ukraina zagrozu copy copyФахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини грудня 2018 року.

 

У безпековому вимірі ключовою тенденцією року, що минає, стало розширення географії російсько-українського конфлікту на акваторію Азовського моря. Акт прямої агресії Росії проти корабельної групи ВМСУ в районі Керченської протоки спричинив чергову ескалацію протистояння Києва та Москви. Протягом грудня сторони активно обмінювались звинуваченнями: медіа рясніли повідомленнями про підготовку наступу військових з’єднань. При цьому до інформаційної атаки на Україну Кремль долучив «важку артилерію» - очільник російської дипломатії Сергій Лавров залякував росіян «провокацією» українських військових на кордоні з Кримом, а сепаратисти ОРДЛО завзято поширювали фейки про наміри командування ЗСУ застосувати хімічну зброю проти цивільного населення. Коли збіг термін всіх «дедлайнів» вигаданого російськими пропагандистами наступу з боку України і стало очевидно, що воєнний стан завершиться у встановлений термін, Кремль переключив фокус уваги на санкційну війну.

 

Фото: ВМС ЗС України

 

Крихка ситуація навколо Азову та Керченської протоки - наслідок курсу РФ на мілітаризацію Криму. При цьому Москва відкидає будь-яку можливість деескалації. На одній з останніх прес-конференцій Путін без притаманних йому словесних викрутасів підтвердив - Росія продовжить посилювати свою військову присутність в окупованому Криму. Так, відповідно до програми переозброєння до складу Чорноморського флоту РФ в 2019 році увійдуть 12 нових кораблів і суден (з них шість бойових, в тому числі два малі ракетні кораблі, оснащені крилатими ракетами «Калібр»). У зв’язку з цим, на початку місяця постійний представник України при ООН Володимир Єльченко нагадав міжнародній спільноті, що Російська Федерація вже розмістила на окупованому півострові військові засоби і компоненти, які можуть переносити і запускати ядерну зброю. Мова про ракетний крейсер «Москва» з ракетною системою «Вулкан», три підводні човни, два невеликі ракетні катери, обладнані крилатими ракетами «Калібр», бомбардувальники Су-24, які можуть переносити ядерні бомби.   Також не варто забувати розконсервацію в 2016 році об'єкта «Феодосія-13» (радянський склад ядерної зброї поблизу Ялти).

 

Украинский буксир «Яны Капу» А947

Фото: kerch.com.ru/Украинский буксир «Яны Капу» А947 

 

Збройна провокація 25 листопада продемонструвала – Кремль доволі успішно реалізує концепцію «зони заборони доступу» (A2/AD) в акваторії Азовського моря. Обмежений воєнно-морський потенціал України не дає нам опцій для симетричної відповіді. В той же час млява реакція західноєвропейських столиць (в першу чергу відсутність консенсусу щодо «азовського» пакету санкцій) може спровокувати Москву до більш активних дій, направлених на обмеження можливостей ВМСУ в Чорному морі. Азово-Керченська криза мала прозвучати нагадуванням для решти міжнародної спільноти – зараховувати війну на Донбасі до категорії   заморожених конфліктів щонайменше передчасно. Тому політика дистанціювання, якої воліють дотримуватись окремі члени Альянсу, знімає із запобіжників масштабний регіональний конфлікт з непередбачуваними наслідками, в тому числі для країн ЄС та НАТО.  

 

Вичікувальна позиція, в якій Кремль завмер напередодні українських виборів, не повинна нікого вводити в оману. Незалежно від результату волевиявлення українців, Москва збереже за собою контроль над окупованими територіями Донеччини та Луганщини.   Безумовно, не варто очікувати, що російська влада поверне новому президенту (навіть на умовах вияву лояльності) «контрольний пакет акцій» української інтеграції в НАТО та ЄС. Навпаки, Росія зберігає в рукаві карту масштабного вторгнення як елемент міжнародного тиску та аргумент на перемовинах із Заходом.

 

Публікація по темі: MOSCOW DOES NOT BELIEVE IN TEARS

 

Однак в перші місяці наступного року РФ створюватиме потужний тиск на Київ з середини нашої країни. Навряд чи в Кремлі розраховують на перемогу проросійського кандидата після анексії «біло-голубих» електоральних «пасовищ» - Криму та частини Донбасу. Тому Москва намагатиметься вплинути на результати виборів з метою делегітимізації нової або переобраної влади. Не слід списувати з рахунків також можливість спроб зриву виборів, щоб в такий спосіб дискредитувати українські демократичні інститути в очах Заходу.

 

Відкритим залишається питання про реванш Кремля після Створення єдиної помісної церкви в Україні.   Ймовірно, червона лінія для Росії - це збереження за Українською православною церквою Московського патріархату Києво-Печерської та Почаївської лавр. Українська влада доклала немало зусиль, щоб забезпечити мирний процес об’єднання українських православних церков. Втім варто пам’ятати, що цей процес лише набиратиме обертів після отримання Томосу про автокефалію 6 січня 2019 року. Відтак ризик інспірованих ззовні провокацій залишатиметься одним з найбільших викликів для національної безпеки.

 

Воєнний стан: вибори змінюють акценти

 

Брутальні дії РФ в районі Керченської протоки та моральні знущання над екіпажами захоплених суден викликали хвилю обурення в українському суспільстві. Однак при цьому варто констатувати, що воєнний стан, який влада була змушена ввести у відповідь на зовнішню агресію, не став потужним мобілізуючим фактором в загальнонаціональних масштабах. Справа тут не в падінні рівня патріотизму у порівнянні з 2014 роком чи порівняно меншими втратами. Напередодні виборів кожна дія влади розглядається через призму електоральну призму. В ЦДАКР вважають, що саме близькість виборів обумовила гібридизацію воєнного стану. Банкова зіштовхнулась з доволі сильним опором не лише в стінах парламенту. Вочевидь, президенту не вдалось заручитись беззастережною підтримкою Заходу та всіх союзних сил в структурах влади.

 

Проведення воєнного стану в «полегшеному» режимі зробило позицію влади недостатньо переконливою. Соціологія засвідчила - більшість українців вважають введення воєнного стану перегинанням палиці. Втім важко не погодитись з Верховним Головнокомандувачем – опитування не можуть бути критерієм вибору стратегії захисту країни. Однак владі все-таки доводилось шукати виправдання чому такий крок був єдино правильним.

 

Головний лейтмотив – зростання загрози інтервенції Росії після подій 25 листопада. За словами Президента Порошенка, проведена величезна робота з передислокації, зі скорочення термінів бойового злагодження, з доукомплектації за рахунок резервів першої черги, з поставок у війська нового озброєння та модернізованого озброєння і воєнної техніки. Звісно, воєнний стан – це не той інструмент, за допомогою якого можна ліквідувати небезпеку російського вторгнення чи кардинально посилити спроможності ЗСУ. Тому навіть сам президент, оголошуючи завершення дії воєнного стану, визнав: «Російська загроза нікуди не поділася».

 

За логікою влади, воєнний стан також обумовлювався необхідністю привернути увагу міжнародної спільноти. «Ще півтора-два місяці тому пропозиція окремих європейських країн ставила під загрозу продовження санкцій Європейського Союзу проти Росії за її ж дії на Донбасі і в Криму. Але два тижні тому, під час мого візиту до Брюсселя 13 грудня ці санкції були одностайно продовжені ще на півроку», – так сформулював один з ключових аргументів президент Порошенко. Справді, продовження дії санкцій проти Росії можна зарахувати до ключових успіхів вітчизняної дипломатії. Втім варто враховувати, що даний фактор не є достатнім аргументом для хоча би часткової корекції політики Росії. Впродовж останніх років російська влада привчає своїх громадян до думки, що санкції – не просто норма, але й історично обумовлений формат відносин з Заходом. Отож по справжньому дієвими у середньостроковій чи навіть короткостроковій перспективі антиросійські санкції стануть лише у тому випадку, якщо їхній об’єм буде пропорційний тим обмеженням, які змусили дати задній хід Іран та КНДР.

 

З іншого боку, за минулий рік в санкційній політиці ЄС утворилось чимало шпарин. Один з останніх прикладів – випадок італійської компанії Bertolaso, яка в обхід антиросійських санкцій продала   промислове обладнання для нового заводу агрофірми "Золота Балка", запуск якого відбувся у окупованому Росією Севастополі. За оцінкою аналітиків ЦДАКР, в найближчій перспективі подібні тенденції лише поглиблюватимуться. Впевненість Росії в ілюзорності європейських санкцій посилюється тим, що за минулий рік Москві вдалося продавити лінію на реалізацію своїх геополітичних проектів «Північний потік-2» та «Турецький потік».

 

Публікація по темі: «ВІЙСЬКОВИЙ ПОТІК-2»: ЯК НОВИЙ ГАЗОПРОВІД ДОПОМОЖЕ ФЛОТУ РОСІЇ У БАЛТІЙСЬКОМУ МОРІ

 

Без ОБСЄ не розібратись

 

Питання забезпечення режиму вільного судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі стає пріоритетним в зовнішній плотиці України. Наразі в коридорах влади викристалізувалась позиція щодо необхідності залучення міжнародних спостерігачів. Значний резонанс спричинила заява секретаря РНБО 181213 RNBO 0Олександра Турчинова про підготовку нового проходу кораблів ВМСУ через Керченську протоку. «Ми пропонуємо і нашим партнерам взяти участь у цьому проході з українських Чорноморських портів до українських портів на Азовському узбережжі. Будемо запрошувати представників ОБСЄ та інших міжнародних організацій, щоб вони були присутні на наших кораблях...» - зазначає Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов.

 

Новина по темі: О. ТУРЧИНОВ ПРОВІВ ЗУСТРІЧ З ГОЛОВОЮ ПРЕДСТАВНИЦТВА НАТО В УКРАЇНІ А. ВІННІКОВИМ

 

Однак, вочевидь, таке рішення (проходження Керч-Єнікальського каналу з представниками ОБСЄ на борту військових кораблів) має разовий характер. Налагодити відповідний алгоритм можливо лише за умови розгортання постійно діючого пункту місії міжнародних спостерігачів в Керчі. З такою ініціативою вже виступив представник України в контактній групі Євген Марчук. Також перший віце-спікер Верховної Ради України Ірина Геращенко нещодавно розповіла - Київ проінформував Париж та Берлін, що підніматиме у Мінську питання про посилення присутності місії ОБСЄ в акваторії Чорного і Азовського морів. Цілком очікувано, в Москві запити Києва досі залишаються без відповіді.

 

Мирослав Лайчак, Міністр закордонних справ Словаччини, яка в 2019-тому головуватиме в ОБСЄ, заявив, що врегулювання конфлікту на Донбасі буде пріоритетним завданням Братислави. Що ж, тепер ця ноша стала ще важчою.

 

Законодавчі ініціативи: підсумки 2018-ого та новий фронт робіт

 

Минулий рік видався доволі плідним на законодавчі процеси у сфері оборони та безпеки. На думку експертів ЦДАКР, особливе значення для посилення опірності держави мають Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» та Закон України «Про національну безпеку України».  

 

Перший документ, відомий як «Закон про деокупацію Донбасу», врешті-решт надав належне визначення ситуації в Криму і Донбасі. Україна на законодавчому рівні   визначила російську окупацію як міжнародний збройний конфлікт, в якому Росія є державою-агресором (за IV Гаазькою і IV Женевською конвенціями), що здійснює збройну агресію та окупувала частину Донецької та Луганської областей. Закон ввів в українське правове поле поняття «окупаційної адміністрації Російської Федерації». Отож на Росію було покладено відповідальність за порушення прав цивільного населення в ОРДЛО, в тому числі за матеріальні збитки.

 

Інший важливий аспект Закону – заміна формату АТО на   Операцію об’єднаних сил (ООС). Відтепер уся повнота відповідальності за комплекс дій і заходів замикається на Збройних Силах України. За оцінкою ЦДАКР, відсутність «посередника» – Антитерористичного центру СБУ – забезпечує належні умови для більш оперативного реагування на загрози, покращилась оперативність управління та логістика.

 

Закон України «Про національну безпеку України» надав необхідний імпульс для розвитку системи управління ЗСУ відповідно до стандартів НАТО та реальних умов перманентної війни. Також, на думку фахівців ЦДАКР, він зміцнює підвалини демократично-цивільного контролю над органами безпеки та ЗСУ. Не менш важливим аспектом є фіксація відсоткової ставки від ВВП (не менше 5% ) на систему безпеки й оборони.

 

Відповідно до закону передбачається створення органу виконавчої влади, який би займався чіткою реалізацією державних програм в рамках оснащення Збройних сил.   Аналогічно, схвалена цьогоріч Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 року передбачає «визначення центрального органу виконавчої влади, що забезпечуватиме формування та реалізує державну військово-промислову політику». В ЦДАКР вважають, що виборчі баталії не повинні стати на заваді роботі над створенням відповідного відомства.

 

Закон «Про національну безпеку України» є рамковим, тож окреслені в ньому параметри реформ ще належить наповнити змістом. Відтак у НАТО визначили п'ять основних напрямів реформування сектора безпеки і оборони для України на 2019 рік. Голова Представництва НАТО в Україні, директор Офісу зв'язку НАТО в Україні Александер Вінніков наводить такий перелік нових законів: щодо парламентського комітету зі здійснення нагляду за діяльністю розвідувальних служб та служб безпеки, про Службу безпеки України, про розвідку, управління державними таємницями і засекреченою інформацією. Ще один елемент - реформування галузі оборонної промисловості та системи державних закупівель у галузі оборони. Враховуючи, що 2019 рік з відомих причин стане доволі турбулентним для парламенту – успіх реалізації накресленого в НАТО об’єму законодавчої роботи залишається під великим питанням.

 

2019-тий: перспективи переозброєння сил оборони

 

181226 NEPTUN 0Серед військових пріоритетів наступного року президент Порошенко назвав розробку і початок випробувань крилатих ракет наземного базування для ураження морських та берегових цілей за проектом "Нептун", закупівлю 6 тис. одиниць зброї для сухопутних сил ЗСУ, зокрема, снайперської зброї та антиснайперських комплексів проведення модернізації літаків та гелікоптерів, закупівлю безпілотних апаратів для ВПС (Повітряні сили Збройних сил України - ЦДАКР), для флоту - закладення ракетного катера та закупівлю броньованих артилерійських катерів.

 

Новина по темі: ПОРОШЕНКО: ВИПРОБУВАННЯ КРИЛАТИХ РАКЕТ "НЕПТУН" РОЗПОЧНУТЬСЯ У 2019 РОЦІ

 

За оцінкою директора ЦДАКР Валентина Бадрка,   окрім протикорабельної ракети «Нептун», армія незабаром отримає нові високоточні системи зброї – Реактивна система залпового вогню (РСЗВ) «Вільха». «2019-тий має стати першим роком реального переозброєння» - резюмує експерт.

 

Новина по темі: КОМПЛЕКС «ВІЛЬХА» ПРИЙНЯТО НА ОЗБРОЄННЯ Й НАПРАВЛЕНО В СЕРІЙНЕ ВИРОБНИЦТВО (ВІДЕО)

 

В ЦДАКР відзначають – в 2018 році почали вирішуватися питання важливого для України імпорту. Серед іншого, було закуплено 6 турецьких розвідувально-ударних безпілотний авіаційний комплекс (БАК)   Bayraktar TB2 і озброєння до них, самохідні гаубиці 2С1 “Гвоздика” польського виробництва, триває завершальний етап придбання канадських снайперських гвинтівок на потреби підрозділів ЗСУ.

 

«Загалом, поставок ОВТ, які б стратегічно посилили оборонний потенціал України, за п’ять років війни не відбулося. Тому загальний висновок, незважаючи на локальні досягнення в посиленні оборонного потенціалу – будівництво потужної армії як інституту стримування агресії РФ не стало пріоритетом чинної влади України. Як наслідок, армія в її нинішньому стані не зможе протистояти ракетним ударам і атакам бойової авіації четвертого покоління» - резюмує Валентин Бадрак.

 

В такій ситуації особливого значення набуває військово-технічна співпраця з країнами НАТО, в першу чергу США. В 2018 році, зрештою, завершились тривалі епопеї навколо передачі Україні ракетних комплексів Javelin та двох патрульних катерів класу Island (надійдуть в розпорядження ВМСУ восени 2019). Понад те, у грудні 2018 р. США прийняли рішення виділили Україні 10 млн доларів на зміцнення ВМС. ( сукупний рівень підтримки українського сектору безпеки складає бл.200 млн доларів).

 

З позиції експертів ЦДАКР, наявні об’єми допомоги Заходу в сфері ОТВ варто нарощувати. Пріоритетною метою Києва має стати подолання неоголошеного ембарго з боку західних країн. В той же час, держава повинна чітко розставляти пріоритети, щоб в жертву співпраці з іноземними партнерами не приносились інтереси вітчизняних підприємств.

 

Джерело

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues