190819 VYKLYKY 0Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони: підсумки 2019 року – аналіз Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 

Безпекове середовище, в якому перебувала Україна у поточному році, можна характеризувати як нестабільне, загрозливе, із чіткими ознаками ризиків втрати суверенітету та державності.

 

Переговори у так званому «нормандському» форматі не надали Україні очевидних сподівань на позитивні зміни та стратегічні перспективи розвитку – рівень впливів РФ в усіх вагомих сферах не зменшився, як не змінилося і бажання знищити Україну як суверену держави. У зв’язку з цим наприкінці 2019 року можна впевнено говорити про збереження, та навіть, розвиток ризиків у перші місяці 2020 року. Цьому сприятимуть декілька факторів. Перший пов'язаний із суттєвим послабленням Північноатлантичного альянсу, розширенням кола розбіжностей всередині Західного світу та нездатності сучасного євроатлантичного співтовариства організувати консолідований опір путінській Росії. Другий – внаслідок отриманих Кремлем у 2019 році додаткових можливостей впливів на Західний світ, що можна констатувати після оцінки перемовин у Парижі 9 грудня. Ключові з цих можливостей – здатність у будь-який момент використати «воєнний важіль», тобто, розгорнути війну будь-якого, на власний розсуд обраного масштабу (як додаток до існуючої війни або як нова війна після тимчасової консервації нинішньої).

 

191218 summit mo hpMain

 

Безпосередньо для України ключові загрози року, які, до того ж, набудуть розширених форматів у новому році, можна позначити декількома взаємопов’язаними формулюваннями.

 

Перше – збільшення Кремлем впливу на Україну через поступову «реінтеграцію» окупованих територій. А фактично створення «воріт» для просування та розпилення російської ідеології всередині України, утворення фундаменту для розгортання проросійських політичних сил і впровадження їх у владний простір. До цієї площини загроз відноситься також і ймовірність фактичної федералізації (незважаючи на публічне заперечення цього президентом Зеленським). У зв’язку з означеним вище реалізація плану повернення територій може виявитися найбільшою пасткою для України у 2020 році.

 

Другий рівень (безумовно пов'язаний із першим) – розгортання потужної багаторівневої інформаційної війни нового формату. Її ідея – остаточне та більш активне оформлення та втілення у свідомість усього світу (тобто, через проведення інформаційно-психологічних операцій у різних аудиторіях, включно, західних суспільств, населення РФ та й самої України) наступних тез:

 

1) «В Україні триває громадянська війна».

2) «Захід разом із нацистською Україною веде війну проти Росії».

3) Українські учасники війни є нацистами та небезпечними для суспільства, потенційними або реальними злочинцями.

4) Єдиною формулою «виживання» української державності є об’єднання з Росією.

 

Аналіз російського медійного контенту (передусім, телевізійного) свідчить про суттєве нарощування ЗМІ-зусиль, проведення оперативних інформаційно-психологічних впливів (поки Захід залишається слабким). Антиукраїнська пропаганда досягла чергового піку. Примітною тенденцією стало те, що в РФ через ЗМІ розпочали низку кампаній зі створенням і нав’язуванням суспільної думки про вбивства громадян і сплески злочинності за участю саме воїнів-ветеранів або волонтерів (для цього використовуються усі розслідування, включно вбивства журналіста Павла Шеремета). Новою особливістю стало більше активне залучення і використання у медійному просторі представників українських експертних кіл – або проросійського налаштування, або відверто слабких й непідготовлених.

 

Знаковим епізодом грудня стало те, що сторони під час зустрічі у Парижі домовилися про обмін полоненими та повне припинення вогню до кінця року. Путін підтримує динаміку та ймовірність змін через процес переговорів, але виключно на своїх умовах. Означені оголошення не є поступками Кремля – Путін лише висловлює готовість позбутися заздалегідь підготовленого баласту та закамуфльованою мовою говорить: «Ці перші кроки можна розвинути до успіху, але ви [Україна і Західний світ в цілому] повинні прийняти умови Кремля». Деякі оглядачі також вважають позитивним підсумком перемовин той факт, що президент Зеленський «наважився» заявити очільникам Росії, Німеччини та Франції про так звані «червоні лінії», за які він ніколи не перейде. Однак, насправді усі ці речі були з самого початку відомі як українському суспільству, так і керманичам означених держав. Глава Української держави лише вербально їх довів. У Зеленського тут був визначений, достатньо вузький коридор та занадто мало можливостей для маневру – якщо б він повів себе інакше, це дорівнювало б самознищенню. І сам Президент України це добре усвідомлював. То ж, поки результатами «нормандської зустрічі» можна визначати лише набутий досвід ведення перемовин такого рівню та появу стежки для ймовірного діалогу із Путіним. У будь-якому разі майбутнє окупованих регіонів поки залишається невизначеним, тоді як хазяїн Кремля закріпив своє положення: він не ізольований, з ним рахується увесь сучасний світ, він може рухатися далі обраним курсом руйнації колишнього світового порядку та утворювати пастки як для Києва, так і для інших столиць Західного світу. При цьому найважливіший негатив проявляється у тому, що Росія ані до переговорів, ані під час їх ведення свідомо і зловмисно не припиняла вогню на Сході України.  

 

191218 summit 1

 

Напевно, найбільш об’єктивним було б визначити, що паризькі перемовини завершилися очікуваним патом. Хоча Путін і натякає на готовність заморозити війну, він не поступиться раніше утвореним «досягненням» - позначкою у Мінських угодах про те, що передача Україні контролю за її власним кордоном, виведення російських військ з окупованих територій Донбасу та роззброєння місцевих бойовиків не відбудеться до проведення місцевих виборів. Таким формулюванням Путін залишив за собою «сильну позицію» на переговорах. До того ж, йому вдалося підсилити цю позицію змістовним обговоренням газових угод (того, що цікавило його, але не стосувалося анонсованої тематики переговорів). Водночас, питання захопленого Росією Криму взагалі не існувало під час перемовин.

 

Нарешті найбільшим викликом подальшому переговорному процесу стала відсутність будь-яких зобов’язань з боку Росії – як щодо припинення вогню, так і щодо обміну полоненими. То ж де-факто ніхто, окрім Кремля, не може контролювати ситуацію навколо окупованих територій двох українських областей та ведення самої війни російськими угрупованнями. І реально саме Путін залишається розпорядником ситуації – цим твердженням можна аргументувати, що розмови української влади про успіх у справі припинення війни поки що є передчасними. 

 

Ймовірність компромісів та «воєнний важіль» Кремля

 

Повне припинення вогню може відбутися до кінця поточного року. Однак ситуація може залитися і у стані status quo. Особливу увагу слід звернути на те, що Кремль не припинив обстрілів та вогневих атак після відведення Києвом військ та навіть під час самих перемовин у Парижі. 13 грудня 2019 штаб операції об’єднаних сил заявляв, що Росія систематично ігнорує взяті на себе нещодавно зобов’язання щодо сталого припинення вогню на Донбасі. «Російська Федерація систематично ігнорує взяті на себе зобов’язання щодо сталого припинення вогню відповідно до прийнятого підсумкового комюніке на переговорах лідерів "Нормандської четвірки" у Франції» - позначено у заяві штабу ООС. А 14 грудня загинув ще один український військовослужбовець, двоє інших поранені. Тобто, Москва на практиці демонструє, що не має наміру не тільки йти на поступки, але й забезпечувати виконання вже домовленого. Відверта спекуляція питаннями війни і миру може означати лише бажання Москви отримати такі поступки Києва, які дозволять почати втілення у життя плану докорінного перетворення України на російську васальну територію.

 

Однієї з таких поступок Кремль вже досяг. Зокрема, оглядачі перемовин справедливо зазначають, що перед поїздкою в Париж на зустріч «нормандської четвірки» президент Зеленський неодноразово заявляв, що закон про так званий особливий статус Донбасу, дія якого закінчується 31 грудня 2019-го, пролонгуватися не буде, і що замість нього українська влада підготує новий закон. Важко не погодитися із лідером партії «Голос» Святославом Вакарчуком – про те, що цей закон справді не відповідає конституції України, а його реалізація може суттєво підірвати національний суверенітет.

 

191218 Osobl por samovr don

 

Справді, аналітики небезпідставно нагадують, що у цьому законі прописано не тільки право на мовне самовизначення та забезпечення участь органів місцевого самоврядування у призначенні голів органів прокуратури та судів в окремих районах Донецької і Луганської областей, але й створення загонів народної міліції за рішенням місцевих рад з метою підтримання громадського порядку в окремих районах Донецької і Луганської областей. Та ще й за умов, коли держава надає підтримку соціально-економічного розвитку окремих районів Донецької та Луганської областей. Отже, нав’язаний Росією закон сам по собі є антиукраїнським та автоматично перетворює перебудовані за кремлівською методикою окуповані регіони та дуже важкий тягар для усієї України.

 

«Ще напередодні «нормандського саміту» президент Росії Володимир Путін говорив про те, що Україна має продовжити дію закону про особливий статус, причому на постійній основі. І, схоже, українська сторона пішла на поступки.» - слушно відзначив у газеті «День» (№230-231, 12 грудня) відомий політичний оглядач Іван Капсамун. Додавши, що «буквально за три дні» Верховна Рада конституційною більшістю (320 «за») проголосувала за це рішення. Дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей подовжено до 31 грудня 2020 року (включно).

 

191218 Osobl por samovr don lug

 

Слід відзначити, що забезпечення українською стороною відповідних змін до Конституції та законів України з метою демонстрації виконання зобов’язань під час перемовин у Парижі – дуже небезпечна та вкрай ризиковані. Тим більше, якщо це відбуватиметься в односторонньому режимі, без дзеркальних кроків РФ.

 

Є ще один негативний аспект, на який звернув увагу досвідчений український дипломат, радник п’ятого Президента України Костянтин Єлісєєв. А саме, йдеться про те, що Президент України Володимир Зеленський під час пресконференції за результатами «Нормандського» саміту фактично підтримав тезу Кремля про те, що військові дії проти України ведуть виключно громадяни нашої країни, а Росія начебто просто «має вплив на сепаратистів». «Зеленський скористався російськими штампами і обмежив відповідальність Кремля за ситуацію на Донбасі лише "впливом Росії на сепаратистів". Не сумніваюся, що росіяни будуть використовувати такі обмовки не лише для розмивання санкційної політики і позицій України у судах, але й подальшого нав’язування тези про "внутрішньоукраїнський" конфлікт чи "громадянську війну" в Україні», – справедливо наголосив дипломат. То ж, або йдеться про недосконалу підготовку глави держави його радниками, або ймовірну помилку через психічне напруження самого Зеленського. Поки немає підстав казати про ймовірне мотивоване підігрування, але офіційному Києву справді потрібна більша чіткість формулювань відносно війни, яку Росія веде проти України. Якщо українські політики будуть більш слабкими, ніж громадянські інститути та загалом суспільство, зростатимуть ризики конфронтації та публічних висловлень незадоволення активною частиною суспільства. І, в умовах, переформатування московської стратегії, відповідно, зростатимуть і ризики зовнішнього втручання.  

 

Ризики для України на міжнародній арені

 

Несприятлива атмосфера для України й на міжнародній арені. Передусім, через позицію президента США Дональда Трампа. Незважаючи на те, що закон про державний оборонний бюджет США, прийнятий днями, передбачає солідний рівень підтримки Україні, та підготовку президента Зеленського до візиту в СШП, Трампа Україна цікавила майже виключно крізь призму боротьби із власними конкурентами. Крім того, за президентства Трампа Вашингтон де-факто втратив лідерство в НАТО, та навіть настільки погіршив відносини із Туреччиною, що стало логічним казати про загрозу розколу воєнно-політичного блоку.

 

Ще одним прикрим фактом міжнародного життя стала більш активна проросійська гра французького президента Еммануела Макрона. Не виключено, що тут важливим аспектом є суперництво за європейське лідерство, однак для України така двозначна ситуація стає додатковим викликом у площині міжнародної політики.    

 

Саме у період фактичної деградації Північноатлантичного альянсу (про що йшлося вище) збільшилися перспективи розширення «російського політичного простору» та, ймовірно, повноважень самого Путіна. Через оформлення союзу із Білоруссю та забезпечення й такий спосіб подальшого «царювання» чинного хазяїна Кремля. Фактично оглядачі та експерти почали говорити про ймовірність поглинання чи «аншлюсу» Білорусі, що ситуативно може співпадати із інтересами чинного президента Олександра Лукашенка (або слугувати для нього компромісом у умовах, коли Москва здатна розгорнути в країні відповідну інформаційну кампанію, спрямовану на знищення політичного потенціалу Лукашенка).

 

Щоправда, позитивним моментом став збіг інтересів Вашингтону та Києва на проблему будівництва «Північного потоку-2». Так, «Дзеркало тижня» (№48, 14 грудня) вказало, що «на момент зустрічі [в Парижі, на «нормандському» саміті – В.Б.] Київ уже мав інформацію про те, що Палата представників Конгресу США точно запровадить санкції проти компаній, причетних до будівництва «Північного потоку-2» (зокрема й проти суден, що займаються прокладкою труб на глибині сто футів нижче від рівня моря, і проти їхніх власників). У Росії до останнього не вірили, що американські конгресмени проголосують за це положення в оборонному бюджеті США». Враховуючи потужний «енергетичний тиск», розгорнутий Москвою проти країн Європи та України, такий стан справ здатен негативно вплинути хід реалізації проекту. Хоча навряд чи зможе докорінно змінити ситуацію у цій площині.

 

Загалом, слід враховувати, що висловлений Росією намір готовності продовжувати транзит газу через територію України має на меті «заякорити» політично оновлену Україну. Це відбувається, словами інтерпретатора господаря Кремля Дмитра Пєскова, «навіть в умовах диверсифікації наших шляхів поставок енергоресурсів споживачам Європи». Іншими словами, видається за поступку, хоча містить пастку у вигляді розширення форматів економічних відносин України з Росією. Це врешті решт відповідає ідеології прив’язки України та має особливий сенс на тлі провалу українсько-російських переговорів щодо газу.  

 

До цієї інформації можна додати, що США до кінця року розглянуть нові заходи щодо захисту від агресії РФ. Зокрема, йдеться про законопроект щодо введення санкцій проти Росії через її втручання в демократичні процеси за кордоном, а також з-за її ворожих дій в Сирії і агресії проти України. При цьому нові обмежувальні заходи будуть спрямовані на державний борг Росії, а саме, на банки, які підтримують спроби Кремля «розхитати демократичні інститути в інших країнах», а також російські проекти, що пов'язані із реалізації скрапленого природного газу за кордон, кіберсектором Росії, а також осіб, наближених до президента Путіна. Цей пакет санкцій вже встигли назвати «пекельним».

 

Намічені внутрішні перетворення у сфері безпеки і оборони

 

 З одного боку, для значної кількості українців 2019 рік виявився роком сподівань на початок низки відчутних перетворень в Україні, які торкаються усіх сфер життя суспільства та держави. Однак, незважаючи на динамічність роботи нової влади у сфері трансформації політичної системи, втілення змін відбувається не швидко.

 

Якщо зосередитися на сфері безпеки і оборони, можна згадати низку проблемних та потенційно вибухових «ділянок». Ключовою залишається пастка під назвою «оборонне планування», яка гальмує розвиток оборонного потенціалу держави. Влада поки не може визначитися із напрямками розвитку армії, виявилася нездатною у розв’язанні проблем державного оборонного замовлення, відмовилася від утворення реалістичної системи управління оборонним комплексом та переозброєння. При цьому поточну діяльність Міністерства оборони поки неможливо назвати ефективною.   

 

191218 konst

 

В країні активно готуються зміни законодавчої бази. До позитивних подій можна віднести фахові дискусії щодо майбутніх законів про СБУ і розвідку, створення нового закону про державне оборонне замовлення. Водночас, ці проблеми вирішуються занадто повільно для країни, яка перебуває у стані війни. Не формуються можливості для розвитку нових технологій у оборонній сфері, питання розвитку фундаментальних досліджень та повноцінної підтримки науки просуваються повільно. Це блок чутливих питань, які вкрай необхідно розв’язати швидко, без жорсткої прив’язки до оборонного планування.      

 

При цьому сусідня Росія зберігатиме непримиримість по відношенню до української державності. Остаточна мета Кремля – поглинання України, - буде послідовно втілюватися й надалі. До проміжних цілей відноситься утворення виключних можливостей для просування на політичний Олімп проросійських політиків, в тому числі, шляхом «повернення» Донбасу у кремлівській обгортці. Йдеться не тільки про всіляку політичну підтримку (інформаційну, економічну й інші формати) Віктору Медведчуку чи Юрію Бойку, або їх нинішнім політичним колегам, а й про «створення» низки нових проросійських постатей.

 

Цілком можливо було б представити окремий блок рекомендацій та порад владі на 2020 рік. Однак переважна більшість позицій ЦДАКР доводилася окремо та через публічні ділянки. Залишається хіба що нагадати, що у команди Зеленського набагато менше часу – для його політичного майбутнього 2020 рік буде визначальним. То ж особливої ваги набудуть темпи трансформації, реалізація реальних кроків у розвитку оборонного потенціалу, розвитку ЗСУ нового, сучасного типу. На жаль, вже на кінець поточного року стало зрозуміло, що має місце низка кадрових помилок, а на рівні лютого – березня, сам президент Зеленський, скоріш за все, буде вимушений вдатися до серйозної кадрової чистки, не виключено, навіть зміни більшої частини уряду.  

 

То ж, «домашня робота» для нинішньої влади залишається не менш складним питанням, ніж організація протистояння ворожій Росії.

 

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 

Публікації та новини по темі:

 

РОЗПОЧАВШИ ВІЙНУ З УКРАЇНОЮ, ПУТІН ЗАВДАВ УДАРУ ПО САМІЙ РОСІЇ

 

ПРИСТАЙКО НАЗВАВ ДАТУ ОГОЛОШЕННЯ ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ

 

ЗАКОН УПОВІЛЬНЕНОЇ (ВИБУХОВОЇ?) ДІЇ

 

НАВІЩО В РФ ВИДУМУЮТЬ НОВІ ФЕЙКИ ВІД ІМЕНІ Т.З. ЛНР

 

ВІДЛУННЯ ПЕРЕМОГ, АБО ПРО ПОМИЛКИ SIPRI В ОЦІНКАХ ЗБРОЙОВОГО ЕКСПОРТУ УКРАЇНИ

 

КОМАНДУВАЧ ОС ПРЕДСТАВИВ ДЕЛЕГАЦІЇ США ДОКАЗИ АГРЕСІЇ РФ НА ДОНБАСІ

 

ОЛЕКСАНДР СИРСЬКИЙ: АРМІЯ ПОВИННА БУТИ ЗАВЖДИ ГОТОВА ДО ПЕРЕМОГИ!

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues