190819 VYKLYKY 0Ключові виклики і ризики у сфері безпеки і оборони у першій половині листопада 2019 року – аналіз Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 

Зростання суперечностей навколо вирішення долі Донбасу та ризикований для України шлях формування у цьому регіоні повністю контрольованої Кремлем зони «замороженого конфлікту» (на кшталт Придністров’я чи Південної Осетії). Явне та очевидне зволікання із підготовкою оборони та акцент на мирні плани й політично-дипломатичний шлях виходу із нав’язаної Кремлем російсько-української війни. Визнання негативних політичних впливів на сприйняття українських реалій адміністрацією американського президента Трампа. Загострення протиріч всередині НАТО та суттєве зменшення бажання «відстоювати» Україну з боку лідерів Німеччини та Франції. Як наслідок – безперспективність перемовин у так званому «нормандському форматі», на які сподівається чинна українська влада. Нарешті, зростання конкуренції в середині владної команди президента Зеленського та фактичне оформлення опозиції з боку «Батьківщини» Юлії Тимошенко та «Голосу» Станіслава Вакарчука. І відчутне падіння рейтингу до чинної влади та й початок падіння рівню довіри до самого президента Зеленського.

 

191120 opoziziya

 

Це ключові виклики сьогодення. Сучасні ризики для України у політичній площині ніяк не перекреслюють небезпеку великої війни з Росією, лише роблять її недоцільною для Кремля – внаслідок відкритих можливостей приборкати Україну більш простим та безкровним шляхом.  

 

Почати варто з першого та головного. Ймовірність легітимації російських угруповань на Донбасі «ДНР-ЛНР» суттєво зросла – через незрозуміло довірливу позицію президентської команди (щоб не сказати - наївну). Для багатьох фахівців є цілком очевидним, що продовження реалізації «Мінських домовленостей» та проведення виборів без будь-яких компромісів і зобов’язань РФ стає фактичним зашморгом для Києва. Тим більше, що так звані «Мінські угоди» не є міждержавним документом. Ключовим моментом кремлівської пастки може стати прихід до ситуації, коли Київ фактично визнає, що РФ не є стороною конфлікту. А отже визнає де-факто, що на Донбасі є внутрішній конфлікт, а не російська війна.  

 

Тим часом Кремль намагається «розвинути успіх» на українському напрямку. Саме так можна інтерпретувати рішення повернути 18 листопада українські військові катери, які були захоплені російськими прикордонниками у 2018 році під час морського інциденту в Керченській протоці. Крім того, ЗМІ вже повідомили, що на зустрічі в нормандському форматі 9 грудня можуть бути озвучені терміни проведення великого обміну заручників, яких утримують російські спецслужби. Після того, як минулого місяця Путін похвалив президента Зеленського за рішення щодо розведення сил та назвав його «не націоналістом», хазяїн Кремля намагається підготовити сприятливий фундамент для «замирення» на умовах Москви, тобто, із залишеною можливістю повернутися до війни у будь-який момент.

 

Новина по темі: ВОРОНЧЕНКО: ПРИБУТТЯ УКРАЇНСЬКИХ СУДЕН ОЧІКУЄТЬСЯ 20 – 21 ЛИСТОПАДА

 

У внутрішньополітичному житті найбільш важливими подіями стало оформлення опозиційних настроїв політичних сил, які певний час очікували на налагодження конструктивної співпраці із владною командою. Досить показово, що це відбулося одразу у двох парламентських таборах, які до листопада утримувалися у оцінках чинної влади. В інтерв’ю «Українській правді» 13 листопада глава парламентської фракції «Голос» вже відверто критикував главу держави. «В нього дивне, хибне і небезпечне ставлення до парламенту. У нього ставлення до парламенту, як до обслуги», - зазначив Сергій Рахманін, особливо наголосивши на різних поглядах на вирішення проблем із атакуючим Кремлем.

 

«…якщо Україна виконає Мінські угоди і санкції скасують, то Україна отримає неконтрольовану територію, за яку вона має платити з бюджету, з повністю понівеченою економікою, зруйнованою інфраструктурою, нашпигованою мінами, із зубожілим населенням, з жахливою екологічною ситуацією, із зруйнованими мостами, зі знищеними дорогами» - це головне послання «Голосу». Хоча не можна не додати вкрай важливу фразу: «Пункт номер два – воєнні дії, тобто розв'язка конфлікту воєнним шляхом». Це надзвичайно важливий момент, оскільки тут «Голос» виступає апологетом розвитку оборонного потенціалу та акценту на створенні армії принципово іншого формату.

 

Що стосується політичної сили Юлії Тимошенко, то вона використала інший привід. «Наша команда заявляє про перехід партії "Батьківщина" в опозицію до політики знищення України, в опозицію до політики продовження епохи бідності», - сказала Тимошенко 13 листопада. Хоча формальною підставою стало голосування за розпродаж сільськогосподарської землі України (назване Ю.Тимошенко «тією червоною лінією, яку переступили всупереч прагненням українського народу»), існують і більш глибинні причини. Вони пов’язані із усвідомленням, що співпраця із владною командою стає марною та безперспективною справою. А також, розумінням, що для власних перспектив варто відсторонитися.

 

Офіційні мотиви «Голосу», хоч і дещо інші та пов’язані із сприйняттям процесу замирення із Москвою як повзучою капітуляцією, але на підсвідомому рівні – ті ж самі. Висновок двох політичних сил однозначний: з часом рішення влади можуть виявитися токсичними для суспільства. Та намір отримати страховий поліс на такий випадок.

 

Якщо брати оформлення позицій двох політичних сил на точку відліку аналізу, слід зазначити, що команда президента Зеленського обрала у першій половині листопада досить небезпечну траєкторію: як у питаннях війни і миру, так і у питаннях розвитку внутрішньополітичної ситуації. Звісно, мають місце низка кроків щодо реформування країни, видані досить важливі нормативно правові акти (про них нижче), але у ключових поглядах на розвиток (і збереження України як суверенної держави) є значні розбіжності.

 

Донбас: реалії та перспективи

 

Росія не зменшила наміри підготовки до широкомасштабної військової агресії. Серед іншого, Кремль постійно реалізовує намір розширення своїх можливостей, в тому числі, здійсненням воєнних приготувань не тільки на лінії зіткнення, але й у інших районах. Показово, що Росія хотіла розмістити в Білорусі авіабазу – в обмін на продаж необхідних сусідній країні винищувачів (про це стало відомо 14 листопада з виступу держсекретаря Ради безпеки РБ Станіслава Зася в ефірі телеканалу «Білорусь 1»).

 

Що стосується реалій та перспектив Донбасу – найбільш чутливого питання цієї осені, - варто звернути увагу на висловлення директора Інституту 191112 PETRIVSKE 0зовнішньополітичних досліджень, професора Київського національного університету імені Т.Шевченка Григорія Перепелиці (інтерв’ю газеті «День», 13 листопада): «Зеленський сьогодні йде тією самою стежкою, утиканою мінами, якою йшов Петро Порошенко. Останній, коли набив собі шишки, отримавши кілька військових поразок, зрозумів, що краще щось обіцяти і нічого не роботи. Сьогодні Зеленський фактично виконав те, на чому зупинився Порошенко 2016 року, погодившись на розведення в трьох ділянках. Порошенко тоді зупинився, тому що потрібно було ще виконувати «формулу Штайнмайєра», а Зеленський стрімголов занурився в цей сценарій.» І ще одна цитата аналітика варта уваги: «Відійшовши в трьох ділянках на лінії розмежування, ми створили там так звані «сірі зони». Так за деякий час туди все одно зайдуть російські ДРГ, снайпери і знову все почнеться по колу. А які існують гарантії безпеки з боку російської сторони для нашої поліції в Станиці Луганській чи Золотому? Жодних.»

 

Новина по темі: ПРЕС-ЦЕНТР ООС ПРОДЕМОНСТРУВАВ ЯК ПРОХОДИТЬ РОЗМІНУВАННЯ В РАЙОНІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ БОГДАНІВКА І ПЕТРІВСЬКЕ (ВІДЕО)

 

 До цього застереження фахівця можна додати твердження: Київ напевно загнав себе у пастку, коли погодився спочатку на проведення виборів на де-факто окупованих територіях, а вже потім – на намір відновити контроль над кордоном. В купі із зволіканням у трансформації принципів розвитку оборонного потенціалу держави це не просто небезпечна формула, а справді формула руйнування українських перспектив перемоги.

 

У своєму інтерв’ю Григорій Перепелиця вчергове аргументовано наполягає: вкрай необхідно по-іншому оформити статус України – Україна має закріпити той факт, що «перебуває в стані війни з Росією». Такі зміни могли б початися з того, щоб на законодавчому рівні закріпити Росію воюючою стороною, а не посередником. Здається помилковим, що офіційний Київ сьогодні не тільки не готовий до такого, але навіть не розглядає такого сценарію… Що збільшує небезпеку з боку Росії наданням Путіну додаткових козирів на міжнародній арені та звужує маневр для розвитку – поверненням повністю контрольованих Москвою, окупованих нині українських територій. Через ці території Кремль буде здатним розширити впливи на Україну та посилити проросійські політичні сили всередині України.

 

Ризики для України на міжнародній арені

 

Саме листопад, як проявлена фотоплівка, надав чітке розуміння, що Україна опинилася на лінії «США-Росія». Вірніше, на лінії «Трамп – Путін». Оглядачі й аналітики навіть почали говорити про те, що президент США прагне укласти угоду із очільником Кремля, тоді як Україна йому в цьому заважає. Дійсно, Трамп, який майже відверто казав про бажання домовленості з Путіним, зіткнувся із необхідністю логічними кроками реагувати на російську війну в Україні, анексію Криму і окупацію Донбасу. Це роль світового миротворця – зробити безкровним шляхом те, що не змогли Обама, Меркель і Олланд разом узяті. Тому він періодично твердить про необхідність домовленостей із Путіним та повернення Росії до «Великої вісімки». І Україна тут стала справжньою перешкодою «зірковим намірам» американського президента. Однак Трамп мусить миритися із цією перешкодою під тиском самих американців. Саме тому глава Білого дому запевнив 17 листопада (через свій Twitter), що Україна отримала гроші «без будь-яких умов» (йдеться про військову допомогу, яку Трамп намагався заморозити). Та додав, що президент України Володимир Зеленський і глава МЗС Вадим Пристайко не знали про затримку із наданням США військової допомоги.

 

Крім того, саме конфронтація всередині НАТО, яка також пов’язана із особливостями особистості Трампа, залишається для України найбільшим джерелом ризиків на міжнародній арені.

 

Йдеться передусім про сучасний етап відносин між США та Туреччиною. 13 листопада 2019 відбулася зустріч Трампа із турецьким візаві - Тайіпом Ердоганом. Напередодні Трамп написав турецькому лідерові у своєму епатажному-нахабному стилі, маючи намір досить грубо й цинічно приборкати Ердогана. Однак нічого епохального (та й розумного) з цього не вийшло. Ба більше, президент Туреччини заявив, що він особисто повернув американському колезі його листи, в тому числі той, який містив заклик «не бути дурнем». Хоча хвилю протиріч Трампові вдалося зменшити, в цілому прихований конфлікт залишився. Намагаючись реорганізувати відносини, які майже зайшли у глухий кут, команда Трампа сама розробила та запропонувала можливості для Туреччині обійти санкції за закупівлю російської зброї. Показовий і сам факт цього, та й те, що сам пакет пропозицій практично ідентичний тим, які Білий дім минулого місяця запропонував при невдалій спробі зупинити вторгнення Туреччини в Сирію. Скоріш за все, надалі відбуватиметься «дрейф» самих відносин, коли кожна сторона, особливо не афішуючи, буде здійснювати на теренах міжнародної арени те, що вважатиме за потрібне. І якщо прямого перетину інтересів двох країн не відбудеться, конфронтація піде на спад.

 

191120 eit

 

 Для України вагомою умовою просування своїх інтересів могло б стати зменшення тиску Вашингтону на Анкару, оскільки йдеться про можливість розширення військово-технічної співпраці із потужною сусідньою. У майбутньому у приціл за певних умов могли б потрапити й політичні відносини, з урахуванням, що Туреччина могла б виступити арбітром у чорноморській частині відносин (і конфронтації) між Україною та Росією.

 

Симптоматичні заяви щодо Путіна  

 

Останнім часом поширилася низка заяв різних політиків та експертів, загальна тональність яких прямо або натяками торкається «токсичності» Путіна для сучасного світу.

 

Вагомою подією, на яку слід звернути увагу, стала заява президента Білорусі Олександра Лукашенка про сумнівність співпраці з Росією намагається. Зокрема, Лукашенко дорікав Москві, що остання щороку висуває Мінську нові умови та пообіцяв не підписувати інтеграційні документи з Росією. Безумовно, заяви Лукашенка пов’язані із виборами у країні, однак вони співпадають із загальним потоком «негативу про Путіна», який не варто обминати.

 

Цікаво, що саме в цей час академік-секретар відділення економіки НАНУ - директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи, професор, доктор економічних наук Елла Лібанова розповіла про «дуже страшні наслідки», що загрожують Україні в разі розпаду Росії. «У разі розпаду Російської Федерації Україні загрожують дуже страшні наслідки, зокрема, під боком української держави може початися війна, яка буде перекидатися на його територію», попередила експертка, додавши, що «РФ сьогодні - це далеко не слов'янська країна».

 

Навіть заяви, які не мають прив’язки до часу та носять суто емоційний характер, варті уваги. Зокрема, майстер спорту з самбо, віце-чемпіон СРСР і каскадер Микола Ващилін, який був знайомий з нинішнім президентом РФ з дитинства, розповів про негативні інтимні подробиці, що пов’язані із його життям. Так, за словами Ващиліна, вони разом з Володимиром Путіним і Аркадієм Ротенбергом їздили разом на тренування з самбо, причому «у Путіна і Ротенберга був улюблений жарт: зіпсувати повітря в автобусі і вискочити з нього».

 

Загалом, громадська думка про негативність перебування Путіна у владі в Росії активно поширюється та підживлюється багатьма способами. Це, як здається, не просто дивні збіги, але вагомий елемент відпрацювання формування «іншої думки». А, можливо, й зазіхання на створення в РФ нового «владного проекту».

 

Український шлях реформ

 

Слід визнати, що чинна українська влада здійснює певні реформаторські кроки. Хоча нову редакцію (що готується до ухвалення) Стратегії національної безпеки фахівці вже піддали критиці за «загальність та неконкретність» змісту, все ж є й деякі позитивні кроки у просування новітніх ідей.   

 

Зокрема, експерти відзначають Указ Президента України від 8 листопада 2019 року №831 - Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 листопада 2019 року «Про Міжвідомчу комісію з питань оборонно-промислового комплексу». А саме, згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 2 листопада 2019 року Про Міжвідомчу комісію з питань оборонно-промислового комплексу буде ліквідовано. При цьому Кабінету Міністрів України у двотижневий строк прийдеться утворити таку міжвідомчу комісії з питань оборонно-промислового комплексу. Тобто, питання дорадчого розв’язання нагальних проблем ОПК зміщується до уряду, і зрозуміло, саме уряд нестиме відповідальність за головні аспекти оборонно-промислової політики.

 

Ще один нормативно-правовий акт не залишився непоміченим у експертному середовищі. Йдеться про Указ Президента України від 8 листопада 2019 року №837 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави». Зокрема, його пункт 11 передбачає низку нововведень у сфері обороноздатності. Наприклад, до 31 грудня 2019 року має бути розроблений та внесений на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо заохочення громадян України до проходження військової служби за контрактом, поліпшення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Крім того, до цього ж терміну має бути упроваджена нова об'єднана система керівництва та управління силами оборони, яка відповідатиме стандартам НАТО, а також розроблена структура плану оборони України. Передбачено також і завершення проведення оборонного огляду з метою визначення вихідних даних для розробки стратегічних документів, передбачених Законом України "Про національну безпеку України".

 

Що ж до критикованої «Програма діяльності Кабінету Міністрів України (2019), то її пункт 15.1 передбачає досягнення такої цілі: «Українець є більш захищеним від воєнних загроз через нову оборонну політику. Держава готова дати відсіч військовій агресії за всіма реалістичними сценаріями». Принаймні, тепер маємо справу із чіткими визначеннями, за які можна буде так само чітко запитати про їх виконання.

 

Новина по темі: У ВЕРХОВНІЙ РАДІ ЗАРЕЄСТРУВАЛИ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО РОЗВІДКУ

 

Крім того, президент Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт про розвідку, який відзначений як невідкладний. Серед іншого, вказується, що «на законодавчому рівні нормується структура розвідувального співтовариства, включаючи розвідувальні органи», а також формується «координаційний орган з питань розвідки, який може утворюватися президентом України для сприяння реалізації його повноважень по керівництву 190906 Voyenna rozvidka Ukrayinyрозвідкою, забезпечення взаємодії та координації спільної діяльності суб'єктів розвідувального співтовариства».

 

Між іншим, у владній команді відбувається чергове загострення конкуренції. 11 листопада глава фракції Слуги народу Давид Арахамія пояснив, що Володимир Зеленський зважився провести перестановки в керівництві СБУ та, зокрема, звільнити першого заступника голови СБУ Владислава Бухарєва «з-за гострої фази конфлікту з главою спецслужби Іваном Бакановим».

 

Також у чинної влади поки немає чіткого розуміння щодо трансформації армії. Так, 13 листопада Давид Арахамія зробив досить суперечливу заяву з цього приводу: «Скоротимо призов на військову службу на 20%, потім ще на 20%, таким покроковим шляхом дійдемо до 100%». Відомо, що депутатська фракція "Слуга народу" працює над законодавчою ініціативою про скасування призову на військову службу, однак, виходячи із заяви, не має чіткого плану трансформації й розвитку ЗСУ.

 

Хоча на підтвердження заяви лідера фракції про скасування обов'язкового призову в армію (що дозволить Україні створити професійні Збройні сили за стандартами НАТО), зазначила і народна депутатка від партії «Слуга народу», представниця Кабінету міністрів у Верховній Раді Ірина Верещук.

 

А в самій Україні усе менше українців вважають, що країна рухається в правильному напрямку – більшість громадян не помітили поліпшення ситуації в Україні після приходу до влади Зеленського і його команди. Про це засвідчили дані дослідження Центру Разумкова, результати якого були опубліковані 11 листопада.

 

Валентин Бадрак,

директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues