170323 00Ми живемо в час історичних паралелей. Наразі час за часом можна зловити себе на тому, що відбувається те, що вже колись було. Виникає відчуття суцільного дежавю… Головне для українців – застосувати уроки минувшини щоб Дежавю не перетворилось на День бабака…

 

15 березня в Українському Кризовому медіа-центрі відбулася публічна дискусія «Друга світова війна й Карпатська Україна», ініційована Українським інститутом національної пам’яті і Закарпатським земляцтвом у Києві з нагоди 78-ї річниці проголошення Карпатської України. В заході взяли участь історики, науковці, представники експертного середовища.

 

Проголошення самостійності Карпатської України («Срібної землі»), яке відбулося 15 березня у м.Хуст, експерти розглядають другим, після змагань періоду 1917-21 рр. кроком в напрямку створення національної української держави, здобуття цілковитої незалежності України. Водночас, є усі підстави розглядати цю подію та іноземну військову інтервенцію, що невдовзі остаточно знищила Карпатську Україну, як фактичний початок другої світової війни…

 

170323 01

Карпатська Україна 15 березня 1939

 

Карпатська Україна виникла після двох десятків років перебування у складі Чехо-Словацької республіки (ЧСР) під назвою Підкарпатської Русі. ЧСР фактично була у міжвоєнний час найбільш демократичною країною, що слід віднести до позитивних факторів, що неабияк вплинули на розвиток регіону, що за часів Австро-Угорщини був чи не найбіднішим в імперії.

 

29 травня 1938 р Русинсько-Українська Народна рада (пізніше-Українська Центральна Народна Рада) висунула до уряду ЧСР вимогу про надання українському Закарпаттю статусу автономії, 8 жовтня було створено перший уряд автономного краю на Закарпатті, а 10 жовтня уряд ЧСР ухвалив рішення про перетворення держави на федерацію трьох народів: українців, чехів та словаків.

 

Проте, друга половина 30-х років в Європі видалася складною, бажання західних лідерів вгомонити Гітлера за рахунок Чехословаччини (мир за будь-яку ціну) призвели до Мюнхенської змови. Крім Берліна, на землі сусідньої Чехо-Словаччини зазіхали ще дві європейські країни, Угорщина і Польща.

 

170323 02

Вересень 1938 року. "Услышьте Судеты!" Громадяни Чехословаччини висловлюють свою нелюбов до Батьківщини, знищуючи державну символіку неподалік кордону з Німеччиною…

 

Офіційну Варшаву цікавила населена етнічними поляками Тєшинська область, а Будапешт – Закарпатська Україна з її угорською національною меншиною. 2 листопада 1938 р Віденський арбітраж вже передав до складу Угорщини частину українських територій Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегово. Проте, Угорщина готувалася придбати усе Закарпаття.

 

Якщо порівняти події того часу з тим, що сьогодні відбувається в Україні, не можна не помітити вражаючу паралель. Шляхом гібридної війни, провокацій і диверсій на території тодішнього чехословацького Закарпаття, Польща і Угорщина створювали передумови до анексії певних районів (до речі, за погодженням з Берліном).

 

Тому угорські та польські диверсійні групи мали спільно сприяти розхитуванню ЧСР зсередини. Спецслужби Угорщини і Польщі ретельно координували свої дії, обмінювалися інформацією і поточними планами дій. Загалом, лише у 1938 р Угорщина перекинула на Закарпаття до 1000 добре озброєних бойовиків-диверсантів.

 

За даними українського історика-дослідника Олександра Пагирі, 5 жовтня 1938 р. у Варшаві угорський та польський керівники МЗС І. Чакі та Ю. Бек домовились про співпрацю генеральних штабів двох країн у проведенні спільної саботажно-диверсійної операції на території Підкарпатської Русі для приєднання краю до Угорщини.

 

Диверсійна польсько-угорська операція передбачала дестабілізацію суспільно-політичного та військового становища на Закарпатті, послаблення влади автономного уряду А. Волошина (сформованого 26 жовтня 1938 р.), його міжнародну ізоляцію, здійснення провокацій для повстання місцевого населення, підготовку ґрунту для перерозподілу території краю і відновлення «тисячолітнього міждержавного кордону» в Карпатах.

 

170323 03

Військовослужбовці "Карпатської Січі". Перша половина березня 1939 року, Хуст. Фото з архіву Гарвардського університету (США), оцифрував Володимир В'ЯТРОВИЧ

 

На північній ділянці кордону з 7 жовтня до 25 листопада 1938 р. тривала польська диверсійна операція 2-го відділу польського Головного штабу проти Карпатської України під кодовою назвою «Лом», якою керували начальник 2-ї експозитури майор Е. Харашкевіч та його заступник майор Ф. Анкерштайн. Штаб оперативної групи знаходився у м. Львові при командуванні 6-го військового округу.

 

До складу групи «Лом» входили дві диверсійні підгрупи: «Розлуч» та «Стрий», а також дві партизанські підгрупи: «Новий» (Стрий) та «Адам» (Сянки). У спеціально організованому вишкільному таборі в Розлучі було підготовлено 7 груп («кампаній») польських диверсантів по 80 осіб у кожній, що складалися зі спеціалістів підривної, саботажної та диверсійної роботи, резервістів польської армії, а також добровольців.

 

Лише між 11 і 30 листопада 1938 р польські «зелені чоловічки» без шевронів на мундирах на чолі з офіцерами Війська Польського здійснили на Закарпатті кілька десятків бойових акцій, вони вбивали чеських військових і жандармів, псували зв’язок, підривали мости.

 

На початку жовтня 1938 р добре озброєні диверсійні групи під командою угорських офіцерів почали проникати на територію Закарпаття і здійснювати диверсії і напади на чехословацьких військових і поліцейських. Під час проведення чеськими військами операції проти диверсантів біля с.Берегово було ліквідовано табір терористів, частину яких знищили, а 305 взяли у полон.

 

У січні 1939 р диверсійні акти почали супроводжуватися артилерійськими обстрілами населених пунктів на Закарпатті з угорської території. За даними чехословацької розвідки, це мало на меті створення хаосу, непевності з покладенням відповідальності на Прагу, а також дати привід Угорщині до силового втручання. Про ці події, зокрема, про поховання чехів і українців, вбитих угорцями, писав навіть американський журнал “Life”.

 

Як варіант, угорська сторона розглядала можливість створення вигідних для себе умов для проведення контрольованого Будапештом плебісциту (референдуму) щодо приєднання регіону до Угорщини. Для цього, поряд з діями диверсантів, Угорщина розгорнула на Закарпатті пропаганду, спрямовану передусім на угорську національну меншину. Щоправда, в силу зміни обставин від проведення плебісциту відмовилися.

 

Ці акції тривали аж до березня 1939 р. Будапешт і Варшава ретельно приховували свою причетність до подій на території Карпатської України, а також узгодження або координацію своїх акцій з Берліном. Вони посилалися на дії нібито таких собі «народних повстанців», що воюють проти Праги, яка, відповідно, намагається за допомогою сили навести лад («нас там немає!»).

 

Внаслідок цілеспрямованої пропаганди та дезінформації нацистській Німеччині, яка фактично стояла за діями Угорщини і Польщі на території суверенної ЧСР, вдалося не лише приховати власні загарбницькі плани, але й дезорієнтувати світову спільноту щодо того, що ж насправді відбувалося на Закарпатті. За словами американського посла в Будапешті Монтгомері, західні дипломати розглядали агресивні акції на Закарпатті, як таку собі самодіяльність Угорщини.

 

Насправді ж, це була частина ретельно спланованої операції нацистської Німеччини, яка готувала собі союзника в майбутній війні. То ж, вочевидь, Путін багато чого запозичив у нацистів та їхніх недолугих поплічників і тут: пропаганда і дезінформація, тотальна понадтаємність, відверта брехня, цинізм і підступність гібридної війни.

 

12 березня 1939 р угорського посла в Берліні викликали в МЗС і повідомили, що Угорщина має три доби на підготовку до вторгнення до Закарпаття. Навіть начальник генерального штабу Угорщини просив хоча б тиждень на підготовку війська. Проте, довелося обмежитись тим, що пропонували німці-три доби. За Закарпаття Угорщина платила Берліну економічними преференціями, а згодом і прямою участю у війні на боці Німеччини.

 

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р Угорщина та Польща чергового разу узгодили свої дії проти Карпатської України з Берліном і почали агресію. 14 березня до Хуста прибув спеціальний угорський посланник з ультиматумом і вимогою не чинити збройного опору угорським військам. Німецький консул Гофман також вимагав від командування негайно капітулювати, на що начальник штабу Карпатської Січі полковник Михайло Колодзинський відповів: «У словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати!»...

 

170323 04

Схема нападу на Карпатську Україну

 

Вторгнення почалося о 5-й годині ранку 14 березня з використанням артилерії і авіації. Водночас, в гірських районах активізувалися чисельні польські диверсійні групи, які фактично розгорнули свій наступ, але були успішно відбиті. До речі, це була агресія проти ЧСР, суверенної європейської держави, яка де-юре ще існувала.

 

На першому етапі відсіч агресору дали саме чехословацькі підрозділи, прикордонники та жандармерія. Відповідно до планів, ці сили мали тримати оборону до 72 годин, після чого мала втрутитися армія. Проте, цього не відбулося-президент ЧСР Гаха знаходився на переговорах в Берліні, де сподівався домовитися. Але йому неочікувано висунули ультиматум – або капітуляція, або люфтваффе бомбардуватимуть Прагу.

 

Відповідно, замість контрудару по агресору, надвечір 14 березня чехословацькі підрозділи почали відходити, залишаючи Закарпаття сам на сам з агресором. Ось у таких умовах стрімкого загострення міжнародної ситуації і фактичним розпадом ЧСР (після оголошення незалежності Словаччини) Августин Волошин після консультацій з делегатами до Сойму, який наступного дня мав законодавчо закріпити його рішення, ввечері 14 березня 1939 р по радіо проголосив Карпатську Україну також незалежною державою.

 

Агресор ввів в оману не лише західну дипломатію і розвідки. Саме цілеспрямована пропаганда створила міф про нібито підтримку Карпатської України Берліном, який позиціонував себе арбітром поза сторонами конфлікту (теж саме сьогодні робить Росія). Насправді ж це виявилося фейком, нацисти для дезінтеграції ЧСР просто використали в своїй пропаганді й український фактор.

 

Вони створили міф, що на фоні проголошення незалежності Словаччини аналогічний крок українців дозволить їм отримати німецький протекторат і над Закарпаттям. Розповсюджувалися навіть чутки, що німецькі війська можуть прийти на допомогу українцям і відбити угорську агресію (це нагадує дії РФ в Абхазії, де вона втрутилася в якості «миротворця», а потім Грузія фактично втратила цю територію!).

 

Завдяки опору, який чинили не чисельні слабо озброєні добровольці і січовики Карпатської січі, агресора спромоглися затримати і 15 березня в Хусті відбулася історична подія – перша і остання сесія Сойму, на якій офіційно було оголошено державну незалежність Карпатської України, прийнято конституцію, державні ознаки, державний гімн («Ще не вмерла...»), герб (поєднання крайового герба з тризубом) та жовто-блакитний прапор. Першим президентом обрали Августина Волошина.

 

На жаль, шансів вижити в умовах, що склалися, Карпатська Україна не мала. Її ніхто не визнав, хоча відповідні ноти надійшли до багатьох країн світу, зокрема, до США, Великобританії, Німеччини, Франції, Польщі тощо. Але занадто вже мало було відпущено часу. Вже 18 березня угорські війська зайняли всю територію Карпатської України (хоча деякі партизанські групи чинили опір до травня). Втрати української сторони в боях вбитими і полоненими склали за приблизними оцінками щонайменше 1500 осіб. При цьому полонених українських січовиків та добровольців поляки і угорці розстріляли.

 

170323 05

Розстріл угорцями січовиків на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

 

Полонених галичан, що були формально громадянами Польщі, поляки ж за погодженням з угорською стороною, розстріляли та поховали на території Закарпаття, що контролювалася тоді Угорщиною (бо розстріл на території Польщі вважався б злочином!). За даними українського історика В. Худанича, лише 17 березня 1939 р. польські прикордонники розстріляли близько 500-600 переданих угорцями полонених карпатських січовиків-галичан. Це відбулося у двох місцях за 1,5-2 км від лінії кордону над селами с. Верб’яж та Нова Ростока та між Петросовцею, Жупанами й Лазами.

 

Іншу групу січовиків кількістю до 230 осіб поляки і угорці розстріляли праворуч від перевалу з боку Глухівського верху та поблизу глибокої долини. Також відомо про розстріли полонених українців біля прикордонного каменя на півдорозі між Глибокою долиною та урочищем Підбуком, а також на Татарському (Яблунецькому) перевалі поблизу Ясіня, де угорські солдати і польські прикордонники 23 березня 1939 р. розстріляли 30 полонених галичан.

 

Наприкінці квітня 1939 р. на Ужоцькому перевалі польські військові розстріляли ще 60 січовиків, яких угорці привели з концтабору Вор’юлопош до кордону з Польщею.

 

Загалом, за угорськими даними, з березня до грудня 1939 р. жертвами репресій на Закарпатті стали 4,5 тис. осіб, серед яких до 1500 становили січовики і учасники українського національного руху. Отже, тим, хто дуже полюбляє нагадувати про волинську різанину, «велику Польщу» або ж про «велику Угорщину», варто нагадати про військові злочини їхніх співвітчизників проти українців у 1939 р!

 

На жаль, вірус середньовічної хвороби вразив не лише Росію, але й Угорщину, і Польщу і декого ще на Старому континенті. За словами Володимира Огризка, міністра Іноземних справ України (2007-2009рр), дуже важливо нагадувати тим, хто сповідує сьогодні сумнівні «цінності величі» минулого, що спроба реанімувати це в сучасних умовах матиме наслідком велике кровопролиття, прикладом чого є російська війна проти України.

 

Поляки претендували на північну частину Закарпаття, що межувала з окупованою ними на той час Галичиною, але Берлін висловився проти. Та й Варшава задовільнилась отриманням Тєшинської області колишньої ЧСР. А коли поляки відмовили Берліну в наданні сухопутного сполучення з Данцигом («данцигський коридор»), вони з розряду потенційних союзників Берліна перейшли в розряд чергової жертви з усіма елементами гібридної війни...

 

Але маємо винести уроки з тих подій, які залишаються актуальними й сьогодні. У 1939 р сусідні європейські країни також були проти створення незалежної України, навіть у форматі Закарпаття. Адже це означало б з часом приєднання до неї решти територій, де мешкали українці, що входили того часу до складу різних країн. Це не подобалося нікому, ні Москві, ні Берліну, ні Бухаресту, ні Варшаві. Польща поводилася особливо агресивно, вимагаючи навіть знищення Карпатської України.

 

На думку українського історика Павла Гай-Нижника (Національний науково-дослідний інститут українознавства), історія Карпатської України є прикладом того, як українців фактично «злили». А також свідоцтво того, що від агресора не можна відкупитися!

 

До речі, конфлікт залишився на локальному рівні, світова спільнота не спромоглася або ж не захотіла втрутитися на стороні жертви агресії. В документах Ліги Націй питання Карпатської України не згадувалось жодного разу. Хоча, безумовно, це жодним чином не зменшує значення події і факту проголошення створення незалежної української держави, хоча б на обмеженій території і на вкрай обмежений період часу.

 

Наявність збройного конфлікту на Закарпатті, а також участь в ньому кількох європейських країн є ознаками великої війни, що відбувалося задовго до нападу Гітлера на Польщу у вересні 1939 р, від якого прийнято вести відлік початку другої світової війни, перші постріли якої фактично пролунали на Закарпатті.

 

170323 06

Політична карта Європи станом на початок березня 1939 року. Цифрами позначені територіальні втрати Чехословаччини внаслідок Мюнхену-1938: 1 - Судетський край (до Третього рейху), 2 - Заолжя (до Польщі), 3 - Південна Словаччина (до Угорщини), 4 - Південне Закарпаття (до Угорщини).

 

До речі, українці, що вдалися до збройного опору іноземній агресії, захищаючи свою щойно народжену молоду країну, вчинили гідно і шляхетно. На відміну від мешканців Чехії і Моравії, які без жодного пострілу піддалися німцям. А ще Августин Волошин надіслав 14 березня до Праги телеграму, в якій подякував за можливість розвитку і процвітання українців у складі ЧСР протягом 20 років. Жодна інша національна меншина, навіть словаки, цього не зробили... Це був вчинок, гідний політика європейського рівня.

 

Як зазначив під час дискусії Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, наразі відбувається спроба запустити суспільне переосмислення Другої світової війни: «Події 1939 р продемонстрували одну з важливих тенденцій, яка була властива для українців протягом усієї другої світової війни – прагнення стати суб’єктом, прагнення до незалежності і прагнення до того, аби об’єднатися і жити у єдиній державі».

 

Все це залишається вкрай актуальним і сьогодні, коли західні партнери намагаються за рахунок України відкупитися від агресора.

 

Володимир ЗАБЛОЦЬКИЙ

 

170323 07

15 березня в Українському Кризовому медіа-центрі відбулася публічна дискусія «Друга світова війна й Карпатська Україна», ініційована Українським інститутом національної пам’яті і Закарпатським земляцтвом у Києві з нагоди 78-ї річниці проголошення Карпатської України / Фото Defense Express

 

170323 08

В заході взяли участь історики, науковці, представники експертного середовища / Фото Defense Express

 

 

! При використанні вмісту сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на defence-ua.com, що не закрите від індексації пошуковими системами

Переклад

Ukrainian Arabic Chinese (Traditional) English French German Italian Portuguese Russian Spanish