181206 poltorak1В День Збройних Сил України колектив Defense Express щиро вітає всіх тих, хто в лавах ЗСУ боронить нашу землю, а також ветеранів Українького Війська! Сил, Звитяги та Божого заступництва Вам, Глибокоповажні Воїни! До уваги читачів інтерв'ю з Міністром оборони України Степаном Полтораком, яке напередодні Свята він дав для видання "Народна Армія".

 

Міністерство оборони «оцивільнюється». Глава відомства Степан Полторак уже понад півтора місяця, як пішов з військової служби і тепер є цивільним міністром. Нещодавно такий самий процес відбувся і щодо державного секретаря оборонного відомства. Загалом до кінця року все керівництво Міноборони стане цивільним. Очільники департаментів, управлінь уже звільнені, й наразі триває конкурс на заміщення вакантних посад. Відповідно до практики провідних країн світу, у міністерстві лишиться не більше ніж 18% військових. Саме це передбачає закон «Про національну безпеку України». Документ визначає введення з 1 січня 2021-го окремих посад Головнокомандувача ЗС України і начальника Генштабу Збройних Сил України. Ключовий елемент реформи — набуття необхідних спроможностей щодо оборони держави й повної оперативної сумісності з арміями країн – членів НАТО. Днями ми зустрілися з главою оборонного відомства вже в іншому, новому для нього, статусі. Отже, розмова «без погонів»…

 

«МИ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОКАРАЄМО АГРЕСОРА ЗА ЙОГО ПІДЛІСТЬ…»

 

— Активізація дій Російської Федерації в Азовському морі — продовження її агресії щодо України, що почалася 2014-го. Як відповідатиме Київ на цю загрозу у військовій компоненті?


— Україна надзвичайно швидко мобілізувалася — у нас є чітке розуміння масштабів загрози і достатній досвід для того, аби знайти адекватні відповіді на неї. Ми стали сильнішими, а світ краще розбирається у першопричині всього, що відбувається, — підлій, спланованій, а віднедавна брутально відкритій агресії Кремля щодо нашої держави. Як відомо, введено воєнний стан у низці прикордонних із Росією та невизнаним Придністров’ям областей, Збройні Сили приведені у ступінь готовності «повна», керівництво держави задіяло весь свій авторитет і за допомогою партнерів і союзників уже підняло проблему активізації російської агресії на рівень широкого й переважно осудливого міжнародного резонансу. Наші військові частини та підрозділи готові до розвитку будь-яких сценаріїв, які застосує агресор, що накопичив на наших кордонах надзвичайно потужне угруповання. Звісно, він має певний задум і плани, інакше нічого подібного росіяни не вчиняли б.


Воєнна розвідка Міноборони вказує, що два так звані армійські корпуси на території ОРДЛО тепер переведені у підвищений ступінь боєготовності. Крім того, росіяни натепер створюють додаткові резерви озброєння та військової техніки поблизу українського кордону. А під прикриттям цьогорічних маневрів «Восток-2018» Російська Федерація передислокувала 300 танків Т-62 зі своїх східних районів до Ростовської області, що значно підвищило ударний потенціал їхніх військ. Збільшилася і кількість заходів оперативної й бойової підготовки новостворених російських угруповань — як на окупованих територіях, так і у прикордонні з Україною.


Також Росія суттєво наростила в тимчасово окупованому Криму потужне військове угруповання міжвидових сил, яке включає сухопутну, повітряну та морську компоненти. На сьогодні його чисельність становить 31,5 тис. військовослужбовців. Причому за час анексії Росія найбільше наростила тут кількість ракетних протикорабельних комплексів, підводних човнів, оснащених «Калібрами», бойової авіації (як тактичної, так і армійської. — Авт.). Окрім того, вона спромоглася значно модернізувати всю наявну на півострові військову інфраструктуру, особливу увагу приділивши відновленню військових аеродромів. Так Росія намагається встановити повний контроль над Чорним і Азовським морями та не допустити розширення участі країн – партнерів України з НАТО в заходах із забезпечення судноплавства в усьому регіоні.


Запевняю український народ: ми обов’язково покараємо агресора за його підлість, зараз зібрано багатий і неспростовний доказовий матеріал щодо неспровокованого нападу російських сил на українські військові кораблі у нейтральних водах. Воєнний стан жодним чином не обмежує прав українців і, як запевнив Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, у повному обсязі режим воєнного стану застосують винятково у випадку наземної російської збройної агресії. Але наше військо готується. Знаю, що багато патріотів, ветеранів АТО та резервістів першої черги вже висловили своє бажання долучитися до заходів із захисту української держави. Дякую вам, дорогі наші побратими, ваша позиція зараз доводить, що у нас буде кому захищати нашу незалежність, наш вибір та вектор розвитку.


Наразі ми проводимо активну роботу з нашими партнерами з країн – членів НАТО. Переконаний: із цієї ситуації ми вийдемо сильнішими, а наша співпраця з країнами – членами НАТО лише набуде подальшого імпульсу до якісно вищого рівня роботи. Її результати ми побачимо найближчим часом. Днями я надзвичайно плідно поспілкувався з представниками Офісу зв’язку НАТО, тоді ж Україна вперше скористалася положеннями Хартії НАТО – Україна, які дозволили скликати зустріч Комісії НАТО – Україна. Тобто нас чують і підтримують. Так само результативним було й ініційоване Києвом засідання Радбезу ООН.


Альянс однозначно збільшує свою присутність у Чорноморському регіоні. У цьому Президента України запевнив генеральний секретар НАТО.


Варто зауважити: для адекватної жорсткої відповіді на дії Росії в Азовському морі треба мати достатній комплект сил, якого наразі бракує. Понад 20 років Україна не вживала заходів щодо військово-морської присутності в Азовському регіоні. За ці роки лише один раз корабель ВМС заходив в Азовське море. Ми зараз фактично починаємо з чистого аркуша, зосередивши першочергові зусилля на обороні морського узбережжя, створивши комплект сил морської піхоти й берегової артилерії, спроможний не допустити висадку десанту противника.


У перспективі ми нарощуватимемо зусилля задля забезпечення нашої присутності в морі, щоб там не виникало таких ситуацій, як зараз, пов’язаних із затриманням чи іншими ворожими діями щодо наших суден. Це комплексна робота, яку проводимо не лише шляхом заведення нових катерів. Нам важко у згаданому аспекті тягатися з Росією. Тому посилюємо і ППО України, зокрема через вищу щільність відповідних засобів. Нові українські ракети, розробка й випробування яких перебувають на завершальному етапі, дадуть можливість значно поліпшити потенціал оборони нашої території й узбережжя. Ми повинні правильно розташувати ці ракети й використовувати тільки для захисту своєї країни.

 

ВІЙСЬКО ПОВЕРТАЄ ІМІДЖ СОЦІАЛЬНОГО «ЛІФТА»

 

— Пане міністре, у контексті кадрового питання хочу поцікавитися, чи задоволені ви тим, як відбувається розбудова сержантського корпусу і взагалі виховання у війську лідерів?


— Звісно, я не зовсім задоволений темпами створення сержантського корпусу. Причин, чому він не витримує ті темпи розбудови, які хотілось би, багато. Передусім це відсутність належного фінансового ресурсу та кадрового потенціалу тих, хто це робитиме, і взагалі кадрової роботи. Для того, щоб сформувати якісний сержантський корпус, недостатньо мати лише високе грошове утримання чи надати пристойний соціальний пакет, приміром, розв’язавши квартирне питання. Потрібно також підібрати людей, здатних приймати рішення, відповідати за них, швидко реагувати на загрози. Тобто серйозна мотивація повинна «сплавитися» воєдино з реальними лідерськими якостями. Це проблема, до речі, не тільки підготовки сержантського складу, а й офіцерського. Навіть під час вступу в наші вищі навчальні заклади практично немає можливості відразу визначати схильність абітурієнтів до лідерства. Так, необхідні якості формують у процесі навчання, але ж ефективніше в тому сенсі працювати зі здібною до цієї роботи молоддю. Ми не говоримо, що до нас приходять погані люди, просто декому бути лідером дуже важко.


От старший прапорщик Олександр Косинський (начальник управління по роботі із сержантським складом Генштабу ЗСУ. — Авт.) точно має лідерські якості. І таких має бути значно більше, ніж є зараз. Але тут багато залежить і від офіцерського корпусу. Офіцер має зрозуміти: сержант — його найближчий помічник, колега, партнер, а не просто підлеглий, якому можна лише наказувати. Сержант — авторитет, який знає теоретичні засади своєї справи й володіє чималим практичним досвідом та найвищим рівнем особистої підготовки. Це взірець — не менше. Загалом готувати сержантів і старшин допомагають міжнародні партнери. Працюємо над мотиваційним «кейсом», аби на сержантські посади йшли найкращі, й щоб їхня місія стала почесною.


— Коли військовим суттєво підвищили грошове утримання, в суспільстві, на додачу до патріотичної хвилі, почало відроджуватися призабуте сприйняття військової людини як представника середнього класу. Армія знову повертає собі імідж соціального ліфта?


— Так, усе правильно. Але варто не забувати, що не тільки в українському війську, а й навіть у найпотужніших, найкраще забезпечених арміях світу грошове забезпечення чи інші подібні блага, якими б значними вони не були, не є визначальним чинником престижності служби. Це важливий, безсумнівно, елемент, але не найголовніший. У державі варто проводити комплекс заходів, щоб професія військового була почесною, конкурентною і престижною на ринку праці. І на вже згаданий нами чинник нашаровується аспект об’єктивної подачі інформації про армію, фінансовий ресурс, який держава надає для Збройних Сил, соціальні можливості чи переваги людей, які йдуть на службу. Важливою і сучасною є можливість наших військових працювати над собою, вдосконалюватися не лише з основної спеціальності. Недавно я дав завдання начальнику Генерального штабу щодо людей, які на лінії зіткнення виконують таку важливу функцію, як готування їжі. Більшість із них не мають належної фахової підготовки — цей функціонал їм довіряють самі побратими. І коли ці люди виходять з передової в місця відновлення, з’являється шанс закріпити успішні польові навички, запропонувавши їм поїхати на навчання й здобути відповідні професійні сертифікати фахових кухарів. Тобто армія — це розвиток.


— Уже відомо, що наступного року мінімальне грошове утримання в ЗСУ зросте до 10 тис. грн, а загалом рівень зарплат піднімуть на третину. Що для сектору оборони дає держбюджет-2019, які пріоритети?


— На все грошей нам точно не вистачає, але цей бюджет на понад 20 млрд грн, більший за той ресурс, який надали на 2018 рік. Ми постійно вибираємо першочергові пріоритети, яких із часом стає більше, бо з’являються нові виклики. Приміром, спливає термін використання техніки, змінюється ситуація із запасами, зокрема боєприпасів, якими треба забезпечувати не лише поточні бойові дії, а й здатність оборонятися у разі ускладнення обстановки. Необхідно поліпшувати соціальний пакет військових, триває дорожчання комунальних послуг, що теж вимагає додаткового ресурсу, як і гостра потреба створення умов та інфраструктури для військових частин. Триває системна робота, але наш фінансовий ресурс досі недостатній. Наш мінімальний запит (3% від ВВП відповідно до закону України «Про національну безпеку». — Авт.) становив 112 млрд грн на рік, отримали ж із певними дискусіями дещо менший і недостатній для повного задоволення наших потреб бюджет. Отже, визначено такі основні пріоритети фінансування на 2019 рік:


перший — збільшення не менше як на 30% розмірів грошового забезпечення військовослужбовців;
другий — розвиток, закупівля, модернізація і ремонт озброєння та військової техніки;
третій — матеріально-технічне забезпечення військ, передусім у районі проведення операції Об’єднаних сил.


Є визначальні реалії, які формують той коридор можливостей, в якому ми рухаємося до поставленої мети: наш військовослужбовець має досягти не лише рівня підготовки й навченості, забезпеченості сучасним озброєнням і технікою, що відповідає стандартам НАТО, він повинен мати не гірший, ніж в Альянсі пакет мотивації до сумлінної служби. І треба, щоб цей пакет вигідно вирізнявся на нашому ринку праці.

 

«НАШІ ПІДПРИЄМСТВА І НАВІТЬ БАГАТО УКРАЇНЦІВ НЕ БУЛИ ГОТОВі ДО ЧЕСНИХ ВЗАЄМИН З АРМІЄЮ»

 

— А що буде з військовою освітою, яких змін тут чекати?


— Військову освіту треба однозначно реформувати. Ми почнемо з наступного року активну фазу цього процесу. Це зміни підходів до підготовки військовослужбовців і відбору тих, хто їх навчає. Так ми досягнемо своєї мети. Досі існувала норма, що викладачі у вишах, готуючи командира взводу чи викладаючи дисципліну «взвод у наступі», обов’язково мали бути кандидатом наук, доцентом чи професором. Педагоги просто відірвалися від реальної ситуації у військах. Ці стандарти недобре вплинули на професійну якість випускників. Майбутній лейтенант учиться 4–5 років. Але навчальна програма на 70% наповнена загальними дисциплінами, а решта — те, що треба для військового функціоналу. Тому і рівень підготовки таких офіцерів не надто високий. Оскільки я 12 років керував академією, в мене є чітке поняття, що необхідно змінити. Ви це все побачите з нового року. Перші результати, звісно, прийдуть не так швидко, бо система освіти перевантажена застарілою нормативно-правовою базою, яку треба осучаснити. У цій роботі нам допоможуть експерти з країн – членів НАТО.


— Зараз надзвичайно важливо розбудовувати гуртожитки, казарми, нові військові частини, полігонну інфраструктуру, арсенали та сховища тощо. Проте ми бачимо, що не всі об’єкти здають як слід у сенсі якості й не завше вчасно. Наскільки ця проблема серйозна?


— Відверто кажучи, це величезна проблема… Коли ми почали реформувати армію, то зіткнулися з певними етапами, що поступово викривали масштабність цього виклику, який стосується не лише формальної відбудови. На першому етапі він стосувався форменого одягу. Коли нам намагалися упхнути замість однієї тканини іншу, дурили на розмірах та комплектації, інколи це проскакує і зараз. Наші підприємства і навіть багато українців не були готові до чесних взаємин з армією.


— Чому?


— Бо була вже усталена зацікавленість в існуванні в армії людей, котрі звикли брати гроші, проте не виконувати свої функціональні обов’язки. А підприємства постачали все, що завгодно, тільки не те, що треба, бо звикли до того, що військовим можна спихнути будь-що. Звісно, тепер ця проблема більш-менш вирівняна. Не меншим викликом стала і потреба осучаснення принципів організації харчування військовослужбовців. Це справді важке завдання, бо тільки в цьому році вдалося вийти на показник, що 50 наших частин і підрозділів перевели на нову систему харчування відповідно до каталогу. Тобто саме 2018-го докорінно переламали ситуацію. Чому так? А тому, що сумнозвісні консорціуми, створені керівниками минулої генерації, звикли до зовсім інших порядків, стандартів і відповідальності. От візьміть навчальний центр «Десна». Там ми теж перейшли на нову систему харчування. І почали наймати на роботу людей, які раніше працювали у цій сфері. От вони приходять до начпрода й запитують: «А кому нести?» Він не докумекав і перепитує: «А що нести?» Дівчата-кухарі здивовано говорять: «Продукти, звісно ж. Коли ми були в консорціумі, існувала норма, скільки ти можеш винести з собою продуктів. Зарплати ж маленькі. Треба було тільки ділитися». І цю ситуацію ми ламаємо скрізь.
Щось подібне у нас виникало і з будівництвом. От одна з будівельних компаній узяла підряд на кілька наших об’єктів. Ми відповідно надали їм передоплату. І що вони перше зробили, як гадаєте? Не вгадаєте, певно… Так от, керівник цієї фірми відразу придбав Mercedes класу GL (кросовер люксової серії, вартість нового — біля 2 млн грн. — Авт.), але будівництво практично зупинив, бо сказав, що у компанії немає коштів! Поки підприємства не зрозуміють, не пройдуть оті кола пекла, що з нами потрібно працювати по-чесному, нічого доброго не доводиться чекати… І нехай затямлять — якщо снаряд не літає, ми його не купимо, якщо немає на майданчику тієї стіни, яку повинен вимурувати будівельник відповідно до проекту й термінів, ми скасуємо угоди з такими компаніями. Досить! Час відмовлятися від старорежимної звички заробляти «живі» гроші на держзамовленнях загалом і на армії зокрема. Пора зрозуміти: це стає банально невигідно. Той, хто це зрозумів, уже добудовує розпочаті навесні гуртожитки або чесно заробляє на інших контрактах з армією!


— Продовжуючи тему, запитаю про нагальність перегляду чинних принципів держзакупівель, які поширюються на Міноборони. Чи не час їх переглянути?


— Безсумнівно, змінювати цю систему потрібно. Ми вже підготували свої відомчі пропозиції до президентського законопроекту з огляду на нашу практику. Технологія й підходи, які діють на майданчику ProZorro, потребують серйозного вдосконалення. Так, принцип перемоги пропозиції з найменшою ціною нерідко призводить до того, що доводиться укладати угоди з компаніями, які спочатку займаються демпінгом, а потім не можуть виконати взяті зобов’язання. Наочний приклад. В Одесі, де багато безквартирних військових моряків, досі не можемо здати 80-квартирний будинок у центрі міста, бо забудовник не виконав як слід умови контракту. Залишилося виконати десь 10% робіт, але вони просто втекли. А ми не можемо анулювати договір, бо досі не знайшли директора, який зник у квітні. А зараз уже грудень. Питання вийшло в судову площину — а там справи вирішуються не так швидко, як того потребують родини наших офіцерів і контрактників. І подібних схематично проблем іще чимало.

 

НА ЧАСІ — МЕНТАЛЬНА ПЕРЕБУДОВА

 

— Поговоримо про ментальну перебудову українських військових. Наше з вами покоління зростало в реаліях радянської школи, інституту й армії. Чи можлива така перебудова для людей середнього та старшого віку, які зараз служать у війську?


— Переконаний, що можлива. Принаймні я себе не вважаю у цьому сенсі втраченим. І таких дуже багато. Ми, що народилися в Радянському Союзі, маємо стати містком між різними генераціями українців. Наші діти повинні жити вже в якісно зовсім іншому суспільстві, й наше завдання зробити для цього все можливе. І вік тут не має суттєвого значення. Адже відомо, що є люди, які умовно вже народжуються старими — духовно немічними, кволими, безініціативними. А є біологічні старці, які довіку лишаються прихильниками прогресу, практикуючи повноцінне життя і здатність думати сучасно. Якщо чесно, зі старшим поколінням треба працювати — тоді ви побачите, що надія є. Це доводить і український досвід після 2014 року. Якщо порівняти менталітет наших військових тоді й зараз, є разюча різниця. Знаю багатьох керівників, генералів, щодо яких я думав, що точно не зможу з ними працювати, настільки їхні стиль, думки, рішення входили у дисонанс із реаліями. Але з часом люди здатні робити висновки і працювати над собою. Звісно, не всі. Розумію, що тут нас критикують і навіть «б’ють». Проте отак гуртом усіх і відразу не можна відправити на пенсію, тому що це неможливо, і так ми швидше втратимо армію. Зараз ми сформували або доформовуємо певний професійний масив військових людей, перевірених у серйозних випробуваннях і діях. Ці люди перебували у складних умовах, вони вижили під обстрілами, навчилися воювати і керувати в екстремальних ситуаціях. Тепер ми починаємо найкращих і найпідготовленіших піднімати на належні управлінські щаблі. Але справді багато наших армійських традицій потрібно змінювати…


Спілкувався Геннадій КАРПЮК

 

Джерело

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues