190503 PARTYTURA HIBRYDNOYI VIYNYПродовжуючи висвітлення організаційно-функціональної структури гібридної війни (ГВ) як такої, розглянемо докладніше деякі особливості арсеналу та дієвих осіб сучасної асиметричної конфліктності.

 

 

Арія спецслужб

 

Цілком зрозуміло, що передусім йдеться про поліфункційне застосування в ГВ спеціальних служб. Під ним можна концептуально розуміти сукупність скоординованих заходів (акцій) розвідувального, контррозвідувального, диверсійного, інформаційно-психологічного та іншого характеру різної тривалості та інтенсивності, які здійснюються кадровими співробітниками та агентурою (підконтрольними «парасольковими» організаціями) спеціальних служб відповідно до загального задуму спеціальних операцій.

 

Публікація по темі: ВІД МАКІАВЕЛЛІ ДО ВІЙН РОБОТІВ: ГРАМАТИКА «ГІБРИДНОЇ» ВІЙНИ

 

При цьому основні функції (задачі) спецслужб в рамках сценаріїв ГВ можуть полягати в:  

 

   довгостроковому й цілеспрямованому зборі агентурно-оперативними, оперативно-технічними та легальними методами інформації про стан об’єкта агресивних дій, становище на потенційному або реальному театрі проведення ГВ;

    

   інформаційно-аналітичному та прогностичному забезпеченні відповідних спеціалізованих державних структур та ситуативних управлінських (координаційних) органів з організації та ведення асиметричних підривних дій проти інших держав;

    

   створенні сталих позицій прямого або опосередкованого впливу в суспільно-політичних, управлінських, фінансово-економічних, військових, медійних та інших сферах шляхом вербувального або прихованого залучення до співробітництва громадян іноземних держав, котрі за своїм статусом (можливостями) можуть бути використані (сприяти) реалізації сценаріїв ГВ;

    

   залученні до інспірування державних переворотів, заколотів, масових акцій та інших дій, що здатні призвести до насильницького повалення легітимної влади або тривалої дестабілізації ситуації у державі;

    

   участі у створенні та управлінні роботою неурядових (легальних та незаконних) організацій, рухів, засобів масової інформації, навчально-тренінгових структур та інших суб’єктів суспільно-політичного життя, чия діяльність підпорядкована загальній стратегії непрямих підривних дій;

    

   участі у створенні структур, ментальній підготовці кадрів та безпосередньому веденні інформаційної (інформаційно-психологічної), кібернетичної війни;

    

   налагодженні й підтримці каналів незаконного фінансування антидержавних сил (структур), включаючи бойові та терористичні формування, перекидання для забезпечення їх незаконної діяльності зброї, диверсійних засобів, інформаційної продукції тощо;

    

   організації професійної підготовки та виховання спеціалістів (організаторів) розвідувально-диверсійних, терористичних акцій, спецпропаганди та інших деструктивних дій, їх нелегальному перекиданню на театр ГВ;

    

   безпосередньому здійсненні диверсійних, терористичних акцій, організації масових заворушень, повстань та інших особливо небезпечних злочинів проти державного ладу;

    

   контррозвідувальному захисті власних спецслужб та створених ними антиурядових формувань від оперативної діяльності спеціальних та правоохоронних органів противника тощо.

 

Партія для спецназу

 

На сьогодні однією із магістральних світових тенденцій розвитку воєнної організації та військового мистецтва є розбудова сил спеціальних операцій (ССО) та перетворення їх (у тих державах, які можуть таке собі дозволити) у самостійний високомобільний компонент збройних сил, пристосований для автономного вирішення цілого спектру завдань – як загальновійськових, так і оперативно-бойових, спеціальних (підривних), проведення т.зв. «гуманітарних інтервенцій», стабілізаційних акцій тощо. Ще з 1950-х рр. (створення Груп спеціальних військ армії США – «зелених беретів») до функцій елітних військ включено створення партизансько-повстанских угруповань на території противника.

 

Штабний підрозділ кожної із восьми Груп СпП «зелених беретів» (які мають чітку регіональну спеціалізацію, включають до особового складу вояків відповідних національностей та мовно-культурної підготовки) – оперативний загін СпП «Чарлі» («Команда-Ч», 20-30 спеціалістів з проведення спецоперацій, розвідки, логістики, зв’язку та медичного забезпечення) здатен сформувати кількатисячну бригаду або більші «партизанські» сили. Загони «Браво», підпорядковані загону «Чарлі», можуть сформувати батальйон умовних «моджахедів». В останнє десятиліття групи СпП «зелені берети» розміщувалися або епізодично перебували у 135 країнах світу.

 

До того ж ССО розвинутих держав все більше пристосовуються для інтегрованих дій у взаємодії із спеціальними службами та іррегулярними антиурядовими формуваннями. До їх складу вводяться «небойові» структури інформаційно-психологічного протиборства. Відомо, наприклад, що 4 та 8-а Групи військово-інформаційної підтримки (колишня 4-а група психологічних операцій, що існувала з листопада 1967 р.!), є одним із оперативних підрозділів інформаційної підтримки армії США. 8-а група військово-інформаційної підтримки створена 26 серпня 2011 р. в «столиці» спецвійськ Форт-Брегг, і включає 1, 5 та 9-й батальйони військової інформаційної підтримки.

 

Основна ж 4-а група у складі 3, 6, 7 і 8-го батальйонів (загалом близько 800 вояків) дислокується у Форт-Брегг і входить до складу 1-го командування спеціальних сил, що підпорядковане Командуванню спеціальних операцій армії США. Серед розгорнутого в мирний час персоналу групи – до 400 спеціалістів-лінгвістів з 35 мов, понад 60 висококваліфікованих експертів з національно-культурних, суспільно-психологічних, релігійних, ментальних, релігійних, соціологічних, фінансових та інших проблем, а також спеціалісти із обслуговування відповідної техніки. 15% особового складу – жінки, майже весь особовий склад пройшов парашутно-десантну підготовку. Назагал, сили ІПСО включають регіональних експертів і лінгвістів, які розуміють політичні, культурні, етнічні та релігійні тонкощі народів та регіонів світу.

 

І інші провідні держави враховують магістральні тенденції трансформації сутності сучасного протиборства, зростання у ній ваги невійськових й асиметричних засобів нелетального впливу, здатних підірвати морально-психологічний стан військ та населення противника, а і в ідеалі – змусити жертву відмовитися від опору без застосування збройної сили зі своєї сторони. Як свідчення – значна увага реформуванню та розширенню можливостей частин та підрозділів інформаційно-психологічних операцій (ІПСО) Бундесверу, зведених в 900-у бригаду зв’язку.

 

Ще у 1990 р. Службу психологічної оборони Бундесверу перетворили у Службу оперативної інформації, на яку у мирний час покладалися підтримка німецьких контингентів у зарубіжних миротворчих операціях, вивчення міжнародних відносин, конфліктності у світі, засобів інформаційно-психологічного протиборства іноземних армій, підготовка аналітично-довідкової продукції щодо морально-психологічного стану населення та армій іноземних держав, розробка нових методів інформаційно-психологічного протиборства тощо.

 

Нині на компонент ІПСО ССО Бундесверу покладаються такі провідні завдання:

 

вплив на морально-психологічний стан особового складу та населення противника;

 

інформаційно-психологічна підтримка власних військ, включаючи обмежені операції за кордоном;

 

розповсюдження дезінформації та чуток;

 

участь у заходах оперативного й тактичного маскування в операціях основних сил Бундесверу;

 

розробка концептуальних засад, форм і методів ІПСО.

 

В МО ФРН існує Штаб інформації, в його складі – відділ оперативної інформації, якому в поточному відношенні підпорядкована згадана 900-а бригада зв’язку (адміністративно вона підлягає Головному штабу Сухопутних військ) та 952-й навчальний центр підготовки спеціалістів зв’язку. В 900-у бригаду входять штаб оперативної інформації, батальйон зв’язку (або ж 950-й окремий батальйон оперативної інформації), 300-а рота фронтової інформації, 951-й друкарський взвод, навчальний центр.

 

Згаданий 950-й батальйон (до 700 чол.) може у мирний час формувати команди інформаційної підтримки для контингентів Бундесверу за кордоном, і має у структурі основні підрозділи інформаційного впливу та студійний комплекс, групу із 20 офіцерів-лінгвістів тощо. Крім того, у Бундесвері створений Центр інформаційно-психологічної боротьби, де зосереджені спеціалісти з університетською освітою – психологи, лінгвісти, етнологи, політологи тощо, існує і «Радіо Андернах», яке веде передачі для вояків ФРН, що несуть службу за кордоном.

 

Відтак доцільно вести мову про застосування, відповідно до загального задуму ГВ, військ (сил) спеціального призначення, основною формою якого виступають спеціальні операції – операції, що проводяться спеціально організованими, навченими та озброєними військовими або іррегулярними силами для досягнення воєнних, політичних, економічних чи інформаційних цілей нетрадиційними військовими засобами у зайнятих противником або політично нестабільних районах. Ці операції ведуться самостійно або скоординовано з операціями решти збройних сил та спецслужб.

 

Нерідко ССО використовуються у тісній взаємодії із спеціальними службами та антиурядовими парамілітарними формуваннями (повстансько-партизанськими, терористичними, організованими злочинними тощо) з метою, зокрема:

 

здійснення спеціальної розвідки в інтересах власних військ та інших суб’єктів ГВ;

 

виведення з ладу систем державного та військового управління;

 

знищення (захоплення) штабів, важливих військових об’єктів, об’єктів тилу збройних сил тощо;

 

паралізування роботи транспорту та життєво важливої інфраструктури;

 

проведення диверсійних дій в тилу збройних сил, терористичних актів проти представників командного складу та державного апарату, захоплення у полон командного складу;

 

проведення спеціальних інформаційно-психологічних операцій для підриву морально-психологічного стану військовослужбовців та населення країни – жертви ГВ;

 

організації, бойової та спеціальної підготовка незаконних (іррегулярних) збройних формувань із числа громадян країни, що стала жертвою ГВ, найманців, іноземців та осіб без громадянства – учасників збройних конфліктів у «гарячих точках» світу тощо.

 

У залежності від конкретного прояву ГВ, особливостей структури військової організації певної держави в неконвеційних діях можуть брати участь окремі частини (підрозділи) військ спеціального призначення або високомобільних сил («командос», повітряно-десантні, десантно-штурмові, аеромобільні підрозділи), а у разі наявності ССО як самостійного компоненту збройних сил можливе комплексне застосування функціональних спецпідрозділів – спеціальної (глибинної) розвідки, розвідувально-диверсійних, бойових норців, інформаційно-психологічних операцій тощо.

 

Аналіз сучасних військово-теоретичних поглядів на застосування ССО у війнах (конфліктах) нового концептуального типу дозволяє виокремити основні задачі, які елітні війська можуть здійснювати за умов ГВ. Зокрема, на етапі підготовки та розгортання ГВ спецпризначенці противника:

 

організовують антиурядові виступи, повстанські і партизанські рухи з метою дестабілізації обстановки в окремій країні та повалення її уряду;

 

захоплюють або ліквідують політичних, державних та військових діячів, які здатні відігравати провідну роль в організації відсічі агресії;

 

проводять диверсії та акти саботажу;

 

збирають розвідувальні відомості політичного, економічного та військово-стратегічного характеру;

 

формують партизанські (повстанські) загони, здійснюють підготовку партизан (повстанців);

 

накопичують, розподіляють і приховують зброю та засоби матеріально-технічного забезпечення у районах, де у майбутньому планується розгортання партизанських баз;

 

захоплюють полонених та заручників;

 

проводять психологічні операції;

 

діють на території іноземної держави у складі антиурядових органів самоврядування.

 

На етапі ведення повномасштабної ГВ:

 

збирають розвідувальні відомості в інтересах угрупувань своїх військ на театрі воєнних дій;

 

виводять з ладу або захоплюють важливі військові та промислові об’єкти у тилу противника, нейтралізують зброю масового ураження;

 

проводять рейди та влаштовують засідки у тилу противника;

 

виводять з ладу комунікації, системи державного, військового управління та тилового забезпечення;

 

наводять з використанням радіо- та лазерних навідників високоточну зброю на особливо важливі об’єкти противника;

 

проводять диверсії, акти терору, саботажу та психологічні операції для послаблення тилу, деморалізації особового складу і населення противника;

 

організовують втечу з полону своїх військовослужбовців та цивільного персоналу;

 

проводять пошуково-рятувальні операції.

 

Танок «диких гусей»

 

Складовою частиною арсеналу ГВ стало цілеспрямоване використання професійних приватних (найманських) організацій військового та спеціального характеру (приватних військових компаній, ПВК). У квітні 2007 р. гучний резонанс викликала стаття журналістки Наомі Вульф в британській «Гардіан». Як вважала автор, «прямо у нас під носом Джордж Буш та його адміністрація використовуються випробувані методи для закриття відкритого суспільства…, для правильного розуміння цього ми повинні вивчати уроки європейського фашизму та інших його різновидів». Одним із її аргументів на користь посилення авторитарних тенденцій у внутрішній політиці США після 11 вересня 2001 р. став прихід «золотої епохи» для приватних охоронних фірм – засобу залякування громадян та «призупинення дії принципів правової держави».

 

Дійсно, відбувається швидка заміна традиційної «держави-нації» моделлю «держави-корпорації». Цей процес характеризується ерозією реального державного суверенітету, демократичних важелів й громадянських прав, системи соціального захисту й соціокультурної матриці Просвітництва на догоду інтересам закритих управлінських схем транснаціональних корпорацій й глобалістських інституцій транснаціонального управління, зростання соціально-майнових диспропорцій й культурно-ментальної дисперсності по лекалам «нового середньовіччя», насадження віртуально-маніпулятивної моделі управління з пристосуванням до неї населення – з неухильним зниженням його культурно-освітнього рівня.

 

У таких умовах приватні військові компанії (непрозорі висококваліфіковані армії, фактично підпорядковані недержавним транснаціональним структурам управління й виведені з-під державно-громадського контролю) стать військовою гілкою квазідержавності нового типу.

 

В сучасному світі (якщо не рахувати службу за контрактом у регулярних арміях та інших воєнізованих структурах) вельми поширеним явищем стали приватні військові компанії (ПВК) – недержавні структури, що виконують широкий спектр послуг: від підготовки й навчання військовослужбовців до проведення військових операцій. Окрім визначення «приватні військові компанії» використовуються терміни «приватизовані військові фірми» та «військові контрактори». За американською класифікацією ПВК поділяються на фірми – поставники контингентів; консалтингові фірми; фірми із забезпечення.

 

ПВК стали особливо широко залучатися провідними західними державами, передусім, США для вирішення широкого спектру військових завдань силами їх цивільних співробітників, більшість з яких мала попередній досвід служби у збройних силах, спецслужбах та інших спеціальних силових формуваннях. Вони фактично є учасниками всесвітнього ринку, утворюючи його специфічний сегмент, що принципово відрізняє їх від терористичних організацій.

 

Новітні ландскнехти оптимально відповідають сучасній стратегії ведення бойових дій у локальних конфліктах, в яких провідним наземним компонентом операцій стали сили спеціального призначення та допоміжні формування із підготовленого місцевого населення або підконтрольні регулярні збройні сили залежних формально суверенних держав. За ступенем навченості та оснащеності ПВК фактично стали різновидом ССО, мало поступаючись їм та експедиційним формуванням збройних сил. Співробітники ПВК відіграли помітну роль у низці державних переворотів, створенні обстановки «керованого хаосу» в ресурсних регіонах Африки південніше Сахари, на Близькому Сході, Центральній Азії, Південній Америці.

 

Першою ПВК вважається британська «WatchGuard International», яку в 1967 р. створив знаменитий полковник Девід Стерлінг (у 1942 р. організував британський спецназ – Спеціальну авіадесантну службу). Найбільші старі ПВК були сформовані в епоху «холодної війни» для виконання різного роду силових функцій там, де використання регулярних армій вважалося недоцільним. Попит на послуги таких організацій почав стрімко рости у зв’язку із процесами глобалізації й зникненням стримуючих факторів періоду міжблокового протистояння. Провідні транснаціональні корпорації, діяльність яких пов’язана з підвищеними місцевими політичними й кримінальними ризиками, також ставали клієнтами приватних фірм по забезпеченню безпеки.

 

Вже у 2006 р. у світі нараховувалося понад 3000 комерційних воєнізованих організацій (фірм, компаній) з приблизно 2 млн. співробітників. Показово, що до 40% з них були засновані після подій 11 вересня 2001 р., тобто їх активізація співпала із розгортанням військової присутності США та країн НАТО у стратегічно важливих, з геополітичного й ресурсного поглядів, регіонах світу під прикриттям гасла «боротьби з міжнародним тероризмом». Як зазначав журналіст-неоконсерватор Макс Бут, «приватні воєнні компанії з’явилися як головні гравці у війнах поствересневого періоду».

 

ПВК фактично є учасниками всесвітнього ринку військових послуг, утворюючи його специфічний сегмент, оперують у понад 100 країн світу, зареєстровані у США (55% цих структур), 27% – у державах Європейського Союзу (переважно у Великобританії), 9% у країнах Близького Сходу та Африки. В останні роки посилюється тенденція до творення ПВК в Росії, оформлення правового поля їх діяльності, часто чути про діяльність доволі загадкової «ПВК Вагнера» у Сирії та Африці. Характерним є те, що провідними замовниками послуг ПВК виступали уряди (62% контрактів), 29% – комерційні структури, решта підписувалася з неурядовими організаціями та фізичними особами. За даними Брукінгського інституту (США), прибутки ПВК щорічно становлять до $180 млрд.

 

Згадані структури мало схожі на традиційні загони найманців. ПВК складаються, переважно, із висококваліфікованих, досвідчених армійських генералів, офіцерів, колишніх співробітників спецслужб та військ спеціального призначення, інших «профільних» спеціалістів, зокрема – психологів, комп’ютерників, фахівців із дестабілізації банківських систем. Мережа ПВК через досвідчених кадровиків інтенсивно веде пошук професіоналів (як колишніх, так і діючих) військової та спеціальної справи, розвідників й контррозвідників, готових за вельми солідне винагородження без зайвих вагань взятися за виконання ризикованих та сумнівних з правового й морального погляду завдань. Практикується відправлення діючих військовослужбовців у тривалі відпустки для підробітку у ПВК.

 

Водночас ПВК працюють під щільним контролем спецслужб США, Великобританії, від яких залежить дозвільна система на отримання ліцензії на роботу. ПВК, ініціаторами створення яких виступали США, тісно співпрацюють із Пентагоном, котрий заключає з ними угоди про спільну роботу. Так, договори з приблизно 70 ПВК дозволили, за умов скорочення Конгресом військової присутності в Іраку, без проблем збільшити бойовий контингент для охорони військових містечок, нафтопроводів та інших важливих об’єктів. Втрати контакторів не розголошуються, хоча вони не менше офіційно загиблих в тому ж Іраку (до 4,5 тис.) американських військовиків. Утім, як подейкував ще прусський король Фрідріх Великий, одна із переваг найманства у тому, що за вбитим воякою ніхто не тужитиме не батьківщині.

 

Відповідним є і винагородження за працю. Плата кваліфікованим співробітникам ПВК може сягати $200-1000 на день, в той час як солдати і сержанти армії США отримують $1000-4000 у місяць. Середній річний прибуток офіцера розвідки в США сягає $126 тис. на рік, а контрактника у цій сфері – щонайменше $250 тис. Зрозуміло, що таке утримання приваблює досвідчених фахівців, а для спецназівців з постсоціалістичних держав взагалі виглядає фантастичним. Так, в західні охоронні фірми із одного з кращих у світі польського антитерористичного підрозділу «GROM» (відзначився несенням бойової служби в Іраку), перейшло до 80 із 100 співробітників, що свого часу звільнилися після передачі елітного підрозділу з відання МВС і Адміністрації до військового відомства Польщі. Замість тисячі доларів місячного утримання в «GROM» їм «поклали» стільки ж, але у день.

 

Звісно, найманцям не можна відмовити у надзвичайно високій бойовій та спеціальній підготовці. У ряді африканських конфліктів загони від ПВК чисельністю у 200-300 бійців при підтримці гелікоптерів успішно протистояли слабко озброєним та навченим багатотисячним повстанським арміям. У квітні 2004 р. в іракському м. Неджеф 8 співробітників «Blackwater» (колишні спецназівці) 5 годин відбивали атаки кількох сотень бойовиків, знищивши до сотні нападників, а самі втратили лише двох пораненими!

 

Окремі ПВК перетворилися у солідні збройні формування. Широко відома американська ПВК «Blackwater», заснована у 1997 р. колишнім офіцером спецназу ВМС США та міліонером Еріком Прінсом (кампанія з того часу неодноразово змінювала назву, ЗМІ повідомляли про її участь у збройному конфлікті на сході України). Розпочавши з підготовки службовців силових відомств і федеральних замовлень на $736 тис. (2001 р.), компанія у 2006 р. отримала замовлень на $600 млн., а її загальні прибутки від роботи в Іраку на кінець 2007 р. перевищили $1 млрд.

 

Цьому сприяли особисті зв’язки керівника компанії в Республіканській партії та адміністрації президента Дж.Буша-молодшого. Батько Е.Прінса, промисловець Едгар Прінс, був відомим спонсором консервативного протестантського руху, який, поряд із ортодоксальним юдейством, вирішальним чином впливає на формування ідеології неоконсерватизму зовнішньої політики США, а сестра очолювала відділення Республіканської партії в штаті Мічиган. Е.Прінс взаємодіяв із керівництвом ЦРУ (зокрема, Управління таємних операцій), має доступ до об’єктів національної розвідки.

 

По суті, компанія являє собою приватну армію із понад 50 тис. співробітників, має на озброєнні гелікоптери, танки, БМП і БТР, новітні зразки зброї піхоти, зв’язку, спеціальні засоби тощо. ПВК готова в будь який час виставити еквівалент легкої піхотної бригади для участі в «гуманітарних операціях або конфліктах низької інтенсивності», що в принципі і є найбільш поширеними формами бойового застосування збройних сил США у повоєнному світі. В штаті є спецпідрозділи для активних операцій, наявні і власні розвідувальні підрозділи. Компанія готова «надавати сили для придушення заворушень по всьому світу».

 

Дослідження організації та діяльності приватних військових компаній дозволяє дійти висновку про перетворення певних їх типів на новітній різновид ССО. На користь цього свідчать такі риси устрою та властивості діяльності тих ПВК, котрі зосереджуються на виконанні спеціальних оперативно-бойових функцій в «гібридній війні»:

 

тісна інтеграція із офіційною військовою організацією та спеціальними службами провідних країн світу;

 

залученість до реалізації зовнішньополітичної стратегії великих держав (або спрямувань потужних фінансово-олігархічних, корпоративних угруповань, котрі вирішальним чином впливають на світовий порядок);

 

безпосередня (конспіративна або легальна) участь у тих провідних військових кампаніях США і НАТО, в яких значною є питома вага застосування ССО та розвідувальних служб;

 

здатність самостійно або у взаємодії із спеціальними військами та службами проводити класичні спеціальні операції (у тому числі – зі зміни існуючого державного ладу або політичної ситуації у певних зарубіжних країнах (регіонах);

 

суттєва частка колишніх (подекуди – і діючих) співробітників ССО та спецслужб серед керівництва та персоналу ПВК;

 

застосування ПВК форм і методів оперативно-бойової діяльності, властивих суто ССО та спецслужбам.

 

Високий рівень бойової та спеціальної підготовки, відсутність стримуючих правових та моральних норм, тіньовий характер діяльності та складність доведення їх причетності до реалізації державної політики перетворює ПВК у вельми ефективне, хоча і витратне знаряддя прихованої ГВ. В рамках неконвенційної стратегії ПВК можуть застосовуватися для здійснення державних переворотів, у безпосередніх бойових діях, для проведення розвідки, диверсійно-терористичних акцій, бойової та спеціальної підготовки незаконних збройних формувань, охорони ватажків заколотників, тероризування (залякування) населення, забезпечення незаконного постачання зброї та боєприпасів, організації брутальних провокацій тощо.

 

ПВК організації органічно вписалися у систему корпоративної наддержавності, непідконтрольної легітимній державі і праву. Новітні найманці починають формувати власне поле інтересів й, відповідно, міжнародний «порядок денний» для отримання «фронту робіт». Очільники цих організацій, що мають здебільшого наднаціональний характер, входять до складу не тільки національних еліт, але й топ-менеджменту міжнародних корпоративних структур, утворюють новий вимір міжнародної взаємодії поза рамками національних інтересів і відповідної правової або етичної основи. Подальший розвиток недержавної системи військово-політичних відносин приведе до того, що вона буде ставати усе могутнішої, а також технологічно й інтелектуально оснащеною, здатної не тільки паразитувати на державах і міждержавних блоках, але й активно впливати на них.

 

Не дивно, що приватні військові фірми були визначальними діючими силами у війнах в Анголі, Хорватії, Сьєрра-Леоне й ефіопсько-еритрейському конфлікті, інших локальних зіткненнях.

 

Гібридні гонорари

 

Не можна пройти повз економічної складової «гібридної війни». Під нею можна розуміти комплекс прихованих або відкритих заходів, які здійснюються відповідно до загального задуму ГВ з метою дестабілізації продуктивних сил, фінансово-економічної сфери, економічного базису обороноздатності держави, підриву соціальної стабільності суспільства, ураження позицій держави, що стала жертвою ГВ у міжнародних економічних відносинах тощо.

 

Вона може включати санкційний тиск, валютно-фінансові махінації, стимулювання боргової залежності, закриття власних ринків для експорту інших держав, розрив традиційних економічних зв’язків та трудової міграції, заборону на постачання технологій експорту важливих для партнерів сировини й продукції, торгівельно-економічне ембарго, посилення митного зиску, цілеспрямовану дискредитацію економічного реноме держави у світі, приховане нав’язування завідомо руйнівних для національної економіки моделей економічного розвитку тощо. Засобами економічного знесилення можуть слугувати нав’язування гонки озброєнь, провокування локальних сутичок та стану напруги, спонукання витрат на посилення охорони кордонів, мобілізаційний тягар на економіку.

 

На думку спеціалістів, в сфері економіки також може насаджуватися «керований хаос», що вражає області виробництва, розподілу, споживання, проти кожної з яких є відповідні технології.

 

Зростає вага енергетичної складової ГВ. По суті, це комплекс прихованих або відкритих економічних та технологічних заходів, які здійснюються відповідно до загального задуму ГВ з метою провокування економічних ускладнень, соціального незадоволення, примушення до поступок в напрямку досягнення цілей держави – ініціатора ГВ. Вона може передбачати ембарго (блокаду) або обмеження на постачання енергоносіїв, електроенергії, обладнання для їх видобутку (вироблення) та транспортування, несанкціонований відбір транзитних енергоносіїв, закриття власних енергокоридорів для експорту енергоносіїв, відмову у кредитуванні з метою закупівель енергоносіїв, застосування фінансово-митних важелів, дискредитацію країни-жертви у міжнародних економічних стосунках тощо.

 

Зловісні ноти мережного протистояння

 

В сучасних умовах нові можливості в арсеналі «гібридної війни» відкриває стратегія мережецентричного протиборства. Як складова частина стратегії та методів ГВ, вона полягає у:

 

1) перетворенні глобального простору на інтегрований театр протистояння;

2) руйнівному впливі на комп’ютерні мережі, автоматизовані системи управління противника;

3) застосуванні новітніх способів організації та управління деструктивними силами, які використовуються в ГВ.

 

Нова концепція ведення війн на засадах мережності розроблена Офісом реформування Збройних сил Міністра оборони США. Вона активно впроваджувалася в практику ведення бойових дій США в Іраку та Афганістані. На думку розробників теорії, в майбутньому вона «якщо не замінить традиційну теорію війни, то суттєво й невідворотно змінить її».   Ключовим поняттям є «мережа» – новий інформаційний простір, в якому розгортаються стратегічні операції військового, дипломатичного, медійного та економічного характеру.

 

При цьому бойові одиниці, системи зв’язку, розвідка й контррозвідка, дипломатичні кроки, обробка суспільної свідомості, психологічні операції та етнопсихологічне конструювання, наука і релігійна сфера оголошуються взаємопов’язаними елементами єдиної мережі («метадія»). Війна перетворюється на мережне явище, в якому постійно циркулює інформація.

 

Концепція «мережецентричної війни» (висунута уперше в США) дозволяє вести її в мирний та воєнний час, вона не обмежена національними та географічними кордонами, вражає як військові, так і цивільні мережі. Самі комп’ютери та їх мережі перетворилися на об’єкт бойових дій. Злам спеціально підготовленими хакерами військових та цивільних мереж противника здатен дезорганізувати систему військового управління, енергетичної, транспортної системи, повітряного сполучення, привести до людських жертв і масштабного економічного збитку, посіяти паніку та антиурядові настрої у мешканців урбанізованого простору сучасних держав.

 

Нарешті, мережецентрична стратегія відкриває (включає) нечувані можливості для використання в асиметричному (гібридному) протиборстві новітніх інформаційно-психологічних, управлінських й когнітивних важелів, котрі є складовою т.зв. «шостого технологічного укладу» (четвертий – традиційно-індустріальний, п’ятий – інформаційно-постіндустріальний), і пов’язані із технологіями штучного продукування й демонтажу нових соціальних суб’єктів, або «народів з коротким життям».

 

Дмитро Вєдєнєєв,

доктор історичних наук, полковник запасу

 

Джерело

 

Публікації та новини по темі:

 

ВІЙСЬКОВИЙ ІНТЕРНЕТ РЕЧЕЙ І УКРАЇНА: ЯК УВІЙТИ В МАЙБУТНЄ?

 

ВІЙСЬКОВІЙ ІНТЕРНЕТ РЕЧЕЙ ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

 

КІБЕРБЕЗПЕКА СУЧАСНОЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

 

НОВА КІБЕРСТРАТЕГІЯ США: ПЛАНИ І ЦІЛІ

 

ЯК ВОЮВАТИ ІНФОРМАЦІЙНОЮ ЗБРОЄЮ

 

БЕЗ СЛАБКОЇ ЛАНКИ

 

НОВІ ПОЛЮСИ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ

 

У НАЦІОНАЛЬНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ОБОРОНИ ПРОЙШЛА МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ «ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИМІР ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ: ДОСВІД УКРАЇНИ». ВІДЕО

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues