171205 NERVUZГлава вітчизняного оборонного відомства поінформував іноземних стратегічних радників високого рівня про плани незабаром створити у відомстві підрозділ на чолі з керівником, який опікуватиметься діяльністю щодо проведення реформування оборонного відомства. «Нам потрібно якнайдієвіше використовувати допомогу наших закордонних партнерів та Альянсу.

 

Тож ми врахуємо досвід, який є у вас і надамо свої пропозиції Альянсу для подальших рекомендацій щодо реформування українського війська. Ми маємо чітко усвідомити та визначитися з метою і ціллю, яку армію ми маємо побудувати і якою вона буде в найближчому майбутньому. Ви нам активно в цьому допомагаєте. Ми спільно працюємо над цим», — з такою промовою міністр оборони України Степан Полторак виступив у понеділок.

 

З одного боку, захисники військових кажуть, що ця заява вимушена та спрямована налагодити ще більшу інтеграцію західних радників у вітчизняне оборонне реформування. В тому числі, з чітко визначеною відповідальною особою Міноборони, яка братиме на себе «перетравлення» усіх рекомендацій та зведення їх воєдино. З другого, заява більш ніж гнучка та заплутана. Вона начебто свідчить про максимальну готовність військового відомства поглинати усі західні пропозиції. Однак фраза «ми маємо чітко усвідомити та визначитися з метою та ціллю» — після «успішного року реформ», досить схвальних (якщо не сказати, хвалебних) промов державних, зокрема й експертних інституцій, — м’яко кажучи, здивувала. Або міністр обмовився за Фройдом, або вирішив визнати, що з оборонним реформуванням не усе добре, або щось третє.     

 

Нагадаємо, в МОУ існує Департамент воєнної політики, стратегічного планування та міжнародного співробітництва, є ухвалений у червні 2016 року Стратегічний оборонний бюлетень (СОБ) із переліком завдань із Матрицею досягнення стратегічних цілей (створено за безпосередньої участі радників). Контроль за виконанням Указу про введення в дію СОБ покладено на секретаря Ради національної безпеки й оборони України. До цього цілком слушно можна додати, що згідно з означеною Матрицею досягнення стратегічних цілей аж до кінця 2018 року (тобто, фактично до початку президентської виборчої кампанії!) в Україні можуть бути військові (а не цивільні політики) міністр оборони, його заступники, держсекретар відомства та керівники структурних підрозділів апарату Міноборони. А постать самого міністра Полторака влаштовує дуже багатьох, навіть за умов натягнутих відносин із начальником Генерального штабу. Отже, в Україні є майже усі умови для проведення оборонного реформування.

 

Однак, незважаючи на те що СОБ визнає дефініцію «оборонне реформування» як «докорінні перетворення складових сил оборони, спрямовані на забезпечення їх готовності до відбиття збройної агресії проти України та набуття необхідних спроможностей відповідно до принципів і стандартів, прийнятих у державах-членах НАТО і ЄС», ми досі маємо чимало нерозв’язаних вузлів. До того ж значна кількість глухих кутів пов’язана зовсім не з дефіцитом ресурсів чи нерозумінням радниками суто української ситуації. Можна взяти лише кілька ознак, щоб довести: ера паліативів в Україні триває. Принаймні в сфері будівництва оборони.

 

Наприклад, роздута чисельність ЗСУ з некомплектом низки бригад створила прецедент, коли на утримання армії йде понад 80%. Цікаво, що з одного боку, мало місце «перекидання збройних» коштів на все те саме утримання ЗСУ, а наприкінці поточного року з’явилися очікування на фінансові ресурси, які можуть виявитися не витраченими на раніше заплановані цілі в межах державного оборонного замовлення (ДОЗ). Переозброєння має місце лише на тактичному рівні — фактично можна казати про наявність лише двох потужних проектів (ракетних). Та й то, у війська надходять одиниці замість сотень зразків нового озброєння. Очевидні речі керівники не встигають коригувати. Наприклад, відомо про катастрофічну ситуацію з тренажерними комплексами в Повітряних силах ЗСУ, але включити їх у закупівлю виявляється занадто складно. Або інше рішення — виділення військовому відомству 1,4 млрд грн на створення боєприпасного виробництва відбувається, незважаючи на те що за підготовку виробництв відповідає Мінекономрозвитку. Військові планують із завданням впоратися, але визнають, що це — на тлі певного ігнорування наявного потенціалу інших підприємств.

 

Щойно було подолано ступор у проекті забезпечення ЗСУ засобами зв’язку, як фактично з’явився новий — у сфері інформатизації та забезпечення військ сучасними АСУ. Неготовність держави створити дієву систему для втілення нових технологій і розвитку підприємств ОПК обумовлює ситуацію, коли майже не існує дослідно-конструкторських робіт (ДКР) на перспективу (загалом можна констатувати, що Міноборони фактично відмовилося від фінансування ДКР). А потенціал самих підприємств, які готові вкладати в нові розробки та розширення виробництв, зводиться нанівець існуючою політикою військового відомства до ціноутворення. Навіть після прийняття урядом рішення забезпечити можливість розвитку оборонних підприємств країни (і державних, і приватних) шляхом включення прибутку 5% на закуплені іноземні комплектуючі та 30% на проведення робіт міністром Полтораком було підписано «Методичні рекомендації», які знизили ці норми до відповідно 1% та 20%. Але, якщо підрахувати реальний шлях від авансування робіт у межах ДОЗ до остаточних розрахунків, підприємства виявляються нездатними до такої співпраці — собі на збиток. З’явилися приклади відмови від виробництв (зокрема, в згаданій сфері виробництва АСУ для Повітряних сил ЗСУ), а деякі підприємства просто виносять виробництва в іноземні країни — в Литву, Судан, навіть ПАР. Державні тягнуть собі лямку на мінімумі, забувши про ініціативи. Це в той час, коли наукова й технологічна база, за визначенням фахівців, дає можливість започатковувати серйозні проекти, такі як створення національного ЗРК середньої дальності або ударного безпілотного авіаційного комплексу.

 

Дуже неприваблива ситуація й у сфері парламентського та демократичного цивільного контролю над сектором безпеки й оборони. Парламентський комітет намагається йти шляхом обмеженого втручання — коли з’являється «конфлікт інтересів», для переважної більшості недержавних інституцій життя силових структур унаслідок грифу таємності залишається в темряві.

 

Навіть закони, які могли б допомогти армії, перебувають у стані довготривалого розгляду. Класичний приклад — проект Закону про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки. Цього тижня відбувається чергова узгоджувальна нарада на засіданні в першого віце-прем’єр-міністра Степана Кубіва — через те, що в уряді не спромоглися включити низку зауважень та пропозицій.  

 

До речі, усе згадане — лише верхівка айсберга. Хоча, попри усі наявні перепони, національне військо все ж таки розвивається. Як кажуть, не завдяки, а всупереч. І, здається, у сфері оборонної реформи усе всіх (окрім хіба що тих, хто безпосередньо на війні) влаштовує.

 

Тож після співставлення планів та реалій кожен сам може зробити висновок щодо справжніх причин чергового реверансу військового міністра. Тим паче що створювати нові підрозділи не вперше.

 

Валентин БАДРАК,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 Джерело

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues