Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони другої половини липня 2017 року.

 

Головні ризики воєнного характеру

 

Протягом двох останніх тижнів липня ситуація на лінії розмежування залишається стабільно напруженою. За даними прес-центр штабу АТО внаслідок обстрілів позицій українських військових з боку проросійських бойовиків з 15 по 30 липня загинуло 16 українських бійців ЗСУ, більше 40 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

 

Водночас найпотужніших обстрілів зазнали житлові квартали Мар'їнки та Зайцевого. Відповідно, життя та здоров’я мирних мешканців прифронтових міст і сіл залишається в небезпеці через нехтування російською стороною умовами мирних домовленостей.

 

Тим часом на початку липня в Міністерстві оборони України заспокоювали громадськість. Профільний міністр Степан Полторак висловив переконання, що бойовики не планують  наступати: «Загрозливих ситуацій на Донбасі, в тому числі, будь-яких дій противника для проведення наступальних дій українська сторона на сьогодні не бачить».

 

Однак у Генштабі занепокоєні нарощуванням Росією сухопутного угруповання біля східних кордонів України. Йдеться про 3-тю (місце постійної дислокації – м. Валуйки, Білгородська область РФ), 144-ту (м. Смоленськ) та 150-ту (м. Новочеркаськ, Ростовська область РФ) мотострілкові дивізії. За словами начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ генерала армії України Віктора Муженка: «Організаційно-штатна структура, озброєння, та військова техніка, яка надходить на їх комплектування, свідчить про те, що ці російські дивізії є по своїй суті ударними, і призначені для ведення швидких наступальних дій».

 

ЦДАКР наголошує на важливості  акцентування уваги на бряцанні російської зброї поблизу українського кордону та беззаперечних фактах присутності військових формувань РФ на окупованих територіях. Така комунікативна стратегія розвіює ілюзії про внутрішнє походження збройного конфлікту на сході нашої держави. Значення цього фактору важко перебільшити в умовах цинічної інформвійни, яку Росія веде проти України.

 

Майбутні російсько-білоруські навчання "Захід-2017", які пройдуть з 14 по 20 вересня  привертають пильну увагу вітчизняних та європейських експертних кіл.  ЦДАКР констатує: ці злагодження, з одного боку, можуть стати прикриттям для пошуку слабких місць в обороні східних рубежів НАТО та українського кордону, а з іншого - елементом повзучої окупації Білорусі. При цьому експерти ЦДАКР зауважують, що з огляду на те, що в квітні 2016 року РФ і Білорусь завершили формування об’єднаної системи протиповітряної оборони (фактично Мінськ давно знаходиться під військовою парасолькою Москви), цьогорічні навчання  не варто  розглядати як спробу кардинально змінити стратегічний баланс сил у регіоні. Розгортання військових спроможностей Росії на західному напрямку слід розглядати як елемент стратегії, в рамках якої Москва проектує свій воєнний потенціал на сферу міжнародних відносин, створюючи в такий спосіб нові плацдарми для геополітичного торгу із Заходом.

 

Варто зазначити, що НАТО платить Кремлю тією ж монетою – активно проводить навчання в Балтійському та Чорноморському регіонах, залучаючи країни-партнери – Україну, Грузію та Молдову. Так, у Грузії 30 липня стартували багатонаціональні військові навчання "Гідний партнер-2017" за участі трьох тисяч військовослужбовців та 500 одиниць бронетехніки зі США, Великої Британії, України, Туреччини, Словенії та Вірменії. З 10 по 22 липня в акваторії Чорного моря тривали міжнародні військово-морські навчання «Сі Бриз-2017», в яких взяли участь 3,5 тис. військовослужбовців із 16 країн; близько 30 кораблів, катерів та суден; 22 одиниці авіаційної техніки, автомобільна та бронетанкова техніка.

 

Практичним продовженням «Сі Бриз-2017» стало будівництво морського операційного центру для Управління 5 бригади надводних кораблів, яке розпочалося 25 липня в Очакові за підтримки США. Через цей пункт має здійснювати керівництво морським, повітряним та береговим компонентами, а також Силами спеціальних операцій. Окрім того, до функцій морського операційного центру буде належати розробка плану, координація, управління та логістика тієї чи іншої операції.

 

Більше того, США і Україна домовляються про передачу українському флоту американських військових патрульних катерів Islands. Таке поповнення ВМС України  стане важливим етапом формування так званого «москітного флоту» (концепція організації ВМС, яка передбачає створення угруповання катерів, оснащених сучасним озброєнням, здатним виконувати завдання у виключній економічній зоні країни). Варто зауважити, що дана модель відновлення спроможностей військово-морського флоту України була прийнята на озброєння з огляду на економічні реалії та характер зовнішніх ризиків, з якими Київ зіштовхнувся після анексії Криму.

 

Внутрішньополітичні виклики

 

Позитивним сигналом про підтримку зусиль України щодо стримування російської експансії є пропозиція законодавців Палати представників США виділити на військову допомогу Києву не менше 410 млн доларів у наступному фіскальному періоді (про це йдеться в проекті "Закону щодо асигнувань на потреби Державного департаменту, зарубіжні операції та суміжні програми на 2018 фінансовий рік"). Хоч у процесі проходження через сито Конгресу ця сума може бути відкоригована, беззаперечним є консенсус американських політичних еліт навколо питання необхідності допомоги українським військовим.

 

Разом із тим керівництво України продовжує грати «на випередження», педалюючи надання ЗСУ летальної зброї. Днями про готовність прийняти летальне озброєння від США нагадав міністр оборони України. Від початку російської агресії на Донбасі дана тема періодично випливає на поверхню україно-американських відносин. У поточному місяці ці розмови вкотре активізувались і навіть отримали підтримку з боку американських військовиків (на засіданні Комітету Сенату з питань збройних сил заступник голови Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал ВПС США Пол Селва висловив підтримку ідеї надання ЗСУ «летальної оборонної допомоги»).

 

Втім наразі прийняття такого  рішення ускладнене через політичні причини. За умов збереження нинішньої динаміки війни на Донбасі, Вашингтон навряд чи дослухається до закликів української сторони, якщо не матиме зеленого світла з боку Парижу та Берліну. 

 

В таких умовах розвиток обороноздатності України залежить від реформування  вітчизняного військово-промислового комплексу (ВПК), який має залишатися основною кузнею для ЗСУ. Відповідний потенціал у країни, безумовно, є. До прикладу, наприкінці липня було опубліковано рейтинг світової оборонної промисловості американського видання "DefenseNews". За підсумками 2016 року Держконцерн «Укроборонпром» опинився на 62-му місці із заробітком у 1,075 млрд доларів (з яких 770 мільйонів – доходи від експорту, що на 25% більше, ніж у 2015 р., а 305 мільйони зароблені на внутрішньому ринку).

 

Разом із тим варто зазначити, що підприємства державного сектору за нинішньої моделі  управління сектором не здатні забезпечити навіть ту частину переозброєння, яку опанували у вигляді розробок та прийнятих на озброєння зразків військової техніки. З огляду на це, ЦДАКР наголошує на важливості ініціативи щодо створення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом для формування та реалізації воєнно-технічної політики держави. Такий орган має підпорядковуватися першому віце-прем’єр-міністру України. Дієвим може стати також створення контролюючого підрозділу в адміністрації глави держави.

 

Звісно, подібна реформа має проводитись у комплексі з ліквідацією недоліків нормативно-правової бази, особливо, у сфері відносин держави з приватними оборонними підприємствами. У зв’язку з цим ЦДАКР підтримує розроблений Фондом Вільна Україна  законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості та прозорості державного оборонного замовлення з метою зменшення рівня корупції в оборонній сфері та адаптації і гармонізації національного законодавства до сучасних умов і стандартів безпеки країн НАТО та ЄС». Подібні ініціативи ліквідовують архаїчні практики в сфері управління ВПК, що є ключовою передумовою забезпечення стійкості держави.

 

«Малоросійська» авантюра Кремля

 

18 липня на українську територію прилетіла «інформаційна міна» донецьких сепаратистів – терористи закликали до створення нової держави, так званої «Малоросії». За оцінкою ЦДАКР, ідея створення «Малоросії», яку Кремль запустив до медіапростору, мала працювати як на внутрішню, так і на зовнішню аудиторію.

 

По-перше, в такий спосіб російська пропаганда намагалася відволікти увагу від річниці трагедії малайзійського Боїнга MH17. Ця маніпуляція, в першу чергу, була направлена на російське суспільство, адже, для решти цивілізованого світу питання про пряму причетність військових РФ до цього злочину сумнівів не викликає.

 

По-друге, спроба інкорпорувати малоросійський симулякр у внутрішньоукраїнський дискурс спрямована на підрив суспільної дискусії щодо статусу окупованих територій. Ескалація даної проблематики дасть Кремлю додаткові аргументи у політичному пінг-понгу, в який Київ та Москва грають звинуваченнями у недотриманні Мінських угод.

 

Третя мета – вказати на те, що Кремль (принаймні на даному етапі) не планує анексувати Донбас за кримським сценарієм, тож Донецьк і Луганськ можуть і надалі гратись у «незалежність».

 

Прикметно, що теза про «Малоросію» прозвучала напередодні телефонної розмови лідерів країн «нормандської четвірки», яка відбулась 24 липня. Завдяки цій провокації Кремль в черговий раз «розмив» порядок денний переговорів. Втім це не змінило конфігурації всередині «четвірки», яка наразі складається на користь України. Так, «план Макрона», який позиціонується як алгоритм втілення у життя малих кроків, що відображені в Мінських угодах, передбачає першочергове припинення вогню і розведення військ. Це, по суті, є підтримкою формули, яку відстоює українська сторона – спершу безпека, потім політичний процес (вибори). Однак, зважаючи на відсутність конструктиву в позиції Москви та постійний саботаж «Мінська» проросійськими бойовиками, навряд чи ініціатива новообраного президента Франції вдихне життя в нормандський формат. Як би там не було, в другій половині серпня відбудеться зустріч на рівні радників глав держав по виробленню дорожньої карти виконання Мінських домовленостей. Напередодні цього етапу переговорів і варто очікувати нового піку диверсійної активності ворога та  провокацій на фронті.

 

Тим часом у Кремлі вже поспішили каналізувати «державотворчі» потуги Захарченка, які наразі виконали свою функцію: прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков назвав ідею Малоросії «особистою ініціативою» лідера так званої ДНР і запевнив у відданості Москви мінському процесу.

 

Виклики та ризики на міжнародній арені

 

В другій половині липня на Капітолійському пагорбі потужні політичні вітри не вщухали ні на мить. Трампу з самого початку каденції дошкуляють звинувачення місцевої преси у зв’язках його команди з Кремлем. Тепер обертів набирає відповідне розслідування Конгресу, яке у віддаленій перспективі може перетворитися на Дамоклів меч імпічменту.

 

Природно, що в таких умовах президент США намагається вибудувати максимально надійний тил і вимагає від своїх соратників повної і безумовної підтримки. Але не всі члени Адміністрації готові поступитися власними принципами і «тягати чужі каштани з вогню». Свою роль відіграє також управлінська модель Трампа, в якій завжди є місце для протилежних стратегій його підлеглих. В бізнесі така методика дозволяла обирати оптимальне рішення, але в політиці вона не спрацьовує. Тому ресурси Білого дому, які могли б бути спрямовані на зміцнення міжнародної ролі та престижу США,  поглинаються придворними чварами і безглуздою війною з медіа.

 

Нещодавно Трамп побив горщики з генпрокурором Джеффом Сешнсом, якого звинуватив у нездатності згорнути розслідування ймовірного російського втручання в президентські вибори в США. Привід дорікнути Сешнсу Трамп обрав доволі несподіваний. Під гарячу руку американського президента потрапила Україна, точніше, керівництво країни, і, вочевидь, вітчизняне посольство у Вашингтоні. Українським посадовцям Трамп дорікнув на саботаж своєї президентської кампанії і «роботі на те, щоб просунути Клінтон». Цю діяльність, мовляв, варто було б розслідувати генпрокурору США.

 

Звинувачення Києва у спробах напряму вплинути на результат президентських виборів виглядають доволі анекдотично. Втім, ця історія кидає тінь на нещодавній візит Порошенка до Вашингтону. Закономірне питання, яке виникає в цій ситуації – чи були дані обставини роз’яснені представникам нової Адміністрації, в першу чергу, власне Трампу? Відповідь ми навряд чи отримаємо. В будь якому разі історія залишає неприємний осад, а головне вона вкотре засвідчує суттєві прогалини в комунікації Банкової та Білого дому.

 

Схоже, ймовірною відставкою Сешнса справа не обмежиться.  Після того як претензії Трампа до генпрокурора стали відомі громадськості, в пресу просочилась інформація про можливу відставку держсекретаря Рекса Тіллерсона. Розбіжності у питанні яку роль має відігравати дипломатичне відомство у проведенні зовнішньої політики США поглиблюються активним втручанням Білого дому в кадрову політику Рекса Тіллерсона, який досі не має можливості набрати свою команду. Невдовзі повідомлення про те, що Тіллерсон збирається піти зі своєї посади, було спростоване, однак подібні чутки рідко з’являються на пустому місці. Для України зміна очільника Держдепу є невигідною, адже досі питання, пов’язані з виробленням політики щодо України, циркулюють безпосередньо через очільника американської дипломатії.

 

Схоже, не знайшов спільної мови Трамп і з радником з національної безпеки генералом Гербертом Макмастером. Хазяїн Білого дому не підтримав його план щодо стабілізації ситуації в Афганістані. Враховуючи принципову позицію Макмастера у питанні відносин з Москвою, втрата радником позицій в Адміністрації ускладнить вітчизняній дипломатії пошук точок дотику з Білим домом.

 

Черговим підтвердженням жорстких підкилимних війн всередині апарату команди Трампа стало звільнення з посади голови апарату Білого Дому Райнса Прібуса. Втрата Прібуса, який в Адміністрації Трампа відігравав роль зв’язкового з апаратом республіканської партії та медіатора між двома найбільшими таборами всередині Білого дому («правими популістами» та «поміркованими лібералами»), скоріш за все, лише посилить міжфракційну боротьбу. Це у свою чергу обмежить можливості Трампа реалізувати власний порядок денний. Як наслідок, американські законодавці зможуть скерувати у більш виважене русло політику 45-го президента  США, в тому числі, і в міжнародній площині.

 

В умовах дефіциту підтримки з боку партійних еліт республіканців хазяїн Овального кабінету опинився в лещатах американських інститутів влади, що фактично позбавило його  простору для маневру у відносинах з Кремлем. Тож після завершення саміту G-20, ключовою подією якого була зустріч лідерів США та РФ, стало зрозуміло, що фактор «російського втручання» поставив хрест на перспективах Москви нав’язати Трампу вигідну їй угоду.     

 

Показовою є ситуація довкола законопроекту, що посилює режим санкцій проти КНДР, Ірану та Росії (при цьому більша частина документу присвячена саме Росії). Незалежно від його бажання, Трампу фактично не залишили вибору, окрім як підписати документ. 

 

В контексті «дивідендів», які Україна може отримати в такому випадку, варто зазначити, що законопроект передбачає створення спеціального Фонду протидії впливу Росії з бюджетом на 2017/18 фінансовий рік у $250 млн. Гроші будуть розподілятися за лінією Держдепу і через афілійовані організації в країнах, які стали об’єктом гібридної агресії  Кремля. Не менш важливим для Києва є спрямованість даного акту проти будівництва «Північного потоку - 2», а також згадка про сприяння приватизації українських державних енергетичних компаній.

 

Щоправда, є у цієї ініціативи Конгресу є і зворотній бік медалі. Під американськими санкціями можуть опинитися п’ять європейських енергокомпаній (ENGIE, OMV, Royal Dutch Shell, Uniper и Wintershall), які підписали в квітні цього року з Nord Stream 2 AG угоду, за якою нададуть довгострокове фінансування в обсязі 50% від загальної вартості проекту в розмірі €9,5 млрд. Тож природньо, що законопроект викликав невдоволення європейських столиць. «Новий американський закон про санкції проти Росії неприйнятний, оскільки торкається інтересів європейських підприємств», - заявив 28 липня міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель. Тим часом, Єврокомісія не виключає прийняття нових законів, які дозволять не визнавати або не виконувати умови санкцій США.

 

Тож, якщо Трамп поставить підпис під чинним текстом даного закону, це може спричинити колапс цілісної санкційної політики Заходу. Перша «ластівка» злетіла з уст глави МЗС Німеччини Зігмара Габріеля 18 липня: «Згідно з попередніми рішеннями ЄС, Мінські угоди мають бути виконані на 100%, тоді будуть скасовані 100% санкцій. Я думаю, що це нереалістично. Було б правильно поступово скасовувати санкції, реагуючи на прогрес», - заявив міністр.

 

З 2014 року Вашингтон був координатором західних санкцій. Після прийняття цього закону США «скинуть із воза» нерішучих європейських політиків. Таким чином, ініціатива реалізації європейських санкцій перейде до Берліну. Зважаючи на подібну риторику німецької дипломатії, посилення антиросійських санкцій чекати не доводиться. Навпаки, більш вірогідним видається сценарій поступового згортання секторальних обмежень.

 

21 липня в Києві проходив білорусько-український бізнес форум, в якому взяла участь урядова делегація на чолі з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Зв’язки двох країн у ОПК також стали предметом обговорень. За 5 років Білорусь експортувала оборонної продукції українського виробництва на суму 19 мільйонів доларів (ця цифра виглядає мізерною порівняно з об’ємом російського експорту озброєнь до Білорусі, який за аналогічний період склав 475 млн. доларів). Втім для україно-білоруської співпраці у сфері ОПК залишаються доволі перспективні ніші -  збірка вантажівок МАЗ в транспортній корпорації «Богдан», створення броньовика для НГ, робота СП «Мотор Січ» в Орші. Важливим результатом зустрічі може стати демаркацією кордону – дане питання має ключове значення в умовах гібридної війни, яка попри нинішню локалізацію на Донбасі має екстериторіальний характер.

 

Загалом, Лукашенко зацікавлений у збережені добросусідських відносин з Банковою, адже, від цього значною мірою залежить потенціал Мінська як міжнародного переговорного майданчика. Статус «хазяїна» Мінських переговорів дозволяє керівництву Білорусі підтримувати певні форми діалогу з ЄС, що в свою чергу, є важливим козирем для політико-економічного торгу з Москвою.

 

Тим часом порядок денний внутрішньої політики північного сусіда поступово входить у русло президентських виборів, які в умовах авторитаризму фактично перетворились на опитування про довіру до Путіна. Після «дискваліфікації» Навального всяка можлива інтрига (якщо така й була) остаточно розтанула. Однак маргіналізацією виборчого процесу завдання владної російської вертикалі не вичерпується. Юридичний формалізм – важлива компонента світогляду Путіна, яка глибоко вкарбувалась в тіло його режиму. Тому, як і для будь-якого авторитарного правителя, для Путіна велике значення має легітимізація правління. Запорука цього -  переконливий результат на президентських виборах. 

 

Контент-аналіз федеральних ЗМІ засвідчує, що під час цієї кампанії Кремль не пропонує своїм інформаційним військам нову «доктрину». Тож каталізатором потрібного результату стане традиційний коктейль із штампів російської пропаганди. Відтак, Україні вже в найближчі місяці слід готуватися до нових інформаційних атак.

 

В той же час, у разі виникнення чи посилення неприємних для влади внутрішньополітичних факторів  (наприклад, падіння курсу рубля), Москва спробує переключити увагу російського суспільства на яскраву картинку в телевізорі. Найкращий спосіб зробити це – роздмухати тліючий конфлікт на Донбасі. Російська влада перетворила війну з «бандерівцями» на безвідмовний ідеологічний амортизатор, завдяки якому більшість російських виборців не помічають економічних і геополітичних вибоїн, в які влітає Росія.    

 

20 липня 2017 року Путін підписав Указ «Про затвердження Основ державної політики Російської Федерації в галузі військово-морської діяльності на період до 2030 року». В якості основних загроз безпеці Росії названо прагнення ряду держав, перш за все, США та їхніх союзників по НАТО, до домінування в Світовому океані. Відзначається, що Росія не допустить істотної переваги ВМС інших держав над ВМФ і буде прагнути до його закріплення на другому місці в світі за бойовими можливостями (після ВМС США). На флот покладається завдання ядерного і неядерного стримування (таким чином, ставка робиться на високоточні крилаті ракети «Калібр», застосування яких РФ активно демонструвала на сирійському театрі бойових дій), а потенціал флоту буде нарощуватися шляхом будівництва і модернізації багатоцільових атомних і неатомних підводних човнів. Варто зазначити, що наприкінці червня підводний крейсер Північного флоту «Юрій Долгорукий» виконав запуск міжконтинентальної балістичної ракети (МБР). Загалом, до 2020 року РФ планує спустити на воду вісім  підводних човнів класу «Борей», які можуть нести МБР морського базування «Булава».

 

У зв'язку з активізацією російського підводного флоту в Генштабах ВС Великобританії та Норвегії занепокоєні низьким потенціалом НАТО у сфері протичовнової оборони (ПЧО). З метою ліквідувати цю прогалину в європейській обороні, Лондон і Осло нещодавно уклали контракти із закупівлі американських літаків-розвідників Boeing P-8A Poseidon. США і Великобританія домовилися про розміщення американських літаків-розвідників в Шотландії. Норвегія свої літаки отримає лише 2022 року, а до цього часу на її території будуть базуватися американські Boeing P-8A Poseidon.

 

Єдиним предметним втіленням інформаційного резонансу зустрічі Трампа та Путіна в ході саміту G-20 можна вважати рамкове узгодження позицій Вашингтону та Москви щодо дій в Сирії. Рішення США згорнути всі програми ЦРУ з озброєння і фінансування озброєної опозиції торкається проектів допомоги ісламістам у провінціях Ідліб, Хама і Алеппо, а також анклавів противників режиму Асада на півдні і південному сході Сирії. Навряд чи це той результат на який розраховував Кремль, втрутившись в близькосхідний конфлікт. Отож, сирійська авантюра Путіна стала для Росії грою з нульовою сумою. Путін не отримав ані нового майданчика для розподілу зон впливу, ані іміджу «миротворця».

 

За матеріалами Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР)

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues