180124 chas 1Про актуальні проблеми формування державної військово-технічної та оборонно-промислової політики України на сучасному етапі

 

«Збройні Сили України та вітчизняний оборонно-промисловий комплекс знаходяться на переломному і тому дуже важливому етапі своєї історії, коли необхідно критично переосмислювати накопичений у попередні роки досвід, без сумнівів відмовлятися від усього застарілого та неефективного в політичних і економічних умовах, що склалися, брати на озброєння передові ідеї, які на практиці довели свою прогресивність і забезпечили позитивні результати. Це непросте завдання. Успіх спільної справи буде залежати від професіоналізму, компетентності і рішучості кожного з нас».

 

Такий висновок виголосив начальник Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України полковник Ігор ЧЕПКОВ у свій доповіді на V-й Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми координації воєнно-технічної та оборонно-промислової політики в Україні. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки». Концентроване викладення проблем та запропонованих шляхів їх вирішення (за окремими напрямками - дискусійних), є надзвичайно важливим для розуміння масштабу викликів, які нині стоять перед Збройними силами та оборонною промисловістю країни. Редакція нашого журналу пропонує читачам окремі ключові блоки з цього виступу.

 

180124 Iгор Чепков

Ігор ЧЕПКОВ

 

начальник Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник:

 

«Нам слід брати на озброєння нові передові ідеї, які на практиці довели свою прогресивність і забезпечили позитивні результати»

 

Перехід на стандарти НАТО: виклики, ризики, можливості

 

Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України стверджує, що для забезпечення провідної ролі Збройних Сил України у виконанні завдань оборони необхідно «…здійснити їх поступове наближення за показниками підготовки, технічного оснащення та всебічного забезпечення до стандартів НАТО». Прагнення України до вступу в НАТО є не якимось ідеологічним проявом, а глибоко продуманим прагматичним кроком, спрямованим на зміцнення національної безпеки і тому зведеним в ранг пріоритетів державної політики. Невипадково на сьогоднішній день тільки ледачий не розповідає про співробітництво з НАТО.

 

Однак, якось непомітно в українському суспільстві з'явилися два протилежних, але при цьому помилкових уявлення про цей процес. Дехто вважає: необхідно просто мати час, щоб елементарно «домовитися» з лідерами провідних світових держав. Інші припускають, що достатньо формально підписати певну кількість документів про впровадження так званих стандартів НАТО, і заповітна мрія про вступ до Північноатлантичного Альянсу стане очікуваною реальністю.

 

На жаль, навіть накопичений досвід спілкування з Міжнародним валютним фондом, Світовою організацією торгівлі, інституціями Європейського Союзу недостатньо навчив нас належної діловитості, й ми знову наступаємо на ті ж граблі, забуваючи про те, що для повноцінного визнання України в значущих міжнародних організаціях необхідно виконати «домашнє завдання» з досягнення критеріїв, визначених світовою спільнотою. Відповідність цим критеріям неможливо виразити кількісно або випросити на переговорах тому, що мова в даному випадку йде про придбання країною якісно нових ознак, володіння якими дозволить їй гарантовано вийти на магістральний шлях розвитку людської цивілізації.

 

Для коллажа на открытие 7 1

 

Незважаючи на те, що розвитку взаємовідносин з НАТО нині приділяється пильна увага, не покидає відчуття чергової компанійщини з цього приводу.

 

Для об'єктивної оцінки того, що відбувається, повернімося до класичного тлумачення поняття «стандарти НАТО». Угода зі стандартизації (Standardization Agreement або скорочено STANAG) об’єднує членів Організації Північноатлантичного Договору (North Atlantic Treaty Organization або скорочено NATO) з метою вироблення в межах Об'єднаних Збройних Сил Альянсу єдиних умов уніфікації: процесів управління та обміну інформацією; оперативного планування застосування військ; озброєння та військової техніки, їх життєвого циклу; матеріально-технічного забезпечення, у тому числі кодифікації предметів постачання; термінології та діловодства.

 

На сьогоднішній день в рамках STANAG країнами-членами НАТО повністю або частково ратифіковано близько 1300 документів, які являють собою хоча і складну, але ієрархічно взаємопов'язану документовану систему і охоплюють масу різноманітних аспектів спільної діяльності, починаючи з уніфікації боєприпасів та їх калібрів і закінчуючи класифікацією мостів та картографічних позначок. У своїй сукупності вони створюють надійну базу уніфікації функціонування багатонаціональних збройних сил, їх взаємодії, уніфікації матеріально-технічного постачання, взаємозамінності технічних засобів та їх складових частин, включаючи озброєння та військову техніку.

 

Для Збройних Сил України та вітчизняної оборонної промисловості, які багато років виховувалися на стандартах колишнього СРСР, перехід на стандарти НАТО є революційною подією, що радикально змінить їх майбутній вигляд і наділить принципово новими якостями, спроможними забезпечити функціональну сумісність Збройних Сил України з найпотужнішими арміями світу; розкрити додаткові можливості для розвитку оборонно-промислового комплексу; в підсумку, кардинально підвищити рівень обороноздатності держави шляхом вступу нашої країни до авторитетної системи колективної безпеки.

 

По тексту чепков 2 1

 

Однак досягнення такого стану є процесом комплексним, що передбачає здійснення великої сукупності взаємопов’язаних заходів, серед яких немає другорядних і необов'язкових робіт, бо порушення цієї сукупності та потрібної хронології подій здатне звести нанівець всі витрачені зусилля і ресурси.

 

Продемонструю це на ряді конкретних прикладів.

 

Структурні підрозділи, науково-дослідні установи та навчальні заклади Міністерства оборони, що беруть участь у формуванні державної військово-технічної політики, реально, а не формально відреагували на перспективи впровадження стандартів НАТО. Налагоджено їх поступове введення в Збройних Силах України у відповідності з затвердженими планами. Протягом останніх років практично кожне тактико-технічне завдання на розробку новітніх зразків озброєння та військової техніки містить у собі відповідні вимоги та процедури, запозичені із STANAG. Певним чином перебудована підготовка військових кадрів: практичні навички застосування стандартів НАТО цілеспрямовано прищеплюються військовослужбовцям в ході проведення АТО та численних навчань. При цьому широко використовується закордонний досвід шляхом залучення іноземних радників та інструкторів.

 

Але, якщо розглядати процес переозброєння української армії більш досконально, виникає безліч різних нюансів. Наприклад, чомусь забувається, що відповідність стандартам НАТО виробу, який передбачається поставити на озброєння, необхідно ще встановленим порядком підтвердити якісні показники та показники за призначенням. Існує хибне уявлення, що цю проблему розв’яже так звана сертифікація.

 

Нагадаю, що стадіями життєвого циклу зразка ОВТ згідно «станагів» сертифікації підлягають тільки матеріали та елементи, які виготовляються відповідно до стандартів. Для зразків озброєння застосовуються процедури верифікації та валідації. Для цього потрібні акредитовані військові представництва, висновки яких належним чином будуть визнаватися не тільки у нашій країні, а і за кордоном.

 

Приклад більш глобального порядку.

 

Уже майже тридцять років в галузі озброєння та військової техніки в НАТО діє Система планування звичайних озброєнь CAPS (Conventional Armaments Planning Systems), яка побудована за принципами STANAG; виконує функцію орієнтування країн-членів Альянсу у виборі програм озброєння і ефективного задоволення їх потреб в ОВТ; раціонально гармонізує політику довгострокових закупок озброєння та військової техніки за критеріями технічного рівня, ціноутворення, термінів поставки тощо; визначає, у підсумку, основні тенденції і перспективи розвитку ОВТ в НАТО.

 

І тут для нас з'являються дуже суперечливі питання.

 

Яким чином має співвідноситися функціонування CAPS з наявністю вітчизняної програми розвитку озброєння та військової техніки? Як, задіявши CAPS в інтересах Збройних Сил України, не втратити свою оборонну промисловість тощо?

 

Для вітчизняного оборонно-промислового комплексу перехід на стандарти НАТО означатиме остаточне розставання з радянськими традиціями в організації своєї діяльності й вступ в новий етап власної історії, де діють зовсім інші закономірності, які, на жаль, поки досконально не вивчені.

 

Досить часто відвідуючи підприємства ОПК, я поки не бачу там цілеспрямованої підготовки до переходу на нову базу стандартизації. І якщо на рівні органів управління оборонною промисловістю перехід на стандарти НАТО постійно не сходить з порядку денного (правда, поки тільки на прикладі пілотних проектів), то в життєдіяльності низових суб’єктів господарювання спостерігаються зовсім інші настрої. Ні в організації виробничого процесу, ні в технологічній підготовці виробництва, ні в навчанні інженерних та робітничих кадрів не відчувається усвідомлення необхідності об'єктивних змін, викликаних переходом на стандарти НАТО.

 

Принципово важливо якомога швидше подолати цей психологічний бар'єр і на практиці почати осягати вимоги STANAG, що потребуватиме:

 

  • від органів державного управління - впровадження сучасних підходів до формування та реалізації державної військово-технічної та оборонно-промислової політики, відомих з мирового досвіду;
  • від Збройних Сил України – радикального реформування своєї штатної структури та принципів функціонування, озброєння, матеріально-технічного забезпечення, досягнення на цій основі сумісності з арміями країн-членів Північноатлантичного Альянсу;
  • від промислових підприємств і наукових установ оборонно-промислового комплексу - докорінної модернізації виробничого та дослідницького процесів з виходом на якісно вищий рівень їх організації й ефективності.

Для коллажа на открытие 2

 

 

Ринковий спосіб ведення господарства та оборонне виробництво

 

Є незаперечним фактом, що оборонна промисловість, яка розвивалася виключно в межах державного сектора економіки, на етапі переходу до ринкових відносин виявилася не зовсім підготовленою до появи суб'єктів господарювання недержавних форм власності, які провадять свою діяльність у військово-технічній та оборонно-промисловій сферах.

 

На жаль, формально проголосивши на законодавчому рівні рівноправність усіх форм власності, держава непослідовно поводиться в реалізації цього основоположного принципу ринкової економіки. Фактично у господарській практиці безпідставна з точки зору економічної логіки перевага віддається державній власності. При чому, як це не парадоксально, дуже часто ця прерогатива також закріплена законодавчо. Саме така суперечливість у визначенні права власності є головною перешкодою інтеграції недержавних суб'єктів господарювання у військово-технічну та оборонно-промислову сфери.

 

Ринкова культура керування економікою полягає як раз у тому, щоб створити такі економічні умови, при яких інтереси як державних, так і приватних оборонних підприємств могли бути максимально реалізовані. Світовий досвід свідчить: для вироблення таких умов існує велика кількість варіантів.

 

Цілком очевидно, що скасування зазначених анахронізмів 90-х років минулого сторіччя не потягне за собою негативних наслідків. Адже держава має можливість безальтернативно реалізувати своє право власності в акціонерних утвореннях за допомогою простої стандартної процедури більшості голосів, якщо залишить за собою контрольний пакет акцій кожної такої структури. Проте подальше нерозв’язання низки нормативно-правових суперечностей загрожує не тільки продовженням ігнорування потенціалу приватних оборонних підприємств, але й істотним уповільненням ринкових перетворень усієї оборонної промисловості.

 

 

По тексту чепков 1

 

Збройовий вектор: потреби, новації, вимоги

 

            Вихідною точкою розроблення та реалізації державної військово-технічної політики виступають потреби Збройних Сил України, інших військових формувань у засобах збройної боротьби, військовій та спеціальній техніці, необхідних їм для виконання своїх штатних функцій. Визначені та прогнозовані на середньострокову перспективу потреби силових структур зумовлюють відповідну спрямованість і зміст прийнятих алгоритмів формування військово-технічної та оборонно-промислової політики. Оборонно-промислова політика при цьому розглядається у якості логічного продовження військово-технічної політики, яке характеризує здатність і прагнення вітчизняної промисловості реалізувати ці потреби в науковій та виробничій сферах.

 

Однак людству відомі чимало прикладів, коли події розгорталися зовсім в іншій логічній послідовності. При нинішніх темпах науково-технічного прогресу сучасна наука та промисловість здатні створювати зразків озброєння, побудовані на принципово нових фізико-хімічних принципах, про існування яких воєнні кола навіть не здогадувалися. У таких випадках нерідко змінювалися не тільки основоположні канони військового будівництва, а й вся система світової безпеки піддавалася радикальній трансформації.

 

Тому спрямованість вектору військово-технічної та оборонно-промислової політики правильніше було б розглядати в двох напрямах:

 

  • від існуючих і прогнозованих потреб щодо забезпечення воєнної безпеки держави до наявних науко-технічних та виробничих можливостей вітчизняної науки і промисловості;
  • від появи в їх арсеналі проривних технологій, що продукують новітні види озброєння з невідомими раніше споживчими якостями до перспективного вигляду збройних сил, який формується під впливом революційних новацій в галузі озброєння та військової техніки.

 

Логічно припустити, що в кожному із зазначених варіантів методологія розробки і реалізації військово-технічної та оборонно-промислової політики, співвідношення між ними будуть принципово відрізнятися.

 

Щось подібне відбувається у випадках, коли новітні зразки озброєння та військової техніки створюються за ініціативою самих підприємств. Коли такий суб'єкт господарювання приходить в оборонне відомство зі своїм зразком озброєння, якого поки немає у розпорядженні Збройних Сил, його в силу заведеного за часів колишнього Союзу порядку, посилають по довгому колу, вимагаючи проходження повного циклу розробки від аванпроекту до постановки на озброєння. На наш погляд, доцільніше в даному випадку застосувати іншу процедуру, концепція якої в самому узагальненому вигляді (без розкриття тонкощів і нюансів) зводиться до наступного.

 

Для коллажа на открытие 6 1

 

Відразу необхідно починати етап випробувань за програмою, розробленою та затвердженою Міністерством оборони. При цьому виставляється проста і жорстка вимога: випробування завершуються успішно - далі слідує процедура постановки на озброєння, в іншому випадку будь-які відносини з таким підприємством з приводу запропонованого зразка озброєння не мають продовження.

 

Оскільки відразу ж знайдеться численний загін охочих вразити військових своїми творчими досягненнями, всі витрати з проведення випробувань повинно взяти на себе підприємство. Але, якщо зразок витримав випробування и прийнятий на озброєння, Міністерство оборони відшкодує ці витрати, якщо випробування закінчилися невдачею - їх вартість залишається у витратній частині економіки підприємства.

 

Пильну увагу слід також приділити процедурі узгодження процесу серійного виготовлення зразка, поставленого на озброєння за ініціативою підприємства. Або підприємство залишить за собою його виробництво, взявши на себе на певний період відповідні зобов'язання, включаючи технічний супровід протягом повного життєвого циклу, у тому числі і в особливий період. Або Міністерство оборони викупить документацію на виріб за узгодженою ціною і розмістить його серійне виробництво на свій розсуд, залишивши підприємству перспективу отримання роялті з кожної виготовленої одиниці.

 

Така процедура може використовуватися тільки тоді, коли зразок озброєння створюється з ініціативи підприємства і за його кошти. У всіх інших випадках, коли ініціатором закупівель техніки, матеріально-технічних ресурсів, робіт, послуг виступає оборонне відомство, радикально змінювати діючий порядок недоцільно, хоча критично його осмислити і певним чином оптимізувати було б незайвим.

 

Наостанок зауважу. У промислових колах широке ходіння отримала точка зору про нібито необґрунтовано завищені вимоги в процесі випробувань, які Міністерство оборони пред'являє до зразків озброєння та військової техніки, створених за ініціативою підприємств.

 

Для коллажа на открытие 1

 

Позиція Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України як головної наукової установи у військово-технічній сфері з даного питання гранично чітка і прозора: українська армія повинна бути оснащена такими засобами збройної боротьби, які за своїми характеристиками як мінімум не поступалися би озброєнню ймовірного (а в нашому випадку, реального) противника, а краще - перевершували їх. При якомусь іншому підході вся наша з вами робота позбавлена практичного сенсу.

 

Оскільки цей визначальний принцип збройної боротьби поки ніхто ще не відміняв, пора припинити безвідповідальні розмови із серії «нічим воювати, тому згодиться все, що стріляє і вибухає» й, відкинувши свої місницькі інтереси, почати надзвичайно серйозно ставиться до споживчих якостей виробів, які промисловість за своєю ініціативою пропонує Збройним Силам України.

 

Довідка Defense Express:

 

Від ідеї - до рішення, від рішення - до результату.

Центральний науково-дослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних сил України цього року відзначатиме вже 21 річницю з дня утворення. 11 грудня 1996-го року вийшла постанова Кабінету Міністрів України №1495 «Про створення Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України», а згодом - наказ Міністра оборони України від 12 лютого 1997-го року №52, яким затверджено Положення про Інститут та його організаційну структуру і чисельність.

ЦНДІ ОВТ є Головною науково-дослідною установою замовника - Міністерства оборони України - у сфері досліджень проблем розвитку, модернізації, продовження ресурсу та утилізації озброєння та військової техніки, оснащення ЗСУ озброєнням та військовою технікою, наукового супроводження міжнародного воєнно-технічного співробітництва.

За час існування Інституту за безпосередньої участі його співробітників розроблені, пройшли випробування та прийняті на озброєння значна кількість зразків озброєння та військової техніки. Інститут бере участь в обґрунтуванні нормативно-правових важелів регулювання діяльності, пов’язаної з придбанням озброєння та військової техніки іноземного виробництва в Україні.

 

Cxema 2

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues