190708 Potroshcheni ozbroyeni 4За роки, що минули після закінчення Другої світової війни, унаслідок зіткнень, аварій і пожеж ВМС усіх країн світу разом втратили куди більшу кількість бойових кораблів та суден, а також матросів та офіцерів, ніж ВМС США під час японського нападу на Перл-Харбор 7 грудня 1941-го.

 

Причинами катастроф та аварій зазвичай були технічні проблеми, відмова нормальної роботи технічних приладів, недбалість особового складу під час використання корабельної техніки й озброєння тощо. Від цього однаково страждають усі кораблі: малі та великі, надводні та підводні.

 

Авіаносці: великі кораблі — велика небезпека

 

Найнебезпечнішими є аварії авіаносців — найбільших на сьогодні військових кораблів світу. Ці без перебільшення найпотужніші королі океанів, створені для боротьби з усіма видами загроз, мають на борту величезні запаси боєприпасів, авіаційного пального, літаків тощо. Аварії авіаносців становлять небезпеку не лише для них самих, а й для оточення. Управління авіаносцями потребує особливої майстерності та відповідальності особового складу. На жаль, досвід усіх післявоєнних років свідчить саме на користь такого підходу. Ці кораблі отримали атомну енергетику, атомну зброю та засоби супутникової навігації, втім, аварії з ними все ще трапляються.

 

 

Наприклад, австралійський авіаносець HMAS Меlbourne свого часу навіть здобув сумнівну репутацію корабля-вбивці союзних есмінців. Він під час навчань у відкритому морі протаранив і потопив аж два кораблі. Першою жертвою в лютому 1964-го став австралійський есмінець MAS Voyager, із яким авіаносець зіткнувся в затоці Джервіс-Бей біля берегів Австралії. Разом з есмінцем на дно пішли 82 моряки (із 314), решту врятували. А в ніч на 3 червня 1969 року під час навчань у Південно-Китайському морі авіаносець Меlbourne протаранив і розрізав навпіл американський есмінець USS DD-754 Frank E. Evans, носова частина якого миттєво потонула, із 273 матросів та офіцерів його екіпажу загинули 74 особи. Сам авіаносець двічі пошкодив носову частину й після ремонту повернувся до служби.

 

190708 Potroshcheni ozbroyeni 3

Американський есмінець USS DD-754 Frank E. Evans в сухому ремонтному доку USS Windsor (ADR-22) в затоці Сабік через три дні після зіткнення з австралійським авіаносцем HMAS Меlbourne в результаті якого загинули 74 особи

 

В обох випадках відповідальними за аварії були вахтові офіцери авіаносця та обох есмінців, що стали його мимовільними жертвами. Адже специфіка авіаносця, який постійно працює з літаками, така, що під час старту або посадки останніх йому потрібно виконувати повороти на вітер. Відповідно іншим кораблям треба брати це до уваги й не заважати. На жаль, вахтові на есмінцях ескорту помічали маневр авіаносця у свій бік тільки в останній момент, коли маневрувати було вже запізно. До речі, винуватці обох аварій на австралійському та американському кораб­лях загинули разом із ними. Але історія вчить лише того, що вона нічого не вчить. На флотах не зробили висновків, і, як ми побачимо нижче, обставини наступних аварій мали багато спільного з наведеними прикладами зіткнень австралійського авіаносця. Що цікаво, ідеться вже про кораблі інших флотів, а ось причини в обох випадках однакові: недбале й неуважне несення вахти та слабкий контроль командирів.

 

190708 Potroshcheni ozbroyeni 2

Невивчені уроки. Недбале несення вахти стало причиною багатьох морських катастроф, зокрема зіткнення під час виконання складних маневрів британського авіаносця HMS Ark Royal із радянським есмінцем «Бравый»

 

9 листопада 1970-го на захід від Криту сталося зіткнення британського авіаносця HMS Ark Royal із радянським есмінцем «Бравый», який, відповідно до прийнятої практики, супроводжував його в нейтральних водах Середземного моря. Авіаносець виконував маневри, його літаки стартували або поверталися на палубу — усе відбувалося за стандартною схемою. Есмінець постійно тримався на правому траверзі авіаносця, щоб не заважати польотам авіації, і рухався паралельним курсом. Сталося так, що вже надвечір командир після безперервного дводобового перебування на містку вирішив, що нічних польотів авіації на авіаносці не буде, і пішов відпочити. Всупереч усім вимогам він залишив управління кораблем у складній ситуації на молодого вахтового офіцера-лейтенанта.

 

Однак на авіаносці не припинилися польоти авіації. І коли HMS Ark Royal о 21:30 (уже в темряві) повернув праворуч, подавши відповідні сигнали «Не можу поступитися шляхом», «Здійснюю польоти авіації» та збільшивши швидкість до 20 вузлів для запуску літаків, то вахтові есмінця цього просто не помітили. А коли вони зауважили зміну курсу англійця, то часу виконати маневр на ухилення вже майже не було. Щоправда, командир есмінця другого рангу Лєонід Балаш встиг вибігти на місток, розвернути корабель ліворуч і дати «повний вперед», намагаючись ухилитися від удару. Корабель на циркуляції ліворуч почав огинати ніс авіаносця, відводячи власний борт із-під удару. Це певною мірою допомогло: зіткнення, на щастя, сталося під гострим кутом, що й урятувало «Бравого» від катастрофічніших наслідків. Зупинити авіаносець, водотоннажність якого (і відповідно інерція) майже вдесятеро переважала есмінець, було неможливо. Його командир Рей Ліго також до останнього моменту намагався повернути, але праворуч.

 

     проблемою для авіаносців усіх флотів світу завжди була висока пожежна небезпека. Наприклад, у 1960-ті роки через сильні пожежі постраждало й мало не загинуло кілька авіаносців ВМС США, зокрема перший атомний авіаносець USS Enterprise

 

Уникнути зіткнення не вдалося, але завдяки діям обох командирів його наслідки виявилися не такими вже й катастрофічними. О 21:40 авіаносець вдарив носовою частиною в корму лівого борту есмінця в районі пускової установки ЗУР. Удар виявився сильним. Есмінець нахилився на 20 градусів на правий борт, і семеро моряків, що на той момент перебували на юті, опинилися у воді. Командиру «Бравого» не вистачило якихось 12–15 м і кількох секунд, щоб вивести корму корабля з-під удару. Авіаносець, навалившись на есмінця, продряпав своєю лівою скулою та якорем кормову частину його лівого борту. «Бравий» отримав пробоїну в надбудові, було пошкоджено його лівий валопровід, пускову установку ЗРК «Волна». Утім, корабель зберіг водощільність корпусу та здатність рухатися самостійно. Якби «Бравый» і далі рухався попереднім курсом, удар припався б просто йому в борт і все могло б скінчитися набагато гірше.

 

Одразу ж після удару кораблі розійшлися й зупинилися. З авіаносця запитали, чи не потрібна допомога, а з «Бравого» вже відправили в Москву відповідну радіограму. У результаті аварії два моряки зникли безвісти. П’ятьох матросів есмінця, що опинилися за бортом, врятували (одного з них підняли британці й повернули на корабель). За британською версією події, оприлюдненою, зокрема, під час парламентських слухань із цього питання, стверджувалося, що зіткнення сталося через неграмотне маневрування «Бравого», який і до того не раз виконував небезпечні маневри в безпосередній близькості до авіаносця. Як наслідок — він не встиг ухилитися від зіткнення. Офіційний Лондон заперечив факт зміни курсу HMS Ark Royal.

 

Іншою проблемою для авіаносців усіх флотів світу завжди була висока пожежна небезпека. Наприклад, у 1960-ті роки через сильні пожежі постраждало й мало не загинуло кілька авіаносців ВМС США, зокрема перший атомний авіаносець USS Enterprise. До багатомільйонних збитків додалися сотні загиблих та поранених моряків. І що зовсім прикро, до цього не мав стосунку жоден ворог. Лише технічні неполадки й людський фактор.

 

 

Так, 26 жовтня 1966-го на борту американського авіаносця USS Oriskany, що перебував на бойовому чергуванні біля берегів В’єтнаму, стався випадок, який призвів до пожежі. Один із матросів переносив на ангарній палубі кілька сигнальних ракет (фальшфеєрів), перекинувши їх через плече. Шнур однієї з них за щось зачепився, ракета спрацювала й почала горіти. Розгублений матрос від несподіванки жбурнув її на ящик із сигнальними ракетами, через що в ангарній палубі авіаносця почалася сильна пожежа, яку загасили, доклавши неабияких зусиль. Вогонь у закритому приміщенні великих розмірів призвів до значних пошкоджень, знищення кількох літаків та загибелі 44 членів екіпажу, серед яких було багато досвідчених пілотів. Ще 156 осіб дістали поранення та опіки. Пошкоджений авіаносець відправили на ремонт до США. Знову до берегів В’єтнаму полагоджений Oriskany повернувся вже тільки в червні 1967 року. Невдовзі, 29 липня 1967-го, на авіаносці USS Forrestal, що перебував у Тонкінській затоці, сталася пожежа, спричинена випадковим (через стрибок напруги в електромережі) запуском 127-мм некерованої авіаційної ракети (НАР) Mk 32 Zuni, підвішеної під крилом винищувача F-4 Phantom. Літак поряд з іншими стояв на політній палубі й готувався до вильоту. Несанкціонований старт ракети зумовив ланцюг небезпечних подій, що мало не призвели до загибелі корабля.

 

Ракета влучила в підвісний паливний бак штурмовика Skyhawk, але не вибухнула. Може, воно й минулося би безпечно, але бак відірвався від кріплення і з нього на палубу розлилося авіаційне пальне, яке моментально спалахнуло. Почалася ланцюгова реакція, від перегріву стали вибухати паливні баки й авіаційний боєзапас літаків, що стояли поруч. Через 1,5 хв вибухнула перша авіабомба, що впала з підвіски одного з літаків на палубу. Вибух повністю знищив літак, зробив пробоїну в палубі, його пожежна команда загинула повним складом. Уламки пошкодили паливні баки інших літаків, що стояли на злітній палубі. Загалом на палубі вибухнуло дев’ять авіабомб, через численні пробоїни авіаційне пальне з пробитих баків спалахнуло й стало виливатися до розташованих нижче корабельних приміщень, передусім до заповненого літаками ангара, де також почалася пожежа. Завдяки використанню протипожежних штор вогнище в ангарі ізолювали й швидко загасили піною.

 

190708 Potroshcheni ozbroyeni 1

Фатальні випадковості. Ланцюг технічних несправностей і пожежа мало не знищили авіаносець USS Forrestal

 

Проте ліквідувати вогонь на політній палубі авіаносця спромоглися лише о 4-й годині ранку наступного дня, тобто 30 липня. Під час пожежі загинули 134 матроси та офіцери, ще 161 дістав поранення. Збитки становили $72 млн (у перерахунку на 2019 рік — понад $500 млн), і це без урахування вартості знищених (21) та пошкоджених (42) літаків. До речі, серед постраждалих членів екіпажу опинився й майбутній видатний американський політик Джон Маккейн, який на той час був пілотом морської авіації і дістав кілька поранень. Пошкоджений авіаносець відправили на ремонт, що тривав аж до 8 квітня 1968-го. А серед моряків його стали зневажливо називати Fire Stall («Вогняне стійло»), що англійською майже співзвучно Forrestall.

 

1988 року в Аравійському морі на борту USS Nimiz стався черговий випадок. На одному з готових до старту штурмовиків A-7E перемкнуло електичний гачок скорострільної авіаційної гармати, яка несанкціоновано відкрила вогонь, поціливши в літак-заправник KA-6D, що стояв напроти, він загорівся й запалив ще п’ять штурмовиків A-7E та два інші літаки. Усі літаки довелося скинути за борт. Внаслідок цього інциденту загинуло 14 членів екіпажу авіаносця.

 

21 березня 1984 року під час маневрування в Японському морі американського авіаносного з’єднання ударний авіаносець USS Kitty Hawk (CV-63), що був на його чолі, зіштовхнувся з радянським атомним підводним човном (АПЧ) К-314. Останній непоміченим дістався середини американського ордера й певний час, перебуваючи в «мертвій зоні» для американців, вів розвідку, записуючи на магнітофон акустичні шуми кораблів. При цьому АПЧ був на перископній глибині й не встиг зреагувати на несподівану зміну курсу авіаносця. Унаслідок зіткнення із субмариною у USS Kitty Hawk з’явилася пробоїна в підводній частині довжиною 40 м, тож його терміново було поставлено в док для ремонту. Радянська субмарина отримала легкі пошкодження, самостійно дісталася до своєї бази й після ремонту повернулася до бойового складу.

 

Чому авіаносці?

 

Загалом на американських авіаносцях після 1945-го зареєстровано понад 100 великих аварій і втричі більше аварійних випадків. У деяких випадках ішлося про непрофесіоналізм або порушення дисципліни, тобто про людський фактор. Але головними причинами подій слід вважати надзвичайну складність конструкції авіаносців, перенасичених складною технікою, пожежно- та вибухонебезпечними матеріалами, а також величезними розмірами цих кораблів.

 

Оскільки авіаносець є складною інженерною спорудою, на ньому з певною періодичністю виходять із ладу окремі (із багатьох тисяч) механізми та системи, які можна відновити в морі. Накопиченя таких випадків призводить до втрати надійності. А коли виходить із ладу будь-який критично важливий механізм, то починається лавиноподібне зростання технічних проблем, здатних призвести до повної втрати боєздатності корабля.

 

На відміну від решти бойових кораблів, авіаносець працює з 20-тонними об’єктами (літаками), які й самі є джерелом підвищеної небезпеки, адже містять велику кількість легкозаймистого авіаційного пального та боєприпасів. До того ж літаки за своєю специфікою переміщуються палубою з величезними швидкостями, навіть під час посадки на палубу вона сягає 240–250 км/год. Сьогодні найбільшим у світі авіаносним флотом володіють США — 10 одиниць. Відповідно на них припадає й найбільша кількість аварійних випадків. Разом з тим, навіть на єдиному в складі ВМФ Росії авіаносці «Адмирал флота Советского Союза Кузнецов» не минулося без цілої низки аварійних випадків, зокрема пожеж. Уперше він горів ще під час будівництва на стапелі Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві. Вдруге — після спуску на воду. Тоді корабель називався «Леонид Брежнев».

 

18 жовтня 2004 року під час жорсткої посадки на палубу «Кузнецова» сталася аварія навчального літака Су-25УТГ, на якому вже після зачеплення гаком троса аеро­фінішера зламалася права стійка шасі. Ремонт літака визнали недоцільним і його списали.

 

5 вересня 2005-го під час перебування в Північній Атлантиці на кораблі через обрив троса аерофінішера сталися одразу дві аварійні посадки винищувачів Су-33. Один із них спромігся втриматися на палубі, а другий упав в океан і затонув на глибині 1100 м. Пілот врятувався. А в Середземному морі на авіаносці послідовно вийшли з ладу всі чотири головні котли, і він мало не розбився на скелях острова Мальта. Із великими труднощами команда відновила роботу одного з котлів, після чого авіаносець малим ходом (!) попрямував навколо Британських островів додому…

 

6 січня 2009 року під час стоянки на рейді турецької бази Акзас на борту «Адмирала Кузнецова» сталася пожежа, унаслідок чого загинув один матрос. 14 листопада 2016-го, у Середземному морі, біля берегів Сирії під час заходу на посадку авіаносець зазнав аварії і винищувач МіГ-29К впав у море, пілота врятували. Характеризуючи цей випадок, британська газета The Times 30 листопада писала: «Більшість пілотів авіаційної групи «Адмирала Кузнецова» виявилася нездатною до виконання зльоту й посадки на корабель… Старіюча військова техніка демонструє лише межу можливостей російських збройних сил, а не їхню могутність». І справді, уже 5 грудня в тому самому районі через обрив троса аерофінішера під час посадки викотився за борт і впав у море винищувач Су-33. Пілота також урятували.

 

Насамкінець, у ніч з 29 на 30 жовтня 2018 року через неконтрольоване відключення електроенергії сталася аварія плавучого доку ПД-50, у якому ремонтувався «Адмірал Кузнецов». Док затонув, а 70-тонний баштовий кран із нього впав на польотну палубу авіаносця й пошкодив її. Доля авіаносця досі невідома, наполовину демонтовані двигуни та зняті гвинти потребують наявності доку для завершення ремонту, проте він затонув і його відновлення неможливе. А іншого на Півночі Росії немає.

 

26 квітня 2019-го під час заходу в порт Карвар на західному узбережжі Індії на борту індійського авіаносця INS Vikramaditya (колишній російський «Адмирал Горшков») сталася пожежа: горіло одне з чотирьох машинних відділень корабля. Аварійна команда почала боротьбу з вогнем ще до того, як авіаносець дістався причалу. Під час гасіння пожежі загинув один офіцер, який отруївся чадним газом, ще дев’ятеро моряків дістали поранення та опіки різного ступеня. Цей інцидент на INS Vikramaditya може мати й політичні наслідки, адже в травні цього року корабель мав би долучитися до французького атомного авіаносця Charles de Gaulle для участі в спільних військово-морських навчаннях Varuna, що мають відбутися в акваторії Індійського океану.

 

Через якісь чотири доби після пожежі в машинному відділенні індійського авіаносця INS Vikramaditya спалахнув вогонь на черговому великому кораблі — турецькому легкому авіаносці TCG Anadolu (L-408), який будується на турецькій верфі Sedef, що поблизу Стамбула. Пожежу на борту Anadolu помітили вночі з 29 на 30 квітня, під час перебування корабля в будівельному сухому доку. Боротьба з вогнем тривала кілька годин. Про пошкодження та постраждалих не повідомляється, втім, є припущення, що вогонь встиг завдати шкоди корабельним конструкціям і його передачу ВМС Туреччини (2021-й) можуть відтермінувати.

 

Будівництво TCG Anаdolu є для ВМС Туреччини справою престижу, адже це буде найбільший в історії країни корабель національного флоту (водотоннажність 26 тис. т, довжина 232 м і ширина 32 м). На ньому мають базуватися 12 літаків V покоління скороченого старту, вертикальної посадки F-35B та 12 вертольотів різного призначення (зокрема, ударні машини T129 ATAK).

 

Сумна естафета

 

Розповідь про аварійність на військових флотах була б неповною, якщо не згадати кораблі інших класів, надводні та підводні. 5 лютого 2009 року американський ракетний крейсер USS Port-Rоyal через грубу навігаційну помилку штурмана та безграмотні дії навігаційної вахти на містку вискочив на кораловий риф поблизу острова Оаху (Гавайські острови), де розташована головна база Тихоокеанського флоту США Перл-Харбор. Аварія трапилася поблизу Гонолулу, у районі активного судноплавства, фарватери якого не становили жодних проблем для штурманів. Аварія сталася під час виходу корабля на випробування після ремонту вартістю $18 млн. Командира й трьох офіцерів судна було покарано в дисциплінарному порядку. Крейсер після чергового докового ремонту вартістю до $40 млн знову повернувся до складу флоту.

 

18 липня 2015-го під час чергових навчань американський ракетний есмінець USS The Sullivans здійснив плановий пуск зенітної ракети SM-2 Block IIIA, яка несподівано вибухнула одразу ж після виходу з пускової шахти, просто над палубою корабля. На щастя, минулося без пошкоджень і постраждалих.

 

17 січня 2013 року американський тральщик USS Guardian через неточність морських карт опинився на коралових рифах філіппінського природного парку Риф Туббатаха (спадщина ЮНЕСКО). Зняти його не вдалося, і до березня корабель остаточно знищили шторми. Виявилося, що аварія сталася всередині заповідної зони: її наслідками стало руйнування 2345 м2 рифу та розлив нафтопродуктів із розбитого корпусу тральщика. Для запобігання подальшій шкоді довкіллю уламки корабля терміново розрізали на три фрагменти та зняли з рифів. Як відшкодування збитків уряд США виплатив Філіппінам $1,97 млн.

 

А ось із американським ракетним крейсером USS Chancellorsville трапилася взагалі дивна історія: 16 листопада 2013-го його під час навчань біля берегів Каліфорнії уразив імітатор протикорабельної крилатої ракети (дрон BQM-74 «Кеклик»), який перед цим подолав ешелоновану систему ППО кораблів, що стріляли по ньому з усіх наявних видів протиповітпяної зброї. Останнім стріляв і не влучив, власне, сам зазначений крейсер, який у межах навчань тестував нову систему АСБУ Aegis (Baseline 9A). Імітатор ракети (без бойової частини) поцілив у надбудову крейсера, заливши приміщення авіаційним керосином, що загорівся. Цей випадок коштував ВМС США $15 млн, саме на таку суму оцінили експерти збитки від влучення. Крім того, два матроси дістали поранення. А сталося все через відмову системи взаємодії між дроном і крейсером, самовпевненість екіпажу та відсутність відповідального за безпеку тестів та зміну налаштувань для автоматичної реакції на загрозу АСБУ. Бо налаштування передбачали, що швидкість мішені буде 500 вузлів, а насправді через супутний вітер вона була більшою.

 

27 квітня 2017 року біля входу до протоки Босфор із боку Чорного моря в умовах поганої видимості середній розвідувальний корабель російського Чорноморського флоту «Лиман», який спостерігав за маневрами НАТО Sea Shield, зіштовхнувся із судном Youzarsif H (прапор Того), що перевозило худобу — понад 8 тис. голів овець — і йшло з румунського порту Мідія до йорданського порту Акаба. Зіткнення відбулося опівдні, за 29 км на північний захід від турецького міста Кіліос. «Лиман» отримав пробоїну нижче ватерлінії по правому борту й став швидко тонути. Незважаючи на прибуття рятувальних суден турецької берегової охорони, врятувати розвідника не вдалося, о 14:48 судно затонуло. Екіпаж не постраждав, турецькі кораблі й суховантаж Youzarsif H врятували всіх 73 матросів та офіцерів, яких відправили літаком до РФ. Невдовзі на місце загибелі російського корабля прибули кораблі ЧФ, які виконали демонтаж деяких видів апаратури та у зв’язку з недоцільністю підйому судна підірвали уламки на місці.

 

Підводні човни: кінці у воду?

 

Аварії підводних човнів також не рідкість. Прикладів надто багато, щоб перерахувати всі. Проте деякі з останніх є сенс навести. Тим більше що кожен із них викликає значний резонанс у суспільстві.

 

Відкрила перелік підводних катастроф нового тисячоліття аварія російського атомного підводного ракетного крейсера К-141 «Курск» («Антей»). 12 серпня 2000-го під час навчань Північного флоту ВМФ Росії підводний човен зруйнував внутрішній вибух, що стався в носовій частині корабля на ходу. Як виявилося, судно прийняло навчальну (без бойової частини) торпеду 65-76А («Кит»), яку під час завантаження нібито було пошкоджено, і вже в морі вона стала подавати ознаки, що передбачали негайне видалення за борт у спосіб відстрілу через торпедний апарат.

 

За даними офіційного звіту генпрокуратури РФ, об 11:28:16 за московським часом стався вибух торпеди в торпедному апараті № 4. Причиною став витік компонентів торпеди (пероксид водню). Через 2 хв пожежа (або зіткнення з ґрунтом) викликала детонацію бойових торпед, що змістилися в торпедних апаратах №№ 1, 3, 5 та 6 у першому (торпедному) відсіку ПЧ. Другий, потужніший, вибух призвів до руйнації кількох відсіків ПЧ і загибелі корабля, який затонув на глибині 108 м. Разом із ним полягло 118 матросів, старшин, офіцерів та цивільних фахівців, присутніх на борту. За версією віце-адмірала Валерія Рязанцева, члена державної комісії з розслідування обставин катастрофи К-141, причиною першого вибуху «товстої» торпеди 65-76 ПВ стало те, що її з порушенням інструкцій поповнив не знежиреним повітрям високого тиску екіпаж ПЧ 11 серпня 2000 року.

 

Під час катастрофи, яка сталася на полігоні бойової підготовки Північного флоту, там були дві американські (USS Memphis i USS Toledo) та одна британська атомні субмарини (HMS Splendid), які здійснювали розвідку й стеження за навчаннями. Вони й зафіксували всі акустичні параметри, пов’язані з К-141, що дало змогу відновити повну картину подій. 8 жовтня 2001-го К-141 було піднято й після ретельного обстеження та роззброєння в плавучому доку утилізовано. Тіла 115 загиблих поховали (тіла ще трьох осіб знайти не змогли).

 

У січні 2005 року американський атомний підводний човен San-Francisco зазнав аварії через зіткнення з підводною скелею. Це сталося на повному ходу на глибині 160 м, за 380 миль на південний схід від острова Гуам. Удар спричинив деформацію та появу залишкових напружень у корпусі ПЧ, що стало підставою для пропозиції про його можливе списання після аварії. Однак з огляду на ту обставину, що незадовго до аварії субмарина пройшла капітальний ремонт із перезарядкою активної зони реактора, було ухвалене рішення про відновлення і повернення ПЧ до бойового складу ВМС США.

 

Пожежа на атомному багатоцільовому ПЧ ВМС США Miami стала наслідком диверсії, яку влаштував однин із робітників, 24-річний Кейсі Фурі, що страждав депресією. Це сталося 23 травня 2012-го під час планового ремонту ПЧ у Портсмуті. Фурі, який займався зачисткою від старої фарби торпедного відсіку, щоб не працювати цілий день, підпалив сміття, сподіваючись влаштувати невелике задимлення. Зазвичай у таких випадках робітників евакуюють і відпускають додому, на що й розраховував злочинець. Втім, пожежа стала швидко поширюватися кораблем, її гасінням протягом 12 год займалися понад 100 пожежників. Унаслідок інциденту було знищено багато корабельних систем і цінного обладнання загальною впартістю до $400 млн. Ще $40 млн становили збитки верфі. Відновлення ПЧ, за підрахунками ВМС, потребувало до $700 млн, тому було ухвалене рішення про виключення субмарини Miami з переліку кораблів ВМС США та її списання на злом. Винуватця пожежі засудили до 14 років ув’язнення та зобов’язали сплати штраф у обсязі збитку, тобто $400 млн.

 

15 листопада 2017 року не вийшла на зв’язок аргентинська субмарина San Huan, що здійснювала плановий перехід із військово-морської бази Ушуайя до Мар-дель-Плата. Експерти припускають, що аварію та наступну загибель ПЧ спричинила пожежа в акумуляторному відсіку. Вважається, що вона могла виникнути на борту в районі носової групи акумуляторних батарей ще 14 листопада. Вибух і наступну пожежу, ймовірно, зумовило потрапляння через систему вентиляції забортної води. Повідомлялося, що вночі 15 листопада San Huan виплив на поверхню, щоб доповісти командуванню по радіо ситуацію на борту та здійснити необхідні заходи з ремонту. Після цього ПЧ знову занурився й узяв курс на базу ВМС Мар-дель-Плата. Потім на борту або поновилася пожежа, яку не змогли загасити раніше, або ж виникла нова, що призвело до втрати керування кораблем, який почав неконтрольовано занурюватися й затонув на глибині 900 м. Разом із ПЧ загинули всі 44 члени екіпажу.

 

20 липня 2016-го британський атомний багатоцільовий підводний човен HMS Ambush (S120), що перебував на перископній глибині, під час навчань зіткнувся з танкером-заправником у міжнародних водах біля Гібралтару. Субмарина пошкодила огородження висувних пристроїв (перископів, антен тощо), проте ніхто не постраждав.

 

18 серпня 2016 року в протоці Хуан-де-Фука, біля узбережжя штату Вашингтон, американський атомний ракетний підводний човен USS Louisiana (SSBN-743) зіткнувся з допоміжним судном-постачальником ВМС T-AGSE-3 Eagleview. Постраждалих та пошкоджень не виявили.

 

16 лютого 2009 року в Атлантичному океані сталося зіткнення двох атомних ракетних підводних човнів: британського HMS Vanguard та французького Le Triomphant. Пошкоджень і постраждалих внаслідок інциденту не було (французька субмарина дістала пошкодження гідроакустичного комплексу). Утім, наслідки підводного зіткнення атомоходів могли бути значно гіршими, якби воно сталося під іншим кутом або з іншою швидкістю. На щастя, цього разу минулося. Для порівняння: під час холодної війни зафіксовано понад 20 випадків зіткнення під водою радянських та іноземних атомних ПЧ.

 

На сьогодні відомо про сім випадків затоплення атомних підводних човнів: двох американських (Тresher і Scorpion) та шести радянських/російських (К-8, К-219, К-278 «Комсомолец», К-27, К-141 «Курск», К-159). Обидва американські та чотири радянські/російські атомоходи загинули внаслідок аварій, одна субмарина затонула під час буксирування на утилізацію, і ще одну затопили в Карському морі за спеціальним рішенням через неможливість відновлення та високу вартість утилізації.

 

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

Джерело

 

Публікації та новини по темі:

 

МОРСЬКІ КАТАСТРОФИ. НЕІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ

 

ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПЕРЕХРЕСТЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

 

БАЛТІЙСЬКИЙ НАПРЯМОК КРЕМЛІВСЬКОЇ АГРЕСІЇ

 

ФЛОТ КРАЇНИ ВЕЛИКОГО ДРАКОНА

 

МОРСЬКИЙ ВИМІР ПІДНЕБЕСНОЇ

 

СИЛА І СЛАБКІСТЬ РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО ФЛОТУ

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues