170524 Syryjska ruletka 00Однією з суттєвих причин, що лежить в основі тієї ситуації, що наразі склалась в Сирії, є намагання ряду гравців встановити контроль над маршрутами постачання енергетичної сировини до Європи. Такий висновок робить польський експерт Якуб Каймович (Jakub Kajmowicz) в статті, що оприлюдено на польському спеціалізованому ресурсі Energetyka24.com. За оцінкою польського експерта, інтереси Росії, зацікавленої у збереженні в Сирії обстановки постійної нестабільності, перетинаються тут зі стратегічними планами США, Катару та Ірану.

 

 

Сирія або в більш широкому розумінні – Близький Схід – це регіон, що має важливе значення для енергетичних ринків. В дуже спрощеному вигляді буде справедливо стверджувати, що історія цього регіону десятки років пишеться за допомогою зброї і… вуглеводнів – зазвичай нафти, а також газу.

 

Все це справедливо і по відношенню до Сирії. Немає жодного сумніву, що нормалізація ситуації в Дамаску ( в тому або іншому вигляді) могла б в перспективі, при певних умовах, суттєво змінити баланс на європейському ринку газу, послаблюючи позиції російського Газпрому.

 

В цьому контексті зазвичай згадують два конкурентних між собою маршрути транспортування газу – з Катару до Туреччини та з Ірану до Лівану. Вони відрізняються в усьому – від джерела походження сировини, задіяних країн – до місця в геополітичному розкладі. Пов’язує їх одна фундаментальна особливість – обидва становлять серйозну загрозу (хоча і різну за масштабами) для інтересів РФ не лише на Близькому Сході, але й, передусім, в Європі – ринку стратегічного значення.

 

У 2016 році Газпром поставив до Європи 179 млрд кубометрів газу (на 12% більше, ніж у 2015 р.). Зростання долі російської сировини в структурі імпорту ЄС становить з 31% у 2015 р. до 33,5% у 2016 р. Водночас, у 2016 р. прибутки Газпрому від експорту газу склали 31,28 млрд доларів (зниження на 25% по відношенню до 2015 р.). З огляду на це, а також на заплановані інвестиції, швидкий розвиток ринку LNG i проекти диверсифікації, які наполегливо реалізує ЄС, РФ абсолютно не може допустити виникнення будь-якої нової загрози своїм інтересам в цьому ключовому географічному регіоні.

 

Перший з зазначених проектів був ініціативою Катару, оприлюдненою ще у 2009 р. Газопровід мав уможливити використання потенціалу найбільшого у світі родовища газу (Північне Поле), що знаходиться в регіоні Перської Затоки.

 

Його поверхня становить понад 6 тис квадратних км, а запаси оцінюються приблизно у 18 млрд кубометрів газу – Катару належать приблизно 2/3 обсягів сировини. Найбільшою перешкодою в освоєнні родовища є логістика поставок, адже більшість поставок з емірату до замовників здійснюється морськими шляхами у вигляді LNG. Це вимагає додаткових витрат, пов’язаних хоча б зі скрапленням сировини, що знижує її конкурентоспроможність у порівнянні з паливом, що постачається газогонами. Тому Катар запропонував побудувати магістральний газогін з Перської Затоки, через Саудівську Аравію, Іорданію, Сирію і Туреччину. При цьому Катар запевнив, що самостійно буде фінансувати усі витрати на будівництво, які оцінювалися того часу у близько 10 млрд євро. 

 

170524 Syryjska ruletka 01

Газогін Катар-Туреччина / Схема: energetyka24.com

 

Проти такого рішення виступив Башар Асад, який у 2011-2012 рр заблокував проект «з релігійних міркувань» та мотивуючі такий крок «захистом інтересів російського союзника». Тим самим він платив за підтримку Москви власній диктатурі. Не є таємницею, що можлива поява цього газогону, який багато експертів вважає найбільш оптимальним транзитним маршрутом для катарського газу, могла б суттєво вплинути на структуру європейського ринку.

 

Міхаїл Крилов, керівник аналітичного відділу Golden Hills-Capital AM, вважає, що ситуація в Сирії є одним з небагатьох «джерел напруженості», що обмежують можливості визначення нових маршрутів для експорту катарського газу до Європи. Черговою перешкодою може потенційно стати позиція Саудівської Аравії, але цю перешкоду в принципі можливо подолати за підтримки США.

 

Експерти, на яких посилається російська Gazeta.ru, оцінюють потенційну довжину газопроводу, який дозволить більш ефективно використовувати експортний потенціал Катару, приблизно у 1,8 тис км. Для порівняння, довжина російського експортного газопроводу Nord Stream становить 1224 км, без урахування транзиту сировини з сибірських родовищ.

 

Варто зазначити, що зазначений проект може бути реалізований як у співпраці з Туреччиною (завдяки використанню Трансанатолійського Газопроводу), так і незалежно від неї. Альтернативою тут може бути скраплення газу і транспортування морським шляхом до Греції. В контексті нестабільної політичної обстановки в Туреччині і періодичних заяв Анкари про небажання співпрацювати з Заходом, це важлива перевага. 

 

Користуючись можливістю, Іран вийшов з пропозицією будівництва власного газопроводу, від Перської Затоки, через Ірак і Сирію до Лівану. Наступним кроком може бути транспортування через газопровод, що прокладено на дні Середземного моря, до Греції. Повідомлялося, що пропускна спроможність газопроводу може становити 40 млрд кубометрів на рік. У 2012 р. Сирія та Іран підписали меморандум і планували завершити будівництво у 2016 р. Однак ці плани (принаймні, офіційно) порушили такі події, як Арабська весна та громадянська війна в Сирії, де загинуло близько півмільйона людей, а половина громадян країни перетворилася на біженців.

 

Частина експертів вважає, що зазначена вище концепція була проявом самостійності сирійського диктатора, проте, здається, це не зовсім так. Скоріше за все, «зелене світло» для всього підприємства дав Путін, який визнав, що контрольована експансія Ірану (на той час його можливості були обмежені санкціями, відтак, країна була приречена на «братню допомогу») буде для РФ меншою загрозою, а потенційно також може бути доволі корисною в економічноу плані. Також враховувався той факт, що на території Катару знаходиться військова база США, тоді як Тегеран принаймні після революції має з Вашингтоном складні відносини.

 

170524 Syryjska ruletka 02

Газогін Іран-Ліван / Схема: energetyka24.com

 

Тут варто пригадати слова американського майора Роба Тейлора, інструктора, пов’язаного з командуванням Сухопутних військ США (US Army) та Коледжу генерального штабу (General Staff College): „Конфлікт в Сирії з геополітичної та економічної точки зору є не громадянською війною, а наслідком дій більш впливових міжнародних гравців, які позиціонують себе на геополітичній шаховій дошці в очікуванні на вирішення питання з газопроводом”.

 

В підживленні конфлікту або ж у підтримці однієї зі сторін звинувачуються багато країн світу, в т.ч. Росія, США, Катар, Саудівська Аравія, Туреччина або Іран. З огляду на тематику та нещодавні події, в цьому контексті заслуговують на увагу слова російського відставного генерал-полковника Леоніда Івашова, який ще у жовтні 2016 р заявив, що мотивацією втручання Москви в Сирії було забезпечення інтересів Газпрому: «Якби Росія не надала військової підтримки режиму Башара Асада, то сьогодні ми мали б серйозні проблеми з наповненням центрального бюджету. Це війна за газопроводи. В Катарі і Ірані знаходяться гігантські запаси газу. Найкращим ринком збуту для цієї сировини є Європа. Найкращим варіантом транспортування сировини є газопровід через Сирію до Середземного моря». 

 

Додаткового присмаку ситуації надає той факт, що Башар Асад запросив Росію до співпраці у відбудові енергетичного сектора своєї країни. Як повідомив мінистр енергетики РФ Олександр Новак в інтерв’ю для ЗМІ кілька місяців тому, «Сирія попросила наши компанії взяти участь в реалізації проектів, пов’язаних з нафтою, газом, розвитком інфраструктури і будівництвом трубопроводів».

 

Зазначене свідчить однозначно, що поруч з військовими діями в Сирії, військовими злочинами і т.п., що викликають у світової спільноти гнів і обурення, в цій країні триває не менш важлива боротьба, про яку ЗМІ майже нічого не повідомляють.

 

Це типова “proxy war”, ставкою в якій є не лише позиція в геополітичному розкладі, але й майбутнє газового сектору в Європі. Фактом є та важлива обставина, що триваючий в Сирії стан перманентного неспокою дозволяє відтермінувати на невизначений час реалізацію проектів, які можуть в далекій за часом перспективі становити загрозу життєво важливим енергетичним інтересам Кремля. Риторичним є питання – чи то РФ створила таку ситуацію?

 

Джерело

 

Переклад з польської: Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues