171130 91 mainDefense Express продовжує серію публікацій з дослідження «ЛИЦЕМІРСТВО та ШАХРАЙСТВО, як стовпи агресивної російської зовнішньої політики» над яким спільно працюють фахівці Інформаційно-консалтингової компанії Діфенс Експрес та Центру дослідження сучасних конфліктів.

 

В черговому матеріалі в рубриці «ЛИЦЕМІРСТВО» показується механізм, який дозволяє російським керманичам штучно підтримувати власну значущість як для внутрішнього споживача, так і на зовнішній арені. Страшний та кривавий механізм, автори та експлуатанти якого повинні понести покарання за скоєні ними злочини проти людства.

 

«Воєнний велосипед» як принцип функціонування російської політичної машини                                   

 

Коли король не піклується про народ, з його перемогами народ якось мириться, але з поразками миритися не буде.

Анонімний історик про заключний період правління Людовіка ХV

                       

И вновь продолжается бой…

З радянської молодіжно-патріотичної пісні

 

Раніше ми вже визначили сутність сучасної російської державної машини як організоване (на державному рівні) злочинне угруповання (ОЗУ). Зрозуміло, що будь-яка злочинна група, зокрема й ОЗУ будь-якого рівня (від районних банд і до криміналізованої держави) не здатна стабільно існувати в системі цивілізованих, нормальних, історично обумовлених, економічних і соціально-політичних відносин: вона неодмінно програє змагання, оскільки не запрограмована на створення власного продукту. За своєю природою, злочинець – паразит, що існує за рахунок праці, інтелекту, здоров’я оточуючих. Для виживання і тимчасового процвітання йому потрібні аномальні умови: для «вора в законі» це – парадигма протистояння зовнішньому, цивілізованому суспільству у формі системної злочинної діяльності на волі (до моменту засудження і посадки) або ж створення квазі-суспільних структур «на зоні», де ні про який вироблений продукт не йдеться, а авторитет «пахана» заслуговується силою, жорстокістю, підступністю, наявністю бригади «шісток», послугами підкупленої тюремної адміністрації.

 

Історичний екскурс засвідчує, що російська державність завжди втрачала динаміку й врівноваженість у періоди «мирного будівництва»: у цих умовах одразу ж неодмінно виростали армії зовнішніх і внутрішніх «ворогів», які тільки і мріяли про те, як би поцупити секрети молодої пролетарської держави, отруїти врожай чи наробити шкоди на виробництві (нікому й на гадку не спадало, що причини негараздів були в історично безперспективних економічних моделях, незграбних методах керівництва, «класових» принципах у кадровій роботі тощо). Конфліктне силове зіткнення (оз.Хасан, Халхін-Гол, Фінляндія, Німечина, НАТО, Корея, В’єтнам, Афганістан, Північний Кавказ, сьогодні – Україна, Сирія, далі - буде) у цих випадках завжди допомагало визначити «причини наших негараздів» (як правило, прості і зрозумілі, на відміну від складних і плутаних теорій економічних «ліберастів») і спрямовувати народний гнів то проти японських «самураїв» чи «фінської воєнщини», то проти підтримуваних з Білого Дому «духів», то загалом проти «піндосів» та ожирілої «гей-Європи», за відповідної ситуації – і проти колишніх найближчих братів, що раптом колективно перетворилися на жидо-бандерівських фашистів. Колеса велосипеду мають крутитися, конфлікти навколо Росії мають вибухати знов і знов… Інакше – російська політична конструкція обвалиться, а першими загинуть керманичі… Вони не зможуть втриматися на одному місці, вони повинні тиснути на педалі… Війна має тривати…

 

171130 Raate road

Воєнний велосипед кремлівських режимів дорого коштує російському народові, але хто на те зважає: лише в радянсько-фінській війні (1939—1940), що тривала 105 днів, втрати СРСР становили до 40 % бойового складу задіяних частин і суттєво переважали втрати фінської сторони – Червона армія втратила за різними оцінками від 422 до 722 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими, в фінському полоні опинились до 3000 осіб, у тому числі понад 300 командирів, 17 тис. чоловік зникли безвісти… На фото: частина знищеної радянської колони в битві на Раатській дорозі

 

І те правда, що відкрито кидати виклик сучасним європейським державам, Америці, Китаю чи Японії для сьогоднішньої кволої і немічної (хоча й агресивної) Росії – не під силу. У недалекому минулому такого масштабу конфлікти не раз ставили під питання саме існування «пролетарської держави», що зрештою призвело до її дезінтеграції наприкінці 20 століття. І це добре пам’ятають наближені «до тіла» кремлівські експерти: відтепер такі конфлікти мають розпочинатися із суперником завідомо слабкішим, не здатним на швидку і ефективну військову реакцію. Це може бути «націоналістично налаштований режим Кишинеу», нащадки «фашистських недобитків» в Естонії, Литві, Латвії, «злочинці» чи «ісламські екстремісти» з північнокавказьких республік, «американські запроданці» з Тбілісі, київська «хунта», географічно віддалений (і відповідно – безпечний для кремлівських керманичів) ІДІЛ…

 

Як бачимо, перелік конфліктних чи потенційно конфліктних країн і регіонів досить вдало «закриває» усе західне та південне прикордоння російської імперії, що дозволяє, крім мобілізації протестно-агресивних імпульсів електорату, вирішувати іще одне надважливе для кремлівського режиму завдання: максимально гальмувати чи призупиняти проєвропейські, цивілізаційні тенденції суспільно-політичного розвитку у своєму безпосередньому оточенні, успіх яких напряму загрожував би виживанню кремлівського архаїчного режиму.

 

Неспроможність ефективно керувати економікою власної держави залюбки компенсується демонстрацією незадовільного стану справ у сусідів. А нічого краще не підходить для руйнування сусідської економіки та хаосу в соціальній сфері, як тліючий “гарячий” конфлікт.

 

171130 01

 

171130 80 main

 Виконавцями та одночасно заручниками кремлівських авантюр завжди були громадяни Росії та отруєні російською пропогандою…:

На фото зверху російські десантники, що були захоплені в полон українськими військами поблизу села Дзеркальне, Донецької області, в 20-30 км від російського кордону 28 серпня 2014 року.

Фото знизу – гарячі точки, що створені та підживлюються кремлем в багатьох регіонах світу, забезпечують постійний «потік» трун до російської глибинки, нагадуючи простим росіянам про імперські амбіції їх країни…

 

Примітно, що на південному та східному напрямках такої активності ми не бачимо, хоча загроз російській національній (а не кремлівській) безпеці звідти аж ніяк не менше: китайська безупинна експансія, активізація геополітичних амбіцій Ірану, зростання ядерної небезпеки на Далекому Сході тощо. Втім, ці фактори не загрожують безпосередньо путінському режимові, (скоріше навпаки: використовуються ним у більш м’якій формі для ілюстрування тези «республіка у вогні»), а власне національні інтереси країни у цій ситуації відтісняються на другий (чи третій) план. В той же час дестабілізація існуючих авторитарних режимів на своєму південному прикордонні аж ніяк не потрібна «кремлівському пулу»: з «отцями націй» путінська дипломатія вміє успішно домовлятися як із собі подібними, а от непередбачувані суспільні пертурбації у своїх сусідів (з небезпекою пожвавлення демократичних тенденцій) для Кремля є вкрай небажаними.

 

Зрештою маємо картинку, що яскраво ілюструє одну з головних ідеологем Російської Федерації, взяту на озброєння «з легкої руки» стратега гібридних воєн, начальника ГШ РФ Герасімова: контрольоване створення зон хаосу та нестабільності по периметру російської імперії.

 

Територіальна наближеність відповідних регіонів до Росії, багатовікові історичні, економічні і гуманітарні зв’язки, зручна логістика та суміжна інфраструктура, залишений у спадок від КДБ СРСР агентурно-підривний потенціал, потужні релікти радянського менталітету, політичний і економічний шантаж активно використовуються російською владою для маніпулювання соціально-політичними процесами у цих регіонах. Активно використовуються при цьому також добре відомі Москві проблеми розвитку того чи іншого регіону: соціально-економічна нестабільність, енергетична залежність (як правило, від російських енергоносіїв), клановий поділ суспільства, внутрішні національно-релігійні суперечності і конфлікти. Корумпованість суспільства також залишається одним з потужних каналів реалізації російського впливу.

 

Важливим чинником планування і проведення Кремлем спецоперацій у своєму близькому прикордонні є наявність успадкованих від СРСР чи з пострадянських часів військових російських контингентів на відповідних територіях. Так, дислокування в Молдові 14-ї армії генерала О.Лебедя не дало змоги законній владі Кишинеу використати увесь потенціал владних повноважень, щоб запобігти реалізації у Придністров’ї сепаратистського сценарію, задуманого місцевою і московською партноменклатурою спільно з КДБ/ФСК/СЗР. Введений пізніше у Придністров’я російський миротворчий контингент (у складі трьохсторонніх сил) вже давно перестав виконувати первинні, «миротворчі» функції і розглядається воєнними експертами (зокрема, й російськими) як фактор активної воєнної присутності Росії на кордонах Молдови і України, базу для організації і проведення системної розвідувальної і диверсійно-підривної роботи проти України.

 

У ході кривавих спецоперацій Кремля по відділенню Абхазії та Південної Осетії від Грузії (здійсненої на фоні взятого у Тбілісі курсу на євроінтеграцію та НАТО), вирішальну роль зіграло перебування на цих територіях російських миротворців, які фактично зіграли роль окупаційних військ. Загальновідомою вже стала роль військових частин Чорноморського Флоту РФ, які стали основою для фактично державного перевороту у Криму та його насильницької анексії Росією навесні 2014 р. Ба, навіть останній кричущий приклад міжнародної російської агресії не став приводом для світової реакції, яка б упередила подальшу криваву війну, розв’язану Москвою на Сході України, тепер вже – з прямим залученням розташованих в українському прикордонні військових частин РФ.

 

171130 09 11 russia strike01

«Гарячі точки», що безпосередньо створені РФ на пострадянському просторі

 

До речі, схожі спроби залучення власного миротворчого контингенту для втручання у військовий конфлікт на боці однієї із сторін було зафіксовано ще у ході розвитку югославського конфлікту; щоправда, на той момент російські сили характеризувалися малою чисельністю, поганим забезпеченням, слабою боєготовністю, що перетворило ті спроби на фарс (говоримо про російський десант на аеродром «Слатіна» у Приштині, здійснений на здивування й посмішки інших іноземних миротворців: виявилося, що московській десантурі навіть харчуватися не було чим, так що зрештою іноземним партнерам довелося їх підгодовувати). Невідомо, як би склався розвиток конфлікту, якби росіянам вдалося тоді перекинути десант підтримки; можливо, й на сьогодні ми мали б у центрі Європи іще один «заморожений конфлікт», з нескінченними бойовими діями «малої інтенсивності» і жертвами. Втім, з часом російські керівники зробили певні для себе тактичні висновки…

 

Наразі вже на Близькому Сході Путін і компанія не відходять від випробуваних лекал — розбудовують та легалізують військово-морську базу в Тартусі (Сирія), заручившись “договорами” з Дамаском про практично довічне перебування збройних сил Росії на цій базі. Чого варті папірці, на яких стоїть російський підпис, загальновідомо, але ж, наслідки присутності російської військової бази на власній території дуже добре відомі і Україні, і Грузії, і навіть Вірменії. Таким чином, досвід застосування військової присутності, що був отриманий РФ на території республік колишнього СРСР, зараз чітко впроваджується на території інших країн Європи та решти світу. Знов таки, до яких непередбачуваних наслідків призвели б продовження термінів перебування російських військових на Кубі або у в’єтнамському Камрані, можна знов таки тільки здогадуватись та радіти, що таке не сталося.

 

171130 03

Масовані, невибіркові бомбардування вже стали візитівкою російського «військового мистецтва». Трагедія сирійського Алеппо вчергове продемонструвала, наскільки цинічно ставляться у Кремлі до людського життя...

 

У вересні 2017 року Росія провела на території Білорусі спільні військові навчання «Захід-2017», які стали приводом для припущень стосовно можливості використання білоруської території для військової акції проти України, Литви чи Польщі. Негативні оцінки посилилися, коли стало відомо, що реальна кількість російських військ, задіяних у навчаннях, значно перевищила задекларовану цифру на 70 тисяч. Відповідно, можемо припустити, що значна «дельта» могла залищитися на території Білорусі, звичайно – тільки у миротворчих цілях: як треба – за миром і за «бацькой» доглянути, і прибрати його – як щось не так… При потребі – можна й народну антилукашенківську (антинатовську) революцію захистити… Наразі керовані та контрольовані, нашпиговані таємною агентурою та відвертими проросійськими ватниками, органи державного управління Республіки Білорусь ще відповідають кремлівським канонам. Водночас, певні словесні загравання з Європою президента Лукашенко, можливо, вже дратують Кремль, якщо не насторожують. Тому залишення певної кількості військових підрозділів російської армії на території Республіки по закінченні спільних навчань “Захід-2017”, на думку Москви, не завадять. То ж матимемо ще один миротворчий «стабілізуючий» контингент у російському (і українському!) прикордонні, що означає розширення російського плацдарму для проведення розвідувальної, підривної, диверсійної, інформаційно-пропагандистської роботи проти України вже з північного напрямку. Війна триває…

 

Характерною особливістю провадження російських спецоперацій, у тому числі – з «підтримання миру» у своєму близькому прикордонні - є активне використання подвійного громадянства (російського та місцевого) їх активних учасників. Це дає змогу Москві переховувати своїх «героїв» на своїй території від відповідальності за вчинені злочини, оскільки «Конституція РФ не дозволяє передавати своїх злочинців до рук правосуддя інших країн». Не випадково у більшості антиукраїнських акцій, інспірованих в Одеській області, на Херсонщині та Миколаївщині, активну участь брали вихідці із Придністров’я з подвійним громадянством: Росії та “громадянством” “ПМР”.

 

Згадаймо, наприклад, призначення “віце-прем’єром “ДНР”” професора російської Академії воєнних наук, “міністра держбезпеки” та “голови КДБ” “ПМР” Володимира Антюфєєва, який у травні 1991 року був змушений тікати із Латвії (м.Рига), де брав активну участь у переслідуваннях та катуваннях латвійських громадян, які відстоювали визволення Латвії з-під московської окупації. За наявними даними, В.Антюфєєв мав причетність до органів державної безпеки СРСР (агент) і виконував на їх замовлення вкрай “чутливі” завдання. Є громадянином Російської Федерації. Антюфєєв є характерним прикладом, але ж, зрозуміло, він не є ексклюзивним гвинтиком у гібридних спецопераціях Росії за кордоном.

 

Відпрацьовані до досконалості методи й прийоми гібридної війни дозволяють управляти інтенсивністю та форматами протистояння: від «газового шантажу» (країни Балтії), постійного дезінформаційного «фону» (Польща, Швеція, Фінляндія), до прикордонних провокацій, агресивних інформаційних кампаній, організації внутрішньої політичної та озброєної опозиції і до прямого воєнного вторгнення (Чечня, Грузія, Україна).

 

Провадження такого роду конфліктів «низької інтенсивності» на своїй периферії, віддаленої від життєвих інтересів ключових світових політичних гравців також дає кремлівським тактикам можливість здійснювати моніторинг світової реакції на свої провокаційні акції, визначаючи відповідні «межі терпіння» більш потужних міжнародних партнерів і «зони дозволеності» - для себе.

 

Так, доволі квола реакція світових лідерів на окупацію Автономної Республіки Крим (а раніше – авантюру в Грузії) продемонструвала Кремлю неспроможність країн Заходу та Сходу оперативно і адекватно реагувати на міжнародні ексцеси Москви. І Росія пішла на перерозподіл сфер впливу на Близькому Сході (Сирія) та, згодом, на півночі Африки (Лівія), відновивши втрачені Радянським Союзом позиції гравця у близькосхідному покері.

 

171130 04

Квола реакція світових лідерів на окупацію Автономної Республіки Крим (а раніше – авантюру в Грузії) продемонструвала Кремлю неспроможність країн Заходу та Сходу оперативно і адекватно реагувати на міжнародні ексцеси Москви і РФ пішла на перерозподіл сфер впливу на Близькому Сході (Сирія) та, згодом, на півночі Африки (Лівія)…

 

Практично загальновизнаним в експертному середовищі висновком є те, що без захоплення Абхазії та Південної Осетії, скоріш за все, не було б окупації Криму та війни України з Росією на Донбасі, без Донбасу і Криму, навряд чи наважилася б Москва вирушати до Сирії. Свого часу, доволі поміркована позиція Заходу щодо доведеної безпосередньої участі луб’янських агентів Ковтуна та Лугового до вбивства Олександра Литвиненка на території Об’єднаного Королівства, також подає Кремлю хибні сигнали про режим вседозволеності, підігріває його апетити, та призводить до нових жертв і руйнувань. Відповідальні політики і громадськість світу мають зрозуміти, що концепція «сфер впливу і національних інтересів», якою великі держави довгий час виправдовували воєнні та гуманітарні злочини, вже відійшла у далеку історію.

 

Країни вже не мають своїх «задніх дворів» (backyards), в яких не діють загальноприйняті норми. Злочин залишається злочином - незалежно від того, хто його скоїв: дрібний злодюжка чи криміналітет, який захопив територію великої країни. Новий порядок денний на міжнародній арені неминуче має призвести до того, що кремлівський режим рано чи пізно опиниться у стані «голого короля», коли нікого вже не введе в оману російський «воєнний велосипед», який своєю чергою привезе російських керманичів на лаву підсудних до Міжнародного кримінального суду в Гаазі…

 

Читайте також розділи дослідження «ЛИЦЕМІРСТВО та ШАХРАЙСТВО, як стовпи агресивної російської зовнішньої політики», що вже оприлюднені:

 

ЛИЦЕМІРСТВО: ДОСВІД РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

ЛИЦЕМІРСТВО: ЯК РФ ПІДРИВАЄ МИР, ВИКОРИСТОВУЮЧИ НЕДЕРЖАВНІ ВОЄНІЗОВАНІ ФОРМУВАННЯ

 

ЛИЦЕМІРСТВО: ВИКОРИСТАННЯ РФ ТЕРОРИЗМУ В ХОДІ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ З ЛЮДСТВОМ

 

ЛИЦЕМІРСТВО: ЯК ПІД ВИГЛЯДОМ ВОЄННОЇ ХИТРОСТІ РФ СКОЮЄ ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ

 

ЛИЦЕМІРСТВО: ОРГАНІЗОВАНІ ЗЛОЧИННІ УГРУПОВАННЯ НА СЛУЖБІ КРЕМЛЯ

 

Інформаційно-консалтингова компанія Діфенс Експрес спільно з Центром дослідження сучасних започатквали рубрику «ЛИЦЕМІРСТВО» в якій оприлюднюються матеріали спільного дослідження - «ЛИЦЕМІРСТВО та ШАХРАЙСТВО, як стовпи агресивної російської зовнішньої політики».

 

В рубриці «ЛИЦЕМІРСТВО» автори крок за кроком в популярній формі викривають інструменти, які Кремль використовує для поширення власного деструктивного впливу, як на власне населення так і на специфічні групи людей по всьому світу.

 

Об’єктом дослідження публікацій рубрики «ЛИЦЕМІРСТВО» є політика Російської Федерації, як ключового агресора сучасного світу, що зробив ставку на проведення силових і гібридних сценаріїв для реалізації власних імперських інтересів, а також тенденції розповсюдження цих сценаріїв за межами свого прикордоння – у європейському та глобальному масштабах.

 

Предметом нашого аналізу є інструменти цієї політики РФ: військовий і економічний шантаж, використання терористичних угруповань, інформаційно-психологічна агресія та ін.

 

Зазвичай ЛИЦЕМІРСТВО розуміється як «поведінка, що прикриває нещирість, зловмисність удаваною щирість, чеснотою…» - тож одним з дієвих способів боротьби з лицемірством є методичне та ґрунтовне викриття справжніх намірів та цілей лицеміра.

 

Ми впевнені в тому, що рано, чи пізно ЛИЦЕМІРСТВО діючої на сьогодні в РФ політичної конструкції стане явним для всіх, включаючи тих, що нею достатньо ефективно на сьогодні гіпнотизуються.

 

Чим більше буде оприлюднено викривальної інформації, тим скоріше велика частка людства зможе вийти з сомнамбулічного стану, джерелом якого є ЛИЦЕМІРСТВО кремлівських демагогів. Тож запрошуємо тих, хто має впевненість у важливості цієї місії та необхідні професійні знання, навички та уміння долучитись до числа авторів Рубрики «ЛИЦЕМІРСТВО».

 

РАЗОМ ПОДОЛАЄМО МОРОК!

 

171130 08

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues