10 mainКим бачать Україну в США: потенційним союзником, державою-партнером чи бідним родичем?

 

Спекуляції на тему поставок в Україну американської або НАТОвської летальної зброї, активність обговорення цього питання друзями та недругами нашої країни практично не залишають байдужих. Зокрема, така зброя нам була дуже потрібна ще в 2014 році під Іловайськом і в 2015-му – під Дебальцевим. Вона нам, як і раніше, потрібна сьогодні для спроможності ефективно відбити ймовірну спробу повномасштабного путінського «бліцкригу» в Україні. Для цього на всій протяжності нашого кордону, а також на окупованих територіях Донбасу і Криму агресор тримає потужні ударні угруповання бронетанкових і механізованих частин.

 

Перш за все, нам потрібне оборонне протитанкове озброєння, яке дозволить нейтралізувати кількісну перевагу нових зразків російської військової техніки та озброєння, а також засоби ППО. І нам на третьому році війни почали обіцяти цю зброю. Щоправда, із застереженнями і не одразу. Адже обіцяти – не означає зробити!

 

Важко позбутися думки, що насправді наші західні партнери і союзники всерйоз мають намір надати Україні летальну зброю. І що обіцянки на цей рахунок – не частина політичної гри більш високого рівня, а не просто спосіб тиску на агресора. Адже якби Захід взагалі і США зокрема, всерйоз готувалися передати нам таке озброєння, це питання підлягало б розгляду на рівні військових відомств. Як мінімум слід організувати попередню підготовку та навчання особового складу користування незнайомими системами озброєння західного виробництва, відпрацювати тактичні прийоми його застосування в бойових умовах. А ще – встигнути доставити зброю на територію України, подолавши безліч бюрократичних бар'єрів американського законодавства. Адже в разі початку потенційної відкритої збройної агресії РФ часу на все це вже не буде, навіть якщо американці і зважаться на передачу.

 

Хоч би як там було, а повзуча війна на Донбасі триває і майже щодня Україна змушена розплачуватися за відсутність сучасних озброєнь на передовій життям та здоров'ям своїх воїнів – противник і бачить, і стріляє далі, маючи більш сучасні засоби розвідки та ураження. А обіцяна американцями летальна зброя поки що і не планується до постачання.

 

І не тому, що Конгрес «за», а президент Обама – «проти» або в НАТО немає консенсусу. За великим рахунком, Захід не буде домовлятися з агресором за спиною України і за її рахунок, як нас лякають деякі політики. Агресивні дії Росії в Молдові, Грузії, Україні та Сирії вже привели кремлівський режим до ізоляції і зробили токсичним. Хоча з ростом євроскептичних настроїв всередині ЄС такі спроби виключати не можна. Тоді чому не дають зброю?

 

9 02

 

Поставки летальної зброї в Україну – політичний торг чи інструмент стримування агресора?

 

І США, і НАТО тверезо оцінюють роль і можливості України в забезпеченні безпеки Європи перед загрозою навали московської орди. Це наочно показали підсумки Варшавського саміту НАТО, який прийняв безпрецедентний пакет рішень на підтримку України. З точки зору нашої безпеки, важливим є розуміння країнами – членами НАТО тієї обставини, що інвестиції в сильну Україну стануть внеском Альянсу у власну безпеку. І додаткова політична вартість, отримана в результаті, буде унікальною і незамінною.

 

До недавнього часу все виглядало так, немов у відповідь на обіцянки Києва провести реформи американці обіцяли надати йому летальну зброю. Тим часом реформи відбуваються туго, іноді навіть складно сказати, чи відбуваються взагалі або тільки талановито імітуються. В результаті – одна з найбільших європейських країн, що вже третій рік поспіль веде війну з агресором, не поспішає реформувати оборонний сектор, не кажучи вже про боротьбу з корупцією. Відповідно, як на базарі: немає реформ – немає і обіцяної зброї.

 

Але у складних проблем немає простого рішення. Тому і американці діють так, як вважають за можливе, що не завжди збігається з тим, як хочеться нам. І не обов'язково на першому місці будуть поставки жертві агресії летальної зброї. До речі, поставки нелетальної зброї відбуваються без проблем. І справа не тільки в президенті Обамі, який наостанок захотів здобути славу такого собі миротворця, не бажаючи вплутуватися в конфлікти, що можуть призвести до виникнення великої війни.

 

Спробуємо розібратися, що ж відбувається насправді. Перш за все, ким бачать Україну в США: потенційним союзником, державою-партнером чи бідним родичем? Поки що ми не вписуємося цілком у жодну з категорій, але цілком можемо претендувати на всі три. Так, там цінують важливість України для протистояння агресору, розуміють, що це велика і важлива проблема для нас, але для США як світової держави – це тільки одна з багатьох важливих проблем!

 

8 03

 

Петро Порошенко та Барак Обама

 

У США ще є зобов'язання перед союзниками, непрості відносини з Китаєм, що відкрито претендує на низку спірних із сусідами острівних територій, а також з одержимою гонкою ядерних озброєнь КНДР, керівництво якої відкрито заявило про своє «право» завдати ракетно-ядерного удару по території Америки. А ще у американців інтереси на Близькому Сході (в Іраку, Сирії, війна проти ІДІЛ), в Афганістані і, нарешті, в Арктиці, з огляду на відкриття там великих покладів вуглеводневої сировини. І майже всюди стріляють. І розраховують на військове втручання Америки.

 

Але річ якраз у тім, що з військової точки зору США не в змозі брати участь одночасно навіть у двох масштабних військових кампаніях у різних кінцях планети, на це не вистачить ресурсів. Тому Вашингтон намагається вирішувати питання по можливості за рахунок союзників, мінімізуючи або уникаючи безпосередньої участі в поточних конфліктах.

 

Тому основний акцент робиться на невійськових засобах впливу на Росію. Одним з них є активне витіснення з Європи російського «Газпрому», російський газ заміщується поставками більш дешевого сланцевого газу через океан. Виходу у РФ немає: або будувати нові газопроводи до нових ринків збуту (в т.ч. в обхід України), на що вже немає коштів, або знижувати ціни і змінювати політику. Тим часом у США немає такої прив'язки до газопроводів, їхні танкери доставляють скраплений газ до спеціальних LNG-терміналів.

 

А з падінням доходів «Газпрому», цього «гаманця Путіна», відповідно скорочуються і можливості РФ воювати в Україні. Та й не тільки там. До того ж воює вона на Донбасі, переважно використовуючи тактику «сіль на рани» – систематичними провокаційними обстрілами українських позицій і населених пунктів в поєднанні з озвучуванням в Мінську чергових, абсолютно неприйнятних, на рівні шантажу побажань Кремля на свою користь. З обіцянкою відповідно зменшити або загрозою посилити обстріли. Загалом, високодуховна цитадель «русского міра», як вона є.

 

7 10

 

Обстріли на Донбасі тривають, незаважаючи на «режим тиші»

 

На цьому тлі США не могли не пообіцяти Україні летальну зброю. А заодно і не особливо поспішати з її постачанням, скажімо, з огляду на відсутність ознак підготовки широкомасштабного наступу РФ в Україні. А ще через небажання загострювати відносини з Кремлем до Варшавського саміту НАТО і здійснення низки інших заходів з протидії агресії РФ, про які воліли поки що не говорити. При всьому при тому питання про постачання зброї Україні активно обговорюється, адже Кремль побоюється якраз військового посилення України і намагається цього не допустити. І буде більш поступливим на переговорах з американцями, що й потрібно Вашингтону.

 

Судячи з поведінки Путіна на зустрічах з лідерами країн G20 на останньому саміті в Пекіні, на цьому рівні його особливо ніхто не боїться і не збирається з ним про щось домовлятися. Понад те, Росію там швидко повернули в рамки «нормандського формату», звідки Кремль збирався було вийти під шумок їм же організованої в Криму провокації з «українськими диверсантами». Не випадково ж Путін особисто озвучив ЗМІ свою готовність до переговорів із Порошенком в «нормандському форматі»...

 

Але найголовніше – 21 вересня 2016 р. палата представників Конгресу США одностайно схвалила законопроект H.R. 5094 «Про підтримку стабільності і демократії в Україні». У разі законодавчого закріплення підтримки України це матиме стратегічні наслідки для всього пострадянського простору і загалом для всього «післяпутінського» світоустрою. Не випадково реакція на прийнятий законопроект стала передбачувано неоднозначною. Якщо проукраїнські сили сприйняли його в цілому позитивно, оцінюючи переваги, що відкриваються в разі остаточного ухвалення закону, то російські тролі, відпрацьовуючи задану Кремлем лінію поведінки, традиційно намагаються довести зворотне, звинувативши Білий Дім у втручанні у внутрішні справи України і агресії. Але на те вони й тролі: Баба Яга – завжди проти...

 

Важливо, що документ містить положення про заборону визнання Сполученими Штатами анексії Криму та про надання допомоги Україні у вигляді поставок летальної зброї. Але якщо оцінювати документ ширше, йдеться не тільки і не стільки про можливі поставки летальної зброї. Переважно йдеться про застосування для вирішення завдання «м'якої сили» (soft power), перераховані цілі, зміст та правові механізми допомоги з тим, щоб Україна могла розраховувати не лише на завершення поточного конфлікту з РФ, а й виключити виникнення подібних конфліктів у цій частини світу на майбутнє.

 

Основним змістом законопроекту є бажання американських законодавців затвердити на рівні федерального закону різні підзаконні акти (Executive Orders), прийняті в США у відповідь на агресію РФ проти України і визначали санкції проти РФ і заходи на підтримку України. У разі спроб РФ обійти чинні санкції їх може бути посилено. Ослаблення чинних санкцій можливе лише з прив'язкою до відновлення Україною контролю над кордоном з РФ і повернення анексованого Криму. Свого часу подібну тактику, відому як Доктрина Стимсона, було успішно застосовано США в частині невизнання анексії в 1939 р. колишнім СРСР у змові з нацистською Німеччиною трьох прибалтійських республік. Як відомо, невоєнні методи себе виправдали – СРСР, що вплутався в непосильну для себе гонку озброєнь, надірвався економічно і зазнав поразки. Але курка – не птах, а Росія – аж ніяк не СРСР. Можна собі тільки уявити наслідки дії нового закону для країни панування криміналітету, яка нав'язливо помішана на власній «величі» і що вперто йде згубним шляхом слідом СРСР, котрий уже канув у Лету...

 

6 09

 

Володимир Путін марить величчю Росії

 

Особливе значення має прописане в документі положення про обов'язкове застосування статей закону про контроль над експортом озброєнь (Arms Export Control Act), що передбачає механізми впливу на країни – члени НАТО з метою недопущення передачі ними РФ (доки вона «силою окупує території України») оборонних виробів і послуг, що містять технологи та/або компоненти американського походження.

 

Американські законодавці також мають намір розширити сферу дій так званого Закону Магнітського на всі території, які РФ окупує або контролює (Абхазія, Крим, Південна Осетія та Придністров'я), де фізично присутні російські військові, а також ті територій, які контролюються невійськовими засобами.

 

Що особливо важливо, законопроект передбачає взаємодію на урядовому рівні США та України щодо створення міжнародного консорціуму з управління приватними інвестиціями в Україну. Мається на увазі мінімізація і об'єднання політичних ризиків для потенційних приватних інвесторів. Це можна розглядати як різновид або особливу форму міжнародної страховки ризиків потенційних інвесторів (під гарантії США) для забезпечення приходу в Україну інвестиційних капіталів потужних міжнародних корпорацій, а це означає – сприяння економічному відродженню України.

 

У контексті ширшого впливу на простір навколо України законопроект H.R. 5094 пропонує зобов'язати Держдепартамент США «розробити та впровадити на практиці стратегію реагування на дезінформацію і пропаганду Кремля, спрямовані на російськомовні райони країн, які межують з Росією». Стратегія повинна передбачати розробку заходів у відповідь на російську дезінформацію (за принципом: «спочатку було Слово...») як елементів гібридної війни РФ в Україні, встановлення партнерських відносин з урядами країн-партнерів і приватним бізнесом для забезпечення телерадіокомпаній, які ведуть мовлення на місця компактного проживання російськомовного населення прикордонних з РФ районів, розважальними програмами і новинним контентом. Також стратегія передбачає заходи з оцінки ступеня впливу РФ на політичні партії, фінансові організації, ЗМІ, які намагаються схилити громадську думку в Європі на користь РФ. До слова, всього цього американці можуть повчитися в Україні.

 

Крім України, ці положення стратегії матимуть величезне значення також для інших суміжних з РФ країн, таких, як Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Казахстан та інших, які також є об'єктами російської пропаганди. Понад те, реалізація стратегії має сприяти створенню надійних механізмів протидії російській пропаганді в країнах Європи і самих США, де РФ намагається впливати на підсумки президентських виборів.

 

Головне, з точки зору національної безпеки України, в документі закладається механізм забезпечення послідовності політики США з підтримки нашої країни в її протистоянні з РФ і неможливості її зміни залежно від того, хто стане наступним американським президентом. Оскільки скасувати дію закону в США важче, ніж розпорядження колишнього президента. А що стосується передачі летальної зброї – вона теж передбачена. Але тільки в крайньому випадку.

 

У розвиток теми – коментар директора з розвитку Інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Валерія Рябих:

 

 

Володимир Заблоцький,

інформаційно-консалтингова компанія Defense Express

 

ДЖЕРЕЛО

 

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

Ukrainian Arabic Chinese (Traditional) English French German Italian Portuguese Russian Spanish