27072017 ЕС 2Створення спільних оборонних можливостей розглядається в Європейському Союзі (ЄС) як важливий крок в процесі реалізації комплексної оборонної політики. Паралельно з цим, відповідно до Глобальної Стратегії ЄС, прийнятої у 2016 році, союз зацікавлений у просування власних можливостей в секторі безпеки та оборони на світовій арені. З огляду на це, члени ЄС мають забезпечувати організацію визначеним військовим інструментарієм для швидкого розгортання в разі виникнення кризи. Однак наявні можливості, за експертними оцінками, на сьогодні не реалізовані і перспективи їх успішного втілення вжиття є туманними. Існують низка серйозних прогалин в потенціалі ЄС, які негативно впливають на автономні оборонні місії союзу.

 


Helsinki Headline Goals (Гельсінські головні цілі) 2003 та 2010 років докладно описують, як повинні виглядати оборонні можливості ЄС. Відповідно до цих документів, ЄС повинен мати можливість розгортати сили на рівні до корпусу (15 бригад або 50 000-60 000 військовослужбовців) і підтримувати їх (в питаннях розвідки, логістики, тощо) протягом 60 діб після початку кризи. Сили повинні бути готові до реалізації наступних сценаріїв: розведення сторін силовим шляхом; стабілізація ситуації; проведення реорганізації та здійснення військових консультацій для третіх країн; проведення заходів щодо запобігання конфлікту; сприяння проведенню гуманітарних операцій.

 

27072017 ЕС4
Незважаючи на публічно задекларовані прагнення до єднання оборонних можливостей країн-членів ЄС, не вирішеними залишаються низка серйозних прогалин в потенціалі ЄС, які негативно впливають на автономні місії союзу. До числа найбільш важливих віднесені: система наземного базування авіаційних можливостей; система раннього попередження; розвідка (ISR); безпілотні літальні апарати (БПЛА); стратегічні авіаційні перевезення. За останні роки, хоча і здійснена низка правових та економічних ініціатив, спрямованих на підвищення обороноздатності ЄС, не були досягнуті ні необхідна ефективність, ні політичний консенсус як в країнах-членах, так і на рівні ЄС. Незважаючи на те, що існує ряд перспективних спільних програм, їх розвиток, як і раніше залежить від національних інтересів, а не від загальних цінностей. Крім того, інструменти, такі як Бойові групи (Сили швидкого реагування ЄС), хоча і боєготові, але ніколи не були розгорнуті, і це не дозволяє судити про їх ефективність. Політична двозначність на національному рівні та на рівні ЄС не відображає оборонний потенціал союзу.

 

Чи бути можливостям ЄС?
В міру затягування з реалізацією європейських ініціатив, що діють за принципом «з гори до низу», в останнє десятиліття саме ініціативи «знизу до гори» отримали своє продовження. Було розроблено кілька спільних програм, які мали б заповнити прогалини в оборонному потенціалі на європейському рівні і стимулювати уряди країн-членів до посилення можливостей ЄС. Найбільш помітним прикладом є програми, спрямовані на створення європейської оборонної промислової бази. Однак, підхід «знизу до гори» це результат безперервних компромісів. Їх планування і розробка триває довгий час, що негативно позначається на оперативних можливостях. Найчастіше, це відбувається повільно і неефективно з точки зору рентабельності проектів. У підсумки, вони з’являються із запізненням, і їх актуальність є під питанням.

 

27072017 ЕС
Тим не менш, прийняті і реалізуються чотири функціональні програми, які були розроблені в рамках Європейського оборонного агентства (EDA), достатньою кількістю її членів:
- програма «заправки паливом в повітрі» (Air-to-Air Refuling - AAR), яка повинна оптимізувати існуючі можливості, поліпшити можливості літака A400 і збільшити загальний потенціал заправної авіації ЄС до 2020 року. Приклади операції в Косово (1999) і Лівії (2011) продемонстрували, що фрагментація і незначна кількість розгорнутих активів робить країни ЄС неефективними в сфері заправки в повітрі. Наявні можливості на сьогоднішній день в країнах ЄС, становлять 42 літака заправника 12 різних типів (США мають 550 літаків 4 типів). При цьому зусилля по створенню заправника на базі A400 затягуються і далекі від реалізації в короткостроковій перспективі;


- програма створення «дистанційно-пілотованих авіаційних систем» (Remotely Piloted Aircraft Systems - RPAS), яка являє собою комплексну програму з інтеграції RPAS в не ізольований повітряний простір, гармонізацію вимог щодо придатності до експлуатації військових пілотів RPAS, підтримку розвитку європейського проекту MALE RPAS до 2025 роки. Однак процес в цьому напрямку відбувається достатньо повільно;


- програма створення державного супутникового зв'язку, яка передбачає створення наступного покоління засобів комунікації для керівних органів ЄС до 2025 року. Ця амбітна програма розроблена у співпраці з Європейським космічним агентством і Європейською комісією. Об'єднання і спільне використання супутникових можливостей має на меті два наслідки: по-перше, заповнити істотний розрив в потенціалі з обмеженими державними інвестиціями і надати військовим місіям ЄС фундаментальний актив; по-друге, дозволити використовувати набуті можливості також і в цивільному секторі;


- програма «кібер-захисту» - зосереджена на навчанні, розробці нових технологій в сфері ІТ і захисту активів ЄС.

 

 

27072017 ЕС 3
Існують і інші поточні програми в рамках EDA, які дозволяють долати відсутність деяких можливостей через підвищення взаємосумісності. Примітним прикладом є Європейський авіатранспортний флот, в рамках якого передбачається скорочення дефіциту можливостей повітряних перевезень, спільну підготовку кадрів і курси підвищення взаємосумісності (очікується, що вона завершиться в 2021 році).

 

Відсутність політичної волі або обмежені можливості?
Недавня доповідь парламенту ЄС щодо можливостей визначених Лісабонським договором в рамках співпраці в області оборони (березень 2017 року), визначають переваги, які можуть отримати країни-члени ЄС в результаті більш тісної роботи. Згідно з доповіддю, дублювання, надлишок виробничих потужностей і бар'єри в процесі придбання озброєння є причинами перевитрат в розмірі €26,4 млрд., щорічно. Виходить, що національні оборонні бюджети витрачаються неефективно, а асигнування на підтримку збройних сил і їх технічне обслуговування залишаються нижчими, з точки зору розподілу витрат на особовий склад. Європарламент проводить порівняння між збройними силами ЄС та США. Загалом збройні сили країн ЄС (28 держав-членів) становлять 2 149 800 військовослужбовців, де передбачається в середньому €23 829 витрат на обладнання і науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) із розрахунку на одного солдата. При цьому цей же показник для Збройних сил США набагато вищий і становить при загальній чисельності 1 382 250 військовослужбовців – €102 264 на одного солдата. Крім того, європейські країни можуть розгорнути від 4% до 5% своїх призовних можливостей (60-100 000 військовослужбовців на 2 млн. осіб), де половину складають представники Великобританії і Франції. Неефективність також присутня і в процесі закупівель озброєння, наприклад, в розмаїтті та дублюванні систем озброєння (154 найменування для Європи, 17 в США) та БМП (37 - в Європи, 9 в США), що закуповуються. Відповідно до оцінок парламенту ЄС, тільки ці два сегменти можуть скласти економію бюджетів в розмірі €1,1 млрд. Загалом же, спільні закупівлі, якщо такі могли б бути, склали б до 30% заощаджень, які можуть бути реінвестовані в обладнання і науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР).

 

 

27072017 ЕС 5
Таким чином, країни ЄС витрачають фінанси не ефективно, тому що вони співпрацюють менше, ніж дозволено рамками союзу. Обмежені ресурси для оборони виділяються не глобально, а отже неефективність витрат на національному рівні зростає, особливо з точки зору обладнання. Домашні (внутрішні) фактори (такі як підтримка національних галузей промисловості, найму великої кількості персоналу для створення робочих місць, пріоритети національної оборони і т.д.), спонукають держави-члени купувати більшість систем всередині країни і залишають для співпраці в ЄС тільки військові програми з більш низьким впливом (наприклад, заправка паливом в повітрі). Тобто, замість об'єднання і спільного використання, держави-члени навпаки посилюють вищезазначені прогалини в можливостях. Фактично, вони борються за повномасштабні внутрішні можливості (навіть за фінансової нестабільності), а не за спеціалізовані можливості, щоб підвищити рівень безпекових та оборонних можливостей ЄС.

 

Можливості та політична вага ЄС
Відповідно до Глобальної стратегії ЄС на 2016 рік, союз повинен посилити свою зовнішню роль і здатність швидко реагувати на міжнародну кризу до 2020-2025 років. Однак малоймовірно, що цей сценарій буде реалізований в цей проміжок часу, при наймі, з двох основних причин:


- по-перше, занадто мало часу для виконання значної частини військових програм. В дійсності більша їх кількість мають завершитися, в кращому випадку, в той же проміжок часу. ЄС просто в цей термін не зможе отримати необхідні військові можливості;


- по-друге, теоретичні наміри ЄС в сегменті безпеки та оборони ще ніколи не були цілком реалізовані на практиці. До того ж державам-членам не вигідно розгортати велику кількість військ за невеликий проміжок часу, адже це є дуже дорогим і трудомістким процесом. При цьому бойові підрозділі в кількості близько 1500 військовослужбовців, які визначені керівними документами, не є такою ефективною силою в порівнянні, наприклад з 350 000 військовослужбовцями, які Росія може розгорнути тільки в своєму Об'єднаному стратегічному командуванні (ОСК) «Захід» в рамках навчань.


В результаті країни ЄС, незважаючи на те, що мають трохи більше 2 мільйони солдатів і тисячі систем озброєнь сотень типів, заявляють, що вони не можуть забезпечити ЄС навіть двома бойовими групами (в кількості 3000 солдатів з відповідним озброєнням) і підтримувати їх протягом шести місяців. Кожен з членів союзу не може уникнути придбання національних товарів з міркувань «національної безпеки». Якщо ситуація не зміниться, ЄС не зможе просувати свої цілі на міжнародному рівні. Навіть якщо держави-члени вирішать вкласти більше політичного капіталу для посилення ролі ЄС, союз залишиться другорядним гравцем через відсутність надійних військових можливостей.


Тим не менш, спільні оборонні програми в рамках ЄС впливають на взаємовідносини між країнами, оскільки вони дозволяють об'єднувати і перерозподіляти зусилля, щоб заповнити існуючи прогалини в секторі безпеки та оборони, ніж окремо взяті національні рішення, і можуть сприяти збільшенню військових можливостей і авторитету ЄС. Однак у них низький потенціал у зовнішній політиці, оскільки вони занадто малі. Крім того, угоди між учасниками ЄС займають більше часу, ніж зазвичай, через національні вимоги, які кожна з країн намагається відстоювати. Тим не менш, програми співробітництва ЄС хоча не є кращими варіантами, проте вони є єдиними, які дозволяють знаходити консенсус.


Отже, щоб забезпечити належну роботу ЄС в галузі оборони та підвищити вагу союзу на світовій арені в даному сегменті, державам-членам слід встановити більш ефективний політичний механізм. При наявному характері взаємовідносин і з сьогоднішніми особливостями прийняття рішень створення в перспективі об'єднаних сил ЄС не є можливим. Щоб домогтися цього, члени ЄС повинні розширювати співпрацю в усьому спектрі протидії загрозам, а також істотно змінити зв'язки між ЄС і НАТО в цілому. Для початку слід спробувати створити штаб-квартиру ЄС для керування певними можливостями для виконання невеликих місій. Це сприятиме створенню з ЄС більш надійної політичної сили в процесі прийняття рішень.

 

Що далі?
На папері ембріональний військовий потенціал ЄС вже може бути встановлений в короткостроковій перспективі за допомогою існуючих інструментів, таких як постійне структуроване співробітництво і Бойові групи. Однак отримати певну стратегічну незалежність від НАТО і США, співпраця має розпочатися із заповнення наявних прогалин в сегменті безпеки та оборони. Вищезазначені програми EDA можна оцінювати як фактори просування цієї ідеї. Якщо ЄС дійсно хоче досягти належного «рівня амбіцій», встановленого Глобальною стратегією Європейського союзу, він повинен змінити свій підхід до співпраці в області оборони, дотримуватися своєї політики в напрямку рівноваги між кращими варіантами і характером прийняття рішень.

 

27072017 ЕС 6
Теоретично, в подальшому, держави-члени можуть піти далі, наприклад, вони можуть спеціалізуватися на певних можливостях, які будуть об'єднані у разі потреби. Єдиний справжній діючий приклад такого підходу представлений досвідом Естонії. Таллінн підтримує базові військові можливості, але особливо орієнтований на кібер-домені. В цілому, Естонія повинна покладатися на союзників за свою територіальну оборону, але, в свою чергу, пропонує цінні кібер-активи. Щоб забезпечити захист Естонії, держави-члени ЄС повинні бути повністю впевнені в зовнішній і оборонній політиці, і вони повинні змінити свою позицію щодо оборонних галузей промисловості. Однак, хоча це можливо в теорії, цей сценарій не є життєздатним в рамках нинішньої ситуації в ЄС. З огляду на зв'язки ЄС і НАТО, малоймовірно, що зобов'язання держав-членів можуть бути доведені до необхідного рівня. Поки ж, все буде залежати від прихильності майбутніх членів ЄС і їх стратегічного передбачення.

 

за матеріалами статті «EU Defense Capabilities» в журналі European Security and Defence, червень 2017

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues