Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини червня 2017 року.

 

Протягом першої декади червня спостерігалось відносне загострення ситуації в зоні проведення АТО. За офіційними даними внаслідок обстрілів позицій ЗСУ з боку проросійських бойовиків з 1 по 14 червня загинуло 16  українських воїнів,  68  військовослужбовець та 8 співробітників Держприкордонслужби отримали поранення різного ступеня тяжкості. За даними МО України тільки в поточному році на Донбасі загинуло 98 наших українських військових, більше 800 поранено.

 

Від ворожих снарядів протягом червня  постраждали житлові квартали Авдіївки, Мар`їнки та Красногорівки та інших населених пунктів на лінії розмежування. Не обійшлося й без поранень серед мирного населення.  Відповідно до даних Моніторингової місії ООН з прав людини, в Україні в період з 16 лютого по 15 травня 2017 року жертвами бойових дій стали 193 цивільні особи, з них 36 загинули. За словами голови українського відділення місії Фіони Фрейзер,  ці показники на  70% перевищують минулорічну статистику за аналогічний період. Таким чином, доводиться вкотре констатувати наростання напруженості в зоні збройного конфлікту.

 

170616 01

 Від ворожих снарядів протягом червня  постраждали житлові квартали Авдіївки, Мар`їнки та Красногорівки

 

«Найспекотнішим» днем на передовій стало 7 червня, коли впродовж дня проросійські бандформування здійснювали спроби захопити опорні пункти сил АТО поблизу с.Жолобок, що на Луганщині. За повідомленням Генштабу, внаслідок невдалої атаки бойовики втратили 11 осіб вбитими, до 20 пораненими. Такі позиційні атаки стали доволі частою практикою в умовах окопної війни. Окремі ділянки лінії розмежування «розгораються» через потребу  зміни позицій опорних пунктів та спостережних постів, по яким противник має змогу вести влучний вогонь, щоб убезпечити життя військовослужбовців і покращити  бойові позиції в інженерному плані.    

 

Той фактор, що інтенсивність бойових дій має висхідну тенденцію, свідчить про небажання Кремля згортати проксі-війну на сході України, незважаючи на тиск міжнародної спільноти і мізерні успіхи самої Москви у спробах розколоти солідарну позицію Заходу. Водночас  рівень західних санкцій залишається «нижче ватерлінії» російської економіки. В Москві давно змирилися з необхідністю розплачуватись економічним потенціалом за можливість утримувати Україну поза євроатлантичними структурами (принаймні, в середньостроковій перспективі). Європейський союз, у свою чергу, в умовах невизначеності, яка панує на його політичних просторах та у відносинах із США, не готовий до нового етапу конфронтації з Кремлем. При цьому очевидно, що будь-яке дипломатичне рішення, яке дозволило б російському керівництву вийти з трясовини війни на Донбасі «зберігши обличчя», йтиме врозріз з національними інтересами нашої країни. Відтак Київ має максимально ефективно акумулювати ресурси для реформування сектору безпеки. Магістральним напрямком у цій сфері залишається досягнення стандартів НАТО в системі ЗСУ та Міністерства оборони, а також оборонно-промисловому комплексі. 

 

Головні ризики воєнного характеру

 

Попри те, що основні баталії між Україною та Росією відбуваються в політико-дипломатичній царині, Москва продовжує нарощувати військову присутність поблизу українського кордону. Днями в Міністерстві оборони РФ повідомили, що розрахована до 2025 року Державна програма озброєнь Росії передбачає розвиток Військово-морського флоту в Арктичній зоні і на Далекому Сході, а також нарощування бойового потенціалу кримського угруповання. ЦДАКР нагадує, що протягом минулого року зенітний ракетний полк РФ, дислокований в окупованому Криму, отримав на озброєння ЗРК С-400 "Тріумф", а Чорноморський флот поповнився фрегатом і трьома підводними човнами, на озброєнні яких, за певними даними, перебуває ракетний комплекс "Калібр". Таким чином, в радіусі ураження крилатих ракет  може опинитися  вся територія України. За таких обставин Київ має й надалі активно наполягати не лише на збереженні, але й посиленні санкцій, запроваджених Заходом після анексії Криму. 

 

Такі дії РФ фактично підривають основи ядерної безпеки в Чорноморському регіоні. У ході засідання Парламентської Асамблеї НАТО у Тбілісі наприкінці травня голова Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що «Росія планує розмістити, а за деякими даними, вже розмістила ядерне наступальне озброєння в Криму». На підтвердження слів спікера українського парламенту лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв днями заявив, що за його інформацією Кремль уже розмістив на півострові  шість ядерних боєголовок.

 

На думку фахівців ЦДАКР, офіційний Київ має ініціювати консультації щодо проблем ядерної безпеки, які включатимуть роз’яснення позиції країн-підписантів Будапештського меморандуму стосовно нуклеризації Криму. До діалогу також варто долучати дипломатів скандинавських держав (в першу чергу, країн, які не є членами НАТО -  Швецію та Фінляндію), серед яких росте занепокоєння через брязкіт російської зброї поблизу їхніх кордонів. Так за даними Науково-дослідного інституту збройних сил Норвегії (FFI), Москва розмістила на Кольському півострові більш ніж 400 ядерних боєголовок.

 

Регулярно воєнні маневри Москва влаштовує і поблизу східних кордонів НАТО. Так, з 6 по 14 червня поблизу Бреста, що в Білорусі, проходили навчання «Слов'янське братство-2017», в яких взяли участь понад 1000 військовослужбовців РФ, Білорусії і Сербії та понад 150 одиниць російської та білоруської техніки. У зв’язку з цим слід нагадати, що 14 вересня стартують спільні навчання угруповань військ Білорусі та Росії «Захід-2017», в яких візьме участь приблизно 3 тис. російських військовослужбовців і 280 одиниць техніки з РФ (дані Міноборони РФ).

 

Відтак, ЦДАКР зауважує, що Росія концентрує військовий потенціал на пріоритетних для своєї дипломатії напрямках. Проектування сили на сферу міжнародних відносин забезпечує Москві необхідний результат навіть за умов, коли в її кишенях залишається все менше фінансових пряників для союзних режимів. Отож, з огляду на політико-економічну залежність Мінська від Кремля, білоруський напрямок залишається вразливою ланкою в натівській стратегії  стримування Росії та джерелом потенційних загроз конвенційного та гібридного характеру для України.

 

Внутрішньополітичні виклики

 

7 червня міністр закордонних справ України Павло Клімкін звинуватив Кремль у блокуванні обговорення питання озброєної поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі. Окрім того, очільник вітчизняного МЗС додав: «Поліцейська місія – це питання, яке обов’язково має бути погоджено, має бути мандат, який дасть нам можливість підготуватися до майбутніх виборів». Інша важлива функція оновленої місії ОБСЄ, на думку Клімкіна, має полягати у роззброєнні незаконних угруповань, які нині контролюють ОРДЛО. Варто зауважити, що ці заяви були зроблені на зустрічі з міністром закордонних справ Австрії Себастьяном Курцем – головою ОБСЄ в поточному році. У відповідь австрійський колега Клімкіна обмежився обіцянкою збільшити корпус спостерігачів організації  з 700 до 1000 осіб і поліпшити технічні можливості  ОБСЄшників  зі спостереження за дотриманням мирних угод у нічний час.    

 

Фахівці ЦДАКР зауважують, що запропоновані Курцем заходи є недостатніми для зміни ролі міжнародних спостерігачів у зоні конфлікту. Збільшення місії має чисто технічні причини  і розглядається в ОБСЄ як можливість поліпшити умови спостереження і вирішити організаційні питання. Той мінімум, на який наразі готові погодитись європейські лідери в даному питанні, пояснюється небажанням збільшувати міру відповідальності за розв’язання війни на Донбасі. У своїх аналітичних студіях експерти ЦДАКР неодноразово відзначали, що необхідні умови для реалізації мирного сценарію за посередництва міжнародних миротворчих сил виникнуть лише після створення демілітаризованих зон на тих ділянках фронту, які щодня зазнають ударів російської артилерії та диверсійних атак. Схоже, жодна зі сторін переговорного процесу наразі не готова запропонувати дієвий механізм впровадження таких зон. Відтак, сьогодні на Донбасі відсутні передумови для участі міжнародних миротворчих контингентів у врегулюванні війни на сході України. В той же час, подібні ініціативи в руках вмілої дипломатії можуть стати ефективним інструментом для підтримування позитивного іміджу України і тиску на Росію. Тож, незалежно від світової кон’юнктури, Київ має й надалі зберігати ініціативу в дискусії про миротворчу місію.

 

На початку червня справжньою медіа-бомбою в українському інформаційному просторі став законопроект №6470, відповідно до якого в Законах "Про засади зовнішньої і внутрішньої політики України" і "Про основи національної безпеки України" закріплюється (а точніше, відновлюється) положення про членство України в НАТО. На перший погляд законодавче закріплення курсу на вступ до Альянсу є знаковою сходинкою на шляху України до Північноатлантичної спільноти. Втім, цілком закономірно постає доволі риторичне питання - чому українська влада зважилась ступити на неї лише на четвертому році війни з Росією?

 

Схоже, якщо визначити адресата такого голосування Ради, відповідь стане очевидною, навіть доволі банальною.  Достеменно невідомо чи погоджувався текст законопроекту з чиновниками Альянсу. Схоже, що ні. По-перше, зі штаб-квартири НАТО не надходило жодних обнадійливих сигналів про перспективи членства України. По-друге, після прийняття законопроекту в Брюсселі обмежились лише сухою заявою про те, що рішення ВР взято до відома. Отож дане голосування було направлене на внутрішнього споживача.

 

Справді, політичний цикл в Україні вже пройшов екватор і на фоні невтішних результатів у реформуванні економіки та боротьбі з корупцією, влада починає широкими мазками виписувати обриси власних позицій на ще майже пустому полотні передвиборчої кампанії. В центрі композиції -  спроба фіксації в суспільній свідомості почуття перманентної небезпеки, завдяки чому має відбуватися мобілізація електорату навколо провладних сил і президента. Тож відзначаючи позитивні зрушення, направлені на зміцнення опірності України, які можуть бути реалізовані в рамках такої стратегії (зокрема в інформаційній, законодавчій чи дипломатичній площині), ЦДАКР зауважує, що національна безпека України і пріоритети держави на міжнародному рівні не мають залежати від внутрішньополітичної кон’юнктури, а, навпаки, втілюватися в рамках сталої стратегії, заснованої на консенсусі владних еліт та суспільства.

 

Що ж до практичного ефекту від прийняття даного законопроекту, то за такої позиції Альянсу він доволі мізерний. Українські амбіції щодо вступу до НАТО, як і раніше, зігріваються далекими скупими променями обіцянок Бухарестського саміту 2008 року. Тому дане голосування не може претендувати навіть на роль коми в переліку українських аргументів щодо членства в Альянсі. Незважаючи на нинішню риторику Києва, в штаб-квартирі організації  навряд чи забули попередній досвід комунікації з українськими урядами. Схоже, чиновники НАТО досі не мають повної впевненості, що наші політики нарешті злізли з політичних «гойдалок». Зі свого боку в НАТО хочуть слідувати визначеному раніше і цілком обґрунтованому в нинішніх умовах алгоритму – спершу реформи (за повного сприяння і фінансової підтримки Альянсу), потім конкретика щодо перспектив вступу. 

 

В поточному місяці черговим вкладом української сторони в розбудову українського війська за натівськими стандартами став законопроект, який розробило Міністерство оборони України. Ініціатива передбачає підвищення ролі сержантського і старшинського складу ЗСУ відповідно до практики країн НАТО. Так, в оборонному відомстві пропонують запровадити в ЗСУ такі армійські військові звання: штаб-сержант, майстер-сержант, старший майстер-сержант, головний майстер-сержант; а також корабельні військові звання: штаб-старшина, майстер-старшина, старший майстер-старшина і головний майстер-старшина.

 

Не менш важливою складовою стримування Росії на Донбасі є міжнародна фінансова підтримка зусиль України щодо зміцнення національної опірності. Згідно з оприлюдненим наприкінці травня бюджетним запитом на 2018 фінансовий рік загальна сума коштів на програми допомоги України за лінією Держдепартаменту та USAID становить майже $204 млн. Ці кошти передбачені на реалізацію програм у сфері охорони здоров'я, підтримку економічного зростання і сприяння впровадженню структурних реформ в Україні.

 

За лінією міністерства оборони США заплановано надати  Україні допомогу у сфері оборони та безпеки в розмірі $150 млн. Ці кошти скеровуються на навчання, оснащення і консультування українських військовослужбовців, а також зміцнення потенціалу України для захисту її суверенітету і територіальної цілісності. При цьому осторогу викликають плани Трампа замінити пряме фінансування іноземних урядів програмами кредитування їх оборонних потреб. Відповідно, Україні доведеться звертатися до кредитів, що створить додатковий тягар на вітчизняну економіку. 

 

В той же час позитивним фактором є те, що на відміну від бюджетів демократів, в проекті кошторису адміністрації Трампа мова йде про надання Україні військової техніки і спорядження, іншого обладнання та послуг військового призначення, логістичного забезпечення, розвідувальної підтримки ЗСУ тощо. Втім за умов нинішнього градусу протистояння на сході України, пункт про розширення номенклатури озброєння, яке може надійти в розпорядження Української Армії, має доволі символічне значення. Переглянути цей аспект своєї політики Сполучені Штати може змусити сама Москва, якщо вирішить розпочати масштабний наступ на Донбасі. В будь-якому випадку говорити про перспективи і об’єми надання Україні летального озброєння до майбутньої зустрічі Трампа і Путіна на полях Саміту G-20  (7-8 липня) завчасно. Ймовірно, дана тема стане предметом обговорення під час анонсованої джерелами у вітчизняних дипломатичних колах офіційного візиту Порошенка до Вашингтону.

 

Також ЦДАКР відзначає високий рівень загрози терористично-диверсійної діяльності російських спецслужб в Україні. Протягом першої декади червня в столиці України сталося два показових інциденти - вибух на території посольства США (злочин був перекваліфікований з теракту на злісне хуліганство) та замах на життя екс-бійця полку "Київ" Аміну Окуєву та її чоловіка Адама Осмаєва - командира Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва. За повідомленнями ЗМІ кілер, який намагався застрелити Адама Осмаєва, раніше виконував замовлення президента Чечні Рамзана Кадирова.

 

Ключовою подією червня став початок роботи безвізового режиму з країнами Шенгену. До того ж ще 30 травня Сенат Нідерландів проголосував за ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Це була остання країна, яка мала схвалити ратифікацію Угоди. Таким чином, Україна подолала зведену Росією барикаду на шляху до офіційного оформлення асоціації з ЄС. ЦДАКР зазначає, що інтеграція українців до панєвропейського економічного та культурно-простору посилить стійкість суспільства перед російською пропагандою. 

 

170616 02

Ключова подія червня - початок роботи безвізового режиму

 

Виклики та ризики на міжнародній арені

 

Усвідомлюючи неспівмірність економічних потенціалів Росії і Заходу, Кремль робить ставку на Ultima Ratio міжнародної політики – військову силу. Так, на початку червня в Мінобороні РФ повідомили про плани відновити на острові Матуа (розташований у Великій гряді Курильських островів) військово-морську базу (точніше пункт матеріально-технічного забезпечення Тихоокеанського флоту), яка була законсервована в 2000 році. У зв’язку з цим ЦДАКР нагадує, що іще наприкінці 2016 року РФ розмістила новітні надзвукові берегові ракетні комплекси (БРК) на сусідніх островах Кунашир та Ітуруп. Раніше на цих островах з'явилася кулеметно-артилерійська дивізія. Така активність Кремля фактично ставить хрест на сподіваннях Японії вирішити проблему Південних Курильських островів на свою користь. 

 

Окрім того планується звести низку нових будівель у східній Арктиці - на базах ВМФ РФ на мисі Шмідта, о.Котельний і о.Врангеля.

 

Стратегічна мета Росії на Крайній Півночі полягає у забезпеченні контрою над Північним морським шляхом (NSR). З цією метою Кремль укріплює свою військову присутність вздовж судноплавної магістралі. Втім, утримування інфраструктури вздовж берегів арктичного маршруту потребує значних витрат, які російський бюджет не може забезпечувати в потрібному обсязі. Більш того, відповідно до розрахунків західних аналітиків, сьогодні використання NSR є більш витратним у порівнянні з маршрутом, який пролягає через Суецький канал (приблизно на 30%). Щоб підвищити рентабельність Північного морського шляху, Росія може вдатися до створення штучних перешкод на традиційних напрямках  для транспортування вантажів, зокрема, в Україні, Грузії та на Балканах.   

 

8-9 червня в Астані відбувся черговий саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), на якому до «Шанхайської шістки» (Китай, Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан) приєднались Індія і Пакистан. З огляду на численні суперечності між «новачками», а також непрості стосунки Нью-Делі та Пекіну (до прикладу, Індія проігнорувала травневий форум "Один пояс - один шлях", який пройшов в Китаї), в новому форматі ШОС перетворюється на вкрай неповоротку організацію, не спроможну  дотримуватися спільного порядку денного на зовнішній арені. Тож завдяки розширенню кола учасників ШОС Москва спробує розмити монополію Китаю в організації та активізувати двосторонні  відносини з Ісламабадом і Нью-Делі. Для  Києва такий сценарій може завдати удару по перспективам  укладання нових контрактів у сфері українського ОПК з Індією та Пакистаном.

 

Протягом першої половини червня лихоманило регіон Перської затоки – ряд арабських країн, серед яких Бахрейн, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет, Ємен та інші союзними Ер-Ріяду розірвали дипломатичні відносини з Катаром. В цій ситуації  показовим є те, що зовнішньополітична артилерія США працювала врізнобіч: Державний секретар США Рекс Тіллерсон закликав Саудівську Аравію та інші країни Перської затоки послабити блокаду Катару, в той час як Трамп в той же день звинуватив Доху у фінансуванні тероризму.

 

Показово, що більшість міжнародних оглядачів зауважують, що однією з безпосередніх причин ескалації у відносинах Катарського емірату з сусідніми монархіями стало те, що під час нещодавнього візиту до Саудівської Аравії американський президент «виписав»  саудитам настільки великий кредит довіри, що Ер-Ріяд розцінив таку позицію Білого дому як  карт-бланш на більш жорсткі дії щодо витіснення впливу Ірану з регіону. Дана ситуація свідчить, що зовнішня політика Сполучених Штатів з часу вступу на посаду Трампа залишається в розбалансованому стані. Цим вдало користуються регіональні конкуренти Вашингтону, в тому числі, і Росія. Так, Катар вже поспішили підтримати Іран, Туреччина і  РФ. Завдяки цьому Доха зможе суттєво зменшити економічні втрати від блокади, тож конфронтація у стосунках монархій Перської затоки може виявитись доволі тривалою. Затягування кризи, у свою чергу, ще більше віддалятиме увагу Штатів від української проблематики.

 

В таких умовах вкрай позитивним фактором є консенсус в Сенаті щодо  закріплення санкцій проти Росії на законодавчому рівні, що зробить їх скасування чи пом’якшення потенційно більш складним. На Москву очікують нові обмеження в гірничодобувній і металургійній галузях, а також у сфері залізничного транспорту та суднобудування. Окрім цього, законопроект передбачає, що США можуть надавати «серйозну допомогу» країнам Європи у зміцненні інститутів демократії і «протидії дезінформації», яку поширює Кремль.

 

Пропозиції сенаторів будуть внесені у формі поправки до вже проголосованого білля про нові обмеження стосовно Ірану. Оскільки ініціатива підтримується більшістю республіканців і демократами, вона легко пройде через Сенат. Але щоб стати законом, ініціатива повинна отримати схвалення Палати представників і президентський підпис.

 

Враховуючи потужний тиск, який американські ЗМІ чинять на Білий дім через гіпотетичні зв’язки членів команди Трампа з Москвою, цілком ймовірно, що хазяїн Овального кабінету поставить свій підпис під документом. Інакше його очікує новий шквал критики, а розслідування відносин нинішньої адміністрації з Росією отримає ще один козир.

 

Перша декада червня в ЄС пройшла під трендом парламентських виборів у Великобританії та Франції.

 

Щодо Туманного Альбіону, то перемогу консерваторів важко назвати переконливою - торі матимуть 318 місць в Палаті общин, що на 12 позицій менше у порівнянні з попереднім скликанням. Фактор сильної парламентської опозиції (лейбористи збільшили своє представництво в нижній палаті Британського Парламенту на 30 портфелів - до 262 місць) змусить Даунінг-стріт, 10 протягом турбулентного періоду переговорів з Брюсселем щодо виходу Великобританії з ЄС концентруватися на внутрішніх проблемах і менше уваги приділяти зовнішньополітичним викликам, в тому числі стримуванню Росії. 

 

Водночас результат радикальних євроскептиків з Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP), колишній лідер якої Найджел Фарадж свого часу закликав нідерландців  голосувати на референдумі проти Угоди про асоціацію України з ЄС, став справжнім «бальзамом на душу» для єврочиновників. За результатами виборів британські націоналісти не отримали жодного мандату. Показово, що якщо в 2015 році партія заручилась підтримкою 3,8 млн британців (12,6%), то тепер з тріском провалилась з результатом в менш ніж 600 тис. голосів  (1,8%).

 

Перший тур виборів у Франції обернувся справжнім фіаско для двох системоутворюючих політсил, пов'язаних з іменами президентів Саркозі («Республіканці») і Олланда (Соціалістична партія). Платформа руху «Республіка на марші!», яка об’єднала прихильників Макрона, має всі шанси  сформувати президентську більшість у Національній асамблеї без залучення партійних еліт «республіканців» чи «соціалістів». Таким чином, Москва втратила останню можливість отримати канал впливу в новому уряді Франції через широку коаліцію політсили Макрона з проросійським крилом партії «Республіканці».

 

На початку червня, то в рамках стратегії стримування Росії в Литві розпочались навчання НАТО "Залізний Вовк - 2017". За повідомленнями ЗМІ, в навчаннях візьмуть участь приблизно 5,3 тис. військовослужбовців десяти країн Альянсу. Головна мета військових злагоджень - тренування оборони так званого "Сувалкського коридору". ("Сувалкський коридор" – це прикордонна ділянка між Литвою і Польщею завширшки приблизно 80 км, яка на заході межує з Калінінградською областю РФ, а на сході - з Гродненською областю Білорусі). "Залізний Вовк - 2017" є частиною щорічних навчань Saber Strike ("Удар меча"), які проводяться в Польщі з 12 по 23 червня під керівництвом ставки Сухопутних сил США в Європі.   

 

38 main ukr

 Навчання НАТО "Залізний Вовк - 2017"

 

Більше уваги ЄС починає приділяти і питанню фінансування своїх оборонних потреб. 7 червня очільниця європейської дипломатії Федеріка Могеріні заявила про початок роботи Європейського оборонного фонду, з якого до 2020 року на військові потреби планується виділяти € 600 млн, а згодом - по € 1,5 млрд щорічно. При цьому Федеріка Могеріні уточнила, що ЄС не має наміру ставати оборонним союзом і в будь-який спосіб конкурувати з НАТО. За словами єврокомісара Ельжбети Беньковської,  «Фонд буде підтримувати спільні дослідження у сфері оборони та спільну розробку оборонних можливостей. Таким чином, він стане ігровим механізмом для стратегічної автономії ЄС і конкурентоспроможності окремих підприємств Європи». Варто відзначити, що за декілька днів потому, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер закликав членів ЄС збільшити витрати на оборону і зміцнювати військове співробітництво.

 

Джерело

 

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues