду десантних гвинтокрилів у складі ДШВ. І впевнений: за кращого фінансового стану держави це рано чи пізно стане реальністю й посилить бойові спроможності ДШВ у рази. Наразі ж можемо залучати авіаторів переважно для виконання тренувальних стрибків із парашутом та інших завдань у районі ООС.

 

Сучасні вітчизняні парашутні системи лише на стадії розробки

 

— Під час війни на Донбасі тактика дій десантних підрозділів набула певної специфіки за умов гібридної війни. За винятком кількох успішних рейдових операцій, вона здебільшого має загальновійськовий характер. Чи зазнають змін у зв`язку із цим бойові статути, настанови ДШВ?

 

— Звісно, новостворена концепція застосування військ суттєво вплине на всю систему підготовки військ. Водночас я б охолодив охочих змінити «все і враз». У бойові статути закладені принципи ведення різних видів бою та дій у них командирів і підрозділів, частин. Та й положення статутів — не догма. Кожен командир, користуючись принципалами як інструментом, вибудовує конкретний задум на бій, виходячи з конкретних обставин. А головним завданням ДШВ, як і раніше, залишаються дії в тилу ворога, десантно-штурмові, диверсійні операції, рейди.

 

191127 desant 3

Фото: Аліса Бірюкова

— Важливе місце в підвищенні спроможностей десанту в найближчій перспективі відводять і постачанню у ДШВ нових зразків бойової техніки, засобів десантування. Наскільки динамічний цей процес?

 

— Новими зразками техніки та озброєння, хоча і не так швидко, як хотілося б, бригади поступово оснащуються. Це в основному ББМ «Козак-2» та «Богдани», ПТРК, тепловізори, технічні системи розвідки тощо. Найкраща ситуація — з вантажівками. Щодо забезпечення ДШВ бронетехнікою, то від планів «оборонка» відстає. Крім того, інколи маємо серйозні нарікання на якість ремонту техніки, це стосується деяких підприємств.

 

Парашутні системи поки що вимушені закуповувати за кордоном. На жаль, це тільки версії радянських. Але сподіваюся, що наступного року завершать дослідно-конструкторську розробку вітчизняних сучасних систем. Вони передбачають три способи десантування: в режимах вільного падіння, тривалої стабілізації та примусового розкриття куполів.

 

«Корони» не носитимуть і найкращі з нас

 

— Тобто, швидкої «революції» у військах не буде?

 

— Для мене, перш за все, мають головне значення рівень навченості, дисципліни і забезпечення особового складу — це обов’язкова умова боєздатності частин. Я завжди повторюю, що вона головна. І не бачу тут межі досконалості. У нас достатня інтенсивність навчання, яка дає змогу командирам усіх рівнів вчити людей якісно. Тим більше, що матеріально-навчальна база нині у нас «м’язиста» і сучасна.

 

Хоча проблем і в цій царині вистачає. Нещодавно перевіряв індивідуальну підготовку фахівців у двох частинах. Результати позбавили багатьох заслужених вояків «корони» майстра своєї справи. Бо за об`єктивними результатами стандартних вправ, я, на жаль, оцінив їх лише на «задовільно».

 

Пов’язую це з тим, що в попередні роки в запас звільнилося чимало досвідчених командирів середньої ланки, і це призвело до деякої втрати методичних навичок у підрозділах. Доведеться їх надолужувати. А ще далася взнаки самовпевненість: мовляв, ми воювали, все знаємо й уміємо. А майстерність потребує постійних тренувань.

 

Розумію, що є втома людей, бо реально десантники «відпочивають» не більше двох місяців на рік, що призводить до певної плинності кадрів. Одначе на передовій напруженість таких навчань виправдовує цілком. І на міжнародних військових заходах ми показуємо себе вельми гарно.

 

191127 desant

Фото: Аліса Бірюкова

— Чи встановлює командувач для підлеглих якісь особливі орієнтири і пріоритети?

 

— Так. Командири всіх ланок зобов`язані вміти знаходити компромісний баланс між високою вимогливістю до підлеглих та людяністю. Справедливість — запорука здорового міцного колективу й подальшої навченості. «Беззубий» командир — це біда. Лихом є і його зайва «зубатість». І, звичайно, він у всьому повинен бути прикладом.

 

Друга моя вимога стосується всього особового складу — це максимально висока боєготовність на рівні підрозділу. Ми повинні бути готові до виконання будь-яких бойових завдань і будь-коли.

 

Цього року ми впоралися з двома фундаментальними завданнями, поставленими перед ДШВ: успішно виконали бойові завдання в районі проведення ООС та провели якісне відновлення частин, які воювали. Завдання з покращення бойової готовності — на стадії завершення.

 

Як командувача ДШВ жінка-командир БМП здивувала

 

— Пане командувачу, як ставитесь до служби жінок на бойових посадах?

 

— У ДШВ жінки становлять приблизно 10 відсотків особового складу. Всі вони стрибають з парашутом, проходять перевірки з бойової підготовки та за спеціальністю. Гарних фахівців ми цінуємо, іншим — вказуємо на двері.

 

Як на мене, питання гендерної рівності — суто прикладне. Візьмімо для прикладу бойових медиків, жінок серед них вистачає. Одначе, на мою думку, там повинні бути переважно фізично дужі чоловіки. Бо одна справа — зупинити кровотечу й стабілізувати пораненого, а інша — винести його з «червоної» зони поля бою в «жовту».

 

191127 Moysyuk 1

 

Треба уважно ставитись до всіх випадків, коли жінка претендує на бойову посаду. В одній із бригад у районі ООС я спілкувався із жінкою — командиром бойової машини піхоти. Вона приємно вразила: розібралася у фахові, чітко знала правила стрільби з озброєння машини, могла сама завантажити боєкомплект, організувати систему вогню в обороні, та й відгуки про її фаховість і авторитет серед підлеглих почув найкращі.

 

Висновок простий: якщо жінка знає свою справу — дай Боже їй успіхів, хай служить. До речі, у 81-й бригаді серед снайперів була жінка.

 

— На вашу думку, чи добре прижився у ДШВ маруновий берет, нові атрибутика й символіка?

 

— За поодинокими винятками поміж «десантників старого гарту» — безповоротно. Більшість чудово розуміє, завдяки кому й чому наші блакитні берети принципово змінили колір на маруновий — бо ж забагато пролилося на цій війні крові українських десантників…

 

«Коли щастить із вихідним, веду доньку в кінотеатр на мультики»

 

— Євгене Георгійовичу, цікаво дізнатись про розпорядок дня командувача українського десанту. Як проводите вільний час, якщо є така нагода?

 

— Раніше, на посаді комбрига, мій службовий день починався не пізніше сьомої ранку, а закінчувався залежно від того, «як військові мапи ляжуть». Часто-густо доводилося ночувати в кабінеті. Нині ж, на посаді командувача ДШВ, не скажу, що вільного часу стало більше.

 

Щодня за будь-якої погоди о 7:50 у командуванні ДШВ відбувається фізична зарядка для всіх військовослужбовців без винятку.

 

Шикуємося, розминаємося, потім займаємось у складі структурних підрозділів окремими групами, які вподобають різні види спорту, біг, силові вправи…

 

— А яку дистанцію зранку долаєте?

 

— За спеціальною програмою кілька разів на тиждень бігаю на дистанції від двох до п`яти кілометрів. Якщо індивідуальну програму за тиждень не виконав, бігаю в неділю.

 

—А коли щастить з вихідними, чим займаєтесь?

 

— Веду молодшу доньку в кінотеатр на мультики. Влітку відпочиваємо із родиною на природі, у міському гідропарку. Під час цьогорічної короткої відпустки на кілька днів відвідали з дружиною Львів, про що вона мріяла багато років. Це було відрадно, бо «мандруємо» ми зазвичай гарнізонами — Житомирський у нас шостий.

 

У його сім’ї не було військових, втім, він із дитинства марив армією. Вперше ж спробував стати курсантом десантного факультету Одеського інституту Сухопутних військ одразу після школи. Йому тоді було 15 років. За результатами іспитів увійшов у першу десятку претендентів, однак до інституту не зарахували. Схоже, приймальну комісію «сконфузив» надмірно юний вік хлопця. Однак він свого таки добився із другої спроби. Присягу в інституті прийняв у 16 років, день народження відзначав чатовим у варті.

 

 

Віктор ШЕВЧЕНКО, Роман ДРАПАК

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues