171110 NBZРеформування військово-промислового комплексу України: проблеми та шляхи вирішення. Такою була тема комітетських слухань, які 2 листопада 2017 р. провів Комітет з питань національної безпеки і оборони. Пропонуємо вашій увазі виступ Ігоря ОДНОРАЛОВА, заступника генерального директора УкрІннМаш, члена правління Ліги оборонних підприємств України, який було підготовлено до цих слухань.

 

Сьогодні публікуємо першу частину, що стосується Оновлення засад, формування та реалізації нової воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами.

 

Шановний головуючий, шановні члени Комітету, шановні запрошені! За для покладання свого виступу у системну канву хотів би побудувати його з урахуванням беззаперечних концептуальних поглядів, що були викладені у раніш прийнятих парламентських документах за напрямком сьогоднішнього обговорення.

 

Так, три роки тому, з початком збройної агресії Російської Федерації проти нашої держави, відбулися парламентські слухання на тему “Обороноздатність України у XXI столітті: виклики, загрози та шляхи їх подолання”. Відповідною постановою Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань” (ВВР), 2014, № 36, ст.2003) запропоновано:

 

  1. Забезпечити вирішення

п.4) оновлення засад, формування та реалізації нової воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами;

 

  1. Кабінету міністрів

п.4) утворити Державне агентство оборонної промисловості як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого буде направлена на:

 

забезпечення розвитку оборонного сектору економіки;

 

забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань сучасним озброєнням і військовою технікою;

 

створення та організацію виробництва наукоємної конкурентоздатної продукції цивільного призначення;

 

адаптацію національного законодавства з питань оборонної промисловості та військово-промислової політики до законодавства Європейського Союзу.

 

п.5) розробити та впровадити дієвий механізм підтримання та стимулювання, у тому числі фінансового, експорту продукції військового призначення та подвійного використання вітчизняного виробництва;

 

п.6) розробити та впровадити в практику економічні механізми стимулювання інноваційної діяльності в оборонній промисловості;

 

п.13) створити умови для нарощування оборонного потенціалу держави, у тому числі через налагодження ефективного державно-приватного партнерства.

 

Не відкрию таємниці сказавши що через три роки війни зазначені рекомендації так і залишилися лише рекомендаціями.

 

З цього місця дозволю собі більш ретельний аналіз і пропозиції за п’ятьма напрямками, які, на мою думку, на сьогоднішній день є вкрай актуальними.

 

  1. Оновлення засад, формування та реалізації нової воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами.

 

Вперше терміни з’явились в чинному законодавстві у 1991 році у Законі України “Про оборону України”, в якому визначено, що підготовка до оборони у мирний час включає “формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики держави”. Але ні в цьому законі, ні в інших нормативно-правових актах держави (наприклад в законах України “Про організацію оборонного планування” та “Про основи національної безпеки”) не встановлюється визначення цих понять та їх складові частини. У Воєнній доктрині України, затвердженій Указом Президента від 24 вересня 2015 року № 555/2015, визначені основні напрями економічного забезпечення воєнної безпеки держави, яке “здійснюватиметься шляхом формування і реалізації принципово нової єдиної воєнно-економічної, військово-промислової та військово-технічної політики”.

 

При цьому слід зазначити, що Матрицею досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи (додаток 1 до Стратегічного оборонного бюлетеня України, схваленого Указом Президента України від 6 червня 2016 року № 240/2016) не передбачено заходів із:

 

визначення стратегічних цілей, пріоритетних напрямів і завдань воєнно-економічного та науково-технічного розвитку;

 

формування і реалізації принципово нової єдиної воєнно-економічної, військово-промислової та військово-технічної політики;

 

розроблення стратегії розвитку ОПК.

 

Крім того завдання з формування та реалізації воєнно-економічної, військово-промислової політики не покладено на жодний з центральних органів виконавчої влади. І тільки формування і реалізацію однієї складової воєнної політики, а саме – військово-технічної політики, покладено на Міноборони.

 

Відсутність єдиного органу, відповідального за формування та реалізацію в державі єдиної воєнно-економічної та військово-промислової політики призвело до того, що наразі, управління та координація ОПК в цілому не здійснюється жодним з центральних органів виконавчої влади. Підприємства промисловості перебувають у керівництві Державного космічного агентства України, Міністерства освіти та науки України, Державного Концерну “Укроборонпром”, а підприємства приватного сектору працюють без належної координації.

 

Такий стан не дозволяє ефективно використовувати існуючий науково-виробничий потенціал ОПК та впроваджувати заходи щодо його розвитку.

 

Таким чином, зазначене питання потребує поглибленої нормативної проробки.

 

Виходячи з положень теорії державного управління засади державної політики визначаються відповідними законами держави, а уточнюються та конкретизуються підзаконними актами. Що ми маємо на сьогодні?

 

1.1. Військово-економічна політика

Як вже зазначалося вище, це питання не регламентоване на законодавчому рівні, хоча Закон про основні засади військово-економічної політики був би дуже на часі – на сьогодні залишаються концептуально неврегульованими економічні питання ресурсного та технічного забезпечення військових формувань.

 

При тому що існують різноманітні інструкції про ціноутворення на продукцію оборонного призначення, це скоріше бухгалтерські, ніж концептуальні документи які не дають відповіді на дуже прості питання.

 

Так, у разі закупівлі продукції в рамках державного оборонного замовлення у вітчизняних виробників основною проблемою, яку необхідно вирішити постачальнику це узгодження із замовником розрахунково-калькуляційних матеріалів, які передбачають обмеження по заробітній платні, прибутку і так далі і тому подібне. Тільки інструкція по порядку їх складання, видана Міноборони, налічує 60 сторінок. В результаті деякі виробники навіть відмовляються від співпраці з Міноборони
(виробник РЛС “Аеротехніка МЛТ”).

 

У той же час при закупівлі імпортної продукції ніякі РКМ не потрібні. Таким чином вітчизняні виробники та їх закордонні колеги опиняються у нерівних умовах. Стає більш вигідним і простішим завезти імпортну продукцію, ніж розробляти та виробляти свою, постійно виправдовуючись, що заробітна платня твоїх співробітників вища ніж у середньому по місту.

 

У цій ситуації доречно було б передбачити впровадження прозорої системи ціноутворення на продукцію військового призначення з урахуванням діючих механізмів у країнах – партерах.

 

З метою концептуального врегулювання економічних питань ресурсного та технічного забезпечення військових формувань, вважається за доцільне залучити представників Офісу зв’язку з НАТО за для надання пропозицій стосовно необхідних реформ для створення ефективної політики планування і управління ресурсами за євроатлантичними принципами з алгоритмами дій, переліком необхідних документів. Провести їх аналіз із залученням інститутів стратегічних досліджень та підготувати пропозиції щодо реформування системи планування і управління ресурсами за євроатлантичними принципами, які поляжуть в основу проекту Закону про основні засади військово-економічної політики

 

1.2.Військово-технічна політика

Як і у випадку з військово-економічною політикою питання військово-технічної політики також законодавчо не регламентоване. Наряду з цим замовниками відмічаються недостатні обсяги серійного виробництва нових і модернізованих зразків ОВТ, що пов’язано із старінням виробничих фондів та неефективним їх використанням за критерієм фондовіддачі.

 

(Так на початок 90-х років минулого століття цей показник, на українських оборонних підприємствах в залежності від їх галузевої приналежності складав 1,45-1,85. Тобто вартість щорічного випуску продукції в 1,5-2,0 рази перевищувала середньорічну вартість основних засобів виробництва, які при цьому були задіяні.

 

Зараз цей показник знаходиться в межах 0,40-0,65. Тобто на рік виробляється кількість продукції, вартість якої становить приблизно половину вартості наявних засобів виробництва.

 

Для того, щоб підвищити показник фондовіддачі у вітчизняному ОПК хоча би до рівня початку 90-х років, необхідно або збільшити обсяги випуску продукції оборонного призначення або вивести з експлуатації певну кількість застарілих основних засобів виробництва.

 

В реальності доцільним є “золота середина”.

 

Укрупнені розрахунки, на прикладі 130 оборонних підприємств, показують, що для досягнення рівня фондовіддачі початку 90-х років (порядку 1,5) в українському ОПК за умови подвоєння обсягів виробництва продукції (в цінах 2015 року) необхідно вивести з експлуатації основних засобів виробництва вартістю 1 911,0 млн. грн. (в залишковій балансовій вартості на кінець 2015 року), у тому числі 1,22 млн. квадратних метрів виробничих площ.)

 

Все це впливає на зростання вартості продукції за рахунок збільшення адміністративних витрат , непідготовленого виробництва, незавершеного процесу імпортозаміщення складових і комплектувальних виробів, тривалістю пошуку елементів іноземного виробництва для новітнього і модернізованого ОВТ.

 

На цьому фоні назріла нагальна потреба приведення нормативно-правових актів що регламентують державні закупівлі в інтересах військових формувань, формування та реалізації державного оборонного замовлення , діяльність військових представництв до вимог Директиви ЄС та досвіду країн-партнерів, (наприклад, запровадити порядок вибору виконавців заходів основних показників державного оборонного замовлення шляхом проведення відкритих конкурсів відповідних бізнес-планів із створення ОВТ, зосередження основних зусиль ВП на контролі якості продукції, а не на питаннях ціноутворення)

 

У цій ситуації закон про основні засади військово-технічної політики став би тим концептуальним документом, що дозволив би вибудувати збалансовану систему сталого розвитку озброєнь

 

1.3.Військово-промислова політика

На відміну від перших двох законів проект Закону про створення та виробництво ОВТ відпрацьовано Міністерством економічного розвитку і торгівлі. Не зважаючи на те, що на думку фахівців проект потребує суттєвих до опрацювань, це можливо зробити і в ході його розгляду у профільному комітеті Верховної Ради.

 

І чим скоріше він буде переданий до Верховної Ради, тім краще.

 

1.4.Політика ВТС

Закон про військово-технічне співробітництво багаторазово виносився на комітет ВР декількох скликань, проте позитивного просування цього вкрай важливого документу до сьогодні не відмічено.

 

Висновок за 1-м питанням:

Оновлення засад, формування та реалізації воєнно-економічної, військово-технічної та військово-промислової політики, а також політики військово-технічного співробітництва з іншими державами знаходиться на початковій стадії та потребує ефективного прискорення.

 

Далі буде...

 

Публікація по темі: ПРОЙШЛИ СЛУХАННЯ КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ НБІО З РЕФОРМУВАННЯ ВПК УКРАЇНИ

 

Сохранить

Сохранить

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues