ukraina zagrozu copy copyФахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини листопада 2017 року.

 

 

Головні ризики воєнного характеру

 

В другій половині листопада ситуація в зоні російсько-українського конфлікту характеризувалась різким загостренням, що було зумовлено збільшенням кількості обстрілів противником позицій українських військ та активізацією його ДРГ на окремих ділянках фронту. Про загострення обстановки в зоні АТО зазначив також і заступник голови СММ ОБСЄ в Україні А.Хуг: «В останні тижні і без того намітилося постійне зростання кількості порушень режиму припинення вогню». При цьому він висловив припущення, що ескалація конфлікту буде наростати.

 

Результатом вищезазначеного загострення обстановки стали втрати серед особового складу українських підрозділів.

 

Активність противника в зазначений період можна пояснити такими чинниками:

 

  • ротація, яка відбулася в його лавах, в результаті чого він почав частіше використовувати великокаліберне озброєння, зокрема 120-мм міномети;
  • зміна погодних умов (передову засипало снігом), яка дозволяє використовувати противнику не тільки складки місцевості, а й сніг, а також легше переміщувати ОВТ та особовий склад.

 

Також в ЦДАКР не виключають, що така активізація противника в зоні російсько-українського конфлікту була зумовлена необхідністю окупантів відволікти увагу від розвитку внутрішньої ситуації на ТОТ, зокрема, в т.зв. «ЛНР». Адже, саме в цей період в Луганську розгорілась «внутріполітична боротьба» між ватажком т.зв. «ЛНР» І.Плотницьким та керівником «МВС «ЛНР» І.Корнетом, яка в результаті призвела до втечі першого до Москви, його заочної відставки і затвердження виконуючим обов’язки «глави республіки» «міністра» «МДБ «ЛНР» Л.Пасічника.

 

На думку ЦДАКР, «переворот» в т.зв. «ЛНР» найімовірніше є наслідком подальшого загострення протистояння та з’ясування відносин на території ОРДЛО між ГРУ ГШ МО РФ (контролюють І.Плотницького) та ФСБ РФ (мають вплив на Л.Пасічника і І.Корнета). Таку думку також розділяють і в українському МЗС. Зокрема, коментуючи події в Луганську, МЗС України П.Клімкін заявив, що поточні події там – це не тільки «розбори» між місцевими підконтрольними Кремлю бойовиками, але і конфлікт між спецслужбами держави-агресора.

 

На те, що до подій в Луганську причетні не хто інші, як російські спецслужби, досить чітко вказують і слова російського політолога С.Маркова, який обурився триваючою «політичною кризою» в т.зв. «ЛНР». «Але всі питають, а куди дивилися куратори? Чому ставили Плотницького? Адже, всі говорили, що це проблемна кандидатура…Так чи інакше, «ЛНР» чекає переформатування. Хотілося б, щоб колишні помилки не були повторені. Куратори повинні припинити грати в незалежність «ЛНР» і більш прямо управляти ситуацією. Треба припинити цей кримінальний бардак. Донбас має бути не посміховиськом для України, як в ці дні, а заздрістю...», - зазначив один з рупорів Кремля. Ці слова є не лише черговим свідченням того, хто несе повну відповідальність за ситуацію на ТОТ України, але й ще одним доказом для майбутнього судового процесу в Гаазі.

 

З огляду на розвиток подій в т.зв. «ЛДНР», вищезазначене протистояння між бойовиками та між їх кураторами лише набиратиме обертів. Тому в ЦДАКР вважають, що за будь-якого вирішення Кремлем даного протистояння – об’єднання квазідержавних утворень під керівництвом єдиного силового центру в Москві чи ситуативного збереження статус-кво у вигляді двох окремих «республік» – Києву слід бути готовим до ескалації на лінії зіткнення як інструменту відволікання уваги від внутрішніх «розборок» між т.зв. «ЛДНР» (зокрема, під приводом виявлення «українського сліду» у вказаних інцидентах).

 

Слід також зазначити, що від’їзд І.Плотницького до Москви ще не ставить крапку в його політичній кар’єрі в т.зв. «ЛНР». Для Москви він важливий у якості гаранту виконання й існування Мінських домовленостей. Тож не виключено, що після отриманих у Москві інструкцій та гарантій він повернеться в Луганськ, де у нового в.о. «глави республіки» Л.Пасічника до нього не має особливих претензій.

 

Поряд із загостренням військової обстановки на Донбасі, в зазначений період Москва вже традиційно застосовувала свій «миротворчий» важіль гібридної агресії проти України. Зокрема, до неприйнятних раніше заяв щодо розміщення миротворців лише вздовж лінії розмежування і лише для охорони місії ОБСЄ, Москва цього разу додала ще одну вимогу. В Кремлі хочуть, щоб проект (російський) резолюції ООН щодо миротворчої місії на сході України узгоджувався з його маріонетками на Донбасі. При цьому з даного питання з сепаратистами необхідно буде провести прямі переговори.

 

171204 donbass

Одною з ідеєй Кремля є створення на Донбасі нового кордону з Україною

 

Ще одною ідеєю Кремля є створення на Донбасі нового кордону з Україною. Про це, коментуючи розмову спецпредставника США по Україні К.Волкера з помічником президента РФ В.Сурковим в Белграді, заявив представник України в тристоронній контактній групі в Мінську Л.Кучма. «Те що пропонує Росія на лінії зіткнення - це зробити новий кордон з Україною. Зробити щось на зразок Придністров'я. Але це буде значно гірше, ніж Придністров'я. У Придністров'я немає кордону з Росією, а тут - 420 кілометрів кордону, який ми не контролюємо взагалі», - зазначив він.

 

Зазначена вище діяльність РФ на сході України свідчить про те, що Кремль не припиняє пошуку шляхів для офіційного оформлення суб’єктності т.зв. «ЛДНР». І нав’язування Україні свого варіанту резолюції ООН щодо миротворчої місії на Донбасі є на сьогодні для нього одним з найкращих таких шляхів. З іншого боку, заявляючи про необхідність узгоджувати дану місію зі своїми маріонетками на Донбасі, Кремль вкотре намагається показати, що він їх не контролює і не несе жодної відповідальності за ту ситуацію, яка на сьогодні склалась на Сході України.

 

Що ж стосується власне миротворчої місії ООН, то в ЦДАКР вважають, що «оновлені» пропозиції Кремля, які є прямо протилежними українським національним інтересам і не можуть бути прийняті українською стороною – це ще одне свідчення того, що переговори по миротворчій місії зайшли в глухий кут, вихід з якого в найближчій перспективі є малоймовірним. В той же час найбільш ймовірним є продовження поперемінного чи паралельного використання Кремлем «військового» і «миротворчого» важелів тиску на Київ.

 

В контексті розмов про перспективи розміщення на Донбасі миротворчої місії ООН слід також згадати й про нещодавній інцидент зі співробітником СММ ОБСЄ, який відбувся при передачі представниками НЗФ тіл загиблих українських військових. Завдяки викладеному в мережі Інтернет відео, стало відомо про панібратські стосунки окремих представників СММ з бойовиками т.зв. «ЛНР». Зокрема, під час процедури передачі тіл українських військових журналіст німецького видання Bild Джуліан Репке звернув увагу на те, що російськомовний представник СММ ОБСЄ віддавав військове вітання командиру, а також тиснув руку і обіймав бойовиків НЗФ т.зв. «ЛНР».

 

В ОБСЄ з даного приводу заявили, що це був «мимовільний жест, властивий багатьом людям, які раніше служили в збройних силах, і він ні в якому разі не свідчить про схвалення або навіть прихильність до будь-якої позиції або точки зору». І при цьому наголосили, що «даний жест не повинен відволікати увагу від тієї важливої роботи, яку виконують спостерігач і його колеги».

 

Однак така відповідь ОБСЄ виглядає скоріше як намагання зробити хорошу міну за поганої гри. Така поведінка представника СММ ОБСЄ є недопустимою і суттєво підриває авторитет організації.

 

З іншого боку даний інцидент, яскраво відображає те, якими будуть відносин представників миротворчого контингенту ООН з НЗФ на Донбасі, у разі, якщо буде прийнятий російський варіант резолюції ООН щодо миротворців на сході України. Іншими словами, зазначений інцидент з представником СММ ОБСЄ повинен стати черговим вагомим аргументом України проти «миротворчої пропозиції» Кремля. Таку думку підтверджують й слова представника України в гуманітарній підгрупі ТКГ І.Геращенко: «Українська сторона неодноразово звертала увагу на склад місії, наполягаючи на зменшенні там росіян. І ми твердо стоятимемо на позиції, що росіян взагалі не може бути в миротворчій місії ООН».

 

Виклики для України на міжнародній арені

 

Протягом останнього часу почастішали випадки використання Росією території Білорусі для провокацій проти України. Останній приклад – затримання білоруським КДБ українського журналіста П. Шаройко.

 

171204 Шаройко

Павло Шаройко працював у Мінську спочатку власним кореспондентом інформаційного агентства УНІАН, а пізніше – «Українського радіо».

 

Так, 20 листопада в КДБ Білорусі повідомили, що український журналіст Павло Шаройко затриманий за звинуваченням у шпигунстві і нібито зізнався, що є співробітником ГУР МО України. Паралельно КДБ Білорусі оголосив персоною нон-ґрата радника посольства України в Білорусі І.Скворцова, заявивши, що він теж є співробітником ГУР МО України, який працював під дипломатичним прикриттям.

 

Про те, що за затриманням стоїть не хто інший, як російські спецслужби, говорить і досвід подібних провокацій проти українських громадян, і характер самої акції, яка проводилась проти українського журналіста. Для її реалізації спочатку використали штатного кореспондента корпункту в Білорусі російської телекомпанії НТВ, який повинен був передати матеріали, в яких йшлося про нібито згоду білоруської влади на використання території Білорусі і білоруської армії для ведення війни на стороні Росії проти України. Російські спецслужби сподівалися, що українська сторона, отримавши такий матеріал, негайно відреагує і тим самим суттєво погіршить й без того непрості україно-білоруські відносини.

 

Дана провокація дуже нагадує затримання російським ФСБ українських «диверсантів» в Криму, українського журналіста Р.Сущенко, викрадення українських прикордонників, а також інших громадян України як на території РФ, так і окупованих нею регіонів України, що в свою чергу, дає підстави констатувати, що у всіх них один замовник і виконавець і що на сьогодні для російської ФСБ територія Білорусі є такою ж «домашньою», як і Росії.

 

Провокація російських спецслужб з використанням білоруського КДБ стала черговим свідченням того, що багато важливих для Білорусі внутріполітичних та зовнішньополітичних рішень, особливо, що стосується України, приймаються в Москві, і що через повну залежність ключових секторів білоруської економіки від Росії та контроль Кремля над силовими органами країни, Мінськ нічого не може з цим зробити.

 

Більш того, для Кремля білоруський напрям є одним з найперспективніших в контексті його гібридної агресії у регіоні проти нашої держави, оскільки з мінімальним використанням ресурсів дозволяє не допустити будь-яке зближення між Білоруссю і Україною, відірвати О.Лукашенка від решти цивілізованого світу та максимально прив’язати його до Москви.

 

Про те, що Білорусь повністю знаходиться в орбіті Росії чітко засвідчили також і останні зовнішньополітичні маневри Мінська. Зокрема, О.Лукашенко, для якого фінансова допомога від ЄС була б сьогодні дуже доречною, чомусь проігнорував цьогорічний саміт Східного партнерства. І це при тому, що попередні чотири саміти пройшли без його участі. Пояснив поведінку свого боса глава білоруського МЗС, який був відряджений на саміт замість нього. При цьому В.Макей досить чітко розставив акценти в питанні зовнішньополітичних пріоритетів його країни. «…Ми не прагнемо «бігти стрімголов» в Європейський союз. Ми сьогодні є членами Євразійського економічного союзу, вважаємо, що нам потрібно розвивати цей Євразійський економічний союз. Ми вже сьогодні відчуваємо віддачу від нашої участі, сподіваємося, що ця тенденція збережеться», - сказав головний білоруський дипломат. Про те, наскільки великою є віддача від участі Білорусі, як й інших членів цього створеного виключено в інтересах Росії об’єднання, ще можна подискутувати, однак слова головного білоруського дипломата є досить показовими в визначенні того, завдяки кому досі на плаву знаходиться стагнуюча білоруська економіка і функціонує режим О.Лукашенка.

 

Ще одним свідченням несамостійності зовнішньої політики Мінська є його позиція щодо україно-російського конфлікту. Білорусь продовжує намагатись позиціонувати себе, як нейтральна і зацікавлена у вирішенні україно-російського конфлікту сторона, однак на практиці її «миротворчі» ініціативи дивним чином збігаються з кремлівськими, чим викликають в Києва лише обурення і сарказм. На приклад, на спільній прес-конференції в Москві з міністром закордонних справ Росії С.Лавровим В.Макей заявив, що Білорусь зацікавлена, щоб на сході України якомога швидше встановився «мир, і стабільність, і спокій» і що для цього вона готова взяти участь в миротворчому контингенті на Донбасі. Однак, з огляду на те, що Білорусь є членом Союзної з РФ держави та її головним союзником в ОДКБ, білоруські миротворці будуть мало чим відрізнятись від своїх російських колег, яких Кремль так намагається нав’язати сьогодні Україні.

 

170724 belorus 1.jpeg

 Білорусь продовжує намагатись позиціонувати себе, як нейтральна і зацікавлена у вирішенні україно-російського конфлікту сторона

 

В той же час, що цікаво, заявляючи про свої миротворчі ініціативи, Білорусь одночасно виступає проти оновленої резолюції ООН по ситуації з правами людини в окупованому Криму. Коментуючи такий крок Мінська, перший заступник голови ВР України І.Геращенко зазначила таке: «...Нейтральні країни бодай утрималися, Білорусі знову не вистачило «нейтральності» для інакшої від РФ позиції».

 

Слід зазначити, що за таку демонстрацію лояльності, Москва винагородила Мінськ зниженням ціни на газ, яке буде застосоване вже з наступного року і економічний ефект від якого, за оцінками білоруського міністерства енергетики, становитиме 700 млн. дол. США.

 

З огляду на вищезазначене, в ЦДАКР вважають, що Україна має остаточно позбутись ілюзій стосовно «незалежності» Білорусі, особливо, що стосується її позиції щодо нашої країни та будувати свої відносини з нею виходячи з того, що вона в першу чергу, є союзником агресора. Більш того, з огляду на нещодавні провокації проти українських громадян, Україна повинна перейти до більш жорсткої політики стосовно Білорусі на всіх напрямках – безпековому, економічному, інформаційному, дипломатичному. Зокрема, українська сторона повинна запропонувати ЄС, США, Канаді та іншим західним партнерам пакет санкцій проти Білорусі, який зможе примусити Мінськ розірвати кайдани васальної залежності від Кремля.

 

Поряд з загостренням відносин з Білоруссю, стабільно напруженою в зазначений період залишалась ситуація й на «угорському фронті». Офіційний Будапешт продовжує як мантру повторювати те, що український закон про освіту суворо порушує права угорської нацменшини в Україні і що доки він не буде скасований, Угорщина не підтримуватиме євроатлантичні прагнення нашої держави. «Ми не можемо цього зробити і підтримати євроатлантичні зусилля, адже Київ знехтував правами нацменшин і грубо порушив угоду про асоціацію між ЄС і Україною…», - вкотре продемонстрував непоступливість Угорщини в даному питанні МЗС країни П.Сіярто. І якщо до подібних заяв за останній час вже якось вдалось звикнути, то його слова про те, що Угорщина «не принесе в жертву закарпатських угорців на вівтар світової політики», від яких сильно заносить комуністичною пропагандою часів холодної війни, викликають певне здивування.

 

Поряд з цим слід відмітити, що в позиції угорської сторони в «мовному протистоянні» відбулась певна зміна: після понад двохмісячного мовчання, про український Закон «Про освіту» заговорив особисто прем’єр-міністр Угорщини В.Орбан. В своїх останніх заявах він зазначив, що проблемою є не тільки освітній закон, але й те, що українсько-угорські відносини переживають комплексну, глибоку кризу, яку закон про освіту лише оголив.

 

На думку ЦДАКР, причинами, через які В.Орбан очолив антиукраїнську кампанію Угорщини, можуть бути такі: непоступливість української сторони і активне відстоювання нею своєї позиції, зокрема й на європейській арені; майбутні парламентські вибори в країні, з наближенням яких, тема захисту закордонних угорців стає одним з основних наративів провладної партії в контактах зі своїми виборцями.  

 

На думку ЦДАКР, продовження нагнітання угорською стороною ситуації навколо закону про освіту та підключення до даного процесу прем’єр-міністра В.Орбана, не повинно жодним чином вплинути на позицію України. Українська сторона має й надалі слідувати зайнятому курсу, при цьому всіляко демонструвати намагання знайти точки дотику з угорською стороною, показуючи таким чином готовність до відкритого діалогу з нею – аж до оприлюднення висновків Венеціанської комісії. Після чого – діяти з врахуванням її рекомендацій, якщо вони не становлять суттєвих протиріч національним інтересам України.

 

Певним напруженням в другій половині листопада характеризувались й українсько-польські відносини. Причиною цьому стало запровадження польською стороною т.зв. «чорного списку Ващиковського» – переліку осіб, яким заборонено в'їжджати до Польщі. Першою «жертвою» цього списку став секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, пам’яті учасників жертв війни та політичних репресій С.Шеремета, який слідував у польський Ланьцут разом із делегацією товариства «Надсяння» для вшанування загиблих українських воїнів УНР. 18 листопада на міжнародному пункті пропуску «Шегині» польські прикордонники не дозволили йому перетнути українсько-польський кордон і повідомили про заборону в'їзду на рік у Польщу і зону Шенгену.

 

Згодом посол України в Польщі А.Дещиця повідомив, що Польща все ж таки перегляне список українців, яким заборонено в'їзд до країни. За його словами, там залишаться тільки ті, хто дійсно становить загрозу для національної безпеки Польщі. Така позиція польської сторони говорить про те, що на відміну від Угорщини, вона, в цілому, готова до діалогу з Україною та вирішення проблемних питань міждержавних відносини у двосторонньому форматі без перенесення його на міжнародну арену.

 

В той же час подібні «чорні списки», а також наявність інших гострих кутів в українсько-польських відносинах, які останнім часом не є рідкістю, вимагає постійної готовності української дипломатії та вищого державного керівництва України до надання адекватної оцінки таким подіям та своєчасного реагування на них.    

 

Дедалі більше занепокоєння викликають й настрої, які сьогодні відмічаються в Раді Європи і насамперед серед його керівництва, якому не дає спокою відсутність в організації російської делегації. Зокрема, Генеральний секретар Ради Європи Т.Ягланд вважає, що ПАРЄ має замислитися над виконанням вимог РФ, щоб остання не вийшла зі складу РЄ. При цьому все більше підтверджень набуває інформація, що він здійснює візити у європейські столиці, де особисто відстоює вищезазначену позицію. І як можна побачити з реакції окремих членів РЄ, зусилля генсека не є марними. Так, в офіційній відповіді МЗС ФРН на запит Deutsche Welle про позицію Берліна стосовно нещодавніх заяв Т.Ягланда про роль Росії у РЄ сказано, що уряд Німеччини «підтримує генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда у його зусиллях з пошуку рішення для майбутніх викликів». Іншими словами, уряд Німеччини підтримує зусилля генерального секретаря РЄ у питанні участі Росії в ПАРЄ.

 

Таким чином є очевидним, що Росія пробує через своїх лобістів в Європі і шляхом відвертого шантажу (заяви про те, що рішення щодо внеску РФ у бюджет Ради Європи на 2018 рік залежатиме від того, чи братиме російська делегація повноцінну участь у роботі ПАРЄ, а також, що в РФ не визнають нового Європейського комісара з прав людини, який буде обраний в січні, якщо Росія не матиме права голосу) намагається відновити своє право голосу в ПАРЄ - тобто скасувати санкції, накладені на неї після незаконної анексії Криму та посилені після окупації Донбасу. Ситуацію, що на сьогодні склалась в РЄ досить чітко охарактеризував постійний представник України в РЄ Д.Кулеба: «Зараз фундаментальне питання - встоїть Рада Європи чи підпорядкує себе інтересам Російської Федерації?».

 

На думку ЦДАКР, небезпечність ситуації навколо РЄ полягає в тому, що для Росії «підпорядкування» собі даної організації є легшим завданням, аніж домогтись зняття санкцій ЄС чи США. У разі досягнення нею успіху в цьому питанні, це може створити небезпечний прецедент на майбутнє: стати відправною точкою і серозним підґрунтям для старту процесу поступового зняття санкцій з агресора іншими організаціями чи країнами. З іншого боку – це був би серйозний удар не тільки по РЄ, але й по системі західних цінностей загалом. Тому, ЦДАКР вкотре наголошує, що для України ПАРЄ на сьогодні є одним з найважливіших майданчиків для відстоювання національних інтересів, успіхи на якому багато в чому впливатимуть на долю української держави та її суб’єктність на міжнародній арені. В свою чергу, РЄ повинна чітко визначитись, що для неї важливіше: фінансове благополуччя і номінальна присутність в Росії, для якої права людини – пусте слово, чи її ідеологічна основа – демократія і цінності, які є основою всього цивілізованого світу.

 

Певним напруженням характеризувались відносини України в зазначений період й з іншим європейським інститутом – ЄС. Свідченням цьому стали результати нещодавнього саміту Східного партнерства. Незважаючи на те, що сам саміт був для України черговою робочою зустріччю: ні провальною, ні проривною, він став досить показовим в питанні сучасного ставлення ЄС до реформ в Україні, зокрема, його розчарування їх ходом та результатами.

 

171204 cfvvsn

 Спільне фото учасників саміту "Східного партнерства"

 

Слід зазначити, що протягом останніх днів з боку Європейської комісії лунала досить жорстка критика України, яка супроводжувалась попередженням про те, що через невиконання необхідних вимог, у тому числі в сфері протидії корупції, Україна майже напевно втратить 600 млн. євро макрофінансової допомоги. При чому ключовою проблемою, через яку були заблоковані гроші в ЄК, називалась відсутність в української влади бажання налагодити перевірку електронних декларацій.

 

З огляду на це, цілком логічним є відображення настроїв ЄС до ходу українських реформ в підсумковій декларації саміту Східного партнерства, в якій, зокрема, йдеться про те, що ЄС надаватиме фінансову підтримку східним партнерам лише за умови здійснення ними конкретних реформ і що підхід ЄС «більше за більше» і надалі працюватиме на користь тих партнерів, які найбільше впроваджують реформи.

 

З огляду на такий поворот у відносинах Україна-ЄС, є очевидним, що тепер в ЄС більше не збираються вірити проханням Києва типу «зранку гроші – вдень стільці» і супроводжуючим їх численним обіцянкам побороти корупцію та постійним поясненням відсутності результатів реформ в країні російською агресією і важким тягарем спадщини попереднього злочинного режиму. На думку ЦДАКР збільшення долі прагматизму в підході ЄС до України є досить серйозним «дзвінком» для української влади. І справа тут не стільки в фінансовій допомозі, яку так потребує економіка воюючої країни, скільки у рівні довіри країн Заходу до України як до надійного і відповідального партнера. І чим більшим буде цей рівень довіри, тим більшою буде підтримка України з боку європейських та євроатлантичних структур і тим більше буде шансів на перемогу і збереження української державності у боротьбі з російською військовою агресією. Про те, що буде у разі, якщо Україна позбудеться такої підтримки лишній раз говорити не доводиться.  

 

Основні виклики всередині держави

 

Про те, що незадоволення ЄС ходом реформ в Україні, зокрема тими, що стосуються боротьби з корупцією, не є безпідставним, підтверджує й ситуація, що на сьогодні склалась навколо антикорупційних органів України.

Таких органів на сьогодні в Україні функціонує достатньо: Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) і Національним антикорупційним бюро (НАБУ). Однак замість того, щоб похвалитись успіхами їх діяльності, протягом останнього часу Україна (і не лише) змушена спостерігати за їх відкритим протистоянням, яке дійшло до того, що в нього змушений був втрутитись власне президент.

 

«Від усіх правоохоронних органів вимагаю злагодженої командної роботи. Здорова конкуренція вітається, бо вона всюди є двигуном прогресу, але дріб'язкові відомчі чвари та з'ясовування стосунків через ЗМІ вважаю абсолютно неприйнятними. І буду до них вкрай нетерпимим», - прокоментував П.Порошенко ситуацію навколо антикорупційних установ.

 

Незважаючи на пояснення юристів та особисто Ю.Луценка, що основною перешкодою для нормальної роботи антикорупційних органів є недосконалість українського законодавства, однак з боку це виглядає виключно як непослідовність держави у реалізації антикорупційних реформ. Відтак, державній владі і особисто президенту України необхідно не лише на словах, але й на ділі докласти максимум зусиль для того, щоб те, що сьогодні відбувається між антикорупційними органами в перспективі характеризувалось дійсно як здорова конкуренція, а не протистояння «павуків в банці». Держава повинна бути максимально зацікавлена в посиленні антикорупційних органів та їх ефективні й роботі, оскільки від цього сьогодні багато в чому залежить позитивне сприйняття реформ українським пост-революційним суспільством та загальне сприйняття держави в цивілізованому світі. В противному випадку їхній провал, разом із провалом судово-правової реформи, матимуть вкрай негативні наслідки як в середині держави, так і на міжнародній арені. Адже, окрім демонстрації безсилля держави перед корупцією, це створить сприятливі умови для активізації популістів та антиукраїнських сил, спрямованих на розхитування внутрішньої ситуації в країні. Також це поставить Україну, зокрема, вище державне керівництво у незручне положення перед західними партнерами, для яких проведення реформ, зокрема, що стосується боротьби з корупцією (що продемонстрував власне саміт Східного партнерства, є одним з визначальних аспектів підтримання нормального діалогу з нашою державою).

 

Джерело

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues