Фахівці Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) пропонують свій аналіз ключових тенденцій у сфері безпеки і оборони першої половини квітня 2017 року.

 

Ризики воєнного характеру

 

Чергове перемир’я, яке, відповідно до домовленостей Тристоронньої контактної групи у Мінську від 29 березня, мало розпочатися 1 квітня, було фактично зірване проросійськими бойовиками.

 

Гарячими точками на мапі бойових дій залишаються околиці Маріуполя, Авдіївки, Мар'їнки та Красногорівки. Також, протягом перших тижнів квітня найбільш інтенсивних обстрілів зазнали позиції Української Армії поблизу шахти "Бутівка" на півночі Донецька. Загалом, протягом двох перших тижнів квітня у боях із сепаратистами на Донбасі за територіальну цілісність України віддали життя 7 військовослужбовців ЗСУ, більше 35 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Зазнали ВСУ і небойових втрат.

 

При цьому слід відзначити, що протягом першого тижня після нового «припинення вогню» спостерігачі спеціальної моніторингової місії ОБСЄ констатують, що з 1 квітня кількість обстрілів на Донбасі зменшилася на 20% порівняно з останнім тижнем березня.

 

Що ж до військових загроз, то за даними Міністерства оборони України, воєнне угрупування, яке Росія зосередила вздовж кордону з Україною, налічує понад 18 тисяч військовослужбовців, ще 24 тисячі - в окупованому Криму. Наразі ж на вістрі конвенційної агресії проти України залишаються два армійські корпуси ЛНР-ДНР, які останнім часом відчувають кадровий голод. Днями в так званому ДНР розпочався масштабний мобілізаційний збір, в ході якого окупаційна адміністрація планує залучити 27 тисяч придатних до військової служби чоловіків.

 

На думку колишнього заступника начальника Генштабу ЗСУ генерала Ігоря Романенко, сьогодні потенціалу російських військ на Донбасі недостатньо для початку повномасштабної війни, однак для формування ударного угрупування в ОРДЛО Росії може знадобиться менше місяця.

 

Солідаризуючись з позицією Франції та Німеччини, посол США в Україні Марі Йованович днями в черговий раз закликала Україну не виходити з мінського переговорного процесу, що, за її словами, сприятиме підтримці міжнародного співтовариства. З огляду на це, ЦДАКР констатує, що за нинішніх реалій на Донбасі, плата за допомогу Заходу конвертується у фактичну втрату Україною її суверенних територій, адже хронічне затягування зі зміню формату переговорів - це прямий шлях до чергового «замороженого конфлікту» і консервації сепаратистських анклавів. До того ж, враховуючи те, що з кожним зірваним припиненням вогню «Мінськ» поступово втрачає важелі впливу на ситуацію в зоні конфлікту, всі політико-дипломатичні зусилля навколо українського питання нагадують симулякр, який не може гарантувати мир на сході України. Про це промовисто свідчить невтішна статистика - з початку 2017 року від ворожих обстрілів, за даними Адміністрації Президента України, загинуло 69 військовослужбовців ЗСУ, більше 420 було поранено.

 

Тяжку ношу війни частково полегшує воєнно-технічна підтримка Заходу. Як відомо, одним з найбільших донорів української безпеки за роки протистояння з Росією стала Канада. Відтак, ЦДАКР з позитивом відзначає підписання міністрами оборони України та Канади «Домовленості про оборонне співробітництво між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Канади і ЗС Канади». Окрім цього, українська сторона порушила в Оттаві питання поставок до України летального озброєння. За оцінкою фахівців ЦДАКР, наразі така можливість може втілитись у життя лише у випадку ескалації війни на Донбасі.

 

Також слід відзначити, що наступним кроком у розвитку співпраці в оборонній сфері між Канадою та Україною стане відкриття ринку зброї. Про це заявив міністр оборони Канади Харджит Саджан, за словами якого "підписання оборонної угоди дозволить нам мати набагато ґрунтовніші та предметніші дискусії з різних тем. Тож внесення України до Автоматичного контрольного списку країн по вогнепальній зброї стане наступним кроком". Такий крок Оттави стане важливим внеском у розвиток потенціалу вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК) і доповнить наявний механізм підтримки Канадою безпекового сектору України.

 

В той же час, ЦДАКР наголошує на тому, що підтримка Заходу не матиме належного ефекту без системної реформи ОПК та переходу Української Армії на стандарти НАТО. Водночас, на третьому році війни, на превеликий жаль, доводиться констатувати, що українське командування допускає серйозні тактичні прорахунки, які можуть коштувати ЗСУ стратегічної переваги на лінії фронту. Яскравий приклад – підрив боєприпасів на складах в Балаклії. 13 квітня голова комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський заявив, що через пожежу на військовому арсеналі Україна втратила боєприпасів на 1 млрд доларів (для порівняння, об’єм витрат США на безпеку України з 2014 склав 600 млн. доларів). Окрім того, повідомлялось, що підпал складів, скоріш за все, був здійснений з безпілотного літального апарату. Тож виникає логічне питання – як так сталося, що периметр стратегічного важливого об’єкту не був захищений комплексами радіоелектронної боротьби (РЕБ)? Чому вітчизняні приватні підприємства, які виробляють системи РЕБ, отримують мізерне державне замовлення?

 

Внутрішньополітичні виклики

 

Протягом першої половини місяця українські спецслужби продовжують фіксувати нарощування військового потенціалу Росії на кордонах з Україною, про що 6 квітня заявив секретар РНБО Олександр Турчинов на зустрічі з головою Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі.

 

Показово, що вже наступного дня МВС України спільно з правоохоронними органами Молдови повідомили про завершення спільної спецоперації, в рамках якої правоохоронці двох країн попередили спробу вбивства колишнього першого віце-спікера парламенту Молдови, а нині голови однієї з сил парламентської коаліції — Демократичної партії, Влада Плахотнюка. Згідно з офіційними заявами, до злочинного угруповання, яке мало ліквідувати політика, входили громадяни України і Молдови, а керівництво здійснювали представники спецслужб Росії. В контексті цієї інформації можна пригадати нещодавнє вбивство в центрі Києва колишнього депутата Держдуми Дениса Вороненкова, під час розслідування якого теж було виявлено російський слід. Отож експерти ЦДАКР зауважують, що дані прояви вказують на високу ймовірність використання спецслужбами Росії організованого криміналітету з метою політичної дестабілізації України та країн регіону.

 

Викликають занепокоєння також певні аспекти політики уряду Угорщини стосовно адвокації прав етнічних угорців в Україні. У зв’язку з цим ЦДАКР відзначає, що питання захисту етнокультурної ідентичності та прав національних меншин України потребує комплексного врегулювання на основі дотримання принципу унітарності, а також врахування фактору війни з РФ.

 

Позитивним аспектом для стабілізації внутрішньополітичної ситуації в країні стало рішення МВФ про виділення Україні нового траншу у розмірі $1 млрд. Повідомляється, що кошти міжнародного донора будуть направлені на збільшення резервів Національного банку України, що має позитивно вплинути на стабільність національної валюти. Таким чином, обсяг міжнародних резервів НБУ зріс до $16,7 млрд. - максимального рівня з середини 2014 року.

 

Однак більш резонансною новиною вітчизняної банківської сфери стала відставка з посади голови Національного банку Валерії Гонтарєвої. Передбачається, що вона піде з посади 10 травня. ЦДАКР наголошує на важливості дотримання принципу незаангажованості та відкритості при поданні нової кандидатури на посаду очільника Нацбанку. Це дозволить вберегти національну валюту від подальшої девальвації і зміцнить довіру західних інвесторів до Києва, що вкрай актуально для ослабленої перманентними кризами української економіки.

 

Тим часом, епопея навколо безвізового режиму для України, схоже, виходить на фінішну пряму. 6 квітня 521 депутат Європарламенту проголосував за безвіз для нашої країни. Очікується, що наприкінці квітня цей результат затвердять посли ЄС, а Рада ЄС – 11 травня - через 4 дні після другого туру виборів президента Франції (в Парижі і Брюсселі вирішили не давати Марін Ле Пен додаткових приводів для критики зовнішньої політики ЄС напередодні дня голосування). Таким чином, безвіз для українців може запрацювати вже в середині червня.

 

Виклики та ризики для України на міжнародній арені: регіональний контекст

 

3 квітня в метро Санкт-Петербурга стався теракт, який забрав життя 15 людей. Вибуховий пристрій привів у дію 22-річний смертник Акбаржон Джалілов – громадянин Росії, уродженець міста Ош, Киргизстан. Цікаво, що іще 8 березня 2017 в американському аналітичному ресурсі The Diplomat була опублікована стаття, в якій з посиланням на місцеву поліцію стверджується, що з 2014 року з Ошської області до Сирії та Іраку виїхали близько ста місцевих жителів.

 

Через декілька днів після вибуху в північній столиці Росії інший теракт стався у Стокгольмі, загинуло 4 людини. Наїзд вантажівки на натовп здійснив Рахмат Акілов, громадянин Узбекистану, який раніше намагався отримати притулок у Швеції. Його співвітчизник, Абдулгадир Машарипов, також відомий як Абу Мухаммед Хорасан, 1 січня 2017 року в нічному клубі Стамбула вчинив стрілянину, жертвами якої стали 39 осіб.

 

Звісно, навряд чи можна вести мову про якийсь прямий зв'язок між виконавцями цих терористичних актів. Однак ознаки радикалізації в середовищі вихідців із Центральної Азії заслуговують на увагу. Так міжнародна громадська організація Crisis Group, яка моніторить ситуацію в Центральній Азії, підрахувала, що від 2 до 4 тис. громадян країн цього регіону приєднались до ІДІЛ в 2014-2015 роках, при чому певна частина була рекрутована під час перебування на заробітках у Росії. Між іншим, нещодавно, 24 березня в Чечні бойовики, які присягнули на вірність ІДІЛ, здійснили напад на військове містечко Росгвардії, внаслідок чого шестеро російських військовослужбовців загинули.

 

Враховуючи те, що поразка Близькосхідного «Халіфату» - питання часу, значна частина вихідців із Центральної Азії, які воювали на боці ІДІЛ, або проходили вишкіл у таборах цієї організації, можуть осісти в Росії. Соціологи оцінюють розміри трудової міграції з країн Центральної Азії до РФ на рівні 2,7 - 4,2 млн чоловік. З огляду на доволі низькі соціальні умови, в яких опиняється більшість трудових мігрантів, ідеї радикального ісламу знаходять благодатний ґрунт саме в Росії. Тому у середньостроковій перспективі рівень терористичної загрози в країні-агресорі ймовірно зростатиме. Відповідно кремлівський режим буде змушений кидати більше ресурсів на боротьбу з внутрішнім ворогом, що може пропорційно знизити рівень втручання Москви в українські справи. З іншого боку, масштабна дестабілізація Росії, як єдиний можливий за нинішніх обставин сценарій реінтеграції Криму та ОРДЛО в склад України, можлива саме за лінією міжрелігійного розлому.

 

В Україні проблема соціальної незахищеності трудових мігрантів із Центральної Азії не стоїть так гостро, як в Росії. До того ж Україна не бере участі у воєнних операціях в Сирії та Іраку. Відповідно вірогідність проявів джихаду в нашій країні залишається доволі низькою. Навпаки, більш ймовірною виглядає можливість інспірованих Росією провокацій, направлених на розпалювання релігійної ворожнечі в Україні.

 

В той ж час, в умовах інформаційної війни вітчизняна експертна спільнота повинна акцентувати увагу росіян та світу на тому, що терористична загроза в Росії - це наслідок авантюрної зовнішньої політики Кремля.

 

11 квітня дев’ять країн НАТО та ЄС (США, Великобританія, ФРН, Франція, Швеція, Польща, Фінляндія, Латвія та Литва) підписали меморандум про створення Центру протидії гібридним загрозам. Очікується, що інші «бажаючі» країни зможуть приєднаються в липні 2017 року. Штаб-квартира організації розміститься в столиці Фінляндії Гельсінкі і координуватиме мережу експертів з країн-учасників. Подібна ініціатива засвідчує усвідомлення наявних та потенційних загроз з боку РФ, в першу чергу в країнах Скандинавії, які не є членами Альянсу, та Балтії. Про це свідчать також оприлюднені на початку квітня результати дослідження Державного департаменту безпеки Литви і департаменту військової розвідки Міноборони, в якому відзначається, що Росія продовжує нарощувати військові сили на кордоні з країнами Балтії та на сьогоднішній день здатна протягом 24-48 годин розпочати бойові дії проти них.

 

Однак чи зможе новий Центр протидії гібридній війні з постійним штатом у 10 чоловік і річним бюджетом у розмірі 1,5 млн євро (Фінляндія візьме на себе половину цієї суми) хоча б частково компенсувати потенціал пропагандистської машини Кремля – питання риторичне. Невизначеним залишається і формат залучення до роботи Центру експертів з України, Молдови та Грузії – країн, які відчули на собі усі «принади» сусідства з РФ.

 

У відповідь на заклики президента США Дональда Трампа до країн НАТО збільшити видатки на оборону міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель назвав «нереалістичними» сподівання, що Німеччина буде виділяти 2% свого ВВП на військові витрати. Наразі ФРН фінансує свої оборонні потреби у розмірі 1,2% від ВВП. Гаряча дискусія щодо оборонних витрат розгорнулася між Вашингтоном і Берліном іще на полях Мюнхенської без пекової конференції, що проходила в лютому. Позиція Німеччини полягає в пропозиції змінити підхід до трактування поняття безпеки і при обчислені вкладу ФРН у безпеку НАТО враховувати витрати Берліна на забезпечення гуманітарного компоненту стабільності в Європі.

 

Варто нагадати, що наразі лише 5 країн витрачають на оборону необхідні 2% від ВВП - це Велика Британія, США, Греція, Естонія та Польща. Однак більшість столиць ЄС не поспішають встановлювати у своїх бюджетах 2-відсоткову ватерлінію, визначену на Уельському саміті НАТО і наслідуватимуть приклад Німеччини, ігноруючи «батоги і пряники» Трампа. Зважаючи на це, фахівці ЦДАКР вкотре констатують, що Україна повинна подбати про повну спроможність захищатись від Росії власними силами, незалежно від міжнародної кон’юнктури і завтрашнього рівня готовності європейців та американців стримувати Росію.

 

Тим часом в Угорщині парламент має намір ухвалити законопроект правлячої партії «Фідес», який має зупинити роботу відомого Центральноєвропейського університету, що фінансується американським мільярдером-філантропом Джорджем Соросом. Хвиля протесту, направлена проти діяльності фондів Сороса в Східній та Центральній Європі, останнім часом активно підтримується урядами Угорщини, Польщі, Македонії та Сербії. Враховуючи те, що Соросу приписують фінансову підтримку антитрампівських виступів у США (сам Сорос публічно заявляв про те, що знаходиться в опозиції до Трампа) у Вашингтоні можуть прислухатись до антисоросівських ініціатив. Тож для урядів низки держав центральної Європи анисоросівська істерія вбачається як можливість підіграти новій адміністрації США. Натомість в масово-інформаційному дискурсі цих країн утверджується концепт «суверенної» демократії, що вже в недалекому майбутньому може ускладнити консолідацію ЄС навколо політики санкцій.

 

В Болгарії за результатами парламентських виборів, що відбулись 26 березня, перемогу здобула право-центрична партія ГЕРБ. Наразі пройшов перший раунд переговорів між переможцями та «Об’єднаними патріотами» – союзною політсилою болгарських націоналістів, серед яких в контексті української проблематики можна виокремити партію «Атака», відому своєю проросійською позицією та прихильністю до ідей панславізму. Скоріш за все, незабаром буде сформовано двопартійний уряд, який у своєму зовнішньополітичному курсі, ймовірно, намагатиметься утримувати дистанцію у відносинах із Брюсселем, але й не матиме особливих ілюзій щодо Москви. Тому, хоча в Україні сприйняли зі схваленням перемогу проєвропейських сил в Болгарії, в цілому не варто очікувати, що в найближчі роки Софія демонструватиме завзяття в питаннях стримування Росії в Чорноморському регіоні. Водночас поглибляться непорозуміння Болгарії з Анкарою, що підриватиме позиції НАТО в Чорноморському регіоні, а відтак і потенціал Альянсу до координації політики держав-членів НАТО в регіоні у сфері безпеки.

 

На початку квітня Туреччина оголосила про завершення своєї військової операції на півночі Сирії «Щит Євфрату». При цьому Анкара не планує виводити свої підрозділи з зайнятих територій. Більше того, за оцінками експертів, невдовзі Ердоган може наважитись на нову операцію, направлену проти сирійських курдів, що утримують анклав навколо міста Арфін. У зв’язку з проведенням конституційного референдуму 16 квітня, в найближчі тижні вірогідність такого розвитку подій не висока – Ердогану важливо пройти період легітимізації плебісциту на міжнародному рівні без серйозних потрясінь. Однак у випадку атаки на позиції сирійських курдів, Туреччина ризикує увійти в конфронтацію з США, які координують операцію курдів зі звільнення столиці ІДІЛ – Ар-Раки. Це, у свою чергу, підсилить ситуативний союз Анкари та Москви, що може створити несприятливий бекграунд у перемовинах Києва та Анкари щодо Зони вільної торгівлі (сторони планують вдарити по руках до кінця поточного року). В цілому ж турецький референдум не матиме суттєвого впливу на динаміку українсько-турецьких відносин.

 

Виклики та ризики для України в контексті зовнішньої політики США

 

Розуміючи, що підтримка сирійського режиму Башара Асада поступово перетворюється на чемодан без ручки, Москва розглядає можливості створення нових кейсів для геополітичного торгу шляхом поглиблення існуючих криз. В західній пресі обговорюється можливість втручання РФ у громадянську війну в Лівії, поставки озброєння талібам в Афганістані. За умов поступового зниження рівня консолідованості в політиці Заходу стосовно протидії Росії, такі перспективи мають викликають цілком предметні побоювання з боку української сторони.

 

У зв’язку з цим велике значення матиме те, чи викристалізується в найближчі місяці зовнішня політика нової адміністрації США. Наразі ця сфера компетенції Білого дому не набула чітких обрисів, що дозволяє широко трактувати її дії на міжнародній арені.

 

Так, більшість оглядачів в Україні та за її межами вказують на рішення Трампа завдати ракетного удару по військовому аеродрому проурядових сил у відповідь на хімічну атаку в провінції Ідліб, до якої за переконанням Заходу причетний Дамаск. Це може свідчити про готовність Білого дому говорити з Москвою з позиції сили. Підтвердженням цього звучала доволі жорстка риторика американських посадовців та дипломатів на адресу Москви напередодні візиту Державного секретаря США Рекса Тіллерсона до Білокам’яної.
Однак, якщо відкинути інформаційний шум навколо історії з ракетним ударом США по Сирії, стає очевидним те, що попри потужний міжнародний ефект такого рішення, Трамп діє у фарватері своїх попередників. Насправді цілі і пріоритети США на Близькосхідній кузні геополітики не змінилися з приходом нової адміністрації. Єдина відмінність стратегій Трампа і Обами наразі полягає у бажанні нового хазяїна Овального кабінету демонструвати більш рішучі дії там, де Обама вагався і затягував з відповіддю. Тому численні протиріччя в заявах представників адміністрації США стосовно Сирії та ролі Росії в історії з хіматакою в Ідлібі наводять на думку, що Трамп намагається вибудувати свою стратегію навколо 59 ракет "Томагавк", які напередодні влучили у воєнний аеродром Асада, а не навпаки.

 

Така логіка прийняття рішень направлена в першу чергу на внутрішнього «споживача». Тож наразі немає реальних підстав сподіватися, що Трамп діятиме так само рішуче і стосовно України, адже війна на Донбасі та анексія Криму привертають значно менше уваги в американському суспільстві у порівняно з боротьбою проти терористів ІДІЛ чи Талібану.

 

Відтак, зважаючи на те, що ракетний удар по Сирії та візит глави Держдепу Рекса Тіллерсона до Москви (в ході якого українське питання залишилось в тіні сирійської проблематики) не проектуються на україно-американські стосунки, ключ до розуміння викликів та ризиків у стосунках Києва з Вашингтоном слід шукати «під килимами» Білого дому.

 

Протягом першої декади квітня чималий резонанс спричинила кадрова турбулентність на Капітолійських пагорбах. Резонансною новиною стало виведення головного стратега Білого дому Стівена Беннона, відомого своїми крайніми правими поглядами, зі складу Ради національної безпеки США. Варто зазначити, що деякі коментатори назвали цю перестановку «плановою» (поширеним є твердження, що головною функцією Беннона в американському Радбезі було створення противаги раднику Трампа з нацбезпеки Майклу Флінну, який ще в лютому подав у відставку через звинувачення у зв’язках із Москвою). Однак більшість місцевих аналітиків сходяться у думці, що Беннон і його протеже, керівник апарату співробітників Білого дому Райнс Прібес, потрапили в немилість до 45-го президента США через очевидний провал їхніх ініціатив – міграційний указ і спроби відмінити реформу системи охорони здоров’я Obamacare.

 

З огляду на інтереси України, втрата Бенноном довіри Президента США є позитивним фактором, адже «вакуум» може швидко заповнити так звана «фракція яструбів» до якої відносять міністра оборони США Джеймса Меттіса та радника президента США з національної безпеки Герберта МакМастера. Свідченням зміцнення позицій останнього є відставка його заступниці Кетлін МакФарленд, яка залишалась на цій позиції попри відставку її «боса» - попередника МакМастера, Майкла Флінна.

 

В той же час за деякими повідомленнями, одночасно з ініціативою звільнення МакФарленд, МакМастер намагався змістити з посади радника Трампа, старшого директора з програм розвідки в Раді національної Безпеки США з «промовистим» для українців прізвищем Езру Коена-Ватника. Однак Трамп персонально наполіг на тому, щоб Езра зберіг свою нинішню позицію. Здавалося б, який зв'язок ці пертурбації за лаштунками Білого дому мають до України? Справа в тому, що за повідомленнями преси, дружина Коена-Ватника працювала в консалтинговій компанії Ketchum, яка з 2006 по 2015 рр. лобіювала інтереси уряду РФ в США та ЄС. За цей час загальна сума контрактів з урядом Росії склала близько $60 млн. Це вказує на те, що попри відставку Майкла Флінна та його заступниці МакФарленд (яка, втім, не була помічена у непрозорих зв’язках із Росією) у Кремля можуть залишатися приховані канали впливу в новій адміністрації.

 

Тим часом, на початку квітня стало відомо, за відносини з Європою і Росією в Білому домі відповідатиме науковий співробітник Брукінгського інституту Фіона Хілл (серед широкого загалу, відома як співавторка книги «Містер Путін: спецагент в Кремлі»). За попередньою інформацією, яка з’явилась в американських ЗМІ наприкінці минулого місяця, Східна Європа була виведена з повноважень Держдепу США і передана віце-президенту Майклу Пенсу. Таким чином, Хілл, як помічниця Пенса, також куруватиме і Україну. (При цьому глава Держдепу також буде працювати з цим регіоном).

 

З огляду на попередні скептичні висловлювання Хілл стосовно можливості домовитись з Путіним, дане призначення є позитивним фактором для Києва. Водночас простежується тенденція призначення на ключові посади в напрямках роботи з Україною людей, які раніше мали багаторічний досвід безпосередньої співпраці з російською стороною чи здійснювали дослідження тамтешньої політики. Це вказує на те, що на українську проблематику у Вашингтоні дивляться через призму відносин з Москвою, в яких Київ апріорі не розглядається як рівноправний партнер.

 

Джерело

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

ukarzh-TWenfrdeitptrues