190507 Main opkГоловне прокляття нашої «оборонки» – це постійне намагання старими адміністративно-командними методами домогтися нової якості. Так не буває, хоча ця спокуса радянських підходів все ще залишається. То́му підтвердження – ситуація навколо нашої оборонної промисловості й державного концерну «Укроборонпром», зокрема на тлі гучних дискусій про створення центрального органу виконавчої влади для підприємства ОПК та ініціатив з ліквідації концерну.

 

Комплекс «оборонки» або в пошуках капітана

 

Наш вітчизняний оборонно-промисловий комплекс (вимушено вживаю це визначення, бо насправді воно не відповідає суті) – це головно державні та приватні підприємства, які беруть участь у виконанні державного оборонного замовлення та експортних контрактів. Ядро – понад 300 підприємств різних форм власності. Державні перебувають у складі Державного концерну «Укроборонпром» (98 підприємств: 57 прибуткових та 41 збиткове), а також у складі Національного космічного агентства (ключові для ракетної галузі: ДП «Південьмаш», КБ «Південне», НВО «Павлоградський хімічний завод»). Приватних оборонних підприємств у галузі ОПК, які мають певний потенціал, за оцінками нашої інформаційно-консалтингової компанії Defense Express – близько 200. Приватні підприємства в Україні виконують біля половини замовлень для Збройних Сил, які визначені державним оборонним замовленням.

 

При цьому у 2018 р. на розвиток озброєння та військової техніки було виділено 17,3 млрд грн. У 2019 р. на ці потреби передбачено скерувати 16,3 млрд грн. Плюс до цієї суми наприкінці 2019 р. для задоволення потреб війська в новому озброєнні та техніці було додатково виділено 4 млрд грн, які надійшли до бюджету в рамках конфіскату фінансових ресурсів. Також у 2019 р. Міністерству оборони України був виділений ресурс у розмірі 3,15 млрд грн під державні гарантії.

 

Бюджетні гроші на розвиток «оборонки» також виділяються і по лінії Міністерства економічного розвитку та торгівлі – для підготовки виробництв нових озброєнь. У 2019 р. на фінансування програм розвитку ОПК по лінії МЕРТ передбачено 2,42 млрд грн. У 2018 р. на це було скеровано 3,043 млрд грн. Щоправда, кошти для закупівлі нового устаткування йшли лише на державні підприємства.

 

190507 opk

 

Отже, підприємства є, попит на оборонну продукцію – як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках – є. Проте тривалий час жодному Міністерству в Україні не були визначені повноваження щодо формування та реалізації оборонно-промислової політики. І відповідального за цей сегмент реального сектору економіки міністра з достатніми повноваженнями не було. За культуру, за сільське господарство, за енергетику міністри є – а от за «оборонку» – нікого. Щоправда, є дві міжвідомчі комісії. Одна – з військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Інша – з питань оборонно-промислового комплексу. Вони діють під дахом Ради національної безпеки та оборони, ключові рішення вводяться в дію указами Президента, не ключові – таке бувало – можуть бути проігноровані на рівні Кабінету Міністрів.

 

Саме тому так довго звучала мантра про те, що вкрай потрібно створити центральний орган виконавчої влади, який буде відповідати за формування та реалізацію оборонно-промислової політики, буде опікуватися оборонно-промисловим комплексом, «замикатися» на «профільного віце-прем’єр-міністра» і «керувати» підприємствами ОПК, що перебувають у державній власності. Створення такого ЦОВВ також вимагає й ухвалений у 2019 р. Закон «Про національну безпеку України».

 

24 квітня на своєму засіданні Кабінет Міністрів України уповноважив Міністерство економічного розвитку і торгівлі України виконувати функцію центрального органу виконавчої влади в оборонно-промисловому комплексі України. Це стосуватиметься формування і реалізації державної військово-промислової політики; вдосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення функціонування ОПК в частині розробки довгострокових стратегічних документів, зокрема, Стратегії розвитку ОПК, проведення огляду ОПК тощо. Чисельність штату співробітників МЕРТ буде збільшена на 27 осіб з наданням додаткового фінансування з держбюджету на їхнє утримання. Згодом чи не вперше за весь час перебування Степана Кубіва на посаді першого віце-прем’єр-міністра (який, власне і мав бути головним урядовим лобістом «оборонки», але, здається, часу та рук не вистачало) за його підписом в «Укрінформі» з’явилась публікація «Танки, гвинтокрили, ракетні комплекси: Якою бути українській "оборонці"?». Там говориться про успіхи, про складнощі, про «проведення міжнародного аудиту, в першу чергу фінансового (? – авт.) щодо діяльності Державного концерну «Укроборонпром». Бо «Гігант українського ОПК вимагає прискіпливої уваги, а його робота – належної оцінки. Мінекономрозвитку уже провело необхідні підготовчі дії для старту аудиту, тепер Мінфіну слід вирішити задачу з пошуку необхідного фінансування для його проведення».

 

А ще Кубів згадує про те, що «слід посилити координацію зусиль Уряду, Президента і Парламенту щодо внесення необхідних змін до законодавства України щодо реалізації вже прийнятих рішень, зокрема забезпечення реалізації наявних та наступних ініціатив Мінекономрозвитку в галузі ОПК. Низка урядових ініціатив уже перебуває у Верховній Раді й потребує широкої дискусії як на майданчиках парламенту, так і у більш широкому колі експертів та громадськості».

 

Вперед, в минуле!

 

Проте «оборонні» ініціативи активно продукує і сам парламент. Так, парламентським Комітетом з питань національної безпеки та оборони розроблений і вже зареєстрований законопроект, що передбачає зміни до Законів України «Про державне оборонне замовлення», «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».

 

Запропоновані зміни також передбачають «створення центрального органу виконавчої влади, що буде опікуватися оборонною промисловістю, позбавляють «Укроборонпром» невластивих йому функцій державного управління, сприятимуть конкуренції в оборонно-промисловому комплексі та підвищенню рівня прозорості державних закупівель за державним оборонним замовленням». Це – цитата з квітневого повідомлення на сайті РНБО після швидкої спроби першого публічного обговорення цього «пакетного» законопроекту.

 

У законопроекті йдеться не лише про створення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику у ракетно-космічній, авіабудівній, суднобудівній, бронетанковій, радіоелектронній, артилерійсько-стрілецькій сферах тощо. Згідно зі ст. 4. цього законопроекту, Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику, також претендує на … здійснення управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

 

У законопроекті наголошується, що Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом має прийняти рішення щодо передачі учасників Державного концерну «Укроборонпром» зі складу концерну до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику. При цьому сам «Укроборонпром» має бути ліквідований.

 

Звісно, намагання мати два в одному – і формувати політику, і управляти підприємствами (у форматі «Укроборонпром №2») – бажання зрозуміле, але неприпустиме. Бо, фактично, пропонується повернення до управління оборонно-промисловим комплексом за допомогою нового керівного органу, що монополізує політичні, управлінські та розпорядчі функції. На практиці це є черговою спробою застосування сумнозвісних командно-адміністративних методів керівництва в ринкових умовах, що в нинішніх реаліях є тупиком здорового глузду.

 

Це суперечить базовому підходу, що є сталим принципом для європейських країн, з Україною включно. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 травня 2015 р. ухвалена Стратегія підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання державного сектору економіки. Там зазначено, що функції держави-власника повинні бути відокремлені від функцій держави-регулятора. Адже поєднання цих двох функцій в одному органі виконавчої влади системно продукуватиме конфлікт інтересів. Держава-регулятор і держава-власник буде лобіювати насамперед інтереси державних компаній, ігноруючи інтереси приватного бізнесу. Що для України є неприпустимим з огляду на тенденцію зі збільшення кількості приватних підприємств, які виконують державне оборонне замовлення в інтересах усіх силових структур. Проте це лише частина картини.

 

Нові граблі зі старим ефектом

 

Постійне намагання старими адміністративно-командними методами домогтися якісних змін призвело до нинішньої реальності в ОПК, яка не виглядає надто оптимістичною. Технологічне відставання України від промислово розвинених країн збільшується. Закордонні компанії як довгострокові партнери у наші коопераційні зв’язки не включені. Є криза фундаментальної науки, на яку має спиратися «оборонка» у своїх інноваційних рішеннях. Відбувається катастрофічне старіння наукових, інженерних та робочих кадрів, заходи з генерації мізків, відновлення рук вже не встигають за реальними потребами та можливостями. Наші компетенції та навички з минулого стрімко втрачають конкурентність. Ми вміємо те, що вже непотрібно, і ще не знаємо того, що для інших вже є обов’язковим. Показники продуктивності на наших оборонних підприємствах в рази менші у порівнянні навіть з РФ, та в сотні разів – на тлі показників оборонних компаній США та Європи. Створення нових технологічно замкнутих циклів та формування нової системи науково-технічної та виробничої кооперації відбувається вкрай повільно. Бо власних коштів для розвитку оборонної промисловості в Україні бракує і бідність, а іноді – помилковий вибір пріоритетів – роз’їдає перспективи.

 

Перелік цих проблем не може бути вирішений тими підходами, що на сьогодні є у розпорядженні того ж Мінекономрозвитку чи Міноборони як одного з найбільших замовників по ДОЗ. Вже давно треба інше. Потрібно створення умов, що стимулюватимуть розвиток сприятливого середовища, побудованого на економічних, а не на командних залежностях. Це концептуально єдине, що потрібно для розвитку вітчизняної оборонної промисловості як такої – без її поділу на державну та приватну. Чи точніше, у вірному поєднані державного та приватного на базі концепції та моделей, які є живими, а не мертвими.

 

Ідеальна схема та шлях до неї

 

Логіка взаємодії держави й оборонної промисловості в умовах ринкової економіки полягає у розподілі між ними політичних (це розуміння мети, візії та формування умов для стратегічного, незворотного руху до визначених цілей) і господарських функцій.

 

Держава визначає загальні «правила гри» шляхом формування державної військово-технічної та військово-промислової політики (це нормативно-правове поле, на якому буде кристалізуватись отой образ цілі), формує запит на потрібну для армії продукцію та зброю шляхом формування ДОЗ, визначає виконавців ДОЗ (українських, закордонних чи у рамках спільного виконання), укладає з ними контракти згідно зі встановленими «правилами гри», приймає виготовлену продукцію та здійснює їхню своєчасну оплату в повному обсязі відповідно до укладених контрактів. Державу не повинні цікавити внутрішньогосподарські проблеми підприємств, що залучені до виконання ДОЗ.

 

190507 opk 1

 

У свою чергу, оборонні підприємства повинні мати необхідні фінансово-економічні, технологічні та виробничі можливості для виконання відповідних завдань ДОЗ – з прийнятним рівнем економічної ефективності, з можливістю кредитування на адекватних умов. При цьому підприємства, що залучені до виконання ДОЗ, повинні усвідомлювати, що організація виконання державного замовлення від моменту укладення контракту і до відвантаження виготовленої продукції є виключно їхньою зоною відповідальності, у вирішення якої держава втручатися не має наміру.

 

У нинішніх українських реаліях такий алгоритм виглядає надмірно ідеалістичним. Потрібно саме цю схему брати за основу і поступово наближатися до неї. Яким чином?

 

На політичному рівні слід передбачити наявність структури, яка має більше повноважень та можливостей, ніж пропоновані версії центрального органу виконавчої влади. Як версія, створення в Кабінеті Міністрів України структурного підрозділу (умовна назва «воєнно-промислова комісія») на чолі з профільним віце-прем’єр-міністром. Не виключено, що туди треба буде перевести все, що стосується роботи чинних комісій з питань ОПК та комісії по ВТС, яка сьогодні діють при РНБО. Бо з новими повноваженнями МЕРТ як центрального органу виконавчої влади у галузі ОПК перетинання зон відповідальності і різноформатного впливу збільшиться. А перетинання зон відповідальності зазвичай обертається безвідповідальністю.

 

На промисловому рівні має бути сформовано чотири рівні гравців:

 

  1. Корпоратизовані державні та акціонерні приватні підприємства.
  2. Горизонтально-інтегровані галузеві державні акціонерні холдингові компанії, призначені для здійснення безперервного управління на галузевому рівні, до складу яких ввійдуть тільки державні оборонні підприємства. Це те, що зараз робить «Укроборонпром» у форматі створення кластерів – бронетанкового, високоточних озброєнь, радіолокації тощо. Ці кластери, повторюсь, є «горизонтальними», вони мають забезпечити функціонування своїх «пластів» у прийнятній для конкурентного середовища формі.
  3. Вертикально-інтегровані акціонерні товариства, що призначені для управління найбільш важливими проектами та програмами, до складу яких ввійдуть як державні, так і приватні оборонні підприємства.
  4. Національна акціонерна компанія «Укроборонпром» як головний орган господарського управління ОПК на основі принциів стратегічного менеджменту. Створюється шляхом корпоратизації Державного концерну «Укроборонпром».

 

Трансформація чинних учасників українського оборонного ринку в новий формат триватиме 3-4 роки. У підсумку нова організаційна структура ОПК та система державного управління буде цілком спроможна забезпечити класичну схему функціонування вітчизняної оборонної промисловості в ринкових умовах при різноманітності форм власності.

 

На цей час головне завдання центрального органу виконавчої влади – реформування оборонно-промислового комплексу. Цей орган має провести реструктуризацію та корпоратизацію підприємств ОПК і внести на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення НАК «Укроборонпром», галузевих (підгалузевих) державних акціонерних холдингових компаній, тематичних акціонерних товариств. Після того, як Кабінет Міністрів України своїми нормативними актами сформує зазначені об’єднання підприємств, потреба в такому центральному органі виконавчої влади, власне, відпадає, і він може бути ліквідований.

 

Звісно, це рішення є одним з багатьох можливих. Проте при виборі стратегії розвитку ОПК, скажу словами Шевченка, треба «свого не цуратись».Всі покрокові заходи та алгоритми приведення «оборонки» до нового вигляду з одночасним формуванням нового заохочувального середовища, до речі, детально опрацьовані у науково-дослідній роботі «Фабрика», яку декілька років проводили і якісно завершили фахівці Центрального науково-дослідного інституту озброєнь та військової техніки Збройних Сил України. Це цілком реальний порядок дій, що по суті та наповненню може виявитися набагато крутішим, ніж очікувані зарубіжні рекомендації після проведення міжнародного аудиту. Бо без знання наших реалій зовнішні поради можуть виявитися надмірно очевидними, а відтак – малокорисними. Хоча за «аудит-очевидність» доведеться заплатити мільйони.

 

Заходи з трансформації ОПК повинні бути максимально деполітизовані (у розумінні обмеження втручання в цей процес фінансово-політичних угрупувань). Чинні законодавчі ініціативи в частині реформування національного ОПК повинні спиратися на незалежну експертну оцінку і професійну попередню дискусію. Це дозволить хоч якось захиститися від кампанійщини.

 

Робити, а не чекати

 

Проте це зовсім не означає, що треба чекати, коли все крапки над «І» будуть нарешті розставлені. Є нагальні рішення та заходи, які можуть позитивно позначитись на самопочутті нашої «оборонки». І з ними не варто зволікати.

 

  1. Пришвидшення проведення процесу корпоратизації оборонних підприємств, що перебувають у державній формі власності. Необхідно пришвидши розробку, погодження та ухвалення Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”» щодо деяких об’єктів оборонно-промислового комплексу. Виключення таких підприємств із зазначеного переліку дозволить змінити правовий статус закріпленого за ними майна та зняти необґрунтовані обмеження щодо його використання, зокрема, в частині реструктуризації підприємств, зміни їхньої організаційно-правої форми з унітарної на корпоративну, а відтак – формувати колегіальні органи управління, залучати інвестиції, насамперед, у формі акціонерного капіталу, здійснювати технічну модернізацію. Тут, втім, слід пам’ятати й про загрози. Бо це може стати початком «битви» між українськими політико-фінансовими угрупованнями за отримання прав на державну власність у вигляді підприємств ОПК у ході їхньої корпоратизації/акціонування/приватизації. Адже площі, майно, технічні можливості державної «оборонки» залишається чи не єдиним неподіленим «полем» в Україні з часів Радянської імперії.
  2.  Чинні правила гри у стосунках між Міноборони та виробниками озброєнь – підштовхування вітчизняного оборонно-промислового комплексу до повільної деградації. Сьогодні рівень прибутку, визначений МОУ для виробленої продукції, становить: на закупівлю комплектуючих – 1%; в складі собівартості – 20%. У підсумку реальний прибуток підприємства за проектом ДОЗ не перевищує 7-8%. Це навіть не покриває рівень інфляції. Фактично виконання ДОЗ завдає прямих збитків підприємствам, якщо, звісно, не хитрувати. В цілому це не стимулює виконавця до зниження трудомісткості робіт; суперечить ринковій економіці і ставить вітчизняного виробника в нерівні умови з іноземними постачальниками; не стимулює підприємства ОПК до підвищення якості продукції; не дозволяє підприємствам акумулювати достатні кошти для подальшого розвитку та відновлення виробництва. Уряд має прийняти зміни до порядку, затвердженого постановою КМУ від 27.04.11 №464 «питання державного оборонного замовлення», якими відновити дію постанови КМУ від 23 серпня 2017 р. №1093. Це передбачає зафіксувати для підприємств на закупівлю комплектуючих – 5%; в складі собівартості – 30%. Ці зміни дозволять забезпечити збільшення прибутку виконавців ДОЗ на 10-11%. Фактично йтиметься про збільшення видатків на 3-4%.
  3. Відсутній механізм перегляду орієнтовної ціни контрактів. Міністерство оборони України відмовляється приймати рішення про перегляд ціни за наявності об’єктивних обставин. Як то: підвищення вартості енергоносіїв та інших комунальних послуг, збільшення постачальниками цін на сировину та комплектувальні вироби, підвищення розміру мінімальної заробітної плати. Все це відлякує підприємства від виконання ДОЗ. Як заявив нашій компанії один з директорів: «У Міністерстві оборони багато в чому відповідальність замовника закінчується в момент підписання державного контракту. Після цього всі проблеми «індіанців» автоматично лягають на виконавця – тобто на підприємство». Пропозиції: прийняти урядом зміни до порядку затвердженого постановою КМУ від 27.04.11 №464 «Питання державного оборонного замовлення» щодо включення норми, яка б зобов’язувала державних замовників за наявності об’єктивних обставин, в обов’язковому порядку переглядати ціну контрактів (договорів).
  4. У стосунках між замовником та виконавцем ДОЗ викривлені основи економічних принципів розвитку. У логіку діяльності підприємств «оборонки» закладені принципи завищення витрат. Система взаємовідносин між оборонним підприємством – чи державним, чи приватним – і тим же Міністерством оборони побудована таким чином, що будь-який керівник підприємства буде маніпулювати показниками, «збільшувати витрати», бо це призведе до збільшення маржі, яку заробить підприємство. Тому ця система ніколи не буде ефективно працювати на користь українського оборонно-промислового комплексу. Тож треба змінити систему ціноутворення на військову продукцію, змістити фокус на ефективність. Адже за правильною економічною логікою задача будь-якої компанії – це збільшення прибутку, у тому числі шляхом зниження витрат. У нас – все навпаки.
  5. Не існує механізмів прогнозування щодо потреб силових структур в рамках ДОЗ хоча б на середньострокову перспективу, доведення такої інформації до потенційних виконавців ДОЗ – як приватних, так і державних. Відтак, не забезпечується ритмічність (планування) завантаження підприємств ОПК як державної, так і приватної складової. Хоча ДОЗ заявляться як трирічний, фінансове планування та звітність залишилась річною, а де факто – семи-десятимісячною. Це недостатньо і, навіть, убивчо для сировинних, технологічних, виробничих складових, і в результаті – для самих оборонних проектів, якими б актуальними вони не були. Потрібні нові процедури, які відіб’ються як на підходах до планування, так і на тимчасових рамках виконання того ж держоборонзамовлення. І ці інновації потрібно вводити не тільки розпорядженнями Кабміну, а легітимізувати на законодавчому рівні. Щоб потім вже не було можливості відкотитися назад.
  6. Україна при створенні й вдосконаленні озброєнь увійшла в фазу системного відставання, розрив з провідними виробниками став проваллям між світами. Подолання відставання власними силами й ресурсами вже неможливо. Нам необхідний доступ до нових технологій, партнерство з технологічно сильними союзниками. Проте сьогодні в Україні немає жодного (!) спільного підприємства в оборонній сфері з закордонними компаніями з метою створення нових зразків з передачею технологій в рамках довгострокових контрактів. Бо наше законодавство не дозволяє це робити.

 

Тож необхідне оперативне прийняття низки законів, що скасовують заборону на створення в оборонному секторі спільних підприємств із зарубіжними компаніями. Треба невідкладно розробити Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення суб’єктів господарювання на базі об’єктів державної власності», аби забезпечити правове поле щодо створення оборонних СП на території України – на взаємовигідних умовах, з застосуванням офсетних процедур, передачею технологій, гарантуванням та захистом прав інвестора, прогнозованим збутом спільного продукту тощо.

 

Думаю, все це можна почати вирішувати хоч завтра. З новими силами та настійливістю професійних, мотивованих команд. Адже будь-яка структура – Міністерство, агентство, концерн, завод – на папері то лише таблиця зі штатним розкладом. А справи роблять чи не роблять конкретні люди.

 

Сергій ЗГУРЕЦЬ, директор інформаційно-консалтингової

компанії Defenst Express

 

Публікації та новини по темі:

 

КАК УБИТЬ НАШУ «ОБОРОНКУ» ИЛИ ЗАЧЕМ ПУТИН, ЕСЛИ ЕСТЬ МИНФИН?

 

ЄХАНУРОВ : ВІТЧИЗНЯНА «ОБОРОНКА» МАЄ СТАТИ ЛОКОМОТИВОМ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

 

МАНІВЦІ Й МАНЕВРИ ОБОРОНКИ

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues