ukraina zagrozu copy copyФахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини жовтня 2018 року.

 

Ціна безпеки

 

За даними журналіста Юрія Бутусова, внаслідок вибухів на 6-му арсеналі ЗСУ під Ічнею було втрачено близько 95% боєприпасів. Командування, у свою чергу, повідомляє, що до катастрофи там зберігалось 69 тисяч тон. Тож маємо справу з другим за масштабністю дій підривом складів боєприпасів із початку бойових дій. Всього за останні три роки внаслідок диверсій на повітря злетіло приблизно 40% усіх запасів снарядів (понад 210 тис. тон). Цей показник приблизно втричі перевищує рівень витрат боєприпасів ЗСУ з 2014 року.

 

Вартість знищених боєприпасів, чимало з яких не виробляються в Україні, становить сотні мільйонів доларів. За недбалість в організації захисту стратегічних об’єктів оборони країни доводиться платити вельми недешево. Компенсувати втрати український бюджет зможе ще нескоро. Досвід попередніх років свідчить - військове та політичне керівництво держави реагує на аналогічні ситуації за принципом «останнього китайського попередження». Проголошуються голосні патетичні заяви, мовляв тепер російським спецслужбам зась до боєкомплекту української армії. Але як тільки хвиля суспільного обурення спадає, хронічні захворювання системи оборони починають знову брати гору, а керівництво країни не виявляє особливого завзяття у викоріненні цих недуг.

 

181102 zdakr

Вибухи  під Ічнею. Фото: golos.ua

 

Тож диверсії продовжуються з демонстративною регулярністю, створюючи помітний контраст із картинкою «однієї з найбільш ефективних армій у Європі», яку влада продає суспільству. У порівнянні з початком російсько-української війни ЗСУ і справді разюче змінились. Однак слід визнати - темпи реформування сектору безпеки часто не встигають за ростом конвенційних та гібридних загроз, які генерує наш північний сусід. Коли ж ця тенденція в подібній кричущій формі «вривається» на телеекрани та стрічки соцмереж, бажаючих рубати з плеча завжди більше.

 

Було б неправильно применшувати відповідальність окремих посадових осіб Генштабу ЗСУ та конкретної військової частини. Втім у ЦДАКР наголошують - лише кадровими рішеннями проблему не вирішити. В цій ситуації ми знову повертаємось до питання неналежного фінансового забезпечення потреб української армії. Після підриву сховищ на Чернігівщині в оточенні Президента заговорили про недофінансування армії на 60%.   Солідаризувався з цією позицією і Міністр оборони Степан Полторак.

 

Нагадаємо, що відповідно до закону "Про національну безпеку", обсяги фінансування оборонного сектора встановлюються на рівні не менше 5% від ВВП країни. Відповідно до цих норм, у проекті держбюджету на 2019 рік на забезпечення армії та всього блоку безпеки та оборони України передбачені видатки у розмірі 209,5 млрд грн. Майже половина цих коштів - 101,4 млрд грн (2,57% від ВВП), - це витрати на Збройні Сили (зростання на 17% у порівнянні з цьогорічним фінансовим ресурсом). Серед пріоритетів: соціальний захист військовослужбовців, оснащення сучасними зразками ОВТ, підготовка військ, належне тилове забезпечення, розвиток інфраструктури. В рамках збільшення грошового забезпечення військовослужбовців наступного року планується виділити 55,6 млрд грн. (збільшено майже на 40% у порівнянні з 2018 роком), на озброєння та військову техніку (закупівлю, модернізацію, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, капремонт, забезпечення зв’язком) – майже 17 млрд грн., на будівництво (капремонт) військових об’єктів, будівництво (придбання) житла для військовослужбовців – 4,1 млрд грн.

 

Новина по темі: ЗАКОН «ПРО НАЦІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ»: СИСТЕМАТИЗОВАНО ПЕРЕХІД ОБОРОННОГО І БЕЗПЕКОВОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ ДО СТАНДАРТІВ НАТО

 

Отож оборонний кошторис країни продовжує зростати. Але вказані параметри важко назвати революційними в контексті нарощування потенціалу в озброєнні та військовій техніці. Левова частка збільшеного фінансування припадає на підвищення соціальних стандартів, а також компенсацію розриву зарплат військовослужбовців та темпів інфляції. Втім, якщо в такий спосіб вдасться зупинити (або хоча б зменшити) відтік кадрового складу, це лише підвищить   рівень професіоналізму української армії. Пропорційно зростатиме впевненість, що обставини, які роблять можливими диверсії на складах озброєння, будуть в решті-решт викоренені.

 

Хто за що, а ми за мир!

 

Вітри президентських перегонів зі зростаючою силою напинають вітрила вітчизняного інформаційного дискурсу. Питання війни та миру на Донбасі зрушилось в напрямку екватору передвиборчої риторики. Тему державної безпеки (яка в поточній електоральній призмі включає широкий спектр проблематик - від «бодання» з Росією на Азові до закріплення євроатлантичного курсу в Конституції ) ще на початку дистанції «зарезервував» чинний господар Банкової. Армія - один з трьох стовпів кампанії Порошенка. Перебуваючи на старті більшість учасників президентського «забігу» розумно не спокушались даним кейсом - надто багато підводних каменів, можна і в «агенти Москви» потрапити проти власної волі. (Звісно, знайдуться в нас і такі політики, що носять ярлик колаборанта з достоїнством, наче Орден Підв'язки).

 

На щастя (звісно, виключно для самих кандидатів) тем для критики влади вистачає. Однак в умовах війни «соціалкою» не обмежишся. З наближенням часу «х» зростає спокуса розповісти виборцю як треба «взяти все, та й поділити».

 

За правом лідера пелетону кандидатів першою на второвану Порошенком стежку вийшла Юлія Тимошенко. Днями вона заявила про початок формування так званого "воєнного кабінету". Цій структурі належить займатися розвитком "стратегії миру" для України, а її склад має бути оприлюднений до дня виборів. Здавалося б що з того? Ідея цілком безневинна (приблизно, як п’яте колесо у возі). Але дивний присмак залишає критика воєнної доктрини президента, яка за словами лідерки «Батьківщини» є утопічною, оскільки передбачає повну сумісність української армії зі стандартами НАТО.

 

Звісно, передвиборчі заяви ніколи не були керівництвом до дії для українських політиків. Однак даний випадок вкотре засвідчує, що сфера безпеки держави в умовах війни – не кращий майданчик для метання дротиків у політичних конкурентів.

 

За лаштунками «свята демократії» в ОРДЛО  

  

Призначені на 11 листопада   «вибори» глав псевдореспублік ЛДНР є грубим та цинічним порушенням російською стороною Мінських угод. Цю позицію Києва на рівні Радбезу ООН підтримали в спільній заяві Франція, Нідерланди, Польща, Швеція, Велика Британія, Італія, Бельгія й Німеччина. Також Рада Безпеки ООН, яка зібралась 30 жовтня на відкриті слухання щодо ситуації на окупованих районах Донбасу, відхилила провокативну пропозицію РФ заслухати «представницю ЛНР». Така поведінка російської дипломатії   виглядає як елемент російського тролінгу міжнародної спільноти. Власне, весь зовнішньополітичний контекст «виборів» в Донецьку та Луганську є складовою тактики Москви на девальвацію будь-яких мирних домовленостей по Донбасу.

 

181102 Vybory v ORDLO

Зовнішньополітичний контекст «виборів» в Донецьку та Луганську є складовою тактики Москви на девальвацію будь-яких мирних домовленостей по Донбасу.

 

Втім ігри в демократію на окупованих територіях мають також внутрішній вимір. «Волевиявлення» на окупованих територіях підводить риску під процесом остаточної консолідації Кремлем усіх ланок управління маріонетковими режимами в Донецьку та Луганську. Свій неоімперський проект «Новоросія» Москва помістила до кріокамери ще в 2015-16 роках. Так звані «вибори» стали черговим свідченням нової стратегії Білокам’яної, адже останні могікани «русської весни», яким вдалося вціліти після кремлівських чисток (Губарєв, Ходаковський, Хакімзянов), просто не були допущені до виборів. Кремлю в окупаційній адміністрації потрібні люди, готові «взяти під козирок» будь-яку установку Центру, але при цьому не робитимуть одіозних заяв і крастимуть «в межах пристойного».

 

Звісно, Захарченко з Плотницьким завжди перебували в режимі ручного управління. Але в Кремлі, вочевидь, дійшли висновку, що їхній «послужний список»   ускладнює реінтеграцію інфікованих сепаратизмом районів.   Окрім того, обоє – підписанти Мінських домовленостей. Таким чином виключення колишніх ватажків бойовиків ЛДНР з гри збільшує число опцій Москви щодо затягування дипломатичного процесу.  

 

Важлива деталь - загибель ватажка донецьких сепаратистів Захарченка пришвидшила процес реставрації позицій «сім’ї» в ОРДЛО. Звісно, участь фінансово-промислового клану третього президента України в схемах торгівлі бойовиків з Росією є секретом Полішинеля. Роль локомотиву довоєнних фінансових еліт Донбасу виконують бізнес структури «младоолігарха» Сергія Курченка. Останнім яскравим свідченням цих процесів є створення посади «прем’єра» так званої «ДНР». Вакантне крісло відійшло такому собі Олександру Ананченко. Серед скупих відомостей про цю персону в очі впадає показовий етап його трудової біографії   -   останні роки він був радником в   компанії Курченка з південноосетинською реєстрацією - "Внешторгсервис". Під парасолькою цієї компанії навесні минулого року були зосереджені ключові підприємства важкої індустрії на непідконтрольних Києву територіях.

 

Посилення фінансових позицій старих донецьких «еліт» не означає, що Кремль делегує їм   кермо влади в ОРДЛО.   Політична сфера, питання війни і миру залишаються в монопольному володінні Москви. На відкуп «єнакіївським» можуть бути віддані лише економічні питання в рамках посилення позицій однієї з веж Кремля. Джерела в російських ЗМІ повідомляють, що мова йде про заступника голови уряду РФ Дмитра Козака, який курує питання гуманітарної допомоги та економіки в районах тимчасово окупованого Донбасу. Політична складова поки що залишається у віданні помічника Путіна Владислава Суркова. Однак в жовтні в російську пресу просочились повідомлення про скорочення штату працівників його вотчини - Управління адміністрації президента з питань співробітництва з країнами СНД, Абхазією і Південною Осетією. В такій конфігурації «вибори» в ЛДНР можуть закріпити нову диспозицію кремлівських кураторів в структурі управління загарбаними територіями України.

 

Азов у фокусі російсько-української війни

 

Нещодавно заступник голови Державної прикордонної служби України Василь Серватюк заявив, що Росія зосередила в Азовському морі угруповання з більше 120 кораблів і катерів. Розгортання такого воєнно-морського потенціалу на Азові є безпрецедентним і свідчить про готовність Кремля йти на подальшу ескалацію напруженості.

 

Публікація по темі: АЗОВСЬКЕ ПРОТИСТОЯННЯ. ДІЇ, РЕАКЦІЇ, НАСЛІДКИ

 

Від початку вересня в надрах Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) тривала робота над комплексом заходів щодо забезпечення захисту національних інтересів нашої держави в її південних областях, акваторіях Азовського й Чорного морів. Зрештою, 12 жовтня Президент України Петро Порошенко ввів у дію рішення, зокрема його закриту частину, в якій йдеться про створення військово-морської бази України в Азовському морі.

 

Даним документом Кабіну доручено:

 

  • Створити інтегровану інформаційну систему висвітлення надводної й підводної обстановки в акваторії Чорного й Азовського морів і басейнах річок Дніпро й Дунай;
  • Сформувати міжвідомчий координаційний орган, завданням якого буде узагальнення правової позиції держави з підготовки консолідованої претензії України до Росії;
  • Підготувати проект закону про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України з визначенням координат серединної лінії;
  • Міністерство закордонних справ має повідомити секретаріат ООН і РФ про координати серединної лінії в Азовському морі, Керченській протоці і Чорному морі, яка до укладення українсько-російської угоди буде лінією державного кордону між українськими і російськими внутрішніми водами.

 

Отож офіційний Київ підходить до проблеми правого оформлення тимчасового розмежування морських просторів між Україною та Росією, фіксуючи за Азовським морем і Керченською протокою статус внутрішніх вод двох країн. Така позиція – постріл в ногу в Арбітражному трибуналі ООН, де Київ відстоює свободу судноплавства для суден третіх країн в акваторії Азовського моря і Керченської протоки (відповідно до положень Конвенції ООН з морського права).

 

Публікація по темі:КОМАНДУВАЧ ВМС: МИ БУДЕМО НАРОЩУВАТИ СИЛИ, ЩОБ ДОМІНУВАННЯ РФ ЗНИКЛО ВЗАГАЛІ

 

В МЗС пояснюють стратегію влади так: денонсувавши договір з РФ по Азовському морю, Україна може отримати новий територіальний спір з РФ. У зв’язку з цим фахівці ЦДАКР наполягають, що договір між Україною та Росією від 2003 року про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки обмежує права України у сфері військово-морської діяльності, оскільки не дозволяє вільно запрошувати військові кораблі ВМС країн-партнерів в акваторію Азовського моря. Експерт ЦДАКР   Михайло Самусь зазначає: «Говорити про виникнення нового територіального спору через демонтаж Договору в умовах російської агресії та окупації Криму та Донбасу, принаймні нелогічно. Більш того, створення нових територіальних спорів з агресором може відкрити нові можливості для української дипломатії щодо захисту національних інтересів України в міжнародних судах».

 

На іншому фронті, санкційному, україська дипломатія здобула важливі бали в контексті мобілізації міжнародної спільноти навколо проблеми агресивної політики Росії в акваторії Чорного та Азовського морів. 25 жовтня Європарламент ухвалив резолюцію про порушення Росією міжнародного права в Азовському морі. Як вказано в резолюції, Росія часто та у грубій формі блокує та інспектує кораблі, які йдуть через Керченську протоку до чи з українських портів. Також в ній   наголошується, що українські міста регіону зазнали значних економічних втрат внаслідок дій російської сторони. З позицій посилення тиску на Москву важливими положеннями резолюції є заклик до посилення санкцій проти Росії у разі подальшої ескалації конфлікту в Азовському морі та пункт про створення посади спеціального представника Європейського союзу щодо Криму і Донбасу, який працюватиме і навколо ситуації в Азовському морі.

 

На думку директора ЦДАКР Валентина Бадрака запорукою позитивного для України рішення європарламентарів стало послідовне акцентування уваги на проблемі нарощування російської військово-економічної присутності в акваторії Чорного та Азовського морів. «З огляду на це, важливим тактичним кроком Києва стало розгортання катерів ВМСУ на Азові. Цей акт стимулював збільшення міжнародної уваги до російських погроз, що викликало ланцюгову реакцію у вигляді підтримки України з боку НАТО та ЄС» - резюмує він.

 

181102 zdakr 1

«Важливим тактичним кроком Києва стало розгортання катерів ВМСУ на Азові. Цей акт стимулював збільшення міжнародної уваги до російських погроз, що викликало ланцюгову реакцію у вигляді підтримки України з боку НАТО та ЄС» - Валентин Бадрак. Фото: Дарья Давиденко / Апостроф

 

В той же час, нарощування Росією воєнного потенціалу на Азовсько-Кримському напрямі потребує заходів у відповідь на оперативному рівні. Фундаментом оборонної стратегії України має стати укріплене узбережжя. В ЦДАКР вважають, що елементами цієї системи є мобільне встановлення мінного загородження, проведення протидесантних операцій з залученням сил спецпризначення. Також варто прискорити розробку і постачання у війська мобільних ракетних установок. Мова саме про ракети «Нептун» (комплекс з протикорабельних крилатих ракет розробки Державного Київського конструкторського бюро «Луч»).  

 

Джерело

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues